Головна Головна -> Підручники -> Підручник Загальна історія. Коротко про основне скачати онлайн-> 33. Cпартак

33. Cпартак


Гладіаторами (від латинського слова gladius – меч) у давньому Римі найчастіше ставали раби або військовополонені.
Рабів у Римі у той час було більш аніж достатньо. У багатих мешканців міста їх було сотнї, а у декого- навіть й тисячі.
Раби сіяли та вбирали хліб, будували будинки, виготовляли зброю.
Деякі з рабів ставали гладіаторами.
Гладіаторів змушували боротися на арені цирку між собою або з дикими звірами.
А для того, щоб ці бої було зручніше дивитися, давні римляни побудували величезні амфітеатри – споруди, що були схожі на сучасні палаци спорту, з круглою площадкою в центрі та місцями для глядачів.
“Свято” розпочиналося з параду гладіаторів. Спочатку гладіатори билися дерев’яною зброєю, потім сурмили труби, і розпочинався справжній бій.
Брали участь у тих боях багато гладіаторів. Так, наприклад, у 216 році на одному з “свят” боролися між собою 44 гладіатори, а у 183 році за один виступ пішли на смерть не менш, аніж 200 гладіаторів.
Часто гладіаторам давали неоднакову зброю, а шоломи робили з такими вузькими отворами для очей, що гладіаторам доводилося боротися майже нічого не бачачи.
Це робилося для того, щоб гладіатори не могли відразу вбити одне одного. Адже давнім римлянам так було цікаво дивитися на цю “дію”!
Коли один з гладіаторів виявлявся пораненим, доля його була в руках у глядачів. Якщо ті вирішували зберегти йому життя, то підіймали великі пальці руки догори. Якщо ж ні – опускали великі пальці униз.
Гладіатори навчалися в спеціальних школах.
Римські закони не визнавали за рабами ніяких прав. Раби вважалися лише речами, які належали хазяєвам так саме, як будинки або домашня худоба.
Тому й зрозуміло, що раби ненавиділи своїх хазяїв, користуючись будь-якою можливістю для побігу.
А інколи навіть підіймали повстання, найбільшим з яких було повстання кінця 70-х років 1 століття до нашої ери під керуванням Спартака.
Спартак народився у Фракії (територія нинішньої Болгарії).
Колись він боровся проти римлян, потрапив у полон, спробував втекти і на знак покарання був відправлений у школу гладіаторів міста Капуя.
Але влітку 73 долі до нашої ери, разом з іншими двохстами гладіаторами, він знову втік.
Перший загін римських солдат, що був посланий проти втікачів, був розбитий, і в рабів з’явилися перші мечі.
Проти Спартака був посланий новий загін, який перекрив єдиний хід, що вів на вершину гори, де сховалися гладіатори.
Але Спартак з товаришами сплели з лози довгі східці, спустилися униз стіною і, напавши на римлян, перебили їх.
Потім Спартак рушив багатими областями Південної Італії.
До нього сталі приєднуватися інші раби.
Отут вже римляни стривожилися не на жарт, і пізньою осінньою порою проти армії Спартака, яка на той час почала швидко зростати, було послано дванадцятитисячне військо на чолі з претором Варінієм.
У відповідь Спартак показав свої можливості полководця, вщент розбивши це, а пізніше ще більш численне військо.
До армії Спартака продовжували приєднувалися все нові загони повстанців.
Влітку 72 року до нашої ери проти Спартака виступили два консули – Геллій та Лентулл.
І їх переміг Спартак.
Внаслідок цієї перемоги шлях до Альп, через які раби могли вийти з території Риму, було відкрито. Але повстанці настільки повірили у свою могутність, що вимагали Спартака йти на Рим звільняти своїх товаришів.
І Спартак повернув назад. Він розумів, що з цим невеличким загоном вони не зможуть перемогти величезну і могутню армыю римлян, але не хотів кидати своїх товаришів.
У 71 році до нашої ери відбувався новий бій, останній.
Воїни Спартака билися, як леви, але сили були нерівні. Сам же Спартак, який завжди був серед перших, потрапив в оточення.
Він ще міг скористатися конем для втечі. Але не скористався, вважаючи це недостойним вчинком.
Так і загинув разом з іншими гладіаторами.
Жорстоко покарали римляни повсталих рабів. Біля шести тисяч повстанців було розп’ято на хрестах уздовж дороги із Капуї у Рим.
Але довго не забували про це повстання раби…



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Загальна історія. Коротко про основне