Головна Головна -> Підручники -> Підручник Cоціальна психологія особистості і спілкування (Конспект лекцій) скачати онлайн-> 3.6.2.Загальна характеристика міжособистісного пізнання.

3.6.2.Загальна характеристика міжособистісного пізнання.


Проблему міжособистісного пізнання вітчизняній науці в 60-ті роки почав розробляти О. Бодальов, який поклав початок великому колу досліджень у галузі сприймання й розуміння людьми один одного. Було нагромаджено багато теоретичних та емпіричних даних, проведено масштабну роботу з їх систематизації, з виокремлення механізмів міжособистісного пізнання, таких як стерео-типізація, проекція тощо.
Аналіз цих та інших напрацювань з названої проблематики дає змогу констатувати, що характер взаємодії між людьми та її результати багато в чому залежать від того, як люди сприймають один одного, розуміють, відтворюють та інтерпретують поведінку, оцінюють свої можливості та інших учасників спілкування. У процесі взаємодії досягається взаєморозуміння чи непорозуміння, зростає здатність прогнозувати поведінку один одного чи виявляється неспроможність передбачити дію партнера зі спілкування. Усе це є наслідком чуттєвого адекватного або неадекватного відображення та розуміння партнерами один одного, недостатнього або неправильного тлумачення інформації, що є в їхньому розпорядженні.
Складний процес міжособистісного пізнання можна описати за допомогою таких складових:
• сприймання та оцінка зовнішніх ознак і поведінки індивіда;
• створення уявлень про його психологічні особливості й стани;
• оцінка цих уявлень та зіставлення зовнішніх ознак індивіда з особистісними характеристиками;
• розуміння та інтерпретація отриманої інформації;
• оцінка партнера в цілому;
• загальні умовиводи;
• прогнозування дій і вчинків партнера;
• створення стратегії власної поведінки.
До цього процесу можна долучити ще й такі характеристики, як ухвалення рішення, прийняття партнера зі спілкування, його цілей, мотивів, установок. Ідеться, таким чином, не лише про розуміння іншого учасника взаємодії, а й про поділяння його думок, поглядів тощо. А це вже із царини взаєморозуміння, досягнення якого вважається внутрішньою основою й метою спілкування. Взаєморозуміння є надзвичайно складним феноменом, чия ефективність залежить від інформації, яку люди одержують один від одного, від міри зацікавленості один одним, від рівня симпатії чи антипатії тощо. Воно передбачає збіг, подібність чи співзвучність у різних людей поглядів на світ; розуміння цілей, мотивів, установок партнера зі спілкування; прийняття цілей, мотивів, установок іншого;
взаємне прийняття самооцінки, своїх можливостей і здібностей; прийняття виконуваних стосовно один одного ролей; розуміння індивідуальних особливостей один одного; розуміння стосунків, які складаються й розвиваються між партнерами; взаємне прийняття способів розуміння партнерами один одного. Звісно, що названими ознаками не вичерпується все розмаїття поняття взаєморозуміння, водночас вони можуть бути взяті за основу в характеристиці цієї дефініції.
Сприймання людьми один одного в ході спілкування, формування враження про індивіда можна вважати вихідною передумовою в його розумінні й пізнанні. При цьому зазначимо, шо йдеться про сприймання людини людиною як про процес набагато активніший, ніж сприймання інших об’єктів навколишнього світу, який активізує розумові, вольові, емоційні процеси, частіше спонукує до дії, до осмислення себе та інших, до отримання знання. Безпосередній процес сприймання однією особою іншої починається із відображення зовнішності й поведінки і вже на цьому етапі той, хто спостерігає, певним чином оцінює зовнішні ознаки й робить деякі умовиводи (іноді несвідомо) про внутрішні психологічні властивості партнера зі взаємодії. При цьому за одними ознаками робиться висновок про расову й національну належність людини, за іншими — про стать, вік, соціальну належність і рівень культурного розвитку, ще за іншими — про характерологічні особливості людини, її здібності, можливості виконувати ту чи іншу справу. Взаємне сприймання породжує до учасників взаємодії високий рівень вимог, пов’язаних з поглибленим інтелектуальним аналізом. Водночас за умов передусім дефіциту часу та інтенсивного зростання комунікативної інформації партнери зі спілкування змушені поповнювати брак даних і знань про іншого тією інформацією, яку дає їм перше враження. Звісно воно може частково чи цілком не збігатися з подальшими уявленнями про людину. О. Бодальов, розглядаючи перше враження як складний психологічний феномен, в якому поєднуються чугтєвий, логічний і емоційний компоненти, а також наявне емоційне ставлення й більш чи менш усвідомлювані й узагальнені оціночні судження, стверджує, що воно залежить від багатьох чинників, таких як досвід спілкування; особливості зовнішнього вигляду, поведінка людини, за якою спостерігають; ситуація, в якій відбувається пізнання іншої людини; власні особистісні якості того, хто спостерігає.
Загальний особистісний зміст іншої людини встановлюється шляхом інтерпретації елементів зовнішності, поведінки та вчинків індивіда. В ситуації спілкування формування у свідомості людини образу іншої людини виникає як результат взаємодії та комунікації. За таких умов образ іншої людини виконує функції регулятора спілкування. При цьому інша людина постає перед партнером як особистість з певними характерологічними рисами, емоційними, вольовими, інтелектуальними властивостями, поведінковими можливостями. Розкриття цих властивостей є важливим завданням міжособистісного розуміння. Отже, вступаючи в міжособистісні стосунки, особистість повинна вчитися розуміти людей, намагатися емоційно відгукуватися на психічні стани: співчувати, співпереживати, разом радіти й сумувати, а також вибирати адекватні способи звернень, впливів. Поняття «розуміння» віддзеркалює здатність людини пізнати суттєве, істотне в іншій людині, розкрити його у зв’язках і у взаєминах з іншими особистостями. В соціальній психології відоме таке поняття, як «раціональне розуміння», тобто накопичення інформації, систематизація знань про інших людей та оперування ними з метою досягти максимальної відповідності суджень, оцінок, уявлень про людину її об’єктивно наявним рисам, властивостям, мотивам і можливостям. На розуміння інших людей здійснює вплив досвід спілкування того, хто намагається пізнати іншого. Розуміння людини людиною зумовлюється також завданнями взаємодії, особистими характеристиками учасників спільної дії (життєвим досвідом, рівнем розвитку самооцінки та ін.).
Проникнення у внутрішній світ іншої людини — вкрай нелегке завдання, адже, як вже зазначалося, людині, котра сприймає іншу людину, як правило, дається лише її зовнішність. Тобто ми можемо спостерігати за поведінкою* висловлюваннями, переживаннями, комунікативними можливостями індивіда тощо. Постають запитання:
• Як за допомогою особливостей, які утворюють зовнішній образ і поведінку індивіда, проникнути у внутрішній світ людини?
• Яким чином відбувається процес переходу міжособистісного сприймання в розуміння і в оцінку іншої людини?
У самому процесі розуміння розрізняють два рівні: перший, на якому відбувається усвідомлення цілей, мотивів, установок іншої людини, і другий, який характеризується здатністю прийняти ці мотиви, цілі, установки як власні. Зазвичай другий рівень відсутній у дітей, оскільки він є результатом пізнішого онтогенетичного розвитку. Натомість не всі дорослі люди здатні пізнати людину саме на рівні сприйняття її цілей, мотивів, установок. Ідеться про рівень взаєморозуміння, який передбачає, що кожен із партнерів взаємодії
враховує не лише власні потреби, мотиви, цінності, а й відповідні запити іншого. Дослідники зазначають, шо враження, які виникають при цьому, відіграють велику регулятивну роль у процесі спілкування, тому що, по-перше, пізнання іншої людини забезпечує пізнання самого себе, а по-друге, всебічність, точність сприйняття й розуміння іншої людини зумовлюють характер успіху взаємодії з нею. Доведено, що становлення уявлення про себе, яке грунтується на основі уявлень про іншого, ефективно формується тоді, коли люди взаємодіють, коли вони спільно ухвалюють рішення, складають план спільних дій. Саме в такій ситуації можливе оцінювання людини людиною, а також зміна своїх дій і поведінки партнера, побудова стратегії власної поведінки.
Міжособистісне пізнання характеризується кількома процесами: емоційно-раціональної та абстрактно-логічної оцінки іншої людини, емпатійного розуміння та прийняття іншого, інтерпретації інформації та вчинків індивіда, утворення узагальнень про іншу людину як особистість,4 прогнозування змін її поведінки, побудови стратегії власної поведінки. На основі цих операцій у процесі спільної діяльності і спілкування формуються образи, поняття, уявлення, знання один про одного, які полегшують або ускладнюють міжособистісні стосунки. Успішне міжособистісне пізнання стає можливим лише тоді, коли люди можуть усвідомити, зрозуміти й оцінити, ким є партнер у взаємодії, тобто проявити власну здатність проникнути у внутрішній світ іншого.
В контексті аналізу міжособистісного пізнання важливо розглянути проблему точності міжособистісної перцепції. Тут є свої складності, пов’язані з тим, що, спостерігаючи за фізичними об’єктами, ми можемо легко перевірити точність сприймання, зіставивши результати з об’єктивною фіксацією, вимірюванням певних якостей і властивостей, а в разі пізнання іншої людини зробити це набагато важче, адже враження, отримане про неї суб’єктом сприймання, ні з чим зіставити, позаяк відсутні методики безпосередньої реєстрації якостей особистості іншої людини. Безперечно, для отримання тієї чи іншої інформації про людину можна використовувати тести. Водночас відомо, шо немає тестів для вимірювання всіх характеристик людини. Отож їх не можна розглядати як єдиний інструмент дослідження особистості, враховуючи той факт, що тест певною мірою обмежений. Це ж саме слід сказати і про експертні оцінки, які також відіграють роль зовнішнього критерію. Пошук підходів, котрі допомогли б глибше зрозуміти проблему, іде в різних напрямках:
• осмислення всієї сукупності труднощів, що стоять на шляху міжособистісної перцепції;
• детальне вивчення перцептивних здібностей суб’єкта сприймання, перемінних, за допомогою яких суб’єкт сприймання описує самого себе, раніше знайомих осіб, стосунки між собою та об’єктом сприймання; особливості ситуації, в якій здійснюється процес міжособистісної перцепції.
Як важливий чинник підвищення точності сприймання іншої людини дослідники називають одержання від неї зворотного зв’язку, що допомагає скоректувати образ і сприяє точнішому прогнозові поведінки. На підвищення перцептивної компетентності спрямовані спеціальні прийоми соціально-психологічного тренінгу.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Cоціальна психологія особистості і спілкування (Конспект лекцій)