Головна Головна -> Підручники -> Підручник Аграрне право України (Погрібний О.О.) скачати онлайн-> Розділ 19. Договірні відносини сільськогосподарських організацій (орендні відносини) § 1. Особливості аграрно-правового регулювання договірних правовідносин у сільському господарстві

Розділ 19. Договірні відносини сільськогосподарських організацій (орендні відносини) § 1. Особливості аграрно-правового регулювання договірних правовідносин у сільському господарстві


Питання про договори в сільському господарстві є одним зі спірних і проблемних у науці аграрного права, але в будь-якому разі слід мати на увазі, що аграрно-правові договори є предметом саме аграрного права. При цьому, як вважають науковці, у законодавстві важливо повно відобразити специфіку сільськогосподарського виробництва та сільськогосподарських договорів. Специфіка договірних відносин у цій галузі виявляється в кожному структурному елементі договору (предмет, сторони тощо). Світовий досвід доводить, що сільське господарство без державного регулювання, спеціально орієнтованого на захист його майнових інтересів, без створення системи підтримки не може ефективно функціонувати, оскільки воно є галуззю з підвищеним виробничо-господарським ризиком. Виробничий процес у ньому навіть в умовах найвищого рівня науково-технічного та сервісного забезпечення контролюється людиною не повністю. Державне регулювання має бути орієнтовано також на охорону земель від надмірної експлуатації, стримування перевиробництва з одночасним збереженням відповідного рівня життя того, хто працює в сільському господарстві.
У розвинутих країнах важливість створення “привілейованого” стану сільського господарства усвідомлена суспільством, визнана теоретично, реалізована в законодавстві та здійснюється на практиці. Перерозподіл національного доходу для підтримування аграрного сектора є певним навантаженням для населення, але в кінцевому підсумку від стимулювання сільського господарства матиме вигоди й споживач.
Такий “привілейований” стан сільського господарства спричинив впровадження політики аграрного протекціонізму. Вона здійснюється у вигляді системи державних заходів, спрямованих на стимулювання національного сільського господарства та захист національного ринку від імпорту Концептуальною основою державної підтримки сільського господарства є визнання його стану хронічно невигідним у системі товарних зв’язків в економіці. За радянських часів сільське господарство було, можна сказати, донором промисловості та міста. Його внесок у національний доход на 1990 р. майже вдвічі перевищував державні вкладення в нього. Необхідність системи підтримування сільського господарства держана політика ігнорувала. Останніми десятиріччями окремі елементи концепції такого підтримування сільського господарства дістала своє відображення в законодавстві. Першим кроком до створення режиму сприяння агрокомплексу в Україні став Закон України від 17 жовтня 1990 р. “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України” (в редакції Закону від 15 травня 1992 р.), яким визначаються умови, зміст і межі пріоритетності розвитку соціальної сфери села та агропромислового комплексу в структурі народного господарства1. Вищезазначене підтверджую тезу, що галузь сільського господарства є важливою серед інших. Питання національної безпеки зобов’язують державу створити особливі умови розвитку цієї сфери, що має позначитися на її правовому регулюванні. За умови забезпечення реалізації свободи обрання форм господарювання на землі це має обмежити, а в окремих випадках виключити можливість безмежної дії ринкових механізмів та свобод, зокрема щодо забезпечення свободи договорів у сільському господарстві.
Останнім часом поширилась думка, що сільське господарство природно перейде до ринку на основі вільного встановлення цін на власну продукцію. Світовий досвід доводить інше: ринкові механізми недостатні для ефективного функціонування агрокомплексу, що потребує протекціонізму, захисту від мінливості та стихій ринку. Без цього сільське господарство не може обійтися через фактичну нерівність у взаєминах із промисловими, фінансовими та торговельними партнерами. У жодній із розвинутих країн не відмовились від закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, в яких враховується певний рівень витрат фермера.
Тому, кажучи про предмет аграрно-правового регулювання договірних відносин, слід зробити застереження. Аграрне право не визначає загальні положення про договори, правочини; всі аграрно-правові договори підпорядковуються загальним правилам цивільного законодавства. Аграрне право визначає особливості їх правового регулювання.
Враховуючи, що аграрне право є галуззю комплексною, яка містить норми як приватного, так і публічного права, законодавець, конструюючи її механізми, зобов’язаний в її рамках знайти “золоту середину” — взяти до уваги як індивідуальні інтереси, так і колективні, тобто національні інтереси всієї України щодо забезпечення національної безпеки.
Оскільки Конституцією України закріплено як загальний принцип — невтручання в сферу господарювання, аграрне законодавство має встановити принципи та засади особливостей державно-правового регулювання відносин у галузі сільського господарства. Водночас, одним із пріоритетних напрямів державної політики аграрного протекціонізму має бути турбота про селянина. На сьогодні українське законодавство не має загальних засад регулювання державою відносин у сфері економіки в цілому і сільському господарстві зокрема, але такі події, як зернова криза, що охопила Україну 2003 р., примусять українських законодавців та урядовців переглянути свої підходи до державного управління цією галуззю, припинити розглядати селянина виключно як на платника податків та постачальника продовольства; тим більше, що за усіх часів сільське населення було та є генофондом нації.
Криза, що охопила сільське господарство у зв’язку з неефективністю існуючих форм господарювання на селі, породила оману про те, що проста зміна цих форм господарювання автоматично дозволить подолати всі кризові явища. Реформування форм господарювання на селі дасть змогу створити лише передумови до аграрної реформи. Це означає, що земельна реформа є першим, скоріше підготовчим етапом дальшої аграрної реформи. А ця реформа вимагатиме величезних інвестицій.
Сільському господарству потрібне насіння нових, більш продуктивних рослин, нові технології у сфері агрономії, нова техніка, і, нарешті, нові технології у сфері організації його управління (менеджменту). Мінімальні передумови цих бажаних перетворень, найближчими роками має створити Українська держава. При цьому необхідно враховувати, що суб’єктам нових форм господарювання на селі бракує як сучасних економічних, так і правових знань, що також негативно позначається на ефективності галузі загалом. І договори в сільському господарстві є тим правовим інструментом, за допомогою кваліфікованого використання якого на селі можуть відбутися зазначені перетворення.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Аграрне право України (Погрібний О.О.)