Головна Головна -> Підручники -> Підручник Cоціальна психологія особистості і спілкування (Конспект лекцій) скачати онлайн-> 3.6. Міжособистісне сприймання й розуміння людьми один одного. 3.6.1. Поняття соціального пізнання.

3.6. Міжособистісне сприймання й розуміння людьми один одного. 3.6.1. Поняття соціального пізнання.


На людей щоденно навалюється шалений потік інформації як іззовні, так і в результаті її перероблення. Оскільки людина — істота соціальна, то і її пізнавальна діяльність має розглядатися в соціальному контексті. Пізнаючи соціальне оточення, навколишній світ, індивід сприймає, пояснює і відтворює різні соціальні аспекти цього світу у своєму мисленні. Отож процес соціального пізнання посідає надзвичайно важливе місце в житті особи, у її взаємодії з іншими людьми. Активізація проблем соціального пізнання в наш час спрямована на дослідження та з’ясування таких характеристик цього складного феномену:
• яким чином люди формують свої висновки, отримуючи соціальну інформацію із навколишнього середовища;
• чому люди звертають увагу на одні дії індивідів, ігноруючи інші;
• у чому полягає специфіка соціального пізнання, спрямованого на особливості сприймання й кодування соціальної інформації;
• за допомогою яких методів люди інтегрують інформацію для того, шоб мати уявлення та зробити відповідні висновки про соціальний світ;
• як відбувається процес отримання знання про себе та інших;
• якими є інструменти, за допомогою котрих набувається соціальне знання;
• яким чином люди накопичують і пригадують інформацію про соціальні події та інших людей.
Аналізуючи психологічні особливості соціального пізнання, А. Андреева акцентує увагу на тому, що такий важливий механізм пізнання, як категоризація, сам по собі містить як передумову ідею стабільності, тобто категоріТ і виникають саме як фіксація певних стабільних взаємозв’язків у навколишньому середовищі. Отож, враховуючи той факт (до речі, про нього вже йшла мова в попередньому розділі), що реальний історичний процес містить поряд з періодами відносної соціальної стабільності й етапи гострої дестабілізації, варто розглянути питання про те, яким чином «поводить себе» людське пізнання саме в такі соціально нестабільні часи. Нагадаємо, що соціальна нестабільність — це не тільки й не стільки швидкі й радикальні соціальні перетворення, це радше їхня непогодженість, відсутність збігу їх у різних сферах соціального життя й суспільства в цілому. Безперечно, названі дестабілізацій ні процеси, а також культурна специфіка, національний менталітет, умови історичного розвитку окремої країни, мають безпосередній стосунок до того, як відбуватиметься процес соціального пізнання. Виходячи з цього, сформулювати проблему можна таким чином: за умов соціальної нестабільності модифікується процес соціального пізнання, тобто процес конструювання образу соціального світу й соціальної реальності. При цьому необхідно враховувати, що активність суб’єкта, який здійснює реконструкцію й перетворення соціального світу, є важливим чинником у цьому процесі. В соціальній психології є чимало досліджень, в яких обґрунтовується вимога, пов’язана з підвищенням компетентності людини, котра пізнає соціальний світ у нестабільні періоди. У зв’язку з цим висловлюється думка про надзвичайну важливість у підвищенні компетентності постійної комунікації людини з іншими людьми, адже саме в ході такої комунікації пізнання світу набуває певного смислу.
Означена проблема — соціальне пізнання за умов соціальної нестабільності — надзвичайно актуальна для нашого суспільства, в якому є очевидним факт радикальних перетворень в економіці, політиці, соціальному житті. Ці зміни важко охоплюються як наукою, так і буденною свідомістю. З психологічного погляду ситуація видається особливо складною, адже в попередній період стабільність була офіційною ідеологією, тобто весь уклад життя сприймався, розумівся і оцінювався як позитивний. Наш час, який характеризується плюралізмом думок і передбачає варіативність економічних і соціальних рішень, є надзвичайно важким для сприймання масовою свідомістю й тим більше для сприймання та пізнання окремою особистістю. Які особливості сприймання окремим індивідом нестабільного суспільства найчастіше мають місце і проявляються тепер? Можна назвати найхарактерніші:
• абсолютна невизначеність ситуації, що унеможливлює найближчий прогноз власної долі, кар’єри;
• почуття тривоги, розгубленості, неготовності жити і працювати за нових умов;
• уявлення про те, що будь-який контроль у суспільстві відсутній;
• сприймання нових механізмів соціальної регуляції як неефективних;
• відсутність впевненості в тому, що від рядової людини щось залежить;
• почуття негативізму, незадоволеності;
• на фоні осмислення й переосмислення ситуації виникнення стану когнітивного дисонансу у зв’язку з невідповідністю уявлень і очікувань, шо вже склалися в людей, реальним змінам соціальної дійсності;
• незнання людьми критеріїв оцінок нових способів соціальних
дій і вчинків.
Ці та інші прояви сприймання людьми нестабільного соціального світу мають надзвичайно серйозні наслідки передусім у зв’язку з тим, що індивід не відчуває себе суб’єктом дій і вчинків у суспільстві, він не може, а подекуди й не хоче або відмовляється бачити й розуміти соціальні проблеми.
Серед найзагальніших соціально-психологічних проблем, котрі постають на шляху індивідуальної і масової свідомості, необхідно звернути увагу перш за все на глобальну ломку соціальних стереотипів і зміну системи цінностей. Злам стереотипів у масовій свідомості відбувається непросто й часто сприймається окремими групами людей як крах ідеалів, втрата смислу життя. Нові стереотипи, які зароджуються, приживаються важко, суперечливо сприймаються, а часто й заперечуються. Стосовно системи цінностей, то вона характеризується появою нового набору затребуваних суспільством ціннісних орієнтацій, новою ієрархією цінностей. Оскільки цей аспект проблеми детально висвітлений у другому розділі в характеристиці особливостей соціалізації різних верств населення, то тут наголосимо лише на тому, що втрата орієнтирів відносно ієрархії цінностей породжує передусім моральну невизначеність. У чому це проявляється? Сьогодні можна вести мову про три полюси в оцінці масовою свідомістю самих цінностей з погляду моралі:
• по-перше, утворюється так званий моральний вакуум, коли панує вседозволеність;
• по-друге, віддається належне тільки цінностям ринку, тобто світ оцінюється лише категоріями ціни, вартості, грошей, ділових стосунків;
• по-третє, частина людей продовжує дотримуватися традиційної для нашої культури точки зору: духовні цінності — понад усе; отож, той, хто так не чинить, є, на їхню думку, безпринципним, аморальним.
Остання позиція, хоч і приваблива, але в наш час кваліфікується як одностороння, недостатня, адже не можна ігнорувати багатомірне бачення світу: для одних — це духовні цінності, для інших — цінності ринку, ще для когось — і перші і другі.
Проблема полягає в тому, що для багатьох людей, для їх свідомості за умов нестабільного суспільства є надзвичайно важкою справою визначити, чому віддати перевагу, які цінності вважати пріоритетними, як зіставити цінності ринку й загальнолюдські моральні цінності, такі як чесність, порядність. В етнопсихології подібна ситуація означена поняттям «культурний шок», який проявляється в подиві з приводу незвичних норм і стандартів поведінки, у появі відчуття дискомфорту від різниці між «їхньою» і «нашою» культурою, відчуття розгубленості в «чужому» світі. Люди по-різному переживають культурний шок, неоднаково усвідомлюють гостроту його впливу, що залежить від їхніх індивідуальних особливостей, ступеня подібності/неподібності культур (ритуалізо-ваність поведінки, толерантність стосовно іншої культури та ін.), міри обізнаності індивіда з новими (іншими) культурними цінностями, а також від рівня розвитку в людини соціальної гармонії і погодженості, соціальної толерантності й адаптивності, тобто того, як вона взагалі почуває себе в ситуації «Я і Суспільство», чи адекватно оцінює таку взаємодію (якщо сприймання і оцінювання себе в суспільстві адекватні, якщо людина в гармонії із суспільством як таким, то культурні цінності, окрім, звичайно, тих, які не викликають сильного душевного дискомфорту й шоку та не завдають фізичної шкоди індивідові, також матимуть більш-менш адекватне розуміння). Переводячи ситуацію взаємодії різних культур у площину нестабільності суспільства, коли одне відходить, а інше важко знаходить собі застосування, також можна вести мову, як вважає Г. Андреева, про зустріч людини з «іншим» соціальним консенсусом, який став таким для частини суспільства, однак викликає шок у іншої. Більше того, дослідниця порушує питання про «шок», який можливий у масовій свідомості. Аналізуючи процес соціального пізнання в нестабільний період розвитку суспільства, вона виокремлює ті показники, які найгостріше характеризують суперечливість історичного процесу на етапі радикальних перетворень:
• соціальна ідентичність (криза ідентичності окреслюється як особлива ситуація свідомості, коли більшість соціальних категорій, за допомогою яких людина визначає себе і своє місце в суспільстві, здаються такими, що втратили свої межі й цінність);
• побудова образу іншої людини (в епоху нестабільності відбуваються значні модифікації в його побудові: відносна легкість у приписуванні іншій людині образу ворога, пошук індивідуального і групового ворога, зростання індивідуального і групового напруження, агресивності, перенесення відповідальності за невдачу з ворога «зовнішнього» на ворога «внутрішнього» тощо);
• побудова образу соціальних інституцій, форм соціального контролю, суспільства в цілому, образу соціального світу (в період соціальної нестабільності важко визначитися, який тип суспільства «хороший», а який «поганий»);
• відбувається втрата соціального ідеалу (тобто частина людей взагалі не знає, до чого здійснюється перехід, що сприймається болісно).
Піднімаючи проблему соціального пізнання в нестабільному соціальному світі, ми хотіли загострити увагу на цьому складному процесі, не викликаючи песимістичних настроїв стосовно його успішності чи неуспішності. У всі часи процес соціального пізнання не був простим, людину завжди очікувало чимало труднощів і перешкод на шляху пізнання себе та інших у соціумі. В наш час, коли проблема набула чи не найбільшої ваги й актуальності, індивідові важливо не втратити почуття реальності, знайти творче застосування своїм знанням і вмінням, адекватно оцінити ситуацію й себе в ній. Варто у зв’язку з цим пригадати Б. Ананьева, який стверджував, шо людина є суб’єктом трьох основних соціальних діяльностей — праці, спілкування й пізнання. При цьому психологічне пізнання, на думку вченого, може здійснюватися у трьох основних формах: практичного знання (приміром, у структурі педагогічної чи лікарської діяльності), художнього й наукового пізнання особистості. Ідеться про те, що, усвідомлюючи себе суб’єктом, що мислить, індивід створює образ соціальної реальності, органічною частиною якої є і він сам, і такі як він. Тобто індивід є не лише суб’єктом, але і об’єктом пізнання, передусім — психологічного.
Проблема пізнання соціальних об’єктів у соціальному контексті, передусім сприймання й розуміння людьми один одного, часто позначається терміном «соціальна перцепція» (від лат. perceptio — сприймання, пізнавання і socialis — суспільний). Це поняття було введене Дж. Брунером (1947 р.) для характеристики факту соціальної зумовленості сприймання. Пізніше під соціальною перцепцією дослідники стали розуміти цілісне сприймання суб’єктом соціальних об’єктів, до яких належать інші люди, групи, різні соціальні спільноти. В такій інтерпретації це поняття закріпилося в соціальній психології. Зокрема, було доведено, що сприймання соціальних об’єктів має специфічні риси, які якісно різняться від сприймання предметів матеріального світу. Перш за все, зазначається, шо соціальний об’єкт (той, кого сприймають), чи то окремий індивід, чи група людей, не є пасивним і байдужим стосовно суб’єкта сприймання, а намагається викликати в нього позитивне уявлення про себе. Також показано, що сприймання супроводжується смисловою і оцінювальною характеристикою об’єкта сприймання. Зрештою, у сприйманні соціальних об’єктів має місце єдність пізнавальних компонентів з емоційними. Дослідження в рамках соціальної перцепції зосереджуються, зокрема, навколо таких проблем:
• особливості суб’єкта і об’єкта сприймання;
• вікова, статева, професійна специфічність соціальної перцепції;
• механізми соціального сприймання (міжособистісні та міжгру-пові);
• своєрідність міжособистісного сприймання й розуміння людьми один одного; структурна типологія міжособистісного й між-групового сприймання;
• • точність і адекватність сприймання соціальних об’єктів;
• закономірності й ефекти міжгрупового сприймання;
• закономірності формування першого враження;
• вплив на процеси соціального пізнання минулого досвіду, характеру стосунків, самооцінки, особистісних властивостей індивідів, що спілкуються між собою.
В цьому контексті ми ведемо мову про міжособистісне пізнання людьми один одного, адже саме ці процеси безпосередньо введені в спілкування в тому значенні, в якому воно тут розглядається, тобто у значенні міжособистісного спілкування. На нашу думку, термін «пізнання», на відміну від «сприймання», найточніше окреслює коло проблем, пов’язаних із соціальною перцепцією, найглибше відображає процеси, які при цьому відбуваються. На це звертають увагу й інші дослідники, стверджуючи, що дія низки феноменів, які беруть участь у формуванні уявлення про себе та іншу людину, не завжди вкладається в традиційний опис перцептивного процесу.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Cоціальна психологія особистості і спілкування (Конспект лекцій)