Головна Головна -> Підручники -> Підручник Cоціальна психологія особистості і спілкування (Конспект лекцій) скачати онлайн-> 3.4. Психологія міжособистісної взаємодії. 3.4.1. Загальна характеристика взаємодії.

3.4. Психологія міжособистісної взаємодії. 3.4.1. Загальна характеристика взаємодії.


Поняття «взаємодія» надзвичайно багатозначне. З погляду філософії ця категорія являє собою одну із загальних форм взаємозв’язку між явищами. її суть полягає у зворотному
впливі одного предмета чи явища на інше. Отож взаємодія відтворює процеси впливу об’єктів один на одного, їх взаємну зумовленість і породження одним об’єктом іншого. В соціології вживається дефініція «соціальна взаємодія» для визначення такої форми спілкування осіб, соціальних спільнот, угруповань, за якою систематично здійснюється їхній вплив один на одного, реалізується соціальна дія кожного з партнерів, досягається пристосування дій одного до дій іншого, спільність у розумінні ситуації, сенсу дій і певний ступінь солідарності або згоди між ними.
Суспільство — ие система взаємодій людини з іншими людьми. Різноманітні соціальні відносини, суб’єктом яких є особистість, зумовлені багатоманітністю соціальних інтересів. Соціальні стосунки мають об’єктивний характер, але для кожної людини вони, відбиваючись у її внутрішньому світі, набувають особистісного забарвлення, що виявляється в конкретній поведінці людини, її почуттях, настроях та ін. Саме тому в конкретній реальності як факт постає міжосо-бистісний соціально-психологічний аспект соціальних відносин. Тобто міжособистісні стосунки формуються не поза суспільними, а всередині них, як персоніфіковане відтворення знеособлених соціальних зв’язків. Інакше кажучи, у взаємодії суспільні відносини «дані» через ту реальну соціальну діяльність, частиною (або формою організації) якої вона є (за Г. Андреєвою). Міжособистісні стосунки визначають тип взаємодії, тобто це буде суперництво чи співробітництво, а також ступінь вираження цього типу (більш або менш успішне, ефективне співробітництво). Безпосередні умови життєдіяльності людини впливають на формування міжособистісних контактів. Тому їхнім підґрунтям є емоційна забарвленість. Адже відомо, шо результат вашої взаємодії з іншою людиною буде різним залежно від того, в доброму ви настрої чи ні, перелякані чи, навпаки, розлючені. Емоція спонукує до дії, вона відіграє важливу роль у встановленні й супроводі таких стосунків, як дружба, кохання, шлюб. За допомогою емоції людина може «інфікувати» власним станом (переляком, сміхом та ін.) свого партнера зі взаємодії, який на-початку міг зовсім інакше реагувати на предмет обговорення. Емоція також впливає на когнітивну переробку інформації, дає змогу проявляти гнучкість поведінки індивіда у взаємодії з іншим.
Із суспільством людина пов’язана системою реальних зв’язків, основними елементами яких є суб’єкти зв’язку, предмет зв’язку, тобто те, з приводу чого здійснюється зв’язок, і механізм свідомого регулювання стосунків між суб’єктами. Конкретний зв’язок відбувається у формі контакту і, власне, взаємодії. Контакт можна вважати першою сходинкою реальної взаємодії, водночас він може бути й самостійним явищем, яке у взаємодію не переростає. За таких умов він є поверховий, швидкоплинний, у ньому відсутня система споріднених дій суб’єктів один з одним. Зразком такого контакту може слугувати обмінювання люб’язностями під час спілкування з бібліотекарем. Натомість взаємодія — це систематичні, досить регулярні дії суб’єктів один на одного, які мають на меті викликати певну відповідну реакцію, котра породжує нову реакцію того, хто робить вплив. Тобто відбувається обмін діями, зароджується спорідненість дій обох суб’єктів, їхня координація, стійкість інтересів, планування спільної діяльності, розподіл функцій тошо. Дії сприяють взаємному регулюванню, взаємовпливу, взаємному контролю, взаємодопомозі. Все це передбачає, що кожен з учасників взаємодії зробить свій внесок у виконання спільного завдання, коректуючи свої дії, враховуючи попередній досвід, активізуючи власні здібності й можливості партнера. Із сказаного випливає, що в соціально-психологічному контексті під взаємодією розуміють не лише взаємозалежний обмін діями, а передусім організацію людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності. Тобто, спілкуючись, обмінюючись інформацією, людина виробляє форми й норми спільних дій, організовує й координує ці дії. Постановка питання саме таким чином не припускає відриву комунікації від взаємодії і не ототожнює ці понятгя. Зазвичай стратегія взаємодії зумовлена характером суспільних стосунків, які представлені виконуваною соціальною діяльністю, а тактика — визначається безпосереднім уявленням про партнера (його наміри, мотиви, установки).
Усі види взаємодії традиційно поділяють на дві групи: співробітництво і суперництво. До першої групи належать дії, які сприяють організації спільної діяльності, забезпечують її успішність, узгодженість, ефективність (відомі й інші терміни для позначення цього виду взаємодії: кооперація, згода, пристосування, асоціація). Друга група охоплює дії, щолїєю чи іншою мірою перешкоджають спільній діяльності, створюючи перепони на шляху до порозуміння. Цей вид взаємодії позначається такими поняттями, як конкуренція, конфлікт, опозиція, дисоціація. Згадана класифікація використовує так званий дихотомічний поділ усіх видів взаємодій. Інша класифікація у своїй основі має кількісний аспект, тобто йдеться про кількість суб’єктів, які беруть участь у взаємодії. Згідно з цією класифікацією розрізняють взаємодію між групами, між особистістю і групою, між двома особистостями (діада).
Багато хто з дослідників намагається виокремити дрібніші одиниці взаємодії, що піддаються емпіричному спостереженню, контролю та реєстрації. Зокрема, Р. Бейлз розробив схему, яка дає змогу за єдиним планом реєструвати різні види взаємодій у групі. Усі взірці взаємодій, які спостерігав дослідник, були поділені на дванадцять видів, котрі, своєю чергою, зведені в чотири категорії (див. табл. 8). Група під час виконання певного спільного завдання здійснює послідовний перехід від однієї фази до іншої: орієнтування членів групи щодо спільного завдання, оцінка ходу виконання завдання, контроль і ухвалення рішення. При цьому позитивні і негативні емоції супроводжують цей процес та відповідні дії членів групи. Попри те, що схема Р. Бейлза дістала широке застосування, вона має низку критичних зауважень. Вони передусім стосуються того, чому саме ці, а не інші, види взаємодій виокремлені, і чому їх є саме дванадцять. Основне зауваження зводиться до того, що вона не враховує змісту спільної діяльності, а до уваги бере лише форми взаємодії.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Cоціальна психологія особистості і спілкування (Конспект лекцій)