Головна Головна -> Підручники -> Підручник Cоціальна психологія особистості і спілкування (Конспект лекцій) скачати онлайн-> 3.4.6. Природа атракції в міжособистісній взаємодії.

3.4.6. Природа атракції в міжособистісній взаємодії.


Починаючи з перших кроків взаємодії, під час первинного контакту, тобто на рівні СПрИЙМаННЯ, МІЖ ЛЮДЬМИ МОЖУТЬ ВИНИКНУТИ специфічні емоційні взаємини, які визначають привабливість одного індивіда для іншого.
Таке ставлення називається атракцією (від лат. altraciio — притягування), воно може вбирати в себе цілу гаму почуттів: від простої симпатії до любові. Прив’язаність проявляється у вигляді особливої установки стосовно іншої особи.
В численних експериментальних дослідженнях вивчаються механізми формування прив’язаностей і дружніх почуттів. Зокрема доведено, шо тісні взаємини, які забезпечують дружню підтримку пов’язані як з відчуттям здоров’я, так і щастя. Приміром, було встановлено, що той, хто переживав своє горе після втрати шлюбного партнера (чоловіка чи жінки),на самоті, мав більше проблем зі здоров’ям, ніж той, хто мав можливість висловитися, виговоритися. Коли людина досягає відкритих, довірливих стосунків вона відчуває радість, водночас, розриваючи їх, страждає.
Дружня взаємодія вважається найвищим рівнем кооперації. Дружба являє собою особливу форму міжособистісної взаємодії, яка характеризується індивідуально-вибірковими стосунками, взаємною прив’язаністю учасників спілкування, посиленням процесів афілі-ації, високим рівнем задоволеності міжособистісними контактами, взаємними очікуваннями позитивних почуттів. Постійними супутниками дружби є: безбоязне спілкування з іншим на інтимній дистанції, щирість у взаєминах, відкритість почуттів, взаємний інтерес до справ іншого, активна взаємодопомога, максимальна відвертість і відкритість, демонстрація взаєморозуміння, задоволення від товариства один одного. Психологи експериментально показали, що фізична присутність поруч іншої людини збільшує вірогідність виникнення дружби. Йдеться про фізичне оточення, взаємну досяжність, просторову близькість, які відіграють вагому роль у зав’язуванні дружніх стосунків. Просторова близькість приводить до взаємного притягання з низки причин. Наприклад, якщо людина поруч, то зав’язати з нею дружбу набагато легше, адже перепони й перешкоди зведені до мінімуму. Будучи регулярно в товаристві певної особи, індивід більше про неї дізнається тієї чи іншої інформації, що дає змогу з’ясувати, чи є в них спільні інтереси, чи збігаються погляди на життя і світ. Усе це, зрештою, приводить як до взаємної близькості, так і до зниження атракції, позаяк неприємні риси людей у ході таких регулярних контактів також стають помітнішими.
Потреба мати друга особливо помітна й актуальна в підлітковому віці. Підлітки дуже вимогливі до тих, хто претендує на дружбу. Відомо чимало випадків, коли підлітки вигадували спеціальні випробування для того, щоб перевірити надійність друга, його вірність, бажання стати у пригоді, прийти на допомогу. Зав’язування дружніх взаємин характеризується й ширшим колом спілкування з ровесниками — від обговорення фільму до занять у гуртках за інтересами. При цьому, якшо дружба передбачає «поглинання» людини дружніми стосунками цілком, то дружня взаємодія з однолітками може обмежуватися контактуванням на рівні спільності окремих інтересів, приміром, спорту, шахів тощо. Дружні взаємини різняться від фрагментарних контактів тим, що людина намагається бути представленою в життєдіяльності інших значущими для себе і для них особливостями своєї індивідуальності. А поверхові стосунки можна звести до використання комунікативних засобів взаємодії з однією метою — підтримати сам процес спілкування. Як відомо, дружба підлітків — це своєрідний етап становлення міжособистісних взаємин. Для старшокласників дружня взаємодія відбувається зазвичай навколо обговорення проблем, пов’язаних з вибором професії. У студентському віці дружні контакти характеризуються інтенсивністю, стосунки з друзями набувають особливої значущості. В цей період спостерігаються висока частота зустрічей і великий обсяг спільно проведеного часу, які досягають свого піку на третьому курсі. На наступних курсах інтенсивність дружніх контактів зменшується, особливо серед тих студентів, котрі одружилися й завели сім’ї. Для таких молодих людей дружні стосунки перестають бути унікальними, домінантними в системі ціннісних орієнтацій, а на перший план виходять ділові і професійні відносини. Як бачимо, з роками значущість дружніх стосунків дещо знижується, змінюються функції дружби. Разом з тим і на пізніших етапах життєвого циклу дружба залишається тим серйозним чинником, котрий формує особистість і підтримує стабільність її Я-концепції.
Важливим показником того, шо двоє людей дружать, є їхня близькість. Але близькість може породжувати й ворожість, особливо тоді, коли відбуваються серйозні порушення «кодексу» дружби, що призводить до поверхових приятельських стосунків, поступового згасання дружби і навіть її припинення. Серед чинників, які спричинюють розрив дружби, передусім називають ревнивість або критичне ставлення до інших контактів колишнього друга. За таких умов може виникнути явище, протилежне дружбі — ворожість. Міцність дружби залежить від спільності цілей, інтересів, ідеалів, намірів, подібності установок. Дехто з психологів серед показових характеристик дружби називає наявність певних норм і правил, таких як добровільна допомога, повага до особистого життя друга, збереження конфіденційності, захист інтересів друга навіть тоді, коли він відсутній, заборона критикувати один одного в присутності інших людей. Звісно,, подібність живить атракцію і дружбу, задовольняє потребу особистості у приєднанні. Подібність і близькість дають змогу людям обмінюватися знаками уваги, проявляти довірливість, розкривати себе такими, якими вони є насправді, не приховуючи своїх уразливих потаємних рис. Близькість викликає приязнь і у зв’язку з так званим ефектом простого перебування в полі зору іншої людини. Також доведено, шо подібність позицій особливо часто приводить до взаємної атракції. У ході експериментів також з’ясувалося, що на залежність атракції від подібності установок впливають такі чинники:
• незбіг тієї ролі, яку одна й та ж установка відіграє для двох різних людей: чим сильнішою є розбіжність, тим меншою є атракція;
• чим важливішою є та чи інша установка для особи, тим більшу атракцію викликає її збіг з установкою іншого.
Водночас було доведено, що навіть за сприятливих зовнішніх обставин і високого ступеня подібності установок дружба між двома індивідами може не виникнути. Йдеться про те, що важливою умовою стійких стосунків є взаємна привабливість (згідно з теорією соціального обміну). Отож, знаючи, що людина комусь подобається, вона починає ставитися до цієї особи краще. Така взаємна привабливість може бути причиною добровільної взаємозалежності, що сприяє зміцненню дружби.
Є певні тендерні особливості в дружбі. Передусім береться до уваги той факт, що потреба в інтимності в дівчаток формується скоріше, аніж у хлопчиків. Це приводить до того, що дівчата раніше за юнаків переходять від дитячої до юнацької дружби. На стадії зрілості чоловіча і жіноча дружба має свої відмінності. Так, для жінки друг (подруга) — це той (та), з ким вона може вести довірливі бесіди про почуття, проблеми сімейного життя аж до інтимних подробиць. Стосовно чоловіків, то вони, як показано в низці досліджень, шукають собі друзів із подібними інтересами. При цьому актуалізується значення спільної діяльності. Щодо такої риси, як привабливість, то в дівчат у середньому вона є хорошим показником прогнозу стосовно їх успіху у протилежної статі, а в чоловіків — менш надійним засобом, який може сприяти дружній взаємодії. Однак і в першому, і в другому випадку, тобто стосовно чоловіків і жінок, краса, фізична привабливість зазвичай подобається і притягує. У зв’язку з цим звертається увага на наявність у міжосо-бистісній взаємодії феномену «рівні», тобто схильності чоловіків і жінок обирати собі друзів і супутників життя серед тих, хто є для них рівнею не лише за інтелектуальним розвитком, а й за ознакою привабливості. Йдеться про те, що привабливі відповідності на фізичному рівні можуть приводити також і до приязних взаємин. Водночас бувають дружні взаємини й у тих чоловіків і жінок, які різняться за привабливістю. За таких умов менш приваблива особа має якості, що компенсують цей «недолік», тобто кожний партнер приносить активи на соціальний ринок, котрі і створюють рівноцінність. Зокрема, у чоловіків такими активами можуть бути відповідний статус у суспільстві, високий стабільний заробіток та ін.
Звісно, хоч би якою важливою була привабливість, далеко не завжди вона здатна приховати інші людські якості. Отож можна констатувати, що привабливість зазвичай впливає на перше враження. І чим більше ми пізнаємо людину, тим скоріше на другий план відходить її суто фізична привабливість і починають відігравати важливу роль внутрішні якості. Тобто, коли люди досить добре пізнають один одного, на те, чи стануть їхні стосунки дружніми, впливають інші чинники, зокрема подібність установок, соціальна цінність діяльності, яку вони разом виконують, спільність ідей та інтересів, на яких побудований їхній союз. Ця теза заслуговує на увагу й у зв’язку з тим, що з роками зовнішня краса стає менш помітною. Однак, враховуючи той факт, що наше суспільство є надзвичайно мобільним, людські контакти також набувають рухливості, короткочасності, фрагментарності. За таких умов перше враження про людину залишається важливим показником у встановленні дружніх взаємостосунків. Попри переваги фізичної привабливості, експериментальні дослідження засвідчили, що привабливі люди частіше страждають від сексуальних домагань, від неприязні представників своєї статі, вони не завжди впевнені в тому, що їх цінують не за красу, а за внутрішні якості.
Вище вже йшлося про те, що подібність породжує почуття задоволення і сприяє дружній взаємодії. Постає запитання: «Чи притягуються одна до одної протилежності?» Іншими словами, хіба нас не приваблюють і не притягують люди, котрі не схожі на нас і чиї відмінності доповнюють наші властивості? Відповідь на це запитання намагається дати так звана гіпотеза взаємного доповнення. її сутність полягає в тому, що існує тенденція до виникнення таких стосунків між двома індивідами, за яких кожен доповнює те, чого бракує іншому. Тобто передбачається, що саме тих людей взаємно притягує, чиї запити ^різняться, що, врешті-решт, дає змогу доповнити одне одного. Достатніх експериментальних даних, які б підтвердили цю гіпотезу, немає. Хоча дедалі більше експериментальних доказів з’являється на користь того, що люди схильні дружити й заводити сім’ї з тими, чиї потреби і особисті якості подібні до їхніх власних.
Найбільшої інтимності взаємодія набуває в любові, під якою розуміється високий ступінь емоційно-позитивного ставлення до іншого, стан сильного потягу до єднання з іншою людиною. Закохана людина проявляє стійкі почуття, які фізіологічно, емоційно й морально вказують на її бажання всіма своїми особистісно-значу-щими рисами бути представленою в життєдіяльності іншого індивіда з тим, шоб спонукувати в нього відповідні реакції і потреби. Любов, кохання як глибоко інтимні почуття супроводжуються емоціями ніжності, захоплення, ревнощів, котрі кожна людина переживає по-своєму, залежно від її індивідуально-психологічних особливостей. Чому люди прагнуть любові, чому заради неї йдуть на геройство чи страту? Ці запитання останнім часом набули актуальності в науково-дослідній проблематиці соціальної психології. Особливо у зв’язку з вивченням довготривалих тісних взаємин.
Психологи по-різному трактують структурні складові, які допомагають вивчити таку непросту категорію, якою є кохання. Одні розглядають цей феномен як трикутник, сторонами якого є відданість, пристрасть й інтимність. Інші звертають увагу на прив’язаність, турботу та інтимність. Водночас дослідники підкреслюють, що такі елементи, як взаєморозуміння, взаємопідтримка, задоволення від спілкування один з одним характерні для всіх закоханих пар. Також багато хто з психологів наголошує на тому факті, що почуття сексуально-емоційного потягу й закоханість люди переживають зовсім інакше, аніж зародження та розвиток дружніх стосунків. Серед рис справжнього кохання передусім можна назвати такі: бажання пізнати іншого, прояв взаємної поваги й турботи; відповідальність за наслідки кохання, забезпечення особистого зростання й розвитку для обох партнерів; можливість проявляти свободу, право на незалежність у власних інтересах, щирість у взаєминах; здатність поставити себе на місце іншого; спроможність зробити партнера щасливим і радіти самому віл того, що тебе кохають; здатність страждати разом з партнером. Порушення цієї гармонії призводить до непорозумінь, конфліктів і розриву.
Чимало любовних стосунків, особливо на початку, мають ознаку любові-пристрасті, тобто великого бажання єдності з іншою людиною, що супроводжується сильним збудженням і коливанням настрою від радості й щастя до горя й відчаю. Пристрасне кохання характеризується ідеалізацією партнера, намаганням скоріше його пізнати. В цьому контексті ідеалізація — цс не слабкість, а сила закоханого, адже він сприймає іншого не помилково, а просто інакше. Ідеалізація дає змогу побачити такі прояви людської душі, які за звичних обставин можна було б не помітити. Йдеться про те, що близька людина оцінюється за такою системою координат, коли неповторні, своєрідні можливості людини, її найпотаємніші позитивні (з погляду партнера) якості набувають смислу, значущості, а негативні (знову ж таки з погляду партнера) — завуальовуються. Прояв любові-пристрасті в кожної людини відбувається залежно від її індивідуально-психологічних особливостей. Однак хоч би яким палким і емоційно-збудливим було пристрасне кохання, воно рано чи пізно згасає. Саме тоді набувають значущості інші чинники любові, такі як спільні цінності, прагнення, звички, на основі яких можуть виникнути справжні почуття, котрі не згасають протягом багатьох років. Так поступово любов-пристрасть може перерости в любов-дружбу, що характеризується ніжністю до людини, з якою переплелася доля.
Сексуальні потреби індивіда й любов як високе почуття, що дає оптимальні можіивості закоханим максимально й вільно проявляти себе, практично нероздільні. Цей факт став однією з причин того, шо різні філософські і психологічні течії допускали абсолютизацію біологічного начала в коханні, зводячи його до статевого інстинкту, або трактували як суто духовне почуття. Водночас повноцінна здатність кохати передбачає гармонію природних і духовних потреб людини, тобто результатом любові-пристрасті може бути і продовження роду людського, і розвиток творчих та інтелектуальних можливостей закоханих. Уся енергія кохання мас сприяти спрямованості інтересів і активності індивідів на спільну творчу діяльність, удосконалення професійної майстерності, продовження себе в нащадках. Нормальний розвиток кохання передбачає розгляд любові і як дії, що зорієнтована на іншу людину з метою злитися з нею в сексуально-емоційній єдності, і як власне високі емоційні переживання, котрі реалізуються в людській взаємодії. Кохання — двосторонній процес, в якому виявляється потреба кохати і здатність відповісти на велике кохання. Отож у коханні проявляється мистецтво любити іншу людину, а також бути коханим. . Індивідуальне почуття любові нерозривно пов’язане з культурою, традиціями, нормами суспільства, а також з особливостями сімейного виховання, які є джерелом прийнятих індивідом способів інтерпретації свого стану. Приміром, в окремих культурах любов не обов’язково приводить до шлюбу, адже відома практика, коли шлюбних партнерів визначають далеко наперед. Відіграють певну роль і такі чинники, як соціальне походження партнера, його матеріальний стан, професійний статус тощо. Є культури, де любов стає умовою шлюбу, водночас відомі культури, де кохання виникає після оформлення шлюбних стосунків.
Супутником розглянутих вище почуттів — дружби та любові — останнім часом дедалі частіше стає розрив взаємин, який може мати серйозні наслідки, особливо, коли йдеться про розлучення. Доведено, що фізичний і духовний стан розлучених гірший, аніж у тих осіб, що перебувають у шлюбі, або в тих людей, котрі втратили одного з партнерів чи не перебували у шлюбі взагалі. Виявлено взаємозв’язок між ступенем переживання розлучення і тривалістю зв’язку: розлучення переживається тим сильніше й болісніше, чим тривалішим був зв’язок. Після розлучення людина повинна знову пристосовуватися до самотнього життя, що не всім вдасться. Звісно, важко буває підтримувати попередні стосунки з друзями сім’ї. Окрім того, як показали дослідження, розлученим менше співчувають, ніж тим, хто овдовів. Має значення й наявність у розлучених відчуття невпевненості, відторгнення, неспроможності. Водночас стосунки можна зберегти, звичайно, якщо проблема не занадто серйозна і складна. Психологи пропонують чимало рекомендацій — від психологічного тренінгу до виконання певних правил, які можуть посприяти зміцненню взаємин. Зокрема, варто утримуватися від різких випадів проти партнера, викладати свої думки й почуття в необразливій формі, рідше критикувати, частіше погоджуватися, часом утримуватися від вираження свого незадоволення, зрештою, усе робити для того, щоб позитивні взаємодії типу усмішки, дотику, сміху превалювали над негативними взаємодіями, на кшталт таких, як сарказм, незгода, заборона, докір.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Cоціальна психологія особистості і спілкування (Конспект лекцій)