Головна Головна -> Підручники -> Підручник Аграрне право України (Погрібний О.О.) скачати онлайн-> 2.1. Права на сорт як окремий предмет договору на використання науково-технічної продукції

2.1. Права на сорт як окремий предмет договору на використання науково-технічної продукції


Окремим предметом договору на використання науково-технічної продукції в сільському господарстві є сорт рослини. Відповідно до ст. 420 ЦК, він визнається об’єктом права інтелектуальної власності.
Згідно зі ст. 1 Закону України від 21 квітня 1993 р. “Про охорону прав на сорти рослин” (в редакції Закону від 17 січня 2002 р.) визнається окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в межах нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона цілком або ні умови надання правової охорони може бути:
– визначена мірою виявлення ознак, які є наслідком діяльності цього генотипу або комбінації генотипів;
– відрізнена від будь-якої іншої групи рослин мірою виявлення принаймні однієї з цих ознак;
– розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.
Принциповим моментом визначення питання оборотоздатності такого об’єкта правовідносин, як сорти росли є положення ст. 38 Закону “Про охорону прав на сорти рослин”, згідно з якою право на поширення сорту в Україні виникає з дати прийняття рішення про занесення його до Реєстру сортів. Поширенням сорту, відповідно до ст. 1 цього Закону, є будь-яке комерційне розповсюдження сорту належних до нього рослин або насіння. Причому, сорти, не внесені до Реєстру, заборонено поширювати в Україні. Отже, об’єктом договору на використання сорту рослини може бути виключно такий сорт, який занесено до Реєстру сортів.
Іншою є ситуація, якщо об’єктом договору є замовлення на проведення дослідних робіт з метою створення, наприклад, нового сорту рослини. У такому разі виконавець зобов’язується здійснити обумовлені в договорі дослідження, відповідно до сформульованого у договорі завдання, а замовник повинен прийняти роботу та оплатити її. Ці відносини докладно розглянуто в параграфі 3 цієї частини підручника.
Виникнення прав на сорт рослини
Відповідно до викладеного, питання про оборотоздатність сорту рослин залежить від набуття прав на нього у зв’язку з його державною реєстрацією. Сорт рослини є об’єктом права інтелектуальної власності, тобто під сортом рослини як об’єктом права інтелектуальної власності мається на увазі певний нематеріальний об’єкт — результат інтелектуальної, творчої діяльності.
За загальним правилом, відповідно до якого законодавцем побудовано систему правового регулювання права інтелектуальної власності, не кожний результат творчої діяльності визнається об’єктом права інтелектуальної власності, а лише той, який є об’єктом охорони ЦК та іншими законами України про інтелектуальну власність. Різновидами сорту, на які можуть набуватися права, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція.
Права на сорт як на об’єкт права інтелектуальної власності можуть виникнути за умови визнання його охороноздатним. Сорт вважають охороноздатним, якщо за виявленням ознак, породжених певним генотипом або певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним. Докладно спинимося на змісті ознак охороноздатності сорту рослин.
Новизна сорту. Відповідно до ст. 11 Закону “Про охорону прав на сорти рослин”, сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявку можна вважати поданою, заявник (селекціонер) або інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання:
а) на території України — за рік до цієї дати;
б) на території іншої держави — щодо деревних та чагарникових культур і винограду — за 6 років і щодо рослин інших видів — за 4 роки до цієї дати.
Згідно з частиною 4 ст. 11 Закону, новизна сорту при цьому не втрачається, якщо будь-який його матеріал збували, в тому числі й до визначених вище пунктами “а” і “б”, дат:
– із зловживанням на шкоду заявнику;
– на виконання договору про передавання права на подання заявки;
– на виконання договору про розмноження відтворювального матеріалу сорту і його випробування, за умови, що зібраний завдяки цьому матеріал передавався лише заявникові й не застосовувався для виробництва іншого сорту;
– на виконання визначених законодавством заходів, зокрема щодо біологічної безпеки чи формування Реєстру сортів;
– як побічний або відхідний продукт, отриманий під час створення чи поліпшення сорту, без посилань на сорт і лише для споживання.
Значення правил ч. 4 ст. 11 Закону полягає також у тому, що вони визначають межі дозволеного використання незареєстровано-го сорту рослини до моменту виникнення на нього прав згідно із законодавством. Зокрема, дозволяється розмножувати відтворю-вальний матеріал сорту і провадити його випробування, застосовувати побічний або відхідний продукт виключно для споживання.
Вирізняльність сорту. Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за виявом своїх ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається поданою.
Сорт, що протиставляється заявленому, вважають загальновідомим, якщо:
а) він поширений на певній території у будь-якій державі;
б) відомості про його ознаки загальнодоступні у світі, зокрема шляхом їх описування в будь-якій публікації;
в) він є зразком у загальнодоступній колекції;
г) йому надано правову охорону і/або внесено до офіційного реєстру сортів у будь-якій державі, при цьому він вважається загальновідомим з дати подання заявки на надання права чи внесення до реєстру.
Однорідність сорту. Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту лишаються достатньо схожими між собою за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту.
Стабільність сорту. Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначені в описі, є незмінними після неодноразового розмноження чи, у разі особливого циклу розмноження, наприкінці кожного такого циклу.
Суб’єктами правовідносин інтелектуальної власності на сорт рослини є селекціонер (автор, творець сорту) та власник сорту, який має відповідний патент та відомості про який занесено до Реєстру патентів — Державного реєстру прав власників сортів рослин.
Зміст права інтелектуальної власності становить 2 групи прав — особисті немайнові права та майнові права інтелектуальної власності.
Особисті немайнові права має особа, яка створила сорт. Авторами сорту можуть бути визнані декілька осіб, якщо він є результатом їхньої спільної творчої праці. Не є спільною творчою діяльністю сприяння інших фізичних осіб, які не зробили особистого творчого внеску в створення сорту, а тільки надали автору (авторам) технічну, організаційну чи матеріальну допомогу під час створення сорту і/або оформлення заявки.
Особисті немайнові права пов’язані, передусім, з правами авторства на сорт. Останні реалізуються шляхом реалізації автором (авторами) прав:
– визнати таку людину творцем (автором) сорту рослин;
– перешкоджати іншим особам привласнювати та спотворювати його авторство;
– запобігати будь-якому посяганню на право на сорт рослин, намаганням завдати шкоди честі чи репутації творця (автора) сорту;
– вимагати не розголошувати його ім’я як автора сорту і не зазначати його в публікаціях;
– вимагати зазначення свого імені під час використання сорту, якщо це практично можливо.
Наведений перелік особистих немайнових прав автора не є вичерпним.
На виникнення особистого немайнового права авторства не впливають такі обставини, як факт створення сорту на виконання трудового договору чи за замовленням. Щоправда в законі може бути зазначено, що в певних випадках окремі особисті немайнові права на сорт рослини можуть належати замовникові в разі створення сорту за замовленням (тобто за окремим цивільно-правовим договором) (ст. 430 ЦК).
Ці немайнові права селекціонера (автора сорту) є невідчужуваними та безстроковими правами, які можуть належати, за загальним правилом, людині — творцеві сорту, котрий безпосередньо створив (виявив і/або вивів і/або поліпшив) сорт.
Ці права не залежать від майнових прав на сорт. На реалізацію їх не може впливати юридична доля майнових прав, оскільки немайнові права пов’язані, передусім, з визнанням та непорушенням прав авторства особи на сорт рослин.
Особисті немайнові права авторства на сорт засвідчує свідоцтво про авторство на сорт, воно є охоронним документом. Авторство може бути засвідчено також за допомогою патенту на сорт рослин.
Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослини виникають у власника сорту і засвідчуються патентом на сорт рослин, а також відомостями з Реєстру патентів.
Виникнення майнових прав на сорт рослин у особи пов’язується з правом на подання заявки на сорт рослин до урядового органу державного управління, що діє у складі центрального органу виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства. Ним є Державна служба з охорони прав на сорти рослин, що нині діє у складі Міністерства аграрної політики України і йому підпорядковується.
Право на подання заявки на сорт рослин належить, згідно із загальним правилом ст. 16 Закону “Про охорону прав на сорти рослин”, авторові сорту (селекціонеру). Законодавством встановлена можливість такого права іншій особі, оскільки право на одержання патенту може мати будь-яка особа, якій автор передав таке право. Відомості про заявника мають міститися в заявці на сорт.
З огляду на складність процесу виведення нового сорту рослин, одним із найважливіших суб’єктів права на сорт виступає роботодавець безпосереднього автору сорту.
Право на подання заявки на сорт рослин, за загальним правилом, належить роботодавцю селекціонера. Відповідно, в останнього виникають майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, якщо сорт створено селекціонером у зв’язку з виконанням службових обов’язків або за дорученням роботодавця, з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця. Але трудовий договір (контракт) між роботодавцем і селекціонером може передбачати інший порядок набуття майнових прав у зв’язку зі створенням нового сорту рослин. Право на подання заявки на сорт може не належати роботодавцю.
У разі створення нового сорту за умов, перелічених нами, селекціонер подає роботодавцю письмове повідомлення про одержаний ним сорт з достатньо повним описом. Роботодавець, відповідно до правила ч. З ст. 17 Закону “Про охорону прав на сорти рослин”, повинен протягом 60 днів з дати отримання повідомлення автора сорту подати до Державної служби з охорони прав на сорти рослин заявку на одержання патенту чи передати право на його одержання іншій особі, або прийняти рішення про збереження відомостей про сорт як конфіденційну інформацію. Одночасно роботодавець повинен укласти з автором сорту письмовий договір щодо розміру та умов виплати йому справедливої винагороди відповідно до економічної цінності сорту та іншої вигоди роботодавця. Кабінет Міністрів України в п. 2 постанови від 19 серпня 2002 р. № 1183 “Про заходи щодо реалізації Закону України “Про охорону прав на сорти рослин” встановив мінімальні ставки зазначеної винагороди. Так, мінімальна ставка винагороди автору за створення сорту визначається в розмірі не менше ніж 5% загальної суми коштів, отриманих роботодавцем (власником сорту) за використання сорту (на час його використання), а щодо сортів деревних і чагарникових рослин та винограду — не менше ніж 8%. Якщо авторів сорту декілька, винагорода розподіляється відповідно до укладеного між ними правочину. Виплата винагороди автору (авторам) сортів рослин бюджетними установами здійснюється у межах коштів, отриманих ними за використання сорту, від власних надходжень за реалізацію садивного матеріалу цього сорту.
Якщо роботодавець (правонаступник роботодавця) не виконає зазначених у ч. З ст. 17 Закону “Про охорону прав на сорти рослин” вимог щодо подання заявки на сорт до відповідної Державної служби у встановлений строк або не використовуватиме сорт, зберігаючи відомості про нього як конфіденційну інформацію понад 4 роки з дати одержання повідомлення автора сорту, то право на подання заявки й одержання патенту переходить до автора сорту, а за роботодавцем лишається переважне право на придбання невиключної ліцензії на використання сорту.
Отже, в разі створення селекціонером нового сорту у зв’язку з виконанням службових обов’язків або за дорученням роботодавця майнові права на сорт рослин (якщо подано заявку до Державної служби з охорони прав на сорти рослин і прийнято рішення про державну реєстрацію прав на сорт) набуває саме роботодавець. Останнє не впливає на визнання за автором сорту (селекціонером) комплексу особистих немайнових прав на сорт рослин.
Як вже зазначалось, роботодавець має право не подавати заявку до Державної служби і використовувати сорт, зберігаючи відомості про нього як конфіденційну інформацію. А в разі неподання заявки й зазначеного невикористання сорту протягом 4 років право у роботодавця на подання заявки і, відповідно, визнання за ним майнових прав на сорт припиняється та переходить до автора сорту, незалежно від того, було створено сорт рослин на виконання службових обов’язків за дорученням чи ні.
Порядок набуття прав на сорт рослин
Процедура набуття прав на сорт рослин визначається Законом України від 21 квітня 1993 р. “Про охорону прав на сорти рослин” (у редакції Закону від 17 січня 2002 p.), Положенням про Державну службу з охорони прав на сорти рослин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1182, Правилами складання та подання заявки на сорт, затвердженими наказом Міністерства аграрної політики України від 3 вересня 2002 р. № 249.
Органом, уповноваженим на приймання заявок, здійснення експертизи, приймання рішень щодо них, на ведення Реєстру заявок, Реєстру патентів, Реєстру сортів, на забезпечення державної реєстрації заявок, патентів і сортів та виконання інших завдань за чинним законодавством, є Державна служба з охорони прав на сорти рослин (далі — Держсортслужба), яка діє в складі Міністерства аграрної політики України.
Зазначені повноваження було передано Держсортслужбі у зв’язку з набранням чинності нової редакції Закону “Про охорону прав на сорти рослин” та затвердженням Положення про Державну службу з охорони прав на сорти рослин постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1182.
Протягом періоду, що минув з моменту проголошення незалежності в Українській державі, відбувався пошук ефективної національної системи захисту прав селекціонерів. Повноваження щодо ведення державного реєстру сортів рослин було передано різним органам. Це призвело до того, що нині в Україні є чинними всі ті охоронні документи, які засвідчують авторство на сорт рослини й майнові права на нього, та видавалися відповідно до чинного раніше законодавства. Спочатку ці питання регулювалися постановою Ради Міністрів України від 22 лютого 1991 р. № 34 “Про заснування державного Реєстру і національного Списку сортів рослин Української PCP”, яку було скасовано постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 1993 р. № 935 “Про Реєстр бортів рослин України”. Згідно з цією постановою Кабінету Міністрів, повноваження щодо ведення Реєстру сортів рослин України було покладено на Державну комісію по випробуванню та охороні сортів рослин Міністерства сільського господарства і продовольства. Державна комісія по випробуванню та охороні сортів Мінсільгосппроду реалізовувала ці функції, впроваджуючи такі права:
– видавати від імені держави авторські свідоцтва, що підтверджують авторство на нові сорти, на які не видаються патенти, і засвідчують право автора на отримання винагороди;
– використовувати для занесення сортів до Реєстру сортів рослин України окремі результати випробувань, надані іншими компетентними органами України або зарубіжних держав (відповідно до укладених з ними договорів), у разі неможливості одержання таких результатів — безпосередньо Державною комісією.
Постанову Кабінет Міністрів України від 22 листопада 1993 р. № 935 було прийнято у зв’язку зі схваленням 21 квітня 1993 р. Закону України “Про охорону прав на сорти рослин”. У редакції його від 22 листопада 1993 р. передбачалося, що основним органом, уповноваженим щодо реалізації його положень, має бути Державне патентне відомство України (надалі — Держпатент).
Розмежування повноважень Держпатенту та Державної комісії по випробуванню та охороні сортів рослин у галузі охорони прав на сорти рослин відбувалося на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22 листопада 1993 р. № 935 та від 28 жовтня 1993 р. № 884 “Про перелік послуг Держпатенту й Державної комісії по випробуванню та охороні сортів рослин Міністерства сільського господарства і продовольства, пов’язаних із забезпеченням прав на сорти рослин, та розміри їх оплати”. Постанова від 28 жовтня 1993 р. № 884 втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183.
З початку 1999 р. порядок подання заявки на сорт рослин, ведення Державного реєстру сортів рослин, видачі патентів та інші питання регулювалися Положенням про Державний реєстр сортів рослин України та порядок видачі патентів, затверджений наказом Держпатенту України від 13 січня 1999 р. № 10. Відповідно до цього Положення, повноваження щодо ведення реєстрів покладено на Держпатент.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 16 серпня 2000 р. № 391 до зазначеного положення було внесено зміни, відповідно до яких повноваження щодо ведення реєстрів та інші повноваження в галузі охорони прав на сорти рослин надано Державному департаменту інтелектуальної власності (далі — Департамент) у складі Міністерства освіти і науки України. Отже, з моменту набрання чинності наказу Міністерства освіти і науки України від 16 серпня 2000 р. № 391 всі охоронні документи видає зазначений Департамент.
Такою фактично була ситуація до вступу в силу нової редакції Закону України “Про охорону прав на сорти рослин” 1 липня 2002 р., на виконання положень якого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1182 було затверджено Положення про Державну службу з охорони прав на сорти рослин наказом Міністерства аграрної політики України від 3 вересня 2002 р. № 249 — Правила складання та подання заявки на сорт.
Принциповим аспектом при оцінюванні реформ органів у сфері захисту прав на сорт рослин є те, що всі ті охоронні документи, що їх було видано відповідно до вимог раніше чинного законодавства, зберігають свою силу і після набрання чинності новими актами законодавства. При цьому, згідно з п. 4 Прикінцевих положень Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Договори на передачу (відчуження) прав на сорт
Предметом договору про передачу прав на сорт може бути як такий сорт рослин, що внесений до Державного реєстру прав власників сортів рослин, так і до набуття прав на сорт.
Слід підкреслити, що під час передавання прав на сорт йдеться виключно про передачу майнових прав на сорт. Особисті права авторства є невідчужуваними та ні за яких умов відчуженню не підлягають. У разі вчинення таких правочинів останні мають визнаватися недійсними.
Відповідно до ст. 17 Закону “Про охорону прав на сорти рослин” роботодавець селекціонера має право подати заявку на одержання патенту та дістати майнові права на сорт. Але в ч. З цієї статті зауважується про право особи — роботодавця передавати право на одержання патенту іншій особі.
Це означає, що особа, яка має право на подання заявки на одержання патенту на сорт рослин, має право передати своє право іншій особі. Однією з підстав такої передачі може бути договір.
Особливість цього договору полягає в його предметі, оскільки жодна зі сторін не може достеменно знати, чи буде визнано цей клон, лінію, гібрид першого покоління чи популяцію такими, що відповідають критеріям охороноздатності сорту відповідно до положень ст. 11 Закону “Про охорону прав на сорти рослин”. Тому, по суті, предметом договору є певна нерозкрита інформація, виражена в певному селекційному досягненні, яке не є об’єктом інтелектуальної власності в строгому розумінні. Але така особа, якій передано право на одержання патенту, є правонаступником особи, від якої цей селекційних результат отримано, в частині вимог, передбачених ч. З ст. 17 Закону “Про охорону прав на сорти рослин”.
Зазначений правонаступник повинен, по-перше, протягом 60 днів з дати отримання роботодавцем від селекціонера повідомлення про створення сорту подати до Держсортслужби заявку на одержання патенту, по-друге, в цей самий строк укласти з автором сорту письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому справедливої винагороди відповідно до економічної цінності сорту та іншої його вигоди.
Виключні права правонаступника припиняються, якщо він не виконає зобов’язань щодо подання заявки до Держсортслужби та не укладе договору з автором сорту або не використовуватиме сорт, зберігаючи відомості про нього як конфіденційну інформацію більше 4 років з дати одержання повідомлення автора сорту.
Якщо правонаступник використовуватиме сорт, зберігаючи відомості про нього як конфіденційну інформацію, він все ж зобов’язаний укласти договір з автором сорту щодо розміру та умов виплати йому винагороди. Неукладення зазначеного договору з автором сорту надає останньому право подати заявку і одержати патент.
Договори на передачу (відчуження) майнового права на сорт і передачу права на використання сорту
Особа, яка отримала патент на сорт рослин, стає власником сорту і має щодо нього всі майнові права, передбачені законодавством. Майнові права на сорт є строковими, але відчужуваними. У таких відносинах сорт постає особливим видом товару (продукції), який може бути предметом багатьох угод.
У цій ситуації власник сорту може передати іншим особам як саме право на сорт, так і права, що з нього випливають.
Отже, першим видом таких угод є договори, спрямовані на передавання (відчуження) майнового права на сорт іншій особі. По суті, ці угоди є угодами про передачу права на патент.
Особа, якій власник сорту передає майнові права на сорт, стає власником сорту та правонаступником попереднього власника сорту.
Цією угодою передається не лише право використання сорту, а всі майнові права, які передбачаються законодавством та випливають зі статусу особи — власника сорту впродовж визначеного законодавством строку існування майнового права на сорт рослин.
Така угода може мати як оплатний, так і безоплатний характер.
Договори на передачу права на використання сорту є ліцензійними договорами. Згідно з таким договором власник сорту передає будь-якій особі (як юридичній, так і фізичній особі) дозвіл (ліцензію) на використання сорту. Відповідно до ст. 40 Закону України “Про охорону прав на сорти рослин” за ліцензійним договором власник сорту (ліцензіар) передає право на використання сорту іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов’язання вносити ліцензіару зумовлені договором платежі та здійснювати інші дії, передбачені договором про виключну або невиключну ліцензію.
Отже, законодавством передбачено два види ліцензійних договорів — на умовах виключної та невиключної ліцензії.
За договором про виключну ліцензію ліцензіар передає право на використання сорту ліцензіату в певному обсязі, на визначеній території і в обумовлений строк, лишаючи за собою право використовувати сорт в частині, що не передається ліцензіату. При цьому ліцензіар не має права видавати ліцензії на використання сорту іншій особі на цій самій території в обсязі наданих ліцензіату прав.
За договором про невиключну ліцензію ліцензіар передає право на використання сорту ліцензіату, лишаючи за собою право на використання сорту і надання ліцензій іншим особам.
У ЦК передбачається також можливість укладення ліцензійного договору на умовах одиничної ліцензії. Згідно зі ст. 1108 ЦК, одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта в зазначеній сфері.
Отже, суттєвими умовами ліцензійного договору є вид ліцензії, сфера використання сорту (конкретні права, що надаються за договором, способи його використання, територія та строк, на які надаються права тощо), розмір, порядок і строки виплати винагороди за використання сорту, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити в договір.
Ліцензійний договір є консенсуальним, взаємним та оплатним: він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами домовленості за всіма його істотними умовами; передбачає виникнення прав та обов’язків у обох сторін; ліцензіат бере на себе зобов’язання вносити ліцензіару зумовлені договором платежі. Форма ліцензійного договору — проста письмова. Законодавство не вимагає державної реєстрації ліцензійних договорів, але для третіх осіб видача ліцензії на використання сорту вважається дійсною з дати публікації відомостей про це в офіційному виданні на підставі занесення відповідних відомостей до Реєстру патентів.
Відповідно до чинного законодавства ліцензії можна класифікувати на такі, що видаються певній особі на загальних підставах, на умовах оголошення відкритої ліцензії та умовах видачі особі примусової ліцензії.
Відкрита ліцензія. Суть її полягає в тому, що впродовж строку чинності патенту власник сорту має право в установленому порядку подати до Держсортслужби для офіційної публікації заяву про готовність надати дозвіл будь-якій фізичній або юридичній особі на використання сорту. За відкритою ліцензією особа набуває право використовувати сорт рослин на тих умовах, що передбачені договором із власником сорту чи його правонаступником, і які, зазвичай, мають бути попередньо оголошені в публікації про відкриту ліцензію.
Власник сорту спонукається законодавцем до оголошення відкритої ліцензії на сорт рослин, що сприяє, по-перше, більшій популяризації винайденого сорту, по-друге, в цьому разі збір за підтримання чинності виключного права власника сорту зменшується на 50%, починаючи з року, наступного за роком опублікування такої заяви.
Примусова ліцензія полягає в тому, що Кабінет Міністрів України і суд надає на строк до 4 років право визначеній ними особі, яка її отримує, використовувати сорт без дозволу власника сорту з мотивів надзвичайної суспільної потреби з виплатою відповідної компенсації власнику сорту.
Повноваження щодо видачі примусових ліцензій на використання сортів згідно зі ст. 43 Закону України “Про охорону прав на сорти рослин” надано також Державній службі з охорони прав на сорти рослин згідно з п. З постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. №1183 “Про заходи щодо реалізації Закону України “Про охорону прав на сорти рослин”.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Аграрне право України (Погрібний О.О.)