5.2. Основні показники бізнес-плану


Визначення прогнозованих видатків
Видатки можуть прогнозуватися за допомогою таких методів:
• поділ видатків на постійні і змінні; перші залишаються не­змінними протягом усього прогнозованого періоду, другі зміню­ються пропорційно прогнозованій зміні обсягів реалізації бан­ківського продукту;
• прогнозування видатків за статтями і видами банківського продукту з використанням економічно обґрунтованих норм або суджень за аналогією.
План видатків може бути складено за такою таблицею:

Таблиця 12. Розрахунок прогнозованих видатків банку

Базовий рік 1-й рік 2-й рік 3-й рік
Доходи усього
1. Постійні видатки
2. Змінні видатки
3. Витрати усього (1+2)

Збільшення постійних видатків може бути зумовлене впрова­дженням нового виду банківського продукту (послуги), що вима­гає значних витрат.
Складання прогнозу звіту про прибутки і збитки. Цей доку­мент може бути складений за формою, прийнятою в бухгалтер­ській звітності.
Складання прогнозного балансу. Для складання прогнозного балансу необхідно:
• визначити прогнозовані залишки за статтями оборотних ак­тивів і пасивів (для цього використовуються фактичні дані про оборотність активів за термінами за попередній період, відслідко­вується залежність між залишками за статтями оборотних ак­тивів і пасивів та обсягом продажу банківських продуктів);
• визначити залишкову вартість основних засобів (з цією ме­тою складається прогноз руху основних засобів і плановий роз­рахунок амортизації).
Вклади у статутні фонди господарських товариств, деноміновані в гривнях, оцінюються у балансі за номінальною вартістю. Якщо номінальна вартість вкладу відрізняється від витрат на внесення цього вкладу (придбання корпоративного права), виво­диться фінансовий результат на момент відображення операції.
Вклади у статутні фонди господарських товариств, деноміновані в іноземній валюті, обчислюються аналогічно до вкладів у національній валюті, без виокремлення курсової різниці (у той час як за корпоративними правами у вигляді цінних паперів курсові різниці виводяться).
Облігації та подібні до них цінні папери обчислюються за вар­тістю їхнього придбання з наступним її коригуванням, що полягає в рівномірному списанні (донарахуванні) різниці між номіналь­ною вартістю цінних паперів і вартістю їх придбання таким чи­ном, щоб на момент погашення цінних паперів їх балансова оцінка дорівнювала номіналу; курсові різниці за такими цінними папе­рами, деномінованими в іноземній валюті, виводяться наприкінці кожного звітного періоду.
Акції обчислюються за вартістю їх придбання. За акціями, деномінованими в іноземній валюті, виводяться наприкінці кож­ного звітного періоду курсові різниці.
Інвестиції за договорами про спільну діяльність без створення юридичної особи оформляються як заборгованість. За цим ти­пом активів курсові різниці нараховуються в порядку, передба­ченому для заборгованості.
Депозитні сертифікати обчислюються в порядку, аналогічно­му передбаченому для облігацій.
Матеріальні запаси. Під матеріальними запасами розуміють будь-які матеріальні предмети, які повністю споживаються.
Існує ряд методів обліку матеріальних запасів, застосування яких приводить до різної оцінки матеріальних запасів у балансі.
Найпоширенішими методами є:
1. FIFO (першим оприбуткований, першим вибув).
2. Average собі (метод середньої вартості).
3. LIFO (останнім оприбуткований, першим вибув).
В Україні застосовуються також і специфічні методи, які ґрун­туються на можливості періодичної переоцінки запасів (тобто по­рушується класичний принцип собівартості). До таких методів належать:
• дооцінка за цінами останньої поставки або за довідкою по­стачальника про відпускну ціну;
• дооцінка на щомісячний індекс інфляції;
• дооцінка залишків у межах зміни курсу валюти придбання (застосовувався для імпортованих товарів та матеріалів).
Всі методи обліку матеріалів можуть бути застосовані також для обліку товарів.
Орендні зобов´язання. Сума орендних зобов´язань з фінансо­вої оренди (лізингу) дорівнює залишковій вартості орендованого основного засобу. Залишкова вартість визначається стосовно оцін­ки, узгодженої сторонами в договорі лізингу. Ця оцінка викори­стовується як початкова вартість, за якою орендовані кошти відоб­ражаються в активі.
Щомісяця сума зменшується на суму нарахованої і такої, що підлягає перерахуванню орендодавцю, амортизації на орендовані основні засоби.
Така схема розроблена для обліку операцій з фінансової орен­ди в розумінні цього явища, даному в Законі України «Про оподат­кування прибутку підприємств», де під фінансовою орендою мається на увазі «оренда на термін, не менший від періоду амортизації об´єк­та, по завершенні якого об´єкт переходить у власність орендаря».
Насправді достатньою ознакою фінансової оренди в узвичаєному розумінні є те, що «об´єкт у кінцевому підсумку переходить у власність орендаря». Цілком можливе існування варіанта фінан­сової оренди, за якого об´єкт оренди переходить у власність орен­даря до завершення періоду амортизації. У цьому випадку оренд­ний платіж містить уже три складових: плату за користування — аналог відсотків; відшкодування нарахованої орендодавцем амор­тизації; частину суми викупу.
Орендні зобов´язання з фінансового лізингу для цілей аналізу балансу можуть розглядатися як аналог заборгованості, що пога­шається із розстроченням.
Прогноз щодо руху коштів. Основною вимогою до прогнозної форми є усунення змістових протиріч з даними прогнозного ба­лансу і прогнозного звіту про прибутки і збитки.
Для точного визначення майбутніх надходжень коштів і їхнього витрачання визначають вартість таких коштів у часі.
Грошам властиво мати різну вартість у часі. Це пояснюється такими причинами:
• потенційний інвестор може вкласти гроші зараз і одержати в майбутньому ці гроші назад з прибутком; для нього сума гро­шей зараз цінніша від такої ж суми у майбутній момент часу;
• деякі види активів зростають у ціні з часом унаслідок зміни їх фізичних характеристик (наприклад, сільськогосподарські тва­рини, вино, насадження дерев можуть мати більшу вартість у май­бутньому, ніж тепер);
• гроші з часом мають схильність до зниження їх купівельної спроможності внаслідок інфляції, що властива переважній біль­шості існуючих економічних систем.
Майбутня вартість грошей — вартість, яку на певну дату в майбутньому буде мати сума грошей.
Поточна вартість грошей (РУ) — вартість, яку має на цей мо­мент якась сума грошей, котра буде фактично отримана або спла­чена у майбутньому (на певну дату в майбутньому). Поточну вартість ще називають дійсною вартістю.
Гроші (прибутки, видатки, доходи, грошові потоки тощо), отри­мані (або витрачені) у різні інтервали або моменти часу, не мо­жуть зіставлятися (порівнюватися) за допомогою простого дода­вання або віднімання номінальних сум. Це можливо тільки після їхнього приведення до вартості на якийсь визначений момент часу.
Визначення прогнозованих фінансово-економічних співвідно­шень. Фінансово-економічні співвідношення визначаються за ме­тодикою, аналогічною тій, що застосовується для їхнього розрахунку за звітними даними, але замість даних звітних форм вико­ристовуються дані прогнозного балансу і прогнозного звіту про прибутки та збитки.
Варіанти майбутнього розвитку банківської установи
Головною метою створення різних варіантів майбутнього роз­витку банку є співвідношення всіх елементів (параметрів) про­гнозу з найчутливішим кінцевим результатом прогнозу. Як пра­вило, крім основного (найкращого варіанта), складаються ще два варіанти — найпесимістичніший і найоптимістичніший. Варіантів прогнозу може бути й більше, але загальною вимогою до всіх ва­ріантів є утримування всіх елементів (параметрів) прогнозу на «ре­альному» рівні.
Для кожного варіанта можуть складатися відповідні прогнозні звітні форми, але можна обмежитися варіантами на рівні локаль­них завдань:
• прогнозів інвестиційної діяльності;
• залучення джерел фінансування;
• прогнозу доходів і видатків для різноманітного асортименту банківського продукту;
• аналізу впливу пропозиції банківського продукту на прогноз фінансового результату.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Банківський менеджмент (Кириченко О.А., Гіленко І.В., Роголь С.Л., Сиротян С.В., Нємой О.М.)