Головна Головна -> Підручники -> Підручник Міжнародна економіка (Конспект лекцій КНЕУ) скачати онлайн-> ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ У СУЧАСНУ СВІТОГОСПОДАРСЬКУ СИСТЕМУ

ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ У СУЧАСНУ СВІТОГОСПОДАРСЬКУ СИСТЕМУ


Безпосередня й активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об’єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господарства, до якої призвели односторонній її розвиток у межах високо спеціалізованих СРСР і РЕВ, деформовані зовнішньоекономічна політика та механізми зовнішньоекономічної діяльності, нерозвинені товарно-грошові відносини і національні ринки товарів, послуг, праці та капіталу.
Для ефективної й організаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські зв’язки необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні передумови.
Основні політико-правові передумови інтеграції:
Ш політичне визначення України;
Ш забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки;
Ш безумовне виконання міжнародних зобов’язань, особливо в сфері прав людини; запровадження прийнятної форми громадянства;
Ш перегляд існуючої практики політичних зв’язків із державами колишнього СРСР;
Ш пряма участь у регіональних і глобальних політичних процесах;
Ш формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментарію його виконання.

Економічні передумови інтеграції формуються завдяки таким чинникам:
Ш економічному та інституційному забезпеченню суверенітету;
Ш оцінці економічного потенціалу і напрямів структурної перебудови;
Ш розробленню та реалізації обґрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення й приватизації, соціального захисту населення;
Ш оцінці експортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії та адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
Ш запровадженню національної грошової одиниці з включенням її в систему міжнародних розрахунків;
Ш розв’язанню проблеми зовнішньої заборгованості та розподілу активів колишнього СРСР шляхом відповідних переговорних процесів.
До основних соціально-культурних передумов інтеграції належать:
Ш відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народів України;
Ш формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти;
Ш розвиток контактів з українцями, які проживають за межами України.
Формування інфраструктурних передумов насамперед пов’язане з:
Ш розвитком транспортних комунікацій (морських, наземних, повітряних), необхідних для нормальної життєдіяльності суверенної держави (національні авіакомпанії, флот, транспортні корпорації);
Ш розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до міжнародних систем.

Формуючи інтеграційну стратегію і тактику, слід враховувати особливості України як потенційної учасниці міжнародних економічних угруповань:
Ш відсутність досвіду державності, необхідність здобуття справжнього суверенітету;
Ш нерозробленість політико-правових регуляторів та інструментів;
Ш нерозвиненість ринкових відносин;
Ш інерція погіршення економічного стану;
Ш запас соціальної витримки населення, який виснажується.

Значний вплив на інтеграційну мотивацію та політику України справляють такі чинники:
Ш збіг періодів дезінтеграційних та інтеграційних процесів;
Ш розміщення в регіоні, що характеризується інтеграцією високого рівня;
Ш конкурентоспроможність щодо аналогічних інтересів країн Східної Європи;
Ш негативний досвід інтеграції в рамках СРСР і РЕВ.
Інтеграція України у світове господарство можлива різними, але водночас взаємопов’язаними шляхами:
Ш через активну та ліберальну зовнішньоекономічну політику; за рахунок формування середовища, сприятливого для іноземного підприємництва й інвестування та транснаціоналізації високомонополізованих підприємств;
Ш через укладання двосторонніх міждержавних економічних угод та участь у багатосторонніх міжурядових переговорах; за рахунок інтенсифікації
Ш східноєвропейських інтеграційних процесів та формування передумов інтеграції в західноєвропейські інтеграційні структури.

На процеси включення України до сучасної системи світогосподарських зв’язків впливають конкретні внутрішньо- і зовнішньоекономічні фактори, що формуються в системі передумов, особливостей і шляхів інтеграції.
Серед внутрішньоекономічних факторів принциповим є перехід України до розвиненої ринкової економіки, для чого потрібні розроблення і реалізація відповідної довгострокової програми. Така програма має, по-перше, враховувати сучасний соціально-економічний стан та особливості України; по-друге, бути адаптованою до еволюціонізуючого зовнішнього ринкового середовища; по-третє, спиратися на досвід переходу до ринкових відносин інших постсоціалістичних країн.
Важливе значення має такий довгостроковий фактор, як структурна перебудова національної економіки, орієнтована на сучасні техніко-технологічні, економічні, екологічні і соціальні стандарти. Деформована структура національної економіки не відповідає критеріям суверенного розвитку України як з точки зору оптимальних пропозицій самозабезпечення та зовнішньоекономічної спеціалізації, так і з науково-технологічних, соціальних і особливо екологічних позицій. Існує ціла низка негативних проблем пов’язаних із структурою економіки України:
Ш велика питома вага фізично та морально застарілої техніки в складі основних виробничих фондів (понад 60%);
Ш диспропорції в системі самозабезпечення ключових галузей життєдіяльності країни (майже повна зовнішня паливно-енергетична залежність; задоволення потреби в електротехнічних і кабельних виробах, продукції текстильної, целюлозно-паперової та медичної промисловості лише наполовину; відсутність виробництва каучуків, ряду продуктів органічного синтезу, устаткування для легкої промисловості, переробних галузей агропромислового комплексу тощо;
Ш незбалансованість галузевої структури промисловості з точки зору її соціальної орієнтації (потенціал промисловості на 90% формують важкі галузі; питома вага виробництва предметів споживання становить близько 30%, тоді як у розвинених країнах вона досягає 50-60%).
Включення України до будь-яких інтеграційних угруповань у такому стані, без чіткого бачення перспектив структурної реорганізації, може призвести не лише до консервації, а й до посилення негативних тенденцій у всіх галузях національної економіки. І навпаки, участь України в інтеграційних процесах за умов цілеспрямованої внутрішньої структурної політики дасть змогу ефективніше й швидше виправити деформовану економіку, виходячи з таких пріоритетів структурної переорієнтації:
Ш науково-технічне та технологічне оновлення виробництва із забезпеченням його конкурентоспроможності шляхом глибокої модернізації. Зменшення ресурсомісткої за рахунок ефективного використання власних паливно-сировинних ресурсів;
Ш підвищення рівня внутрішньої збалансованості національної економіки для зменшення зовнішньої залежності в розвитку її ключових галузей за рахунок формування системи власної міжгалузевої кооперації та забезпечення повних виробничих циклів;
Ш формування умов для соціальне орієнтованого розвитку національної економіки за рахунок, з одного боку, цілеспрямованої трансформації її структури, з другого – завдяки забезпеченню балансу споживчого ринку з доходами населення, підвищенню мотивації до праці, фінансовій макростабілізації.
Отже, необхідною передумовою проведення ефективної інтеграційної політики України є синхронізація відповідних процесів із масштабами і темпами розвитку національної економіки під впливом внутрішньоекономічних факторів.
Дія зовнішньоекономічних факторів інтеграції обумовлена, з одного боку, станом розвитку форм зовнішньоекономічної діяльності, а з другого – умовами розвитку середовища.
Зовнішньоторговельна діяльність України в останні роки зберегла негативні довгострокові структурні тенденції в експорті/імпорті товарів і послуг, а саме:
Ш переважно сировинна спрямованість експорту, превалювання матеріаломісткого обладнання в експорті продукції машинобудування;
Ш нераціональність товарної структури імпорту;
Ш деформована географічна структура експорту та імпорту, аж до монопольної залежності від окремих країн;
Ш вкрай нерівномірне розміщення експортного потенціалу України.
На зовнішню торгівлю впливали й такі несприятливі фактори:
Ш неконкурентоспроможність більшості підприємств, товарів у якісно нових умовах зовнішньої торгівлі;
Ш велика зовнішня заборгованість, в тому числі пов’язана з експортно-імпортною діяльністю останніх років;
Ш відсутність власної національної валюти і неможливість ефективного валютного контролю;
Ш недієва система митного контролю;
Ш неврегульованість торговельно-економічних відносин з країнами «ближнього зарубіжжя», і насамперед з Росією;
Ш нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі інформаційної;
Ш кадрова незабезпеченість на всіх рівнях здійснення і регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Відсутність стратегічних орієнтирів, втрата державного контролю за зовнішньоекономічною діяльністю призвели до хаотичного вивозу українських товарів; створення криміногенної обстановки навколо експорту та імпорту найефективніших груп товарів (нафта і нафтопродукти, чорні метали, продовольчі товари тощо); втрати країною валютних коштів; невиправданої конкуренції між українськими учасниками ЗЕД; демпінгової торгівлі.
Серед зовнішньоекономічних факторів інтеграції на окрему увагу заслуговують також ті, що впливають на умови міжнародної міграції робочої сили, становлення повноцінних валютних відносин.
Формуючи власну інтеграційну політику, Україна має визначитися з відповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи із сучасних умов ефективного функціонування національної економіки (рис. 8.7 та рис. 8.8).

Рис. 8.7. Поле регіональних інтересів України

Рис. 8.8. Формування інтеграційних пріоритетів національної економіки

Середньострокові інтеграційні пріоритети перебувають у полі двох різноспрямованих векторів. З одного боку, обережне ставлення до участі в інтеграційних угрупованнях країн з високим рівнем наднаціонального регулювання, зумовлене особливостями України як самостійного суб’єкта інтеграції. З другого, неможливість тривалого «позаінтеграційного» розвитку в регіоні, де масштаби і динаміку економічної інтеграції визначають не лише внутрішні, а й потужні зовнішні (глобальні) фактори.

Україна та ЄС
Проблема економічної інтеграції для України є однією з першочергових, а враховуючи, що Україна – одна з найбільших європейських держав, то для неї особливо важливою є інтеграція саме з країнами Європи і, в першу чергу, з країнами-членами Європейського Союзу.
Слід зазначити, що найбільш вірогідним варіантом реалізації проекту входження України до ЄС є проходження нею інтеграційних процесів разом з країнами-членами Центральноєвропейської зони вільної торгівлі (CEFTA).
Європейський Союз першим оцінив глобальність завдання політичної та економічної перебудови, яке постало перед Україною. Він так само став першим відігравати активну роль у підтримці цього процесу.
Країни-члени ЄС чітко та урочисто висловили в своїй Спільній Пропозиції у листопаді 1994 року намір підтримувати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет України. Крім того, ЄС і далі висловив підтримку Україні в своєму Плані Дій для України, який було затверджено в грудні 1996 року. Документ визначає дві додаткові задачі: перша – продемонструвати Україні міцний політичний сигнал підтримки з боку ЄС, беручи до уваги бажання України забезпечити тіснішу інтеграцію в європейські структури; друга – досліджувати засоби для поліпшення розвитку існуючої допомоги та зв’язків між ЄС, його країнами-членами та Україною.
ЄС запропонував реальну підтримку Україні шляхом передачі ноу-хау в рамках своєї програми TACIS, створюючи основу для цієї діяльності, він розпочав переговори для створення рамок, Угоди про партнерство та співробітництво, націлених на посилення діалогу та забезпечення рівноправного партнерства фактично у всіх сферах потенційного співробітництва. Сьогодні ЄС не тільки надає Україні найбільшу фінансову, економічну та технічну допомогу; він також виступає найбільшим торговельним партнером за межами СНД і найбільшим інвестором в Україні, при цьому обсяг і торгівлі, і інвестицій продовжує постійно зростати.
В цілому Європа готова до співробітництва: Україна становить стратегічний інтерес для ЄС. Хоча робиться застереження, що реалізація ролі України в Європі можлива в разі розв’язання її економічних і внутрішньополітичних проблем. З метою переведення відносин України з ЄС на постійну і правову основу 14 червня 1994 року в Люксембурзі після тривалих і дуже складних переговорів була підписана Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (УПС). Уже 10 листопада того ж року Верховна Рада України ратифікувала її без будь-яких застережень і проблем, що мало підтвердити світовій спільноті європейський вибір України, і наступні чотири роки на всіх політичних форумах Україна-ЄС йшлося тільки про затримки в ратифікації з боку ЄС. Врешті-решт, наприкінці 1997 року ЄС завершив ратифікаційну процедуру і 1 березня 1998 року УПС набула чинності.
Мета УПС – сприяти політичному, торгівельному, економічному та культурному співробітництву між Україною та Європейським Союзом. Вона є втіленням спільного наміру ЄС та України забезпечити партнерство та взаєморозуміння заради взаємної вигоди.
Політичні стосунки України з ЄС за 1995-1996 роки набули регулярного і планомірного характеру. 1 червня 1995 року Президент України Л.Д.Кучма на запрошення Голови Європейської Комісії Ж. Сантера здійснив офіційний візит до Брюсселю. За підсумками цього візиту було прийнято Спільну Заяву, що стало прецедентом для Європейської Комісії. Тоді ж було підписано Тимчасову угоду про торгівлю та питання, пов’язані з торгівлею між Україною та ЄС (введена в дію з 1 лютого 1996р., у квітні 1996р. на IV засіданні Міжвідомчого комітету України у справах ЄС було затверджено план імплементації цієї угоди). Візит Президента дав поштовх для активних політико-економічних контактів з ЄС на різних рівнях.
Партнерство та співробітництво між Україною та ЄС передбачає подальшу широкомасштабну співпрацю, спрямовану на досягнення цілей УПС в усіх галузях права та економіки. Проте питання, що стосуються недискримінаційного режиму в торговельно-економічних відносинах, мають першочергове значення, і в тій частині, де законодавство суперечить положенням УПС, мають бути вжиті термінові заходи щодо приведення його у відповідність з Угодою. Треба сказати, що відповідно до статті 51 УПС Україна зобов’язалась привести у відповідність із законодавством ЄС своє митне законодавство, законодавство про компанії, про банківську справу, бухгалтерський облік компаній і податки, інтелектуальну власність, охорону праці, фінансові послуги, охорону навколишнього середовища, закони стосовно ядерної енергії тощо.
Стратегічною метою України неодноразово проголошено входження до ЄС. Переломним кроком до більш чіткого виокреслення цієї мети і перших кроків до її втілення можна вважати Саміт Україна-ЄС, що відбувся в Києві 5 вересня 1997р. Він був покликаний підбити певний підсумок переговорного двостороннього процесу і започаткувати якісно новий етап у взаємних поступках, протягом якого має бути створено всі передумови для оформлення обгрунтованого подання України щодо вступу до ЄС. У цьому контексті Саміт показав усьому світові, що стратегічною метою України є набуття дійсного членства в ЄС.
УПС відкриває Україні легший доступ до ринку Європи завдяки режиму найбільшого сприяння і принципу недискримінації. Це зобов’язує сторони не встановлювати на імпорт та експорт продукції вище мито, ніж те, що визначено в інших країнах. Товари, виготовлені на території однієї із сторін, не підлягають внутрішньому оподаткуванню чи іншим зборам, які перевищують ставки зборів та податків, визначених для продукції національного виробництва. Не встановлюються квоти на експорт та імпорт товарів, за винятком особливих режимів торгівлі в галузях ядерної енергетики, а також для вугілля, металу та текстилю.
У процесі інтегрування України з ЄС особливого значення набуває проблема залучення іноземних інвестицій, вирішенню якої сприяє поліпшення інвестиційного клімату в країні, зумовлене дією макроекономічних факторів.
Фактором розвитку процесу інтегрування України з ЄС є зовнішньоекономічна політика держави, весь комплекс проблем щодо створення договірного простору та забезпечення національної безпеки, розвитку усіх форм зовнішньоекономічного співробітництва, орієнтації на глобальні зміни та тенденції – це може призвести до позитивних змін у становищі України в Європейському просторі.
За останні роки Україна поступово формувала і уточнювала свою стратегію вступу в перспективі у Європейський Союз. Однак на підготовчому етапі та довгому шляху у напрямі інтеграції до ЄС попереду чекає велика робота з структурної перебудови економіки, реформування власності, здійснення макроекономічної стабілізації, форсуванню економічного росту. Необхідно досягти тих високих макроекономічних стандартів, які склались в економіці країн Західної Європи.
Будь-яка країна, що претендує на членство у ЄС, а потім стає членом Європейського Валютного Союзу, зобов’язана мати досить високі економічні та фінансові показники, які відповідають макроекономічним стандартам країн-членів ЄС (так звані “критерії конвергенції”).
Якщо говорити про Україну, то вона на сьогодні за багатьма макроекономічними показниками стоїть набагато нижче того, що вимагається за “критеріями конвергенції”.
В Україні в 1999 році показник ВВП на душу населення, згідно підрахунків за офіційним курсом гривні, коливався від 619,3 дол. США (за даними Держкомстату) до 576,4 дол. США (за даними консультативної групи Європейської Комісії в Україні) . Радник Президента України А. Гальчинський наводить близький до цього показник – 617 дол. США . Якщо взяти середній показник в 600 дол. США, то нинішнє співвідношення рівня економічного розвитку України до показників ЄС являтиме собою наступну картину:
ВВП на душу населення в Україні, % до середніх показників членів та кандидатів на вступ до ЄС

До основної групи членів ЄС 2,4%
До групи найменш економічно розвинутих членів ЄС 4,9%
До групи претендентів на вступ “першої хвилі” 11,4%
До групи інших претендентів середнього рівня розвитку 21,6%
До групи найменш економічно розвинутих претендентів 43,5%

Без ліквідації такого значного перепаду в рівнях ВВП не можна сподіватись на реальну зацікавленість Європейського Союзу в прийнятті України.
Таким чином, перспектива інтеграції у ЄС України залежить значною мірою від вирішення ряду економічних проблем. Тільки в результаті успішного здійснення ринкових реформ і досягнення високого рівня розвитку економіки Україна може претендувати на членство у Європейському Союзі.
Розвиток відносин з Європейським Союзом у довгостроковій перспективі має залишатися одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України. Основні зусилля мають спрямовуватися на:
· інтеграцію господарства України у загальноєвропейський економічний простір шляхом розширення доступу українських товарів на європейські ринки, ліквідацію технічних бар’єрів у торгівлі та поглиблення виробничої кооперації;
· підтримку вітчизняних товаровиробників і вдосконалення міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів;
· гармонізацію економічного законодавства у відповідності до стандартів ЄС і ГАТТ/СОТ та створення економічних і правових передумов для створення зони вільної торгівлі Україна-ЄС.

Чорноморське економічне співробітництво – один з пріоритетів інтеграції України
Ще у 1987 році, з початком певної децентралізації зовнішньоекономічної сфери колишнього СРСР, Україною, а також окремими її регіонами і містами було одержано право на безпосередню участь в міжнародному економічному співробітництві.
Встановлення прямих зв’язків між Україною і сусідніми державами, включення українських підприємств у розробку крупних регіональних проектів, формування в різних областях і містах організаційних і комерційних структур стали першим кроком у напрямі до великомасштабного регіонального співробітництва.
Стосовно України причорноморське співробітництво слід розглядати у вузькому та широкому розумінні. У вузькому мова має йти про співробітництво територій, які безпосередньо виходять до Чорного моря і в господарському відношенні тісно з ними пов’язані. Цей рівень регіонального співробітництва сягає корінням у колишню прибережну і прикордонну торгівлю. В широкому ж розумінні йдеться про включення у чорноморське співробітництво всього економічного простору України. Базисом для цього рівня регіонального співробітництва є урізноманітнення напрямів і зростання гнучкості підприємницької діяльності по всій Україні. Звичайно, на цьому рівні ще мають бути розроблені і введені дію відповідні закони, що визначатимуть економічні механізми заохочення регіонального співробітництва.
Україна робить свій внесок у розширення і поглиблення співробітництва рамках ЧЕС. Зокрема, вона запропонувала створити єдиний інвестиційний простір, спільний ринок інвестиційних проектів і гармонізувати законодавства країн ЧЕС, щоб ліквідувати перепони на шляху вигідного міжнародного співробітництва. Щоб посилити довіру між країнами і створити більш сприятливий клімат у регіоні, Україна внесла пропозицію зменшити в ньому військову присутність. (До того ж, ЧЕС як регіональна європейська структура має стати значним фактором безпеки в регіоні).
ЧЕС для України – це, передусім, механізм взаємодії урядових та підприємницьких структур, який має забезпечити розвиток економічного співробітництва країн-учасниць в рамках курсу на повноцінне входження до загальноєвропейського економічного простору.
Участь України в Чорноморському економічному співробітництві доцільно орієнтувати на досягнення таких цілей:
Ш диференційований розвиток двосторонніх економічних відносин з окремими країнами-членами ЧЕС. Крім країн СНД, членів цього угрупування, особливе значення матимуть стосунки з Туреччиною як своєрідним плацдармом для проникнення на ринки Близького Сходу і транзитною територією для альтернативного надходження нафтопродуктів в Україну, джерелом відносно дешевих і якісних товарів народного споживання та сировини для легкої промисловості України. Економічні відносини з Грецією мають пріоритетне значення для виходу України на ринки ЄС, розвитку співробітництва в басейні Середземного моря;
Ш селективну участь у розробці та реалізації спільних проектів ЧЕС, насамперед, у таких сферах, як екологія, наука і технології, транспортна та інформаційно-комунікаційна інфраструктури, туризм, охорона здоров’я, інвестиційна діяльність, розвиток малого і середнього бізнесу.
Стан зовнішньоекономічних та політичних взаємин України та ЧЕС свідчить про наявність певних труднощів і негативних моментів, котрі гальмують подальший розвиток цих відносин. Серед них:
1) криза економіки України, її перехідний стан, повільні темпи економічних реформ, а також загострення внутрішньоекономічної кризи політичної напруженості в інших країнах-членах ЧЕС;
2) досить слабкий вплив економічного потенціалу ЧЕС на подолання кризових явищ у національних економіках країн-учасниць цієї організації;
3) неузгодженість дій сторін в реалізації укладених угод, їх певна декларативність, недієвість;
4) ще недостатнє залучення іноземного бізнесу в Україну, як і іноземних інвестицій взагалі;
5) недостатня ефективність співробітництва в рамках ЧЕС, пов’язана з наявністю територіальних претензій ряду кран до інших, і відсутність на сьогодні можливостей політичного їх врегулювання;
6) певне політичне протистояння та деяке загострення стосунків між окремими країнами (Протистояння Росії та Туреччини і намагання першої зашкодити становленню українсько-турецьких стратегічних відносин, протиріччя між Туреччиною і Грецією, Азербайджаном і Вірменією та інші).
4 лютого 1999 р. в Торговельно-промисловій палаті України відбулася зустріч представників ділових кіл України з питань активізації міжнародного співробітництва у Чорноморському регіоні під головуванням Віце-президента Торгово-промислової палати України, члена Ради директорів Ділової Ради ЧЕС В.Яновського та заступника Генерального секретаря Ділової Ради О.Скоропада. Було прийняте рішення про створення в Києві регіонального відділення Ділової Ради ЧЕС.
Дев’ять років існування ЧЕС дають підстави, незважаючи на деякі скептичні голоси, в тому числі в Україні, зробити однозначний висновок про перспективи в плані дієздатності цієї порівняно молодої регіональної організації і про зацікавленість України у співробітництві в її рамках. Привабливість і корисність співробітництва з ЧЕС засвідчує і наявність цілої низки країн-спостерігачів, і намагання інших країн стати повноправними членами.

Співробітництво України з країнами-учасницями СНД
Україна розглядає СНД як механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, який доповнює процес формування двосторонніх взаємин між державами-учасницями Співдружності, оскільки за таких умов СНД має перспективи на існування і відповідно слугуватиме забезпеченню національних інтересів усіх країн-учасниць. Водночас, Україна виступає проти надання Співдружності статусу суб’єкта міжнародного права.
Загалом же можна констатувати, що 6-літній досвід існування СНД засвідчив: двостороння співпраця країн-учасниць у різних галузях розвивається набагато ефективніше, ніж багатостороння. З огляду на це, країна намагається активізувати свою роль в СНД, налагоджуючи двостороннє співробітництво на взаємовигідній основі. Це стосується, перш за все, українсько-російських взаємин, які є стратегічно важливим і пріоритетним напрямком зовнішньої політики України.
Важливе завдання для України – не послабити співробітництва з іншими країнами, що з’явилися на пострадянському просторі. До таких країн на європейському континенті, зокрема, належить Молдова. З огляду на наявність чисельної української громади в цій державі, Україна постійно прагне до розширення й поглиблення двосторонніх зв’язків із своєю сусідкою. Свідченням цього стала активна участь України у вирішенні дністровської проблеми та укладення низки нових угод, які стали значним кроком у напрямку економічного зближення України з Молдовою. Це, зокрема, стосується Декларації про основні принципи двостороннього Митного союзу та інші не менш важливі домовленості.
Пріоритетне місце у зовнішній політиці України належить Бєларусі. Цей акт, зокрема, відбивається на зовнішньоторговельному обсязі між двома країнами, який минулого року становив майже 1,4 млрд. дол. США. Україна в цілому посідає друге місце в зовнішньоторговельному обороті Білорусі. Ефективною формою зв’язків з нею стала співпраця прикордонних областей двох країн. Україна, крім того, підтримує зважений політичний діалог з Білоруссю, в т.ч. і на вищому рівні. В результаті цього підписано українсько-білоруський Договір про державний кордон.
Особливу увагу Україна приділяє Закавказзю. У взаєминах з Азербайджаном, Грузією та Вірменією наша держава виходить із пріоритету економічної взаємовигідності. Так, з першими двома державами пророблені укладені багатообіцяючі тристоронні угоди про створення транспортного коридору Закавказзя-Європа. Ряд важливих політичних і економічних домовленостей підписано з Вірменією (зокрема. Договір про дружбу і співробітництво, Угода про запобігання подвійному оподаткуванню тощо). У Баку, слідом за Тбілісі і Єреваном, розпочало роботу Посольство України. завдяки цьому наша держава посилила зв’язки з регіоном, який у кінцевому результаті має особливе економічне значення для України – саме звідси надходить значна частина енергоносіїв, а невдовзі тут будуть реалізовані важливі транспортні проекти, зокрема, українсько-грузинсько-азербайджанська Угода про створення Євроазіатського транспортного коридору. інтенсивніше почали розвиватися відносини з країнами Центральноазіатського регіону. Зокрема, з Республікою Казахстан досягнуто важливих домовленостей щодо кооперації в галузі машинобудування, енергетичного комплексу та енергоємних виробництв. При підтримці Казахстану Україну прийнято в якості спостерігача до наради із взаємодії та заходів довір’я в Азії (10 червня 1996 p.).
Характер поглибленого, власне стратегічного, партнерства мають взаємини України з Узбекистаном, з яким було підписано низку двосторонніх угод про запобігання виникненню подвійного громадянства, співробітництво в галузі митної справи, співробітництво в галузі фармацевтичної промисловості тощо. При цьому особливо важливо те, що досягнуто домовленості щодо поставок в Україну із Узбекистану 10 млрд. куб. м. природного газу. З урахуванням розробки існуючих перспективних газових і нафтових родовищ на території Узбекистану, ця країна може стати важливим партнером України в справі вирішення проблем енергозабезпечення. Останнє, як відомо, поки що значною мірою залежить від Туркменистану, з яким Україна намагається зберегти найкращі взаємини. Політичною базою для цього є те, що Туркменистан і Україна прагнуть затвердитися як нейтральні позаблокові держави. Плідними складаються зв’язки з Киргизькою Республікою, з якою наша держава уклала новий основний політичний Договір та низку двосторонніх угод економічного і правового характеру. Вище згадані моменти багато в чому визначають перспективи співробітництва України з країнами-учасницями СНД на взаємовигідній двосторонній основі.
На мікроекономічному рівні цьому мають сприяти процеси транснаціоналізації з урахуванням рівня ефективної спеціалізації та кооперації в науково-технічних і виробничих сферах різних галузей економіки. Передбачалося, зокрема, створити майже 40 українсько-російських промислово-фінансових груп (ПФГ).
Є реальні передумови формування таких транснаціональних виробничо-технологічних комплексів:
Ш «Трансхром» (видобуток хромітових руд та виробництво метану і пропану);
Ш «Трансметалпрокат» (виробництво металопрокату і газових труб великого діаметру із захисним покриттям: Маріупольський металургійний завод, комбінат «Азовсталь», Харцизький і Ново-московський трубні заводи, металургійні заводи Новолипецька і Магнітогорська, PAT «Газпром», Челябінський трубопрокатний завод);
Ш «Трансстирол» (виробництво стирольних пластиків);
Ш «Трансмет» (виробництво металургійної продукції);
Ш «Чорметпрокат» (виробництво чорних металів і прокату);
Ш «Трансметкорд» (виробництво металокорду);
Ш «Фосфорхім» (виробництво фосфорних добрив);
Ш «Трансмаш» (транспортне машинобудування);
Ш «Трансцукор» (технології вирощування цукрових буряків і виробництва цукру);
Ш «Транснафтотруба» (виробництво труб нафтового асортименту: Нижньодніпровський, Новомосковський, Нікопольський трубопрокатний завод – Україна; металургійні і трубопрокатні підприємства Першоуральська, Волзька, Челябінська, Об’єднання «Мінпаливенерго» – Росія).
Слід відзначити, що у світовій практиці важко знайти переконливі докази тільки значної активізації інвестування і різкого економічного зростання за рахунок створення спеціального законодавства, яке б регулювало формування великих фінансово-промислових альянсів. Однак очевидною є тенденція до об’єднання банківського капіталу і можливостей промислових підприємств з пріоритетом банків у процесі еволюціонізуючих ринкових відносин і структур. Потрібно зважити на той факт, що, використовуючи потенціал фінансової олігархії для подолання інвестиційної кризи у промисловості, держава так чи інакше повинна створювати умови для реалізації ініціатив великого бізнесу. З точки зору ефективної діяльності на міжнародних ринках товарів, послуг, технологій, транснаціональний підхід практично не має альтернативи.
Слід зауважити, що для України доцільно було б дедалі повніше входити до міждержавних координуючих структур Економічного союзу при збереженні статусу асоційованого члена. Найбільш актуальним є створення режиму вільного руху товарів, а також формування ефективної міждержавної розрахункової системи (на основі платіжної або клірингової угоди). Без ; налагодження такого типу інтеграційних зв’язків Україна може втратити «свої» зовнішні ринки в країнах СНД. Вона не буде готова до активних дій на інших ринках (низька конкурентоспроможність українських товарів, насиченість міжнародних ринків, їх закритий характер тощо). Виникає реальна загроза для України втратити ключові елементи свого експортного потенціалу внаслідок розриву не лише неефективних, а й ефективних науково-технічних та виробничих зв’язків.
В цілому інтеграційна політика стосовно країн СНД та Балтії має орієнтуватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Важливо підкреслити, що існують різні варіанти «інтеграційної поведінки» України у межах СНД, де формуються як нові взаємовідносини на двосторонній основі, так і секторальні (галузеві), субрегіональні й інституціональні (наднаціональні) інтеграційні структури.

Взаємовідносини України з єврорегіонами «Карпати» та «Буг»
Інтеграційна політика щодо східноєвропейських країн має орієнтуватися на відновлення ефективних традиційних зв’язків у сфері міжнародної спеціалізації та кооперування. Зокрема, ефективними формами інтеграції з цими країнами стають субрегіональні угруповання – єврорегіони «Карпати» і «Буг». Значний вплив на розвиток такої інтеграції можуть справляти спеціальні (вільні) економічні зони різних типів, які доцільно створити, у відповідних регіонах України.
До Карпатського Єврорегіону (КЄ) можна віднести території, розташовані на прикордонні України, Польщі, Угорської Республіки, Румунії та Словаччини. конкретніше – сюди входять Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська та Чернівецька області України, Кросненське, Перемишлянське воєводства Польщі, комітети Саболч-Сатмар Берег, Хайду Бігар та Абауй Земплін Угорщини, 6 районів Словаччини, Сатумарський та Сучавський повіти, що в Румунії.
Асоціація «Карпатський Єврорегіон» була створена у лютому 1993 р. в м.Дебрецен (Угорщина) представниками органів місцевого самоврядування і місцевих адміністрацій Польщі, Угорщини і України. До КЄ також увійшли Словаччина (асоційований член) та Румунія (участь у роботі КЄ фактично беруть два повіти Румунії всупереч позиції центральної влади). Від України; установчі Документи підписали Закарпатська, Львівська, Чернівецька та Івано-Франківська області.
Карпатський Єврорегіон – відкрите міжнародне об’єднання адміністративних одиниць і може збільшуватися за рахунок інших територіальних суб’єктів у регіоні Карпатського хребта.
Виникнення Карпатського Єврорегіону сприяло пожвавленню тут міжнародного співробітництва в галузі економіки. Це, насамперед, створення функціонування на субрегіональному рівні спільних виробничих підприємств, виробничих та інтелектуальних економічних об’єднань, спільна діяльність торговельних установ та комерційних об’єктів. Це – міжнародне співробітництво органів освіти та культурно-освітніх організацій, а також органів державного управління та місцевого самоврядування. Україна як незалежна держава уклала зі своїми сусідами-державами Карпатського ареалу державні угоди про дружбу та співробітництво на перспективу.
Економічні служби органів державного та місцевого самоврядування дають змогу значно поліпшити співробітництво щодо розв’язання спільних економічних проблем. Однак вони проявляють незрозумілу пасивність, наприклад в організації спільного виробництва традиційних для регіонів товарів широкого вжитку. Не набуло належного розвитку створення спільних 65 підприємств. Не використовуються можливості різних сторін у виробництві та переробці продукції сільського господарства.
На жаль, традиційно існуючі переходи через кордони не можуть забезпечити сучасний рівень інтенсивного співробітництва на субрегіональному рівні. Тому з ініціативи органів місцевого самоврядування Львівської, Чернівецької, Івано-Франківської та Закарпатської областей України розпочинається відкриття та обладнання нових транскордонних переходів до сусідніх країн. Зокрема, відкрито новий новий перехід у районі села Малого Березного, що дасть можливість значно розвантажити транспортні переїзди до Словаччини і далі на захід.

“Єврорегіон Буг.”
В серпні 1994 року під час зустрічі прем’єр-міністрів України і Республіки Польща був прийнятий меморандум про транскордонне співробітництво, в якому, зокрема, зазначалось, що «в рамках міжрегіонального співробітництва прем’єр-міністри будуть сприяти створенню «Єврорегіону Буг». У вересні 1995 р. у м.Луцьк було підписано Угоду про створення асоціації транскордонного співробітнитцва «Єврорегіон Буг».
Створення асоціації «Єврорегіон Буг» відповідає цілям і принципам ОБСЄ, зокрема положенням, що містяться в Гельсінкському документі 1992 p., а також Конвенції Ради Європи про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними громадами або органами влади, стороною якої є Україна з липня 1993 року. Відповідно до цієї Конвенції транскордонне співробітництво здійснюється в межах компетенції територіальних органів влади, визначеної внутрішнім законодавством.
Розвиток двостороннього транскордонного співробітництва між Україною і Польщею позитивно впливає на поліпшення економічної і політичної ситуації у відповідних регіонах України. Основною метою транскордонного співробітництва є залучення прикордонних областей України (Волинська обл.) та Хелмського, Люблінського, Замостського, Тарнобжезького і Бялопідляського воєводств Республіки Польща до взаємовигідної співпраці, розширення економічних зв’язків, сприяння налагодженню безпосередніх контактів як між адміністративними органами, так і між підприємствами регіонів двох країн.
Протягом 1994 року було завершено формування міжурядової українсько-польської Координаційної Ради з питань міжрегіонального співробітництва на рівні міністрів зовнішніх економічних зв’язків, перше засідання якої відбулось наприкінці того ж року. У 1995 р: проводилась робота в напрямку узгодження програми цієї асоціації, були визначені її основні розділи та елементи, були розроблені окремі спільні підпрограми.
На початковому етапі створення асоціації «Єврорегіон Буг» передбачалось, що в її діяльності братимуть участь три країни – Україна, Польща та Білорусь. Проте, у 1995-96 pp. фактично у співпраці в рамках асоціації брали участь лише Україна та Польща, і тільки останнім часом, після реформи власного законодавства, білоруська сторона (Брестська обл.) підключилась до транскордонного співробітництва держав регіону. З боку органів місцевої влади України та Білорусі простежується зацікавленість у поглибленні цієї співпраці (за офіційними статистичними даними в прикордонних регіонах Республіки Білорусь проживає понад 300.000 українців, що складає 3% від загальної чисельності населення РБ; в Україні проживає понад 440.000 білорусів, що складає відповідно 0,9%).
Домінуючим фактором у розвитку взаємовигідних відносин в рамках асоціації «Єврорегіон Буг» є торговельно-економічна діяльність, її результати свідчать про стійку тенденцію до нарощування обсягів експортно-імпортних операцій між сторонами. Так, у першому півріччі 1997 р. товарообіг Волинської області з польськими воєводствами склав 10,1 млн.дол.США, а з Брестською областю – 7,7 млн.дол.США, що відповідно становить 10,8% і 8,2% до загального зовнішньоторговельного обороту Волинської області.
Розвитку двосторонніх відносин сприяє активна діяльність українсько-польської Міжурядової комісії з питань торгівлі та економічного співробітництва, яку очолюють Прем’єр-міністри двох країн, Українсько-польської комісії з питань співробітництва у галузі охорони навколишнього природного середовища та інші.
Традиційними товарами українського експорту були і залишаються чорні метали та вироби з них, залізна руда, продукція хімічної і деревообробної промисловості, автомобілі, харчові продукти.
Імпорт України з Польщі переважно складається з кам’яного вугілля, устаткування для харчової та електротехнічної промисловості, медикаментів, продукції легкої промисловості і товарів широкого вжитку.
У січні 1997 року було підписано Меморандум про заходи щодо лібералізації торгівлі між Україною і Республікою Польща, а у березні 1998 р. – Пам’ятна записка на виконання домовленостей, закріплених у цьому Меморандумі.
Разом з тим, нинішній стан торговельно-економічного співробітництва між Україною і Польщею не відповідає потенційним можливостям двох країн. Тривають переговори щодо участі польської сторони у спорудженні в Україні підприємства по виробництву хімічних каталізаторів.
Для інтенсивного розвитку господарського комплексу асоціації «Єврорегіон Буг» передбачається реалізувати ряд спільних проектів, серед яких, у тому числі, будівництво нового мосту через р. Західний Буг в зоні пункту пропуску «Яготинин-Дорогуськ» та модернізація цього пункту пропуску (здійснюватиметься українською і польською сторонами). Актуальним залишається і завдання розбудови прикордонного переходу «Устилуг-Зосін».

Основні галузі коопераційного співробітництва:
У сфері транспорту:
Ш розширення пропускної спроможності автомобільних переходів Гребенне-Рава-Руська, Ягодин-Дорогуськ та будівництво другого мосту на цьому переході;
Ш будівництво міждержавних переходів Краківець, Новоукраїнка, Смільниця;
Ш будівництво транс’європейської магістралі Лісабон-Київ;
Ш розробка загальної концепції розвитку швидкісних магістральних доріг в узгодженні з подальшим розвитком транс’європейських магістралей;
Ш розробка концепції транспортного коридору Балтійське море – Чорне море (Гданськ-Одеса).
В галузі машинобудування, ВПК і конверсії:
Протягом останніх років міністерствами, відомствами та організаціями системи ВПК здійснено кроки до налагодження тісного співробітництва з відповідною галуззю Польщі. Підписана 16 червня 1996р. у Варшаві Угода між Мінмашпромом України і Міністерством промисловості Польщі «Про співробітництво в галузі машинобудування» надала імпульсу в розвитку співробітництва у цій галузі. Проте необхідно наповнити її конкретним змістом щодо кооперації виробництва товарів народного споживання на конверсійних підприємствах ВПК України.
З підприємствами ВПК обговорюються питання щодо можливості співробітництва по виробництву:
Ш двигунів для локомотивів;
Ш гальмової апаратури;
Ш кінескопів для телевізорів;
Ш літаків та їх ремонту.
Певна перспектива у розвитку військово-технічного співробітництва з Республікою Польща зберігається у наступних сферах:
Ш надання Україною послуг з ремонту та обслуговування військової техніки радянського виробництва, яка перебуває на озброєнні збройних сил РП. Зокрема це стосується бойових кораблів і літаків;
Ш науково-дослідна робота по створенню нових зразків військової техніки та зброї;
Ш кооперації виробництва вертольотів, танків та іншої військової техніки і обладнання.
На підприємствах ВПК, де здійснюється конверсія, є сприятливі умови для кооперації виробництва побутової техніки, машин та обладнання для переробки сільськогосподарської продукції.
В галузі промисловості:
Здійснення зустрічних поставок української залізної руди в обмін на польське коксівне вугілля та доопрацювання питань співробітництва у спільному виході на ринки третіх країн.
Під час офіційного візиту Президента Польщі в Україну А.Кваснєвського 20.05.97р. було підписано Протокол намірів про співробітництво українських та польських підприємств у галузі металургії між Мінпромом України, ДУ «Укрметал» та польською фірмою СА «ІМПЕКСМЕТАЛ».
В галузі сільського господарства:
Співробітництво в агропромисловому комплексі доцільно розвивати у наступних сферах:
Ш створення СП по вирощуванню сільськогосподарської продукції (цукрового буряка, соняшника тощо) з використанням польських технологій;
Ш організація в Україні спільного виробництва машин і обладнання для механізації технологічних процесів в овочівництві, тваринництві тощо;
Ш здійснення підготовки кадрів, створення і забезпечення функціонування нових організацій державного інтервенціонізму в агропромисловому комплексі, діючих в ринкових умовах (регулювання аграрного ринку, приватизація державних сільськогосподарських підприємств, модернізація і реструктуризація сільського господарства, кредитування).
В галузі фармацевтичної промисловості.
Важливим для обох країн є співробітництво в галузі фармацевтичної промисловості.
Інвестиції, зокрема, могли б бути залучені для реалізації наступних конкретних проектів:
Ш виробництва вітамінів і мультивітамінів на основі концентрованих соків, фруктів, овочів з додатком вітамінів, мікроелементів, сорбентів в об’єднанні «Вітаміни» у м. Умань Черкаської області (80 млн.дол.США);
Ш виробництво на підприємствах бактеріальних препаратів, вакцин (70 млн.дол.США);
Ш виробництво серцево-судинних, знеболюючих засобів (17 млн.дол.США);
Ш виробництво нефузійних розчинів в AT «Галичфарм» у м.Львові (3 млн.дол.США).
У науково-технічній сфері:
Науково-технічне співробітництво між Україною та РП здійснюється в рамках Угоди між Урядом України та Урядом РП про співробітництво в сфері науки і технологій, укладеної в січні 1993 року.
В межах українсько-польської співпраці створено українсько-польську Комісію з питань співробітництва у сфері науки і технологій.
В Україні здійснюється збір пропозицій від українських наукових організацій щодо виконання науково-дослідних проектів за спільними пріоритетними напрямами науково-технічного розвитку.
У галузі забезпечення енергоносіями:
З точки зору політики економічної безпеки для України є важливим питання диверсифікації джерел отримання сировини, стратегічної для її економіки.
Є перспективи у здійсненні відповідних заходів щодо співробітництва з організаціями Польщі у таких напрямах:
Ш кооперація нафтопереробних підприємств по виробництву мастил та присадок до них;
Ш поставки паливно-мастильних матеріалів з польських НПЗ в західні райони України;
Ш обмін передовим досвідом в галузі нафтопереробки та торгівлі нафтопродуктами та створення СП.
Активізація співробітництва у цій галузі могла б внести значний вклад як у процес виходу України з енергетичної кризи, так і вирішення питання диверсифікації джерел енергозабезпечення.
Міжнародні організації, в т.ч. фінансові, з зацікавленістю спостерігають за першими кроками новоствореного об’єднання і готові надати допомогу в реалізації його проектів, особливо їх зацікавила програма «Чистий Буг», проект концепції та структури якої надіслано для розгляду в Європейську Комісію.
Як велика європейська держава Україна зацікавлена в участі у здійсненні взаємовигідних загальноєвропейських проектів. З цією метою необхідно налагоджувати нові нетрадиційні форми співробітництва. Однією з них є розбудова відносин «особливого партнерства» між Україною, Польщею та Німеччиною. Створення подібного «Трикутника» мало б стабілізуючий вплив на ситуацію на континенті. Розвиток особливого партнерства між трьома країнами відбувався б, очевидно, ще більш активно, якби Україна була визнана четвертим членом так званого «Веймарського трикутника» (Польща-Німеччина-Франція).

Участь і позиція України в Центральноєвропейській Ініціативі
Реалізуючи курс на входження до європейських структур і підключення до загальноєвропейського співробітництва, у 1992 році Україна розпочала роботу по розвитку зв’язків з ЦЄІ. Представники України підключились до співпраці в ряді робочих груп (з питань транспорту, інформації, статистики, міграції). Разом з іншими зацікавленими країнами, які не являються членами ЦЄІ (Білоруссю, Болгарією та Румунією), Україна взяла участь у зустрічі з міністрами закордонних справ держав ЦЄІ (листопад 1992 року, Грац, Австрія), а також в засіданні Контактного комітету, до якого входили національні координатори держав ЦЄІ (липень 1993 року).
15 червня 1993 року діючому Голові ЦЄЇ, міністру закордонних справ Угорщини Г.Єсенськи було передано офіційного листа МЗС, в якому від імені Уряду було заявлено про бажання України стати членом ЦЄІ.
6-7 жовтня 1995 року у Варшаві відбулося засідання глав урядів країн ЦЄІ. У засіданні взяли участь делегації десяти держав ЦЄЇ та п’яти асоційованих країн (наприкінці 1994 року до асоційованих країн було приєднано Албанію). Глава делегації України поінформував присутніх про позитивні зрушення в процесі інтеграції України до європейських регіональних структур, зокрема до Ради Європи, навів приклади динамізації торговельно-економічного співробітництва України з країнами-членами ЦЄІ. Результатом цілеспрямованих зусиль делегації України стало рішення глав урядів держав-членів ЦЄЇ уповноважити міністрів закордонних справ Ініціативи прийняти позитивне рішення щодо вступу до ЦЄІ України та інших асоційованих держав (Албанії, Болгарії, Білорусі, Румунії) на своїй черговій зустрічі у травні-червні 1996 року в Австрії.
31 травня – 1 червня 1996 р. у Відні відбулося чергове засідання міністрів закордонних справ держав-членів ЦЄІ, в якому взяла участь і делегація України. В ході цього засідання відбувся урочистий вступ України до складу ЦЄІ. В цілому, Центральноєвропейська Ініціатива в 1996 році значно розширила свої географічні кордони, що, безумовно, сприяло підвищенню її політичного та економічного авторитету в Європі.
На пропозицію МЗС Розпорядженням Президента України було створено і затверджено склад Міжвідомчої комісії з питань співробітництва України в рамках ЦЄІ. Координацію її роботи проводить МЗС України, Головою Комісії за посадою є заступник міністра закордонних справ України.
Протягом 1997 p. Україна, як повноправний член Ініціативи, продовжувала брати участь у погодженні та здійсненні програм та проектів ЦЄІ в усіх її робочих групах, що позитивно сприяло більш швидкій і ефективній реалізації національних інтересів України в багатосторонньому співробітництві держав регіону. Враховуючи особливу зацікавленість в розвитку транспортної інфраструктури, Україна також має намір підключитися до співпраці в рамках Мариборської угоди (Італія-Словенія-Угорщина), одним з основних завдань якої є реалізація проекту побудови транспортного коридору №5 Трієст – Любляна – Будапешт – Київ.
Міжвідомча комісія з питань співробітництва України в рамках ЦЄІ виступає за необхідність більш повного використання тих можливостей розвитку взаємовигідної економічної співпраці з державами Центральноєвропейського регіону, які надає членство України в ЦЄІ. Членами Комісії відзначається, що у співпраці ряду міністерств і відомств з цим об’єднанням досягнуто певного прогресу. В той же час, представниками міністерств та відомств було внесено на розгляд Комісії цілий ряд пропозицій щодо нових напрямків співпраці в рамках ЦЄІ. Згідно з рішенням Комісії, Комплексний план було оновлено та затверджено відповідним розпорядженням Кабінету Міністрів України (травень 1997 р.).
Україна також просуває в рамках ЦЄІ ініціативу щодо надання цьому об’єднанню статусу спостерігача при Генеральній асамблеї ООН. Метою цієї ініціативи є підвищення ролі ЦЄІ як ефективного механізму європейського співробітництва та об’єднання існуючих в рамках ООН та ЦЄІ можливостей з метою розв’язання актуальних проблем Центральноєвропейського регіону.
Отже, можна сказати, що Україна розглядає Центральноєвропейську Ініціативу (ЦЄІ) як важливий механізм інтеграції в європейський економічний і політичний простір, а також зміцнення стабільності в регіоні та добросусідських відносин між державами-членами об’єднання.

Вільні економічні зони
Важливим фактором стимулювання іноземного інвестування національної економіки є створення вільних економічних зон та запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності. Відомо, що на сьогодні світовий економічний простір нараховує понад тисячу вільних зон різних типів, в яких виробляється і через які проходить більше 15% світового товарообігу. В таких зонах встановлюється спеціальний митний податковий та інші режими економічної діяльності. Вільні економічні зони можуть бути опорною базою для становлення іноземних інвесторів.
У зарубіжній практиці “вільні економічні зони” є, як правило, невеликими територіальними анклавами з особливо сприятливим для діяльності іноземного капіталу, слабко пов’язаними з національним ринком і орієнтованими переважно на розвиток експорту.
Американські економісти М. Фразьє та Р. Рей розрізняють три основні стадії в еволюції вільних економічних зон: складські та транзитні зони; промислові вільні (експортно-виробничі) зони; комплексні зони вільного підприємництва (вільні порти, спеціальні економічні зони та зони обробки інформації). Такі зони з самого початку відрізнялись своєрідною комерційною “екстериторіальністю”: безмитним ввозом та вивозом (окрім товарів, призначених для споживання у тій самій країні), полегшеним користуванням різноманітними зручностями – для складування, пакування тощо.
Сучасна різноманітність вільних економічних зон виражається у багатстві термінів, якими ці зони позначаються. Вживана термінологія досить різноманітна: останнім часом використовується понад 20 термінів для позначення того, що відоме як експортні зони. Так, в літературі можна зустріти такі синоніми: митна зона, вільна митна зона, вільна митна експортно-орієнтована зона, експортна вільна зона, зовнішньоторговельна зона, вільна економічна зона, вільна виробнича зона, вільна торгова зона, промислова експортно-орієнтована зона, інвестиційна зона, зона спільних підприємств, макіладора, пільгова експортна зона, спеціальна економічна зона, безмитна торгова зона тощо. Це зумовлено тим, що будь-яка організаційна технологічна чи соціальна новація потребує появи нової номінації, а також тим, що кожна новація у міру свого розвитку та поширення набуває нових рис і невизначених відтінків.
Класичні моделі ВЕЗ, що використовуються за рубежем, задовольняють потреби цих країн лише частково. Вони концептуально потребують коригування та підпорядкування діяльності ВЕЗ рішенню не стільки зовнішньоекономічних, скільки загальногосподарських завдань цих країн.
Зберігаючи у доцільних межах експортну орієнтацію, ВЕЗ для країн із перехідною економікою водночас покликані:
Ш працювати на внутрішній ринок країни, сприяючи насиченню його передовою технологією та високоякісними товарами;
Ш служити для країни центром освоєння та поширення зарубіжного управлінського досвіду, полігоном для перевірки нових форм господарювання;
Ш функціонуючи в економіці країни не анклавно, а як її невід’ємна складова, передбачати сприятливий режим не тільки для іноземних інвесторів, але й для національних підприємств.
Вільні економічні зони можуть розташовуватися не тільки в прикордонних, але й глибинних районах країни, досягаючи значних територіальних розмірів.
Зони стають господарськими, а не політичними утвореннями. Їх конфігурація та межі визначаються економічною доцільністю, а територія залишається частиною суверенної території держави. У зоні діє національне законодавство, вилучення та корективи до нього можуть стосуватися тільки господарських та соціальних питань і фіксуються у постанові про створення зони.
Світова практика та місцеві потреби є факторами, які визначають відмінності підходів до створення зон із врахуванням місцевих особливостей і пріоритетів. З огляду на економічні завдання та специфічні риси, зони можуть мати як комплексний (багатогалузевий), так і спеціалізований характер. Спеціалізовані зони можуть створюватись як митні зони (складування й обробки вантажів зовнішньої торгівлі), технополіси (для розробки та впровадження нових технологій), транзитні зони тощо.
Світова практика вже переконливо довела вигідність для країн, що інтегруються в світовий економічний простір, створення ВЕЗ. Надзвичайно актуальним є створення спеціальних економічних зон і для України, оскільки високі податки і значний ризик створюють перепони розвитку зовнішньої торгівлі та залученню іноземних інвестицій.
Основними передумовами для створення вільних економічних зон є:
ь близькість зон до державного кордону;
ь сприятливе транспортно-географічне розміщення;
ь наявність природних і трудових ресурсів;
ь вигідне геополітичне розміщення.
В Україні такими характеристиками наділені регіони, що межують із Росією, Молдовою, Румунією, Курортні міста Республіки Крим, Чорноморське узбережжя з такими містами, як Одеса, Миколаїв, Азовське узбережжя.
Закарпатська область, наприклад, здійснює зовнішньоекономічну діяльність з 72 країнами світу, Вінницька область – з 73, Волинська область – з 50, Миколаївська область – з 90 країнами світу.
Зовнішньоекономічна політика України на регіональному рівні спрямовується на ефективне використання вигідного розміщення прикордонних територій як додаткового ресурсу економічного розвитку.
На вирішення завдання створення сприятливих умов для розвитку економіки окремих регіонів, отже, в кінцевому рахунку і економіки усієї країни, спрямована цільова “Програма створення в Україні спеціальних (вільних) економічних зон на 1999-2001 рік”.
В таких зонах створюється режим спеціальної митної зони. Відповідно до цього режиму у зовнішньоторговельних вільних зонах встановлюється наступний порядок ввезення (вивезення) товарів:
а) у разі ввезення товарів та інших предметів (крім підакцизних товарів) з-за меж митної території України на територію вільної економічної зони для використання в межах зони ввізне мито та податок на додану вартість не справляються;
б) у разі вивезення товарів, що попередньо були ввезені з-за меж митної торгівлі України на територію вільної економічної зони, на митну територію України з цієї зони оподаткування здійснюється відповідно до законодавства України, як при імпорті товарів в Україну;
в) у разі вивезення товарів та інших предметів, вироблених, або достатньо перероблених у вільній економічній зоні, з території цієї зони за межі території України вивізне мито і акцизний збір з цих товарів не справляється, а податок на додану вартість справляється за нульовою ставкою;
г) у разі вивезення товарів та інших предметів, попередньо ввезених з-за митної території України на територію вільної економічної зони, за межі митної території України з цієї зони вивізне мито, податок на додану вартість і акцизний збір не справляються;
д) у разі вивезення товарів та інших предметів (крім підакцизних товарів) з митної території на територію вільної економічної зони вивізне мито не справляється, а податок на додану вартість справляється за нульовою ставкою;
е) у разі вивезення товарів та інших предметів на територію вільної економічної зони з метою транзиту через територію цієї зони митні збори справляються відповідно до законодавства України;
є) в інших випадках оподаткування здійснюється відповідно до законодавства України.
Таким в цілому буде діяти режим зовнішньої торгівлі у вільних економічних зонах.
Такі зони будуть створюватися в рамках митних територій країн-членів СНД, які і в наступний період залишаються важливими торговельними партнерами України. Товарообіг з цими країнами планується різко збільшити насамперед за рахунок збільшення продукції машинобудування, хімічної промисловості, металургійної продукції, товарів агропромислового комплексу тощо.
Першою ВЕЗ в Україні стала експериментальна зона “Сиваш” в Автономній республіці Крим, яка функціонує з 1986 р.
Верховною Радою України були прийняті Закони України “Про спеціальні економічні зони та спеціальний економічний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області”, “Про спеціальну економічну зону “Яворів”, “Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу “Курортополіс Трускавець” та “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області”.
Відповідними Указами Президента України створені спеціальні економічні зони “Закарпаття” в Закарпатській області та “Славутич” в Київській області, запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області.
На виконання відповідного Указу та доручень Президента України, а також Кабінету Міністрів України підготовлені проекти пакетів документів щодо створення спеціальної економічної зони “Рені” та спеціальної економічної зони “Антарктика” в Іллічівському морському порту та вільної економічної зони “Порто-франко” Одеського морського торгового порту та запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності в місті Кременчуці. (Указ Президента України від 29.12.98 № 1397 “Про заходи щодо створення спеціальної економічної зони “Рені”).
На виконання Указів Президента України від 16.06.98р. №640 “Про заходи щодо підтримки соціально-економічного розвитку міста Севастополя” та від 20.10.98р. №1155 “Про заходи щодо створення спеціальної економічної зони в м. Миколаєві” розробляються проекти відповідних нормативно правових актів щодо створення спеціальної економічної зони і запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності у місті Севастополі та створення спеціальної економічної зони на базі суднобудівних підприємств міста Миколаєва, а відповідно до Указу Президента України від 23.08.98р. №928 “Про додаткові заходи щодо стабілізації соціально-економічного становища в Автономній республіці Крим” – проекти документів щодо запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності на території Великої Ялти та створення спеціальних економічних зон Феодосії та Керчі.
Триває також робота по опрацюванню документів щодо створення спеціальних (вільних) економічних зон “Інтерпорт – Ковель” (Волинська область), “Аджалик” (Одеська область), “Яремча” (Івано-Франківська область).
На сьогодні найуспішнішими ВЕЗ в Україні є “Донецьк” та “Азов”, що були створені відповідно до Закону України “Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області” (грудень 1998 р.). Особливе значення тут надається розвитку високотехнологічних галузей – приладобудівництва, виробництва технічно складних товарів народного споживання, медичної техніки, засобів зв’язку тощо. Із введенням нових умов інвестування різко зросла інвестиційна привабливість Донецької області. Середньорічний обсяг іноземних інвестицій в економіку області в 4 рази перевищив показники всіх минулих років. До реалізації в спеціальному режимі було схвалено 116 інвестиційних проектів, загальною вартістю 4,3 млрд. грн. Вони передбачають створення 12 тис. нових та збереження 24,5 тис. існуючих робочих місць. На частку базових галузей промисловості припадає 56 проектів загальною вартістю 2,6 млрд. грн. В металургії – 13, вугільній промисловості – 11, хімічній – 20, машинобудівній – 9, будіндустрії – 3 проекти. В легкій та харчовій промисловості прийнято 33 проекти (на 1028 млн. грн.), сільському господарстві – 10 (на 122 млн. грн.), у сфері транспорту та зв’язку – 12 (на 343 млн. грн.), в комунальному господарстві – 4 (на 158 млн. грн.), охороні здоров’я – 1 проект (на 6,6 млн. грн.). в стадії реалізації знаходиться 81 проект. Для їх здійснення вже надійшло 1,75 млрд. грн. інвестицій. Це становить 63% від вартості проектів. Частка зарубіжних інвестицій перевищує 50%. Надають їх, в основному, великі іноземні інвестори з 22 країн світу.
Важливо відмітити, що приблизно четверта частина продукції, що випускається в даному регіоні, іде на експорт. Реалізація інвестиційних проектів дозволяє таким підприємствам-експортерам, як ВАТ “Норд”, ВАТ “Концерн “Стірол”, ЗАТ “НКМЗ”, Концерн “АВК” та ін., закріпити свої позиції на ринках багатьох країн, а також успішно конкурувати з виробами японських та західноєвропейських підприємств. За рахунок виробництва продукції за інвестиційними проектами держава у вигляді податків та інших обов’язкових платежів у загальному підсумку отримала 253,5 млн. грн.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Міжнародна економіка (Конспект лекцій КНЕУ)