Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економіка аграрних підприємств (Андрійчук В.Г.) скачати онлайн-> 16.3. Методика аналізу рентабельності виробництва

16.3. Методика аналізу рентабельності виробництва



Для виявлення резервів подальшого підвищення ефективності виробництва важливо здійснити всебічний аналіз показників рентабельності.

Із логіки побудови показника рівня рентабельності випливає, що його величина залежить від двох факторів — ціни реалізації центнера продукції і рівня її собівартості. Для визначення зміни рівня рентабельності Для визначення зміни рівня рентабельності від зміни ціни від зміни ціни можна скористатися формулою:

Для визначення зміни рівня рентабельності від зміни ціни

де Ц1 і Ц0 — ціна реалізації 1 ц продукції відповідно у звітному і базовому роках; С1 — собівартість 1 ц продукції у звітному році. Вплив собівартості на рівень рентабельності рівень рентабельності можна визначити, віднявши від рівня рентабельності звітного року показник рівень рентабельності або ж з виразу:

рівень рентабельності у базовому періоді

де Р0 — рівень рентабельності у базовому періоді; С0 — собівартість 1 ц продукції у базовому періоді.

При аналізі рівня рентабельності потрібно брати до уваги наступні закономірності зміни цього показника під впливом розглянутих факторів.

1. За умови, що собівартість центнера продукції нижча за ціну її реалізації, то за будь-якої величини собівартості кожний процент зростання ціни зумовлює підвищення рівня рентабельності більш ніж на один процентний пункт.

2. За одного і того ж рівня собівартості продукції кожний процент росту ціни зумовлює збільшення рівня рентабельності на одну і ту ж величину (процентних пунктів).

3. З підвищенням рівня рентабельності, досягнутого завдяки зниженню собівартості продукції, кожний процент зростання ціни забезпечує все більший приріст рівня рентабельності (процентних пунктів) порівняно з таким приростом за нижчого рівня рентабельності.

4. За однієї і тієї ж ціни кожний процент зниження собівартості продукції забезпечує прогресуюче зростання рівня рентабельності (процентних пунктів).

Для того щоб переконатися у викладеному, наведемо такий приклад . Припустімо, ціна за 1 ц продукції становить 60 грн, а собівартість 1 ц — 57 грн. Рівень рентабельності за цих умов складає 5,263 % (60 – 57) : 57) • 100. При зростанні ціни на 1 % рівень рентабельності дорівнюватиме (60 • 1,01) : 57 = 6,316, а приріст цього показника — 1,05 процентних пункта (6,316 – 5,263). При зростанні ціни на 2% рівень рентабельності підвищиться до 7,368 % (60 • 1,02) : 57) • 100, а приріст даного показника не зміниться і становитиме також 1,05 п.п. (7,368 – 6,316) і т. д. Тобто в даному випадку проявляється друга закономірність.

Тепер припустімо, що рівень рентабельності зріс завдяки зниженню собівартості продукції до 10,09 % (60 – 54,5) : 54,5 • 100. Тоді при зростанні ціни на 1 % він підвищиться до 11,19 % [(60,6 – 54,5) : 54,5] • 100, тобто цей показник зросте на 1,1 процентних пункта (11,19 – 10,09). За рівня рентабельності 50 % [(60 – 40) : 40] • 100 зростання ціни на 1 % уже зумовлює приріст цього показника на 1,5 п.п., за рівня рентабельності 100% — відповідно 2 п.п. , 200% — 3 п.п., 300% — 4 п.п. і т.д. Як бачимо, тут реалізується третя закономірність залежності показника рівня рентабельності від собівартості продукції та її ціни. В межах будь-якого досягнутого рівня рентабельності обов’язково витримується друга закономірність. Скажімо, за рентабельності 50 % зростання ціни на 1% зумовлює приріст цього показника, як ми уже зазначали, на 1,5% [(60 • 1,01 – 40) : 40 ] • 100 = 51,5; 51,5 – 50 = 1,5 п.п. За підвищення ціни на 2 % рівень рентабельності зростає до 53 % [(60 • 1,02 – 40) : 40 ] • 100, а приріст цього показника знову ж таки становить 1,5 п.п. (53 – 51,5).

Тепер проаналізуємо ситуацію, коли рівень рентабельності зростає завдяки послідовному зниженню собівартості і за стабільної ціни. Припустімо, що собівартість продукції знизилася на 1 %. Тоді рівень рентабельності збільшиться до 6,326 %[(60 – 56,43) : 56,43] • 100, а приріст цього показника становитиме 6,326 – 5,263 = 1,063 п.п. За зниження собівартості на 2 % рівень рентабельності складатиме 7,411 %, а приріст даного показника — 1,085 п.п. За зниження собівартості на 3 % приріст рівня рентабельності уже становить 1,108 п.п., на 4 % — 1,130 п.п., 5 % — 1,154, 6 % — 1,179 і т. д. і за зниження собівартості на 10 % — 1,285 п.п. В даному випадку повністю підтверджується четверта закономірність, причому з підвищенням початкового рівня рентабельності, взятого для аналізу, кожний процент зниження собівартості забезпечує все більший приріст рентабельності порівняно з таким приростом за нижчого рівня цього показника. Наприклад, за 50 % рівня рентабельності зниження собівартості на 1 % забезпечує приріст рівня рентабельності на 1,515 п.п., на 2 % — 1,546 п.п., 3 % — 1,578, 4 % — 1,611, на 10 % — 1,832 п.п. В загальному підсумку зниження собівартості на 10% забезпечило в даному випадку зростання рівня рентабельності на 16,67 п.п., тоді як за такого ж початкового рівня рентабельності (50 %) зростання ціни на 10 % зумовлює підвищення цього показника на 15 п.п.

Тепер стає очевидним, що основним напрямом підвищення рівня рентабельності є зниження собівартості продукції, оскільки це забезпечує більший приріст досліджуваного показника. Цей висновок набуває ще більшої актуальності в зв’язку з тим, що підприємство має реальні важелі впливу на собівартість продукції, тоді як на ціну його вплив в більшості випадків обмежений або взагалі неможливий.

Ми уже зазначали, що для підприємства дуже важливо одержувати більшу масу прибутку як основного джерела розширеного відтворення. У зв’язку з цим необхідно визначити, які фактори вплинули на масу прибутку у звітний період порівняно з минулим і якою мірою цей вплив зумовив зміну його абсолютної величини. Економічний механізм утворення прибутку дозволяє вичленити три найважливіші фактори, що впливають на масу прибутку підприємства або його окремої галузі: обсяг реалізації, рівень повної собівартості центнера реалізованої продукції, середню ціну реалізації центнера продукції.

Кількісний вплив кожного з названих факторів на зміну прибутку можна визначити, розклавши його загальний індекс на три взаємозв’язаних часткових індекси:

загальний індекс на три взаємозв’язаних часткових індекси

де g1 і g0 — обсяг реалізації продукції відповідно у звітний і базовий роки; Ц1 і Ц0 — середня ціна реалізації 1 ц продукції у звітний і базовий роки; С1 і С0 — собівартість 1 ц продукції у виділених роках.

Перший індекс правової частини формули фіксує відносну зміну прибутку залежно від зміни обсягу реалізованої продукції, другий — від зміни середньої ціни реалізації і третій — від зміни собівартості продукції. Абсолютний вплив кожного фактора на зміну прибутку у звітний рік визначається відніманням знаменників індексів від їх чисельників. Чим більший загальний індекс прибутку, тим більшу масу цього ефекту одержало підприємство, і навпаки. Слід пам’ятати, що співвідношення і спрямованість дії розглянутих факторів можуть бути в кожному конкретному випадку різними. Тому потрібно з’ясувати причини, які зумовили зміни в обсязі реалізації, а також у рівнях ціни та собівартості центнера продукції, і прийняти обґрунтоване рішення з підвищення прибутковості виробництва.

Водночас, застосовуючи індексний прийом дослідження, кожне підприємство може проаналізувати зміну маси прибутку в розрахунку на центнер продукції. На цей показник впливають такі два укрупнених фактори, як середньореалізаційна ціна і собівартість центнера продукції. Кількісний вплив цих факторів на даний показник можна визначити за формулою:

Кількісний вплив

де М1 і М0 — маса прибутку в розрахунку на 1 ц продукції відповідно у звітний і базовий роки.

Перший частковий індекс дає змогу визначити вплив ціни на масу прибутку в розрахунку на центнер продукції, а другий — вплив собівартості. Підприємства заінтересовані в тому, щоб цей показник зростав за рахунок обох факторів. Хоч можливості використання першого фактора більш обмежені, ніж другого, все ж підприємства в умовах ринкової економіки повинні постійно створювати передумови для економії витрат, збільшення обсягу продажу за максимально можливими цінами.

З теми 14 нам уже відомо, що одним з узагальнюючих показників економічної ефективності виробництва є показник норми прибутку на авансований капітал (рентабельність активів). Рівень його безпосередньо залежить від рентабельності продажу і числа оборотів авансованого капіталу (Чак), що визначається за формулою:

числа оборотів авансованого капіталу

де ЧП — чистий продаж продукції; АК — авансований капітал підприємства (активи).

Звідси:

операційний прибуток

де ОП — операційний прибуток.

Скоротивши в правій частині рівності ЧП, досягаємо її тотожності з лівою частиною. Як бачимо, рівень загальної рентабельності підприємства формується як добуток рентабельності продажу на число оборотів капіталу. Тепер стає очевидним, що досягти досить високого рівня загальної рентабельності можна навіть при низькому рівні рентабельності продажу за рахунок прискорення обороту всіх активів підприємства.

Нерідко підприємства вкладають багато коштів у виробничі фонди і тому знижують число оборотів капіталу. Але такі вкладення супроводжуються підвищенням рівня механізації й автоматизації виробництва, забезпечення його безперервності, що приводить до одержання високих прибутків, які з надлишком компенсують зниження рівня загальної рентабельності, спричиненого дією першого фактора (зменшення числа оборотів капіталу). Викладене дозволяє зробити висновок, що один і той же рівень загальної рентабельності може бути досягнутий за різного співвідношення двох розглянутих факторів. Тому кожне підприємство, виходячи з конкретних умов, акцентує увагу на тому з них, де є більше невикористаних можливостей.

В умовах інфляції та гіперінфляції на підприємствах формуються інфляційний прибуток та інфляційна рентабельність. Характерними ознаками їх є одержання підприємствами згідно зі звітними даними великих сум прибутків і досягнення надвисоких рівнів рентабельності виробництва продукції за майже повної або повної відсутності в них грошових коштів на розрахункових рахунках у банках. Уперше це економічне явище чітко проявилося в аграрних підприємствах в 1992 і 1993 рр. Так, у 1993 р. в агрофірмі «Перемога» Кагарлицького району Київської області було одержано 4896 млн крб прибутку. Рівень рентабельності підприємства становив 153 %, а таких головних галузей, як виробництво зерна — 964 %, цукрових буряків — 178 %. Водночас на рахунках у банку підприємство мало лише 424 млн крб грошових коштів при кредиторській заборгованості 2997 млн крб.

Таке парадоксальне, на перший погляд, явище виникає тому, що спожиті оборотні фонди включалися до собівартості продукції не проіндексованими відповідно до темпів інфляції, а за фактичними, значно нижчими цінами придбання в минулий період порівняно із значно вищими цінами на ці ж ресурси, які потрібно відшкодовувати для здійснення чергового циклу відтво-рення. Собівартість продукції, таким чином, істотно занижується, і як результат, — зростає прибуток і рентабельність. Але насправді цей прибуток штучний, інфляційний, він не має для підприємства реального наповнення, оскільки саме він стає основним джерелом для згаданого відшкодування оборотних засобів. Інфляційний прибуток створюється також і за рахунок основних виробничих фондів, якщо їх індексація відстає від темпів інфляції.

Механізм утворення і використання інфляційного прибутку покажемо на такому прикладі. В 1992 р. собівартість 1 ц цукрових буряків становила 47 крб, середня ціна реалізації — 206 крб. Звідси маса прибутку на 1 ц — 159 крб (206 – 47), а рівень рентабельності — 338,3 % [(159 : 47) • 100]. Для того щоб відтворити виробництво цукрового буряка в наступний рік в умовах стабільної економіки і цін, підприємству потрібно було б відшкодувати з грошової виручки 47 крб на спожиті оборотні фонди, заробітну плату, амортизацію і виробничі послуги, а решта виручки являла б собою реальний прибуток у сумі 159 крб. Але насправді через дію інфляції ціни на ресурси і заробітна плата зростають. Допускаємо, що таке зростання відбулося, скажімо, в 4 рази. Підприємству тепер потрібно відшкодувати не 47, а 188 крб (47 • 4). Згідно з теорією відтворення, фактичний фонд відшкодування в нашому прикладі становить лише 47 крб. Отже, решту вартості оборотних фондів, виробничих послуг, а також підвищену заробітну плату в сумі 131 крб (188 – 47) підприємство може відшкодувати лише за рахунок прибутку. Таким чином, фактичний реальний прибуток підприємства дорівнює лише 28 крб (159 – 131), а інфляційний прибуток — 131 крб.

Не важко помітити, що за умови зростання заробітної плати і цін на ресурси та виробничі послуги не в 4, а в 5 разів підприємству потрібно було б відшкодовувати 188 крб [(47 • 5) – 47]. Як бачимо, в цьому разі воно вимушене було б повністю використати прибуток на просте відтворення, залучивши, крім того, інші джерела фінансування на суму 29 крб (188 – 159). У даному випадку одержаний підприємством прибуток був би повністю інфляційним. Запобігти утворенню інфляційного прибутку та інфляційної собівартості можна шляхом здійснення своєчасної індексації предметів праці, незавершеного виробництва й основних засобів.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економіка аграрних підприємств (Андрійчук В.Г.)