Головна Головна -> Підручники -> Підручник Міжнародне право (Буроменський М.В.) скачати онлайн-> § 7. Види та форми міжнародної відповідальності держав

§ 7. Види та форми міжнародної відповідальності держав


Реалізація відповідальності починається зі ставлення за вину та пред’явлення претензії. На практиці ставлення за вину суб’єкту міжнародного права становить собою усну або письмову заяву про відповідальність цього суб’єкта за порушення загального міжнародного права чи конкретних договірних зобов’язань. Ставлення за вину безпідставне, якщо відсутнє порушення норм і принципів міжнародного права. У цьому разі може йтися не про ставлення за вину, а про пред’явлення претензії на відшкодування шкоди. У разі коли у правовідносинах беруть участь двоє учасників, суб’єктом такої заяви може бути безпосередньо потерпіла сторона; у випадку порушення багатостороннього договору – будь-який учасник такого договору; у разі порушення загальної норми міжнародного права, коли під загрозою опиняються самі основи міжнародного правопорядку, ініціатором заяви може бути будь-який суб’єкт, навіть той, чиї інтереси безпосередньо не страждають. Розмір шкоди визначається погоджувальними органами на підставі документів, представлених офіційними представниками потерпілої сторони, з наданням доказів для перевірки. Зазвичай між виною та завданою шкодою має існувати причинний зв’язок. Утрачена вигода, як правило, не відшкодовується.
Міжнародна відповідальність реалізується на підставі матеріальної та політичної (нематеріальної) відповідальності. Деякі автори виокремлюють ще моральну відповідальність, але зазвичай вона (наприклад, здійснення певних церемоніальних дій, що відновлюють честь і гідність держави) також зводиться до політичної.
Матеріальна відповідальність виражається у формі реституцій та репарацій. Реституція — це відшкодування правопорушником матеріальної шкоди в натурі (повернення неправомірно захопленого майна, художніх цінностей, транспортних засобів і таке інше). Різновидом реституції є субституція — заміна неправомірно знищеного чи пошкодженого майна аналогічним за вартістю та призначенням. Репарація — це відшкодування матеріальної шкоди грошима, товарами, послугами. Репарація застосовується, коли відновлення попереднього стану у формі ресторації є неможливим і має на меті відшкодування шкоди.
Матеріальна відповідальність також може бути абсолютною й обмеженою. Абсолютна відповідальність не вимагає доказів того, що шкода завдана на підставі вини суб’єкта.
Встановлення факту завдання шкоди та причинного зв’язку з діями, що потягли шкоду, є достатнім доказом для виникнення відповідальності й обов’язку сплатити компенсацію. Така відповідальність ще має назву об’єктивної відповідальності та застосовується, як правило, до власників джерел підвищеної небезпеки, які завдають шкоду під час правомірної діяльності. Обмежена відповідальність виникає в разі доведення того факту, що шкода завдана в результаті вини чи умислу. Тому цей вид відповідальності називають ще винною відповідальністю.
Нематеріальна відповідальність виражається у формі ресторації, сатисфакції, обмежень суверенітету, декларативних рішеннях тощо.
Ресторація становить собою відновлення правопорушником попереднього стану та взяття ним відповідальності за всі несприятливі наслідки (наприклад, звільнення незаконно зайнятої території та несення пов’язаних із цим майнових витрат). Сатисфакція — це задоволення нематеріальних вимог для відшкодування шкоди, завданої перш за все честі та гідності потерпілої держави, її політичним інтересам. Обмеження суверенітету (надзвичайні сатисфакції) — це тимчасове призупинення діяльності державних органів держави, окупація країни або її частини, реорганізація політичної системи, розпуск злочинних політичних партій тощо. Декларативні рішення виражаються у формі рішення міжнародного органу (наприклад, суду) чи організації, які визнають певну дію міжнародним правопорушенням.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Міжнародне право (Буроменський М.В.)