Головна Головна -> Підручники -> Підручник Аграрне право України (Погрібний О.О.) скачати онлайн-> § 3. Правовий інститут меліорації земель у сільському господарстві

§ 3. Правовий інститут меліорації земель у сільському господарстві


Інститут меліорації земель в аграрному праві отримав правове закріплення з прийняттям Закону України від 14 січня 2000 р. “Про меліорацію земель”. Слово “меліорація” перекладається з латини як “поліпшення”. Найпростіше визначення меліорації земель — поліпшення якісного стану ґрунтів. Закон дає більш розгорнуте визначення меліорації земель — це комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних та інших меліоративних заходів, здійснюваних для регулювання водного, теплового, повітряного й поживного режиму ґрунтів, збереження та підвищення їх родючості й формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.
Меліорація широко застосовується в сільському господарстві з давніх часів. За даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН 1985 р. у світі налічувалося 270 млн. га зрошуваних і 164 млн. га осушуваних земель. В Україні виділяють 3 природнокліматичні зони сільського господарства: надмірно зволожену Лісову (25% площі території України), недостатньо зволожену Лісостепову (35% площі) та посушливу Степову (40% площі). 2/3 території України за природною зволоженістю перебувають у несприятливих для сільськогосподарського виробництва кліматичних умовах, що значною мірою впливає на його ефективність. Для зменшення негативного впливу кліматичних умов в Україні побудовано меліоративні системи на площі 5,75 млн. га із сумарною вартістю основних фондів близько 20 млрд. грн. Площа зрошуваних земель в Україні становить 2,45 млн. га, з яких 80% (2,1 млн. га) розташовані в зоні Степу. В Одеській області, наприклад, 11,2% орних земель є зрошуваними. Осушувані землі займають 3,33 млн. га і розташовані в західних областях і на Поліссі.
Незважаючи на те, що меліорація розглядається чинним законодавством як природоохоронний захід, спрямований на поліпшення екологічного стану ґрунтів, непродумані меліоративні заходи можуть заподіяти істотної шкоди довкіллю. Тому будівництво меліоративних систем належить до екологічно небезпечних видів діяльності, що можуть здійснюватися виключно за умови попереднього позитивного висновку державної екологічної експертизи. Саме тому охорона довкілля в сільському господарстві при здійсненні меліоративних заходів варта окремого розгляду.
Залежно від спрямування здійснюваних меліоративних заходів, Закон поділяє меліорацію на такі види: гідротехнічна, культуртехнічна, хімічна, агротехнічна, агролісотехнічна.
Гідротехнічна меліорація передбачає заходи щодо поліпшення ґрунтів з несприятливим водним режимом (зрошувальні, осушувальні, протипаводкові тощо). ДСТУ 2730 усі природні води, використовувані для зрошення земель, поділяє на 3 класи: придатні, обмежено придатні й непридатні. Однак в останні роки води 1 класу застосовувалися лише на 35-40 % зрошуваних земель. Більшість земель поливалося водами 2 класу, а 5 — 10 % — водами 3 класу.
Культуртехнічна меліорація передбачає заходи щодо упорядкування поверхні землі (викорчовування дерев, розчищення від каменів, вирівнювання поверхні, меліоративна оранка, залуження, влаштування тимчасової вибіркової мережі каналів тощо).
Хімічна меліорація охоплює заходи щодо поліпшення фізичних властивостей і хімічного складу ґрунтів (вапнування, гіпсування, збагачення фосфором).
Агротехнічна меліорація передбачає заходи, спрямовані на поліпшення потужності й агрофізичних властивостей кореневмісного шару ґрунтів (плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, аераційний дренаж, піскування, глинування, щілювання тощо).
Агролісотехнічна меліорація передбачає заходи щодо поліпшення ґрунтів шляхом використання ґрунтозахисних, стокорегулюючих та інших корисних властивостей захисних лісонасаджень. При цьому можуть створюватися такі багатофункціональні лісомеліоративні системи: а) площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження, що забезпечують захист земель від ерозії, а водних об’єктів від виснаження та замулення, шляхом заліснення ярів, балок, крутосхилів, пісків та інших деградованих земель, а також прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок та інших водойм; б) лінійні (полезахисні) лісонасадження, що забезпечують захист від вітрової і водної ерозії та поліпшення ґрунтово-кліматичних умов сільськогосподарських угідь шляхом створення полезахисних і стокорегулюючих лісосмуг.
Оскільки Закон “Про меліорацію земель” передбачає можливість перебування меліоративних систем у приватній власності, екологічні обмеження в цій сфері поширюються і на фермерські господарства, сільськогосподарські підприємства, що можуть бути їх власниками.
Згідно із Законом, меліоративні заходи повинні здійснюватися на підставі загальнодержавних, міждержавних, місцевих програм меліорації, виробничих програм окремих суб’єктів аграрного права та господарських договорів, укладених відповідно до законодавства. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 р. схвалена Комплексна програма розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року. Цією Програмою по Україні передбачається покращити 246 тис. га грунтів.
Передпроектна та проектно-кошторисна документація на будівництво (реконструкцію) меліоративних систем піддягає державній комплексній експертизі, яка має включати й екологічну експертизу, що здійснюється відповідно до Закону України від 9 лютого 1995 р. “Про екологічну експертизу”. Земельні ділянки, порушені при будівництві меліоративних систем, підлягають обов’язковій рекультивації — тобто відновленню в попередньому стані, придатному для ведення сільського господарства.
Користувачі та власники меліорованих земель зобов’язані вести книги історії полів, де щороку відображати дані про призначення, розміри та основні характеристики меліорованих ділянок, якісні показники ґрунту, а також відомості про ефективність використання цих ділянок: урожайність сільськогосподарських культур, способи обробки ґрунту, періодичність і кількість внесення добрив, здійснені меліоративні та природоохоронні заходи. Користувачі та власники меліорованих земель несуть відповідальність за стан їх використання та моніторинг довкілля в зоні впливу меліоративної системи.
Під час здійснення меліоративних заходів мають забезпечуватися: захист грунтів від деградації, вітрової і водної ерозії, виснаження, засолення, заболочення, насичення пестицидами, нітратами, радіоактивними та іншими шкідливими речовинами, погіршення інженерно-геологічних властивостей; охорона поверхневих і підземних вод від забруднення та виснаження, запобігання негативному впливові меліоративних заходів на рослинний і тваринний світ, збереження природних ландшафтів, територій та об’єктів природно-заповідного фонду України, водно-болотних угідь міжнародного значення, інших територій, що підлягають особливій охороні.
Проектна документація на проведення меліорації земель має в обов’язковому порядку містити матеріали оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС) і довідку про екологічні наслідки запроектованої діяльності, відповідно до вимог законів від 25 червня 1991 р. “Про охорону навколишнього природного середовища” і від 9 лютого 1995 р. “Про екологічну експертизу”. Проектні рішення мають забезпечувати оптимально збалансоване врахування раціонального використання природних ресурсів і ефективної охорони довкілля. Зрошення сільськогосподарських угідь стічними водами може бути дозволено органами Мінприроди за погодженням з органами МОЗ та державного ветеринарного нагляду.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Аграрне право України (Погрібний О.О.)