Головна Головна -> Підручники -> Підручник Організаційно-правові основи біржової діяльності (Берлач) скачати онлайн-> 8.5. ЦІННІ ПАПЕРИ: КЛАСИФІКАЦІЯ, ВИДИ, ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ 8.5.1. Цінні папери першого порядку

8.5. ЦІННІ ПАПЕРИ: КЛАСИФІКАЦІЯ, ВИДИ, ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ 8.5.1. Цінні папери першого порядку


Національний ринок цінних паперів відповідно до Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” охоплює випуск і обіг акцій, облігацій державних (республіканських та місцевих) позик, а також облігацій підприємств, Державних казначейських зобов’язань, ощадних сертифікатів та векселів.
Всі цінні папери можна поділити на види і типи. У рамках певного виду цінного паперу простежуються її різновиди. Вид – це якісна визначеність будь-якого цінного паперу, що відрізняє його від інших цінних паперів. Наприклад, акція – вид цінного паперу, а звичайна або привілейована (префакція) – різновиди акцій. Різновиди – це цінні папери одного виду, що розрізняються між собою рядом ознак. Різноманіття фінансових інструментів пов’язане з їх місцем і значенням у системі відтворення, із ступенем суспільного розподілу праці, із загальним рівнем розвитку економіки і фондового ринку зокрема та із ступенем участі держави в емісії цінних паперів тощо. Крім найбільш поширеного фінансового інструмента – акцій, існують і такі їх види, як: облігації, векселі, банківські сертифікати, ф’ючерси, опціони, коносаменти, чеки, варанти, купони, ордери тощо.
Тип формує поєднання різних комбінацій видів (різновидів) цінних паперів, що об’єднуються за певною загальною ознакою. Іншими словами, тип цінних паперів поділяється на їх види, а останні – на різновиди цінних паперів.
Мають місце також готівкові та безготівкові цінні папери, які у відповідній формі фіксують права, пов’язані з володінням тими чи іншими паперами. Безготівкові папери бувають в свою чергу бездокументарними, а також централізовано документарними. Бездокументарні – це цінні папери, що існують у вигляді записів на спеціальних рахунках. Готівкові ж цінні папери – це документарні папери без їх обов’язкового централізованого зберігання. У бездокументарній формі існують в основному акції і облігації (особливо державні боргові зобов’язання). У цій формі можуть бути випущені не всі цінні папери (наприклад, векселі).
За характером відносин, що фіксуються цінним папером, можна виділити боргові і пайові типи цінних паперів. Боргові папери, що випускаються з певною процентною ставкою у вигляді боргових зобов’язань, передбачають повернення суми боргу до певної дати. Пайові ж папери свідчать про вкладення певної частки їх власниками в капітал емітента.
Виділяються також папери, що вимагають державної реєстрації (ті ж акції) і що не вимагають такої (деякі комерційні сертифікати, а також векселі). Самостійний тип утворюють емісійні папери. Емісійні – це будь-які цінні папери, в тому числі бездокументарні, які характеризуються одночасно такими ознаками: закріплюють сукупність майнових і немайнових прав, що підлягають посвідченню поступці і безумовному здійсненню з дотриманням встановленої форми і порядку; розміщуються випусками; характеризуються рівними обсягами і термінами здійснення прав всередині одного випуску незалежно від часу їх придбання. До емісійного типу цінних паперів належать: державні боргові зобов’язання, корпоративні облігації, акції.
Залежно від статусу емітента розрізнюють такі типи паперів: державні (казначейські), корпоративні, муніципальні і папери фізичних осіб. Серед державних і муніципальних цінних паперів переважають облігації, але можуть бути і такі види, як векселі, сертифікати, чеки. Серед корпоративних паперів переважають акції, але нерідко випускаються векселі, облігації. Папери фізичних осіб представлені головним чином векселями, чеками. У літературі виділяються також інвестиційні папери. Це будь-які цінні папери (за виключенням цінних паперів, випущених дочірніми підприємствами), в яких 50 і більше процентів голосуючих акцій належить емітенту. Крім цього, умовно виділяють і ріелтерські папери. Ними можуть бути майнові листи, житлові сертифікати тощо.
Залежно від способу підтвердження і фіксації прав виділяють: іменні, пред’явницькі та ордерні цінні папери. В іменному цінному папері суб’єктом виражених в ній прав є фізична або юридична особа, зареєстрована в книгах (реєстрах) компанії або в записах на спеціальних рахунках цінних паперів. Для здійснення прав, що пов’язані з володіння цінним папером, а також для її передачі обов’язкова ідентифікація імені (найменування) власника в книгах (журналах) компанії або в записах на рахунках цінних паперів. Іменні цінні папери – це папери, за якими інформація про інвесторів повинна бути доступна емітенту в формі реєстру власників цінних паперів. Іменні папери можуть випускатися як в документарній, так і в бездокументарній формах.
Цінні папери на пред’явника – це папери, перехід прав на які і здійснення посвідчення ними прав не вимагають обов’язкової ідентифікації імені власника. Для цього досить простого пред’явлення (вручення, передачі) цінного паперу. Цей тип цінних паперів безособовий. Пред’явницькі папери можуть існувати тільки на паперових носіях, випускатися в документарній формі. Дозволені ці папери не в кожній країні. Це пов’язано, зокрема, з потенційною можливістю появи на їх основі фінансових “пірамід” типу російських МММ.
Чим вище на фондовому ринку частка пред’явницьких паперів, тим більша імовірність фінансових афер. На початку 1998 р. до 40% обороту на фондових біржах України складала торгівля паперами на пред’явника.
Що стосується ордерних цінних паперів, то їх власники можуть призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу правомочну особу, яка і реалізовує права, засвідчені цінним папером. Наказ цей представлений на самому папері за допомогою індосаменту. Ордерні папери можуть бути як іменними, так і на пред’явника. Найбільш поширений ордерний папір – вексель. Іменними можуть бути всі цінні папери, а на пред’явника – більшість. Іншими словами, більшість цінних паперів можуть бути як іменними, так і на пред’явника.
Можна виділити також декілька типів цінних паперів залежно від їх ролі в здійсненні майнових і немайнових прав (зобов’язань). У цьому випадку зазначимо, що в таких паперах виражене основне право, що витікає з володіння ними. Так, акція виражає основне право акціонерів на участь у справах корпорації, в управлінні, прибутках, а якщо необхідно і в розподілі акціонерного товариства. Такі папери називаються основними. Крім акцій, до них належать також облігації, векселі, чеки, банківські сертифікати, коносамент тощо.
Похідні ж (або допоміжні ) цінні папери випускаються для підтвердження або виконання додаткових, другорядних прав (зобов’язань) на цінні папери. Наприклад, до акцій можуть бути видані опціонні сертифікати, що дають право на деякі пільги для їх власників. До облігацій – купони, що дають право на отримання періодичних виплат за них. Похідними фінансовими інструментами є також ф’ючерси, ордери, варанти, депозитні розписки. Не виключено, що до похідних паперів будуть передбачені, в свою чергу, допоміжні інструменти, що мають самостійний оборот. Тоді перший папір буде основним щодо іншого. Процес появи нових похідних фінансових інструментів постійно має місце як на розвинених, так і на фондових ринках. До сказаного можна додати, що основні цінні папери реалізовують основні економічні характеристики даного паперу, а похідні папери сприяють цьому, або реалізовують другорядні економічні характеристики даного паперу.
З точки зору надійності цінних паперів виділяють оборонні папери. Це високонадійні, практично безризикові папери, які приносять твердий, стабільний прибуток. Випускаються державою під державні гарантії. Це державні короткострокові облігації (ДКО), казначейські зобов’язання (КЗ), облігації ощадної позики (ООП) та інші папери.
До найбільш надійних можна віднести муніципальні цінні папери, прирівнені до державних. Сюди входять і гарантовані цінні папери – папери приватних емітентів, але під державні гарантії. Ці папери були поширені в Україні до жовтневих подій 1917р. Під акції і облігації українських залізниць давалися урядові гарантії. Брак коштів для виплат процентів і дивідендів покривався за рахунок державної казни. До цього ж типу слід віднести і папери, випущені під заставу фізичних активів (як правило, земля і споруди) – заставні папери.
Досить надійними вважаються і деякі беззакладні папери. Насамперед, це папери емітентів, що набули високого авторитету (“блакитні корінці”). В умовах стабільної економіки курс цих паперів стійкий або змінюється в легкопрогнозованих межах. Виплати прибутку, якщо вони здійснюються, стабільні, як і їх розмір. Більшість інших емісійних паперів належать до ненадійних, ризикових вкладів. Надійність комерційних, ордерних та боргових паперів напряму пов’язана зі статусом особи, що їх випустила (що надписала).
Загальною закономірністю для всіх паперів є підвищення рівня їх надійності з піднесенням юридичного статусу їх емітента. Найбільш надійні державні, а найменше – приватні папери (папери юридичних і фізичних осіб).
З точки зору прибутковості розрізняються високо-, середньо, низько- і безприбуткові цінні папери. До перших зазвичай належать спекулятивні, високоризикові цінні папери. В Україні ж нині високоприбутковими є державні папери, однак в інших країнах, як правило, вони вважаються низькоприбутковими фінансовими інструментами. Проте низькоприбутковими у нас є корпоративні цінні папери. Безприбутковими (з грошової точки зору) може бути значна кількість цінних паперів, що визначається умовами їх випуску.
З точки зору форми отримання прибутку цінні папери поділяють на: процентні (купонні), безпроцентні, дивідендні, дисконтні (прибуток тут отримують як різницю між сумою погашення і ціною придбання цінного паперу; ця різниця і називається дисконтом). Виділяють також курсові папери, коли прибуток отримують за рахунок приросту курсової вартості. Папери, що забезпечують при цьому швидке зростання курсу, називаються “агресивними”. Нарешті, можна виділити папери, що забезпечують фіксований прибуток (облігація, префакція) або змінний прибуток (звичайна акція).
Виділяють також взаємозамінні цінні папери. Щодо акції, то це, як правило, депозитні (депозитарні) розписки і сертифікати акцій. Існують також масово емітовані та індивідуалізовані фінансові інструменти. Обсяг емісії перших може досягати значних обсягів, вони можуть знаходитися в обігу великими оптовими партіями. Сюди можна віднести: ф’ючерси, опціони, акції, облігації. У другу групу цінних паперів включають, зокрема, чеки, векселі, емісія (випуск) яких суворо індивідуалізована. Велика частина цінних паперів постійно знаходиться в обігу, тому їх можна назвати постійними паперами. Разом з тим, ряд фінансових інструментів з’являються на фондовому ринку епізодично для виконання епізодичних завдань і функцій (як, наприклад, приватизаційний сертифікат). Такі цінні папери можна назвати тимчасовими або перехідними. Приватизаційний сертифікат можна віднести також до підтипу приватизаційних цінних паперів. Виділяють також сертифіковані фінансові інструменти, які можуть бути представлені сертифікатами, і несертифіковані. До перших відносять акції, облігації. До других -чеки, векселі тощо.
Залежно від характеру обігу виділяють ринкові і неринкові цінні папери. Перші вільно продаються і перепродуються як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. При цьому характер продажу не обов’язково повинен бути масовим. Ступінь “ринковості” того чи іншого цінного паперу може бути різним. Загалом будь-який цінний папір тією чи іншою мірою може бути товаром. “Неринковість” або обмежена “ринковість” того чи іншого паперу визначається її емітентом. “Неринкові” цінні папери мають тільки первинний ринок і не мають вторинного. Вони не перепродуються, а значить, і не мають ринкового котирування (останнє – це встановлення курсу цінного паперу на фондовій біржі або в рамках іншої торгової позабіржової системи). “Неринкові” – це іменні папери, тоді як “ринковими” можуть бути: іменні, пред’явницькі і ордерні папери. Серед “неринкових” цінних паперів частіше всього фігурують державні.
Серед “ринкових” можна виділити папери, допущені до біржового котирування (їх називають ефектами), і папери, не допущені до процедури котирування. Цю градацію не слід ототожнювати з розподілом паперів на ті, що котируються і що не котируються на біржі. Це пов’язано з тим, що серед паперів, які не котируються на біржі, не допущені до біржового котирування становлять тільки незначну частину. Решта цінних паперів, що залишилася, з різних причин знаходиться в обігу тільки на позабіржовому фондовому ринку. Серед цих паперів в свою чергу є цінні папери, що пройшли ринкове котирування і що не пройшли (серед перших маються на увазі папери, що котируються в рамках замкнених торгових систем). Загалом під цінними паперами, що мають ринкове котирування, слід розуміти папери, що котируються в рамках таких замкнених систем, плюс папери з біржовим котируванням. Папери, угоди з якими відрізняються найбільшою частотою і обсягом, а котирування регулярно публікуються в засобах масової інформації, називаються активними.
Залежно від терміну обігу виділяють папери строкові (облігації, векселі), термін дії яких визначається умовами випуску і/або чинним законодавством, і папери без встановленого терміну дії (акції, сертифікати акцій). В свою чергу строкові фінансові інструменти можуть бути коротко-, середньо- і довгостроковими. Зазначимо також, що пред’явницькі і ордерні папери, враховуючи особливість їх обігу, називають оборотними цінними паперами.
У розрізі інших економічних характеристик можна виділити папери каузальні і абстрактні. У перших визначаються конкретні умови випуску паперів або умови (причини) угоди, пов’язаної з їх випуском. Що стосується змісту абстрактних паперів, то він носить індиферентний до цих умов, абстрактний і безумовний характер. Перших паперів більшість. Це акції, облігації, банківські сертифікати тощо. Приклад абстрактного паперу – вексель.
Нерідко випускаються конвертовані (оборотні) цінні папери, які за певних умов можна обміняти на інші види або різновиди фінансових інструментів. Наприклад, акції можна обміняти на облігації, і навпаки. Виділяють також емісійно-взаємозамінні папери, у складі яких випуск одних паперів так чи інакше пов’язаний з випуском інших. Наприклад, чим більше корпорація випустить облігацій, тим менше вона згодом зможе випустити префакцій, оскільки ті й інші належать до першочергових фінансових зобов’язань фірми. З точки зору отримання інформації про їх емітентів можна виділити: “прозорі”, “напівпрозорі” і “темні” цінні папери.
Залежно від базисної субстанції руху, який вони опосередковують, виділяють: товаророзпорядчі цінні папери (коносамент), грошоворозпорядчі (чеки), капіталорозпорядчі (акції). Можна виділити також папери, що придбаваються в звичайному порядку з метою задоволення поточних майнових інтересів (купівля облігацій), і папери, завдяки яким їх покупець залучається до підприємницької діяльності і придбаває новий соціальний статус (наприклад, стає акціонером при купівлі акції).
Залежно від того є цінний папір об’єктом інвестування чи об’єктом для спекуляцій, можна (нехай навіть і умовно) виділити інвестиційні та спекулятивні папери. Щоб стати об’єктом інвестування, перші повинні бути досить ефективним фінансовим інструментом. Що стосується інших, то ними не обов’язково повинні бути цінні папери в повному розумінні цього слова. Спекулятивними можуть бути і різні сурогатні папери. Якщо для інвестиційних паперів важлива стабільність їх курсу, то для спекулятивних якраз навпаки – його перепади.
Можна виділити також цінні папери, які офіційно визнані, і цінні папери, які задовольняють всю або частину вимог, які до них пред’являються, але на даний момент офіційно не перебувають в списку цінних паперів. До теперішнього часу цінними паперами офіційно визнані акції, сертифікати акцій, державні облігації, облігації, вексель, депозитний і ощадний сертифікати, банківська ощадна книжка на пред’явника, коносамент, приватизаційні цінні папери (сертифікат), цінні папери в іноземній валюті, а також товаророзпорядчі документи, які передаються заставодержателем при заставі товарів. Крім того, сюди входять чеки, опціони, ф’ючерси. Можна відмітити також папери традиційні і нетрадиційні. Перші – це, як правило, основні папери, а другі – похідні. Останнім часом завдяки фінансовому інжинірингу все більше з’являється гібридних паперів – паперів проміжного типу, що поєднують в собі ознаки різних паперів. Прикладом цього є поява облігацій з ознаками акцій.
Крім перелічених видів і типів цінних паперів, що є за своєю економічною природою фіктивним капіталом першого порядку, в практиці фондової біржі широко застосовуються також похідні цінні папери – фіктивний капітал другого і третього порядків. До них належать депозитні свідоцтва і варанти, сертифікати інвестиційних фондів та компаній, опціони і ф’ючерси.
Розглянемо спочатку цінні папери першого порядку, тобто ті, які підприємства, державні та муніципальні органи використовують для фінансування своєї діяльності.
Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує внесення певного паю в статутний фонд акціонерного товариства, дає право на участь в управлінні ним та на отримання частини прибутку в формі дивідендів, а також на участь в розподілі майна у випадку ліквідації товариства.
Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації відрізняються від акцій головним чином тим, що їх власник не є членом акціонерного товариства, а відтак і не має права голосу на зборах акціонерів.
Державне казначейське зобов’язання – вид цінних паперів на пред’явника, що на добровільних засадах розповсюджуються серед населення, свідчать про внесення їхніми власниками коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу. Казначейські зобов’язання випускаються на такі строки:
* до одного року (короткострокові);
* від 1 до 5 років (середньострокові);
* від 5 до 10 років (довгострокові).
Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, що надає його власнику право по закінченні обумовленого строку одержати депозит і відповідні проценти. Має місце випуск сертифікатів як іменних, так і на пред’явника. Проте в обіг і на ринок можуть надходити тільки сертифікати на пред’явника, адже продаж (відчуження) іменних сертифікатів, за законодавством, є недійсним.
Вексель – цінний папір (документ), який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання певного строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
В усьому світі за питомою вагою основу обігу цінних паперів складають акції та облігації. Тому варто детальніше розглянути їх види і характеристики.

8.5.2. Види і характеристика акцій
При створенні акціонерного товариства його статутний фонд розподіляється на однакову кількість паїв (акцій). На стадії реєстрації товариства його засновники повинні вказати кількість і вид акцій, які вони пропонують до випуску.
Ціноутворення акцій – процес дуже складний, він залежить від багатьох чинників як прогнозованого, так і не прогнозованого характеру. Отже, доцільно зупинитись на загальних для цього процесу етапах.
По-перше, це номінальна вартість, яка довільно встановлюється при створенні акціонерного товариства і фіксується на бланку акції. Згідно з Законом України “Про цінні папери і фондову біржу” мінімальна номінальна вартість не може бути меншою п’ятидесяти карбованців, а коли ця величина більша, то вона повинна бути кратною названій сумі. Всі акції акціонерного товариства повинні мати тільки одну номінальну вартість, що фіксується при реєстрації. Номінальна вартість практично ніяким чином не пов’язана з реальною вартістю і в країнах Заходу останнім часом, як правило, не вказується.
По-друге, балансова вартість, що вираховується як частка від ділення чистої вартості активів акціонерного товариства на кількість випущених і розповсюджених акцій.
По-третє, це курсова (ринкова) вартість акцій, яка зумовлюється попитом і пропозицією на ринку цінних паперів, тобто поточна ціна акцій на фондовій біржі чи в позабіржовому обігові.
Акції можуть бути іменними та на пред’явника, безплатними, привілейованими і звичайними (простими). В окремих країнах Заходу акції на пред’явника складають до 90 відсотків усіх акцій. Це пов’язано із запровадженням сучасних технологій обігу цінних паперів, зокрема електронного, при яких набагато ефективніше здійснювати операції саме з акціями на пред’явника.
Обіг іменних акцій обліковується в книзі реєстрації, яка ведеться акціонерним товариством. У ній систематично записуються дані про час придбання кожної такої акції, прізвище власника, а також кількість акцій на руках у кожного акціонера.
Щодо акцій на пред’явника, то в книзі реєструється тільки їхня загальна кількість. Проте, як уже зазначалося, у світовій практиці сьогодні застосовуються новітні електронні технології обліку, що дають змогу в разі потреби мати достовірну інформацію про всіх власників акцій на пред’явника і запобігти таємному скуповуванню контрольних пакетів з метою встановлення монополізму.
Безплатні акції випускають з метою розподілу їх серед акціонерів, як правило, пропорційно кількості акцій, що уже їм належать.
Сума випуску привілейованих акцій обмежена десятьма відсотками всього статутного фонду акціонерного товариства. Ці папери надають їхнім власникам майнове право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у відшкодуванні своєї долі капіталу при ліквідації акціонерного товариства. Однак власник такої акції позбавлений права брати участь в управлінні товариством (не має права голосу), якщо інше не передбачене статутом.
Щорічний прибуток за привілейованими акціями нараховується, як правило, за твердим процентом, що зафіксований на бланку акції. Коли ж за якийсь окремий рік обсяг чистого доходу не дозволяє виплатити дивіденди в такому розмірі, то дивіденди за привілейованими акціями можуть виплачуватись із резервного фонду. У разі, коли розмір дивідендів на прості акції більший, ніж фіксована величина відсотка привілейованих, власники останніх можуть одержати відповідну доплату.
Як свідчить світова практика, існують такі види привілейованих акцій:
– кумулятивні, тобто такі, що дають власникам право не тільки на поточний, а й на не виплачений раніше з тих чи інших причин дивіденд (виплата відбувається до розподілу прибутку між власниками простих акцій);
– некумулятивні, тобто ті, власники яких втрачають дивіденди за будь-який період в разі, коли рада директорів не оголосила про їхню виплату;
– з пайовою участю, які дають власникам право на отримання додаткових дивідендів понад суму, що передбачена, якщо дивіденди на прості акції більші;
– конвертовані, які можуть обмінюватись на обумовлену кількість простих;
– акції з коригованою ставкою дивідендів, прибуток за якими, на відміну від акцій з фіксованою ставкою, змінюється (як правило, щоквартально) на основі аналізу тенденцій до підвищення чи зниження процентних ставок на державні цінні папери або на основі інших індикаторів ринку фінансових ресурсів;
– відзивні, тобто ті, які акціонерне товариство має право викупити за ціною з надбавкою до номіналу.
Якщо акціонерне товариство випускає кілька класів привілейованих акцій, їм присвоюють літери А і В. При цьому акції класу А надають власникам більше привілеїв, ніж класу В (часто акції класу А дають право на участь в управлінні).
Прості акції – це акції, прибуток від яких повністю зумовлюється чистим доходом підприємства та його дивідендною політикою.
Власник простої акції має право брати участь в управлінні акціонерним товариством (право голосу на зборах акціонерів). Прибуток товариства розподіляється між власниками цих акцій пропорційно до вкладеного капіталу, тобто залежить від кількості придбаних акцій. Одиницею величини вкладеного капіталу в даному випадку служить номінальна вартість однієї акції.
При ліквідації акціонерного товариства власники простих акцій мають право на частину активів підприємства в останню чергу. Тобто після того, як будуть компенсовані всі інші зобов’язання та погашена заборгованість перед власниками облігацій і привілейованих акцій.
В країнах Заходу, крім наведеної класифікації, склалася ще й стала схема розподілу акцій за категоріями – залежно від рівня їхньої прибутковості і фінансового ризику, що передбачається.
Щодо кожної категорії акцій застосовується певний термін. Зазначимо, що ця термінологія започаткована у США, проте в силу інтеграційних процесів на міжнародному ринку цінних паперів вона зрозуміла і вживається фахівцями в галузі фінансової та біржової справи більшості країн.
Акції “з блакитними корінцями” – випускаються найпотужнішими широковідомими корпораціями (у США, наприклад, IBM, Dow Chemical, General Motors, Hewlett – Packard та інші), які утримують лідерство у своїх галузях, а головне, протягом всієї своєї історії стабільно виплачують дивіденди акціонерам.
Прибутковими акціями називають акції компаній, які виплачують дивіденди, що перевищують середній рівень. До них, як правило, належать телефонні корпорації, водо-, газо-, електропостачання. Високий рівень дивідендів пояснюється тим, що прибутки цих компаній в меншій мірі залежать від коливань ринкової кон’юнктури, адже вони потрібні завжди: і в період спадів, і в період підйомів.
Акції зростання – це акції корпорацій, доходи і прибутки яких вищі від середнього рівня, однак виплати по дивідендам зазвичай не перевищують 35 відсотків. Поясняється така дивідендна політика тим, що ці корпорації прагнуть у першу чергу фінансувати наукові та інші дослідження, а також розширити масштаби виробництва і можливості його збуту.
Циклічні акції характерні тим, що їхня ціна зростає і падає синхронно зі спадами та підйомами в економіці, тобто відповідно до ритмів ділової активності. В основному це акції корпорацій базових галузей економіки – важкої промисловості (найчастіше металургійних підприємств), автомобільної, целюлозно-паперової тощо.
Спекулятивні акції – так називають акції “молодих” корпорацій, тобто тих, що виникли недавно, або корпорацій, що не можуть пред’явити курс цінних паперів за останні 5-6 років. Такі акції звичайно продаються “з прилавка” і, як правило, не потрапляють на біржу або ж перебувають в обігу на спеціальних так званих “спекулятивних” біржах (наприклад, Ванкуверська в Канаді).

8.5.3. Види і характеристика облігацій
Друге місце як об’єкт торгівлі на фондових біржах посідають облігації. Облігації є нічим іншим, як терміновим борговим зобов’язанням з фіксованим процентом, за допомогою якого держава і муніципальні (місцеві) органи, а також підприємства мобілізують фінансові ресурси. При цьому найбезпечнішими вважаються вклади в облігації державних і місцевих позик, котрі гарантуються властями і забезпечуються відповідним майном.
Згідно із законодавством України, облігації підприємств мають право випускати підприємства усіх форм власності. Акціонерні товариства можуть їх випустити на суму, що не перевищує 25 % величини статутного фонду, і тільки після повної оплати всіх попередніх емісій акцій. Володіння облігацією не дає права брати участь в управлінні товариством.
Як і акції, облігації можуть бути іменними та на пред’явника, знаходитися у вільному обігові та з обмеженнями. Крім того, розрізняють процентні та безпроцентні (цільові) облігації. Прибуток із процентних облігацій виплачується відповідно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розміри та строки виплати процентів. Номінальна вартість облігації повертається власникові після її погашення.
Прибуток з облігацій цільових позик (безпроцентних) не виплачується. Власнику такої облігації після настання обумовленого строку надається можливість придбати відповідні товари.
Залежно від того, яким умовам відповідає та чи інша облігація, їх можна згрупувати за такими категоріями:
– виходячи із ступеня безпеки – гарантовані (безпечні) облігації; впевненість у погашенні цих облігацій у встановлений термін грунтується на наявності оголошеної застави нерухомого майна або інших фондів, або ж незабезпечені облігації, котрі не підтверджуються заставою;
– виходячи із умов викупу (погашення) – серійні облігації, які погашаються послідовно, за серіями, через певні часові інтервали і ординарні облігації, що підлягають викупу одночасно, в установлену дату;
– виходячи із можливості дострокового викупу:
– облігації з правом дострокового погашення, які за ініціативою емітента можуть бути викуплені раніше встановленого фіксованого терміну;
– компенсовані облігації, які за бажанням власника можуть у будь-який момент вільно обмінюватись на готівку;
– конвертовані облігації, котрі за бажанням власника можуть обмінюватися на інші цінні папери (як правило, акції), що випускаються цим же емітентом;
– виходячи із механізму виплати процентної ставки:
– іменні облігації, процентні виплати за якими поштою або іншими видами зв’язку надсилаються безпосередньо власнику, при цьому імена власників повинні бути вказані на облігаціях та внесені в книгу реєстрації;
– облігації на пред’явника, до яких додаються купони для одержання виплати на кожну встановлену дату. Коли ця дата настає, власник відрізає відповідний купон і пред’являє його до сплати.
Курс облігації на ринку цінних паперів, як і акції, залежить від попиту та пропозиції на неї. Визначальними факторами у формуванні попиту та пропозиції є прибуток, який приносить дана облігація, рівень позичкового процента, ступінь прибутковості альтернативних грошових вкладів, у тому числі інших облігацій, випущених конкурентами. Тому ринкова вартість кожної конкретної облігації у певний момент часу може бути вищою від номінальної, підвищуватись та падати.

8.5.4. Цінні папери другого і третього порядків
Крім акцій та облігацій, досить розповсюдженим об’єктом торгівлі на фондову ринку є також депозитні свідоцтва та варанти.
Депозитне свідоцтво – це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, котрі зберігаються в одному із банків, та мас право на одержання дивідендів, а також на частину активів цієї корпорації у випадку її ліквідації. Депозитні свідоцтва надають можливість доступу корпорацій на іноземні фондові ринки, а іноземні громадяни, замість купівлі акцій зарубіжних підприємств, мають змогу придбати їх у вигляді депозитних свідоцтв.
Варанти становлять специфічний вид цінних паперів, котрі випускаються разом з привілейованими акціями та облігаціями й дають власникові право на купівлю простих акцій за обумовленою ціною протягом встановленого періоду (як правило, кілька років). Цей інструмент дозволяє акціонерному товариству знизити процент регулярних виплат по облігаціях чи привілейованих акціях, оскільки надає можливість інвесторам одержувати прибуток на різниці курсів простих акцій у випадку її зростання порівняно з обумовленою у варанті.
Спекулятивними об’єктами фондової торгівлі є також опціони та ф’ючерси.
Опціон – це угода (контракт) між партнерами, один із яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший – купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон (опціон на купівлю), або ж продати їх (опціон на продаж). Існують два різновиди опціонів: “американський”, який можна реалізувати протягом всього терміну контракту, і “європейський”, котрий реалізовується на певну дату.
Існують як первинний, так і вторинний ринки опціонів. На первинному ринку відбувається постійна реалізація опціонних контрактів, у яких фіксуються найрізноманітніші умови продажу, а на вторинному – перепродаж цих контрактів третім особам.
Опціони реалізуються на біржах та на позабіржовому ринку. У першому випадку опціони котируються. Якщо курс акцій, на які виписаний опціонний сертифікат, стабільний чи змінюється у невідомому для власника напрямі, то його ціна на вторинному ринку падає, а відтак продаж стає дуже проблематичним, особливо при наближенні терміну закінчення контракту.
Ф’ючерс – також є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов’язання після закінчення певного строку продати клієнтові (або купити в нього) відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною. Однак, на відміну від опціону, розрахунок після закінчення строку ф’ючерсного контракту є обов’язковим.
Ф’ючерсні операції на сьогодні є основним видом угод на товарних і валютних ринках світу. Важливо додати, що з середини 70-х років у зв’язку із зростанням амплітуди коливань процентних ставок на ринках інструментів позики об’єктами ф’ючерсних угод стали також різноманітні види боргових зобов’язань: від казначейських векселів із найтривалішим строком погашення 12 місяців до довгострокових облігацій корпорацій.
Депозитні сертифікати, варанти, опціони, ф’ючерси широко розповсюджені на фондових ринках Заходу. Передбачається також, що фіктивний капітал другого порядку – інвестиційні сертифікати -скоро з’являться на фондовому ринку України. Вони можуть бути як іменними, так і на пред’явника. Номінальна вартість одного сертифіката повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам. В умовах розвитку процесу приватизації в Україні інвестиційні сертифікати мають стати одними з найпопулярніших похідних цінних паперів.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Організаційно-правові основи біржової діяльності (Берлач)