Головна Головна -> Підручники -> Підручник Матеріальна культура Лемківщини (Юліян Бескид) скачати онлайн-> ПЕРЕРІБ ЛЬОНУ, КОНОПЕЛЬ І ВОВНИ

ПЕРЕРІБ ЛЬОНУ, КОНОПЕЛЬ І ВОВНИ


Лемківський ткацький промисл має за собою довгу традицію. Ткацтво треба зарахувати до головної та найцікавішої ділянки лемківського господарства.
Давні способи обробу льону та конопель найдовше задержалися в околицях Романова, Дуклі, Коросна, Змигороду, Ясла, Грибова, Горлиць та подекуди й Нового Санча.

По вимочениі в ставку сушаться на сонці в’язанки-горстки конопель.

Найкраще розвивався ткацький промисл у Коросні, Горлицях, Шимбарку, Змигороді, Яслі та Бічу. Вже в 16 сторіччі широко відоме було домашнє полотно з цих саме околиць. Цей промисл перетривав загальну господарську кризу в 17-му та 18-му сторіччі та в першій половині 19-го сторіччя наново відзискав своє значення. Готові вироби висилали до Бардієва або до Відня та Будапешту. Це давало великі користі мешканцям Лемківщини та витворило на широку стопу розвинене льняноконопляне господарство.

Знаряддя обрібки конопель і льону: терлиця-мядлиця на стояках, кужіль з присідкою та веретеном, під стіною дротяна щіть і дерев’яний гребінь чесати придиво.

Але друга половина 19-го сторіччя принесла зміни на гірше тому, що фабрики стали масово продукувати полотно, господарі обмежилися до виробу тільки для своїх потреб. Вкінці фабрики випустили для одягу бавовняні матеріяли. І це саме стало початком кінця для великого ткацького промислу на Лемківщині. Вправді місто Коросно має досьогодні ткацьку школу, одначе ткацький промисл зовсім занепав.
До технічного переробу льону або конопель уживають мядлиці, щіти, терлиці та куделі з веретеном.

Корбова дерев’яна прядка-варстат прясти льон, коноплі або вовну.

Внбраннй льон з поля (рукою виривають жміньки льону із землі разом із корінням) розстелюють на сіножатях або межах. Він роситься, себто набирається барви, а головки з насінням дозрівають. По вирошені, – збирають льон у горстки, зв’язують малі сніпки й сушать іх на сонці або на печі (горищі). Потім молотять на насіння в сніпках та вимолочені сніпки труть – отіпують на терлицях. Подібно теж роблять з коноплями, тільки ще коноплі по вимолоті насіння мочать у ріці, саджавках, ставках, а коли вони збіліють, тоді їх сушать і отіпують (як льон) на терлицях. У цей спосіб очищують льон (коноплі) і добувають клоччя. З клоччя прядуть нитки, а з ниток роблять –снують на де рев’яних варстатах – кроснах грубе полотно на верети, плахти, міхи тощо. Витертий льон – жменьки чешуть на щітях і щойно тоді прядуть, навиваючи на куделю та прядуть тонкі нитки на полотно. Полотно роблять дома або возять до ткачів.
Знаряддя до прядіння льону або конопель (вовни) це: куделя, веретено, кужіль з присідкою (як сходяться в хатах, де нема верчених дірок на кужіль у лавках), прядинка до мотання готових ниток і коромисло-мотовило до мірення пасем (до ткача). Рухомнх прядок (як на ілюстрації) не багато вжнвають на Лемківщині. Замість коромисла є примітивне мотовило, що теж мірить пасма ниток (лікті, повісма, міра, звиток).

Дерев’яне мотовило – мотати прядені ниткн в піторакн і штуки.

Дерев’яні коросна робити полотно. Такий варстат має: дві пари дерев’яних рам з ногами, сувак-раму, важки, орчики, блят-стіл, барду, валок, човник, шпульки, файфи, драбинку на файфи, мотовило, шпуляч-перекидач, ганок з 24 ниток, омастку, смичок, дерев’яну голку, зубчасте колесо й колечка-коліснята наставляти варстат.

В більшому господарстві були давніше свої ткацькі варстати, на яких жінки (деколи й чоловіки) ткали пряжу на полотно. Такий варстат – (дерев’яний) стояв у куті хати, влітку розібраний, бо його цілість займає одну четвертину хати. Були й такі господарі, що взимку наймали до себе 20 ткачів і робили полотно, сукно на варстатах.

Мати з донечкою білят. полотно на ріці; білити – це прати полотно праником на дерев’яному стільці й розстелювати його на ріці, щоб підсихало на сонці. Грубе полотно-коніпне виварюють перед біленням у зварках лугом та щойно потім білять на ріці чи потоці.

Полотно білять на сонці водою. Вироблене полотно в довгі звитки розстелюють на чистій ріні, гусей не вільно там гнати, бо від їх відпадків зеленіє полотно, і його тяжко випрати. Розстелене полотно поливають щоякийсь час водою з ріки, щоб сохло на сонці та в цей спосіб вибілювалось. На ніч звивають полотно у звої та ховають усінях, боїщі або в загаті. На ріці ніхто ніколи не вкраде полотна, бо вкраденим полотном напевно накриють злодія (себто є повір’я, що він помре). Не женуть також тварини напувати там, де розстелене до білення полотно, щоб ногами тварина не подіравила полотна або деякі корови, що люблять їсти шмати, щоб не пожм’якали гарного полотна.

Лемкння ткає полотно. У правій руці трнмає човннк, а лівою шпулячкою рівняє основу полотна.

З готового льняного полотна відтинають на сорочки, спідники тощо, а з конопляного шиють посідню одежу на будень.
Виткане сукно товчуть у фолюшах під таранами в гарячій воді, а потім шиють з нього гуньки, чугані та чуги.

Зразки лемківських вишивок.

Вишивки обшивок і рукавів; червоно-голубими, зеленими, деколи чорними кольорами.

З вибором полотна та шиттям з нього одежі і білизни в’яжеться спосіб і сама праця вишивати, мережити чи теж мережкувати рубці на рукавах, комірах, раменах і т. д. Під мистецьким оглядом штука вишивання не є високо розвинена. На це склалися різні причини, а найважливіше це тому, що мати чи невіста, або й дівчата не мають ніколи так багато часу, щоб могли його присвятити цьому мистецтву. А друге – довго не було таких відповідних людей, що навчили б і лемківську жінку широкими взорами вишивати-мережати свою та чоловічу білизну – сорочки, блюзочки, фацелики, хустинки, хустки на голову, чи теж обруси, накривала на стіл та постелеву білизну.

Українська молодичка з Чорнорік біля Коросна.

Найчастіша вишивка лемківської жінки – це вузькі паски на раменах, переді та комірику сорочки, виконані хрестиковою на білому тлі чорними, червоними, голубими або зеленкуватими нитками.
Але ці вишивки, хоч дуже скромненькі, питомі Лемківщині. Вони невибагливі, але гарні.
Якщо лемкиня не мусіла б від світанку до пізної ночі сама доволі дуже часто заступати в усьому господаря, що мусів унаслідок економічних злиднів кидати собою по далеких і заокеанських країнах за хлібом, то вона – без найменшого сумніву – як виплекала безліч прекрасних лемківських пісень, так і широко розгорнула б свій хист в мистецтві вишивок.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Матеріальна культура Лемківщини (Юліян Бескид)