Головна Головна -> Підручники -> Підручник Загальна історія. Коротко про основне скачати онлайн-> 145. Франція

145. Франція


А зараз перенесемося у Францію 16 століття, яка на той час була найбільш населеною країною Європи.
Правив країною король, який вів свою політику, ані з ким не радячись і нікого навіть і не думаючи питати про те, що ж йому робити далі.
Тобто, як ви вже, мабуть, зрозуміли, монархія у Франції поступово зі станової (нагадаємо: це коли, крім короля, на чолі країни стоїть ще якась правляча установа, у склад якої входять представники різних груп, тобто станів) ставала абсолютною (тобто коли влада короля ніким і нічим не обмежена).
Так і було. Адже якщо раніше разом з королем країною правили так звані Генеральні штати, у які як раз і входили оці стани (представники різних груп населення), то вже починаючи з кінця 15 століття король Людовік ХІІ почав одноосібно керувати країною, навіть і не думаючи аніякі там Генеральні штати збирати.
Його наступник – Франциск І (про якого ми вже згадували у зв’язку з Італійськими війнами), ще більше посилив свою владу.
Він навіть зумів підкорити собі католицьку церкву, домовившись з папою римським Левом Х про те, що сам буде призначати на всі головні церковні посади тих, кого захоче.
Владу ж свою він здійснював, спираючись на величезну кількість чиновників, зокрема, на так звану Королівську раду, яка готувала його укази та постанови, а також вирішувала найважливіші судові справи.
Якщо підготовлений радою проект чи постанова влаштовували Франциска І, то він писав лише “Така моя добра воля”.
Спирався король також і на так званих дворян.
Дворяни у Франції були найбагатшою, найвпливовішою та найпривілійованішою частиною населення.
Тому, зрозуміло, що вони зовсім і не бажали ніякої незалежності від короля, як це було у деяких інших країнах тогочасної Європи.
Французських дворян цілком влаштовували “зарплата”, яку їм платив король, багаточисленні привілеї та величезні пенсії.
Втім, французське дворянство тих часів розподілялося на дві категорії – “дворянство шпаги” та “людей мантії”.
Різниця між цими двома групами була досить суттєва.
До “дворянства шпаги” належали феодали (найчастіше поміщики), володарі земель, які (землі) раніше досить добре їх забезпечували.
Але “революція цін” призвела до того, що їх прибутки від своїх селянських господарств майже зникли. Тому, щоб якось існувати далі, вони наймалися на службу у армії (саме тому вони й одержали таку назву – “дворянство шпаги”).
“Людьми мантії” ж в основному були так звані буржуа (від – городяни), які швидко наростили свій капітал, найчастіше за рахунок торгівлі.
Вкладаючи свої гроші у розвиток промисловості, яка тоді почала зростати, а саме у так звані мануфактури (про них ми вам вже трохи розповідали), вони багатіли ще більше.
Водночас, “дворяни шпаги”, хоча й не мало таких великих грошей, які мали “люди мантії”, володіли реальною владою у країни.
“Люди мантії” ж найчастіше такої влади не мали, тому намагалися потрапити у керівні органи влади країни, купуючи собі державні посади (які продавав сам король, заробляючи і собі таким чином “невеличкі гроші”).
Тим часом у Франції, як і у інших країнах Європи, почали поширюватися ідеї реформації.
Почалося це ще у 20-ті роки 16 століття, коли у країні з’явилися перші переселенці з Німеччини – послідовники Мартіна Лютера та Жана Кальвіна.
Втім, більшість населення країни кальвінізм не підтримувала, залишаючись прихильниками католицизму. Причина цього була проста – адже, як ми вже розповідали, у Франції католицька церква підкорялася королю, а не папі римському, як це було у Германії або Іспанії, тому з нею, як кажуть, можна було існувати.
Не було такої інквізиції, як у інших країнах. Та й взагалі, була вона (якщо можна так висловитися) більш доброзичливою до людей.
Ну от. Спочатку король Франції Франциск І цим ідеям не дуже перешкоджав поширюватися – адже під час Італійських війн він вміло використовував німецьких князів-простестантів.
Але у середині 30-х років він вирішив, що з нього досить, і почав переслідувати гугенотів (протестантів у Франції називали саме так – гугенотами).
Для боротьби з ними він навіть створив так звану “Вогняну палату”, яка займалася тим, що відшукувала протестантів і, як водилося на ті часи, спалювала їх (за перші три роки, до речі, ця палата спалила 500 гугенотів).
Але ці заходи вже не могли зупинити поширення реформаційних ідей. Кількість протестантів зростала, виникали проблеми, конфлікти, і досить скоро між католиками та протестантами розпочалися так звані релігійні війни.
Цікаво, що більшість дворян найчастіше виступало на боці протестантів, сподіваючись у випадку їх перемоги захопити землі, що належали католицькій церкві.
Інші ж – ті, хто залишався вірними королю і церкві, сподівались у свою чергу на те, що у випадку перемоги над гугенотами зуміють заволодіти землями протестантів.
На чолі гугенотів стояли принци з родини Бурбонів, прихільників ж католіцизму очолювала родина герцогів Гізів.
Початком війни можна вважати березень 1563 року, коли герцог Гіз зі своєю “католицькою братією” напав на гугенотів, які відправляли богослужіння і вбив 23 чоловіки (ще майже 200 чоловік було поранено).
Так і розпочалася ця війна.
Втім, перші десять років не були особливо жорстокими. Так, вбивали одне одного потрохи, як кажуть, намагаючись одночасно захопити короля Карла ІХ (який замінив на королывському троны Франциска І), щоб підкорити його своєму впливові.
Але цього не допускала мати короля, Катерина Медичі, яка вміло маневрувала між католицькими та гугенотськими лідерами, не зупиняючись, як і годиться королівській особі, перед вбивствами та отруєнням окремих ворогів.
А потім взагалі начебто війна завершилася.
Був навіть підписаний так званий Сен-Жерменський договір, згідно якого гугеноти одержували часткову свободу, їм передавався ряд фортець, а французський адмірал Коліньї, який з 1569 року став главою гугенотів, навіть ввійшов у склад королівської ради.
На знак примирення король та його мати Катерина Медичі запропонували одружити одного з вождів гугенотів Генріха Наварського з сестрою короля Маргаритою Валуа.
Весілля було назначено на 18 серпня 1574 року.
А 24 серпня 1574 року, в ніч, яка розпочалася після дня святого Варфоломея, величезну кількість гугенотів було вбито.
Ця подія ввійшла у історію як Варфоломеївська ніч.

Франція

А зараз перенесемося у Францію 16 століття, яка на той час була найбільш населеною країною Європи.
Правив країною король, який вів свою політику, ані з ким не радячись і нікого навіть і не думаючи питати про те, що ж йому робити далі.
Тобто, як ви вже, мабуть, зрозуміли, монархія у Франції поступово зі станової (нагадаємо: це коли, крім короля, на чолі країни стоїть ще якась правляча установа, у склад якої входять представники різних груп, тобто станів) ставала абсолютною (тобто коли влада короля ніким і нічим не обмежена).
Так і було. Адже якщо раніше разом з королем країною правили так звані Генеральні штати, у які як раз і входили оці стани (представники різних груп населення), то вже починаючи з кінця 15 століття король Людовік ХІІ почав одноосібно керувати країною, навіть і не думаючи аніякі там Генеральні штати збирати.
Його наступникФранциск І (про якого ми вже згадували у звязку з Італійськими війнами), ще більше посилив свою владу.
Він навіть зумів підкорити собі католицьку церкву, домовившись з папою римським Левом Х про те, що сам буде призначати на всі головні церковні посади тих, кого захоче.
Владу ж свою він здійснював, спираючись на величезну кількість чиновників, зокрема, на так звану Королівську раду, яка готувала його укази та постанови, а також вирішувала найважливіші судові справи.
Якщо підготовлений радою проект чи постанова влаштовували Франциска І, то він писав лишеТака моя добра воля“.
Спирався король також і на так званих дворян.
Дворяни у Франції були найбагатшою, найвпливовішою та найпривілійованішою частиною населення.
Тому, зрозуміло, що вони зовсім і не бажали ніякої незалежності від короля, як це було у деяких інших країнах тогочасної Європи.
Французських дворян цілком влаштовувализарплата“, яку їм платив король, багаточисленні привілеї та величезні пенсії.
Втім, французське дворянство тих часів розподілялося на дві категорії – “дворянство шпагиталюдей мантії“.
Різниця між цими двома групами була досить суттєва.
Додворянства шпагиналежали феодали (найчастіше поміщики), володарі земель, які (землі) раніше досить добре їх забезпечували.
Алереволюція цінпризвела до того, що їх прибутки від своїх селянських господарств майже зникли. Тому, щоб якось існувати далі, вони наймалися на службу у армії (саме тому вони й одержали таку назву – “дворянство шпаги“).
Людьми мантіїж в основному були так звані буржуа (відгородяни), які швидко наростили свій капітал, найчастіше за рахунок торгівлі.
Вкладаючи свої гроші у розвиток промисловості, яка тоді почала зростати, а саме у так звані мануфактури (про них ми вам вже трохи розповідали), вони багатіли ще більше.
Водночас, “дворяни шпаги“, хоча й не мало таких великих грошей, які малилюди мантії“, володіли реальною владою у країни.
Люди мантіїж найчастіше такої влади не мали, тому намагалися потрапити у керівні органи влади країни, купуючи собі державні посади (які продавав сам король, заробляючи і собі таким чиномневеличкі гроші“).
Тим часом у Франції, як і у інших країнах Європи, почали поширюватися ідеї реформації.
Почалося це ще у 20-ті роки 16 століття, коли у країні зявилися перші переселенці з Німеччинипослідовники Мартіна Лютера та Жана Кальвіна.
Втім, більшість населення країни кальвінізм не підтримувала, залишаючись прихильниками католицизму. Причина цього була простаадже, як ми вже розповідали, у Франції католицька церква підкорялася королю, а не папі римському, як це було у Германії або Іспанії, тому з нею, як кажуть, можна було існувати.
Не було такої інквізиції, як у інших країнах. Та й взагалі, була вона (якщо можна так висловитися) більш доброзичливою до людей.
Ну от. Спочатку король Франції Франциск І цим ідеям не дуже перешкоджав поширюватисяадже під час Італійських війн він вміло використовував німецьких князівпростестантів.
Але у середині 30-х років він вирішив, що з нього досить, і почав переслідувати гугенотів (протестантів у Франції називали саме такгугенотами).
Для боротьби з ними він навіть створив так звануВогняну палату“, яка займалася тим, що відшукувала протестантів і, як водилося на ті часи, спалювала їх (за перші три роки, до речі, ця палата спалила 500 гугенотів).
Але ці заходи вже не могли зупинити поширення реформаційних ідей. Кількість протестантів зростала, виникали проблеми, конфлікти, і досить скоро між католиками та протестантами розпочалися так звані релігійні війни.
Цікаво, що більшість дворян найчастіше виступало на боці протестантів, сподіваючись у випадку їх перемоги захопити землі, що належали католицькій церкві.
Інші жті, хто залишався вірними королю і церкві, сподівались у свою чергу на те, що у випадку перемоги над гугенотами зуміють заволодіти землями протестантів.
На чолі гугенотів стояли принци з родини Бурбонів, прихільників ж католіцизму очолювала родина герцогів Гізів.
Початком війни можна вважати березень 1563 року, коли герцог Гіз зі своєюкатолицькою братієюнапав на гугенотів, які відправляли богослужіння і вбив 23 чоловіки (ще майже 200 чоловік було поранено).
Так і розпочалася ця війна.
Втім, перші десять років не були особливо жорстокими. Так, вбивали одне одного потрохи, як кажуть, намагаючись одночасно захопити короля Карла ІХ (який замінив на королывському троны Франциска І), щоб підкорити його своєму впливові.
Але цього не допускала мати короля, Катерина Медичі, яка вміло маневрувала між католицькими та гугенотськими лідерами, не зупиняючись, як і годиться королівській особі, перед вбивствами та отруєнням окремих ворогів.
А потім взагалі начебто війна завершилася.
Був навіть підписаний так званий СенЖерменський договір, згідно якого гугеноти одержували часткову свободу, їм передавався ряд фортець, а французський адмірал Коліньї, який з 1569 року став главою гугенотів, навіть ввійшов у склад королівської ради.
На знак примирення король та його мати Катерина Медичі запропонували одружити одного з вождів гугенотів Генріха Наварського з сестрою короля Маргаритою Валуа.
Весілля було назначено на 18 серпня 1574 року.
А 24 серпня 1574 року, в ніч, яка розпочалася після дня святого Варфоломея, величезну кількість гугенотів було вбито.
Ця подія ввійшла у історію як Варфоломеївська ніч.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Загальна історія. Коротко про основне