Головна Головна -> Підручники -> Підручник Cоціальна психологія особистості і спілкування (Конспект лекцій) скачати онлайн-> 3.4.7. Деструктивна міжособистісна взаємодія.

3.4.7. Деструктивна міжособистісна взаємодія.


До деструктивної міжособистісної взаємодії належать такі форми контактів, які ускладнюють або руйнують стосунки і згубно позначаються на людині чи обох партнерах.
Прикладами такого роду контактів можуть бути маніпулятивне спілкування, агресивна взаємодія, авторитарний стиль спілкування. Навіть мовчання може мати деструктивне забарвлення, особливо тоді, коли воно приховує якусь важливу інформацію або слугує засобом покарання партнера. Чимало особистісних рис характеру людини, таких як хитрість, схильність до наклепів, упередженість, стереотип мислення, мстивість, цинізм, можуть бути підґрунтям деструктивної взаємодії, котра за таких умов не обов’язково переслідує якісь особистісні вигоди, а керується неусвідомлю-ваними мотивами самоствердження, суперництва тощо.
Про агресивну взаємодію йшлося вище. Отож тут варто додати лише таке. Насамперед необхідно звернути увагу на те, що агресивність як риса особистості надає взаємодії деструктивного відтінку й може набирати найрізноманітніших форм — від мстивості, ворожості, хамства, заздрощів до образ, сварок, погроз, нищівної критики партнера. Все це тримає співрозмовника в напруженні й активізує в нього різні способи психологічного захисту. Наступний аспект агресивної взаємодії пов’язаний з тим, що агресивна поведінка завдає фізичної, матеріальної чи моральної шкоди іншому, а це супроводжується глибокими емоційними переживаннями, такими як гнів, досада, злорадство тощо, а також експресивним оформленням, тобто жестами погрози, ворожості, нехтування, зневаги. Навмисна агресія передбачає завдавання шкоди партнерові з усвідомленням наслідків і з отриманням задоволення від досягнення мети. При ньому, завдаючи болю, неприємності іншій особі, агресивна людина намагається підтримати свою високу самооцінку. Є випадки, коли люди наводять цілком обгрунтовані докази на користь агресивній поведінці. Зрештою, необхідно враховувати й той факт, що агресивна поведінка має ефект зараження, тобто якщо, приміром, на зупинці громадського транспорту в натовпі з’являється роздратована, обурена особа, у решти людей також підвищується тон розмови, а в голосі з’являються погрозливі нотки.
Упередження як установка, що перешкоджає адекватному сприйманню повідомлення чи дії, підсилює деструктивну взаємодію. Зазвичай людина не усвідомлює чи не бажає усвідомлювати, що вона упереджено ставиться до партнера і розглядає своє ставлення до нього як наслідок об’єктивної оцінки певних фактів або вчинків. Нерідко упередження використовується індивідом для виправдання власних дій стосовно іншого індивіда. Людина, котра перебуває під впливом упередження, може свідомо засуджувати іншу особу, невиправдано негативно до неї ставитися. Йдеться про те, що до того, хто не подобається, індивід допускає й застосовує дискримінацію (невиправдано негативну поведінку) або в крайніх проявах —расизм (індивідуальна упереджена установка й дискримінаційна поведінка стосовно людей певної раси) чи сексизм (індивідуальна упереджена установка й дискримінаційна.поведінка стосовно представників тієї чи іншої статі). Отож упередження й дискримінація йдуть поруч і взаємно підтримуються: дискримінація підтримує упереджене ставлення, а упередження схвалює дискримінацію. Соціальні джерела упереджень криються в безпосередній міжособистісній взаємодії. Зокрема, управлінська взаємодія створює основу для упереджень, адже нерідко керівники вважають своїх колег чи підлеглих більш безвідповідальними, лінивими, аніж ті є насправді. Доведено, що упереджена установка сильніша в тих осіб, які мають невисокий соціальний статус або чиє становище різко погіршилося. Нерівний статус також сприяє упередженому ставленню до іншого. Фрустрація, агресія, авторитаризм посилюють упереджене ставлення до партнера зі взаємодії. Навіть сам процес мислення (категоризація, узагальнення, спрощення тощо) спричинює упередження. Хоча боротися з упередженнями важко, адже проти них не діють прості засоби, все ж таки з метою послаблення упередженого ставлення до іншого партнера зі взаємодії психологи пропонують застосовувати певні протидії: створення ситуації співробітництва на противагу дискримінації; поліпшення умов для зрівняння статусу; пропаганда соціокультурних моделей міжстатевої і міжрасової гармонії та ін.
Лицемірство, обман, неправда, брехня, егоїзм є особистісними рисами людини, котрі слугують основою деструктивної взаємодії і водночас формами такої взаємодії. Вони зумовлюють поведінку індивіда, спрямовану на отримання особистісної вигоди за рахунок інтересів іншої особи.
Обман — категорія, яка характеризується свідомим намаганням людини створити в партнера хибне, неправдиве, удаване уявлення про предмет обговорення. Так само, як неправда, він може бути еквівалентом омани, може допускати й не допускати безпосередніх перекручень істини. Обман передбачає таку взаємодію, в основі якої криється бажання приховати правду, що трапляється найчастіше з корисливих намірів. В. Знаков, досліджуючи особливості розуміння обману, неправди, стверджує, що названі феномени не слід ототожнювати з брехнею з таких причин:
• брехня — це таке комунікативне явище, котре використовується для встановлення добрих стосунків з партнером; це не стільки засіб навмисно перекрученого відображення дійсності, викривлення істини, скільки спосіб налагодження контакту з людиною;
• в ній відсутній намір обманути слухача, тобто, розказуючи вигадки, індивід не розраховує на те, що в них повірять;
• завдяки брехні не мають на меті отримати вигоду або принизити співрозмовника, тобто вона відносно некорислива;
• брехня приносить задоволення й насолоду від самого процесу придумування й передавання всіляких вигадок, що знайшло відображення в приказках і прислів’ях: «Хто не збреше, той і правди ніколи не скаже», «Не подобається — не слухай, а брехати не заважай» тощо;
• брехня може виконувати захисну функцію, позбавляючи людину тривоги й дискомфорту, а також функцію самозвеличення.
Неабияким бажанням людини захистити свій внутрішній світ В. Знаков вважає захисну маніпуляцію іншими в міжособистісній взаємодії. При цьому під захисною маніпуляцією іншими розуміється сукупність не висловлених уголос, прихованих способів впливу на співрозмовника, спрямованих на попередження таких можливих слів і дій, які потребують від індивіда актуалізації захисних механізмів особистості. Ідеться про те, що психологічна природа брехні, тобто необхідність, можливість і бажання особи збрехати визначається не лише соціальними причинами, що спонукують людину вдаватися до маніпуляції, а й індивідуальними особливостями. На думку дослідника, важливою категорією, за чиєю допомогою можна пізнати підвалини психологічної суті феномену брехні, є поняття «макіавеллізму», під яким у західній психології розуміють схильність індивіда маніпулювати іншими людьми в міжособистісних стосунках. Передусім ідеться про такі випадки, коли співрозмовник приховує свої справжні наміри й за допомогою неправди, хибних, фальшивих відволікаючих маневрів досягає того, щоб партнер, сам того не помічаючи й не усвідомлюючи, змінив свої первинні цілі. Зазвичай, макіавеллізм як особистісна характеристика відображає невіру індивіда в те, що більшості людей можна довіряти, шо вони альтруїстичні, незалежні і т. п.
Відомим є афоризм про те, що напівправда небезпечніша за обман, адже його легше розпізнати ніж напівправду, яка, звичайно, маскується, аби похім знову обдурювати. В міжособистісній взаємодії люди нерідко вдаються до ошукування з мстою маніпуля-тивного впливу заради того, шоб бути в центрі уваги. Зазвичай психопатичні особистості часто говорять неправду або напівправду і при цьому не відчувають сорому чи каяття. Навіть викриття не зупиняє їх. Отож обман, лицемірство, плітки супроводжують таких осіб та їхні контакти протягом тривалого періоду життя або й усього життєвого циклу. У психології описана й категорія людей, котрих називають природженими брехунами. Вони, на відміну від психопатичних особистостей, здатні вчитися на власному досвіді, можуть відчувати муки сорому за свій обман, хоча й не завдають шкоди іншим. У цілому обман і неправда образливі й рано чи пізно призводять до руйнації стосунків.
Основою деструктивного спілкування може бути людський егоїзм, тобто на перший план у міжособистісних стосунках людина ставить власні інтереси й цілі взаємодії на шкоду інтересам співрозмовника. Такі егоїстичні устремління корисливого партнера можуть виражатися не лише в тому, шо він отримає певні матеріальні переваги, а й додаткові психологічні вигоди, шо проявляються у приниженні іншого. Робиться це зазвичай з метою мати кращий вигляд на тлі співрозмовника. Доведено, що егоїзм не є нейтрально індиферентною особистісною властивістю, а має наступальний, агресивний, мстивий і винахідливий характер. Дослідження К. Муздибаєва показують, що егоїстичні люди не здатні до конструктивної взаємодії, адже вони наділені певними особистісними рисами, котрі перетворюють міжособистісні контакти з ними в деструктивні. А це призводить до приниження, страждань, ускладнень у стосунках партнерів. Зокрема, автор називає такі характерологічні особливості егоїстів, які спричинюють руйнацію стосунків: нехтування обов’язком, нормами моралі й закону; виправдання обману, агресивних форм поведінки, таких як помста, політичне вбивство; приписування оточенню заздрості, егоїзму, цинізму, зради, що робить неможливим використання стосовно нього тактики і стратегії співробітництва.
Формою деструктивного спілкування є криміногенна взаємодія, котра характеризується підвищеною стресогенністю й конфліктністю. Зазвичай взаємодія тут виконує функції, пов’язані з обміном злочинним досвідом, підготовкою чи маскуванням злочинів, зняттям емоційного напруження тощо. Серед ознак криміногенного спілкування називають такі: антигромадська спрямованість; психологічна стресогенність і конфліктність; жорстко заданий рольовий характер, умовність і конспіративність, специфіка засобів зв’язку і сфер дії; особливості причин виникнення контактів і своєрідність механізмів психічного впливу, які характеризуються незвичайністю застосування погроз, образ, засобів симуляції, чуток.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Cоціальна психологія особистості і спілкування (Конспект лекцій)