Головна Головна -> Підручники -> Підручник Фінансове право (Конспект лекцій ЛНУ) скачати онлайн-> Тема 2. Фінансовий контроль

Тема 2. Фінансовий контроль


Органи державної податкової служби як суб’єкт здійснення фінансового контролю
Порядок проведення перевірок органами державної податкової служби

Перевірка – це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів (згідно ст.2 Закону України „По державну контрольну-ревізійну службу в Україні” від 26. 01. 1993р.)

Види перевірок:

1. Невиїзні (камеральні) перевірки.

Камеральна перевірка – це перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків (згідно пп. 4.2.2 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.2000р., Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затв. наказом ДПА № 429 від 16.09.2002р. – далі наказ № 429).

2. Виїзні перевірки:
• планові перевірки;
• позапланові перевірки;
• оперативні перевірки (тільки при контролі за порядком виконання операцій по купівлі-продажу іноземної валюти); оперативна перевірка – це сукупність заходів контролюючих органів, спрямованих на здійснення контролю за дотриманням суб’єктами підприємницької діяльності вимог закону, що визначають порядок проведення розрахунків, обліку товарів та грошових коштів, а також порядок виконання операцій купівлі-продажу іноземної валюти (згідно ст.2 Закону України “Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” від 01.06.2000р.);
• перевірки, що проводяться відповідно до кримінально-процесуального законодавства:

– перевірки, що проводяться до порушення кримінальної справи (дослідчі перевірки):
а) перевірки, що проводяться на підставі ч. 4 ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України;
б) перевірки, що проводяться в порядку здійснення оперативно-розшукової діяльності;

– перевірки, що проводяться після порушення кримінальної справи (перевірки в порядку досудового розслідування):
а) перевірки, що проводяться в порядку дізнання;
б) перевірки, що проводяться в порядку досудового слідства.

Планові і позапланові перевірки можуть проводитися як комплексні перевірки (тобто охоплювати питання повноти нарахування і своєчасності сплати всіх видів податків, зборів, інших платежів) і тематичні. Комплексна перевірка – це документальна перевірка фінансово-господарської діяльності підприємства, якою охоплюються питання повноти нарахування та своєчасності сплати всіх видів податків, зборів, інших обов’язкових та інших платежів, контроль за якими покладено на органи державної податкової служби України (наказ № 429)

Позапланові перевірки можуть бути зустрічними (тобто при проведенні яких перевіряються й інші суб’єкти підприємницької діяльності). Зустрічна перевірка – це позапланова документальна перевірка підприємства з питань фінансово-господарської діяльності на підтвердження взаємовідносин та стану розрахунків з контрагентами (наказ № 429).

Стосовно планових і позапланових перевірок (в т. ч. і комплексних, і зустрічних) законодавство також використовує узагальнюючий термін – “документальна перевірка”.

Коли перевірка проводиться повторно (після проведення планової або позапланової), то в законодавстві вона має назву – повторна перевірка.

Часто можна почути про такі “види” перевірок, як тематична перевірка, інформативна перевірка, перевірка непрямими методами і т. д., проте всі ці й подібні їм “різновиди перевірок” не мають самостійного значення і в більшості випадків не передбачені законодавством і не є офіційною термінологією.

Ознаки планової перевірки:
1) предмет перевірки – своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів);
2) передбачена у плані роботи органу державної податкової служби;
3) проводиться за місцезнаходженням платника податків чи за
місцем розташування об’єкта права власності, стосовно якого
проводиться така планова виїзна перевірка;
4) проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків;
5) проводиться за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби;
6) проводиться не частіше одного разу на календарний рік.

Забороняється проведення планових виїзних перевірок за
окремими видами зобов’язань перед бюджетами, крім зобов’язань за
бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними
коштами.

Право на проведення планової виїзної перевірки платника
податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж
за 10 днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано
письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її
проведення.

Проведення планових виїзних перевірок здійснюється органами
державної податкової служби одночасно з іншими органами виконавчої
влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням та
сплатою податків та зборів (обов’язкових платежів). Порядок
координації проведення планових виїзних перевірок органами
виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за
нарахуванням та сплатою податків та зборів (обов’язкових
платежів), визначається Кабінетом Міністрів України.

Тривалість планової виїзної перевірки не повинна перевищувати
20 робочих днів, а щодо суб’єктів малого підприємництва – 10
робочих днів.

Подовження строків проведення планової виїзної перевірки
можливе лише за рішенням суду на строк не більш як 10 робочих
днів, а стосовно суб’єктів малого підприємництва – 5 робочих днів.

Позапланова виїзна перевірка:
– не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби;
– проводиться за рішенням суду відповідно до кодексу адміністративного судочинства ???;
– рішення керівника податкового органу, яке оформляється наказом;
– проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:

1) за наслідками перевірок інших платників податків виявлено
факти, які свідчать про порушення платником податків законів
України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник
податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на
обов’язковий письмовий запит органу державної податкової служби
протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;
Алгоритм перевірки:
перевірка іншого суб’єкта підприємницької діяльності а порушення податкового законодавства платником а письмовий запит до платника а відсутність пояснень платника протягом 10 робочих днів а рішення суду а позапланова перевірка. (Також для ДКРС)

2) платником податків не подано в установлений строк
податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено
законом;
Алгоритм перевірки:
неподано деклараціюа рішення суду а позапланова перевірка.

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податковій
декларації, поданій платником податків, якщо платник податків не
надасть пояснення та їх документальні підтвердження на
обов’язковий письмовий запит органу державної податкової служби
протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;
Алгоритм перевірки:
подання податкової декларації а перевірка податкової декларації податковим органом а виявлення недостовірності даних, що містяться у податковій декларації, а письмовий запит до платника а відсутність пояснень платника протягом 10 робочих днів а рішення суду а позапланова перевірка.

4) платник податків подав у встановленому порядку скаргу про
порушення законодавства посадовими особами органу державної
податкової служби під час проведення планової чи позапланової
виїзної перевірки, в якій вимагає повного або часткового
скасування результатів відповідної перевірки;
Алгоритм перевірки:
планова/позапланова перевірка а порушення законодавства посадовими особами органу державної податкової служби під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки а скарга з вимогою скасування результатів перевірки а розгляд скарги посадовою особою податкового органу а звернення посадової особи податкового органу до суду а рішення суду а позапланова перевірка. (Також для ДКРС)

5) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей,
отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником
податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх
документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит органу
державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня
отримання запиту;
Алгоритм перевірки:
отримання податковим органом відомостей від іншого суб’єкта підприємницької діяльності а потреба перевірки цих відомостей а письмовий запит до платника а відсутність пояснень та їх документальних підтверджень від платника протягом 10 робочих днів а рішення суду а позапланова перевірка. (Також для ДКРС)

6) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства;
Алгоритм перевірки:
реорганізація (ліквідація) підприємства а рішення суду а позапланова перевірка. (Також для ДКРС)

7) стосовно платника податків (посадової особи платника
податків) у порядку, встановленому законом, податковою міліцією
заведено оперативно-розшукову справу, у зв’язку з чим є потреба у
проведенні позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської
діяльності такого платника податків;
Алгоритм перевірки:
порушення оперативно-розшукової справи проти платника податків (посадової особи) а рішення суду а позапланова перевірка.

8) у разі, коли вищестоящий орган державної податкової служби
в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу
державної податкової служби здійснив перевірку документів
обов’язкової звітності платника податків або висновків акта
перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом, та виявив
їх невідповідність вимогам законів, що призвело до ненадходження
до бюджетів сум податків та зборів (обов’язкових платежів).
Позапланова виїзна перевірка в цьому випадку може ініціюватися
вищестоящим органом державної податкової служби лише у тому разі,
коли стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу
державної податкової служби, які проводили планову або позапланову
виїзну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове
розслідування або порушено кримінальну справу;
Алгоритм перевірки:
перевірка (виїзна/невиїзна) а перевірка вищестоящим органом державної податкової служби в порядку контролю документів обов’язкової звітності платника податків або висновків акта перевірки а невідповідність звітності вимогам закону а службове
розслідування або кримінальна справа проти осіб, що проводили перевірку а рішення суду а позапланова перевірка. (Також для ДКРС)

9) платником подано декларацію з від’ємним значенням з
податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис.
гривень.
Алгоритм перевірки:
подання декларації з від’ємним значенням ПДВ, яке становить більше 100 тис. гривень. а рішення суду а позапланова перевірка.

Підстави для позапланової перевірки №№ 1,4,5,6,8 є також підставами для позапланової перевірки органами державної контрольно-ревізійної служби + ще одна підстава: у разі надходження доручення щодо проведення ревізій та перевірок у підконтрольних установах від Кабінету Міністрів України, органів прокуратури, державної податкової служби, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, в якому містяться факти, що свідчать про порушення підконтрольними установами законів України, перевірку додержання яких віднесено законом до компетенції органів державної контрольно-ревізійної служби (ст.11 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу”);

Позаплановими перевірками вважаються також перевірки в межах
повноважень податкових органів, визначених законами України
“Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг”, “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового,
коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів”, а в інших випадках – за рішенням суду.

Згідно Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” позапланова перевірка, що провадиться уповноваженими контролюючими органами стосовно осіб, що використовують спрощену систему оподаткування, може здійснюватися виключно на підставі постанови слідчого, органу дізнання або відповідно до рішення суду.
„на підставі постанови слідчого, органу дізнання або відповідно до рішення суду” суперечить Закону України від 12 січня 2005 року № 2322-IV. „До приведення законів та інших нормативно-правових актів у
відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не
суперечить цьому Закону”.// закон, яким було внесено зміни до Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, зокрема до ст.11, та додано ст.ст.11-1, 11-2, в яких регламентовано підстави та порядок проведення перевірок. Зокрема, позапланова виїзна перевірка може здійснюватися лише на підставі рішення суду.

Орган державної податкової служби, який ініціює проведення позапланової виїзної перевірки, подає до суду:
– письмове обґрунтування підстав такої перевірки та дати її початку і закінчення,
– склад осіб, які будуть проводити таку перевірку,
– документи, які відповідно до закону свідчать про виникнення підстав для проведення такої перевірки,
– інформацію про вид та кількість перевірок, проведених органами державної податкової служби щодо суб’єкта господарської діяльності та наслідки таких перевірок за попередні три роки,
– інші відомості – на вимогу суду.

У розгляді питання про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки мають право брати участь представники суб’єкта господарської діяльності. Повідомлення про місце, дату та час розгляду питання про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки направляється не пізніше ніж за три робочі дні до дати такого розгляду.

Позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі
виникнення обставин, викладених законі, за рішенням
керівника податкового органу, яке оформляється наказом.

Тривалість позапланової виїзної перевірки не повинна
перевищувати 10 робочих днів, а щодо суб’єктів малого
підприємництва – 5 робочих днів.)

Подовження термінів проведення позапланової виїзної перевірки
можливе лише за рішенням суду на термін не більш як 5 робочих
днів, а стосовно суб’єктів малого підприємництва – 2 робочі дні.

Обмеження у підставах проведення перевірок платників
податків, визначені цим Законом, не поширюються на перевірки, що
проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки,
що проводяться після порушення кримінальної справи проти платника
податків (посадових осіб платника податків), що перевіряється,
відповідно до кримінально-процесуального законодавства.

Працівникам податкової міліції забороняється брати участь у
проведенні планових та позапланових виїзних перевірок платників
податків, що проводяться органами державної податкової служби,
якщо такі перевірки не пов’язані з веденням оперативно-розшукових
справ або розслідуванням кримінальних справ, порушених стосовно
таких платників податків (посадових осіб платників податків), що
знаходяться в їх провадженні.

Перевірки платників податків органами податкової міліції проводяться у порядку, встановленому Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність”, Кримінально-процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення планових та позапланових виїзних перевірок

Посадові особи органу державної податкової служби вправі
приступити до проведення планової або позапланової виїзної
перевірки
1. за наявності підстав для їх проведення, визначених законом,
2. за умови надання платнику податків під розписку:

1) направлення на перевірку, в якому зазначаються:
– дата його видачі,
– назва органу державної податкової служби,
– мета перевірки,
– вид(планова або позапланова) перевірки,
– підстави перевірки,
– дата початку та дата закінчення перевірки,
– посади, звання та прізвища посадових осіб
органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку.
Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;

2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються:
– підстави проведення позапланової виїзної перевірки,
– дата початку та дата закінчення перевірки.

Але позапланові перевірки проводяться лише на підставі рішення суду. В Законі України „Про державну податкову службу в Україні” не згадується про надання платнику рішення суду (копії). а але необхідність подання рішення суду випливає з вищенаведеного.

Проте в Законі України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” така вимога встановлена: крім направлення на перевірку, також надається копія рішення суду про дозвіл на проведення позапланової виїзної ревізії або перевірки, в якому зазначаються підстави проведення такої ревізії або перевірки, дата її початку та дата закінчення, а у разі проведення ревізії або перевірки щодо суб’єктів господарської діяльності, не віднесених Законом до підконтрольних установ, – також номер, дата та підстави порушення кримінальної справи, орган, що порушив кримінальну справу.

Ненадання цих документів платнику податків або їх надання з
порушенням вимог, визначених вище, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.

Проведення перевірок органами державної податкової служби не
повинно порушувати нормального режиму роботи платників податків.

У разі заподіяння шкоди внаслідок порушення працівниками
органів державної податкової служби прав платників податків,
встановлених законом, а також вимог щодо проведення перевірок платник податків може звернутися до суду із заявою про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. При цьому суб’єкти малого підприємництва звільняються від сплати державного мита.

Відшкодування шкоди здійснюється відповідно до закону.
Працівники органів державної податкової служби несуть матеріальну
відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або
бездіяльністю, в межах, встановлених законом.

Наказ ДПА від 16.09.2002 N 429 „Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами”

При проведенні комплексної документальної перевірки складається один зведений акт комплексної перевірки, а в разі
відсутності порушень – довідка.

Складовими частинами зведеного акта комплексної документальної перевірки є довідки, які складаються посадовими
особами податкового органу як з окремого питання плану перевірки, так і з декількох питань плану перевірки.

Довідка підписується посадовими особами податкового органу,
які здійснили перевірку, та погоджується з посадовими особами
підприємства.

Довідка складається у двох примірниках. Перший примірник
надається керівнику, який очолює перевірку, а другий залишається в
структурному підрозділі, працівник якого склав цю довідку.

Акт документальної перевірки повинен містити
систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів
порушень, зокрема норм податкового та валютного законодавства, а
також невиконання платником податків законних вимог посадових осіб
податкових органів, які проводили перевірку.

За результатами документальної перевірки в акті
викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської
діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, які мають
відношення до фактів виявлених порушень податкового та валютного
законодавства (далі – суттєві обставини).

Факти виявлених порушень податкового та валютного
законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко,
об’єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші
документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому
обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Акт документальної перевірки повинен бути складений на
паперовому носії і в електронному вигляді державною мовою1 і мати
наскрізну нумерацію сторінок.

У разі відсутності первинних документів, що підтверджують
факт порушення, до акта перевірки додаються пояснення посадових
осіб або інших працівників підприємства (в межах їх компетенції),
що перевіряється.

Титульний аркуш акта документальної перевірки друкується на
номерному бланку органу державної податкової служби для складання
актів документальних перевірок.
Перший примірник акта в оригіналі залишається в органах державної податкової служби.
У разі необхідності використання у змісті акта скорочених
назв і загальноприйнятих абревіатур при першому вживанні
відповідне словосполучення наводиться повністю з одночасною
вказівкою в дужках його скороченої назви або абревіатури, які
будуть використовуватись далі в тексті.

В акті документальної перевірки, розрахунках та інших
матеріалах не допускаються різного роду виправлення цифрових
показників, дат та інших даних.

Інформація, що міститься в акті документальної
перевірки, не підлягає розголошенню органом державної податкової
служби і її співробітниками, а також передачі в інші органи, за
винятком випадків, передбачених законодавством.

У разі, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав
для її проведення або від допуску посадових осіб податкового
органу до обстеження приміщень, що використовуються для одержання
доходів чи пов’язані з отриманням інших об’єктів оподаткування,
електронних контрольно-касових апаратів, комп’ютерних систем, що
застосовуються для розрахунків за готівку або з використанням
карток платіжних систем, вагокасових комплексів, систем та засобів
штрихового кодування, складається акт відмови від допуску до
перевірки. – це акт, який складається посадовими особами податкового органу в разі відмови підприємства в допуску до перевірки.

Акт відмови від підпису – акт, який засвідчує відмову
посадових осіб підприємства від підписання акта документальної
перевірки. При цьому в акті зазначається про ознайомлення (чи
відмову від ознайомлення) керівника і головного бухгалтера
підприємства із змістом акта перевірки, обов’язками, правами і
відповідальністю платника податків.

Акт відмови від допуску до перевірки та акт відмови від
підпису підписується не менш як трьома особами.

Склад і зміст акта документальної перевірки

Акт документальної перевірки повинен складатися з трьох
частин:
I – вступна;
II – описова;
III – висновок та інформативних додатків.

I. Вступна частина акта документальної перевірки

Вступна частина акта документальної перевірки повинна містити
такі дані:
дата підписання акта перевірки (число, місяць, рік підписання
акта посадовими особами, що проводили перевірку, та посадовими
особами підприємства);
номер акта перевірки (порядковий номер журналу реєстрації
перевірок, код структурного підрозділу, код за ЄДРПОУ
підприємства);
місцезнаходження підприємства;
повна і скорочена назва підприємства відповідно до установчих
документів;
підстави для проведення документальної перевірки у
відповідності до вимог закону
дата та номери посвідчень на документальну перевірку, назва
органу державної податкової служби, який його виписав;
посади осіб, назва структурного підрозділу, назва органу
податкової служби, прізвища, імена, по батькові, посади осіб, що
проводять перевірку;
документальна перевірка (планова чи позапланова);
період, за який проводиться перевірка діяльності
підприємства;
інформація про направлення повідомлення підприємству про
проведення планової перевірки
інформація про посадових осіб, відповідальних за
фінансово-господарську діяльність підприємства за період, що
перевіряється, із зазначенням наказів про призначення та
звільнення із займаної посади;
інформація про наявність журналу реєстрації перевірок
підприємства та вчинення в ньому запису про проведення перевірки;
термін проведення перевірки (при необхідності зазначити
перерву в роботі);
дані про реєстрацію (перереєстрацію) платника податків в
органах виконавчої влади (назва документа, назва органу, дата і
реєстраційний номер), дата взяття на облік державним податковим
органом (назва документа, назва органу державної податкової служби
та дата взяття на облік), реєстраційні дані платника ПДВ (назва
документа, дата, номер, індивідуальний податковий номер);
дані про розмір статутного фонду, засновників, розмір їх
внесків до статутного фонду, форма внесення (у разі необхідності),
а також коди за ЄДРПОУ – для юридичних осіб;
код форми власності, підпорядкованість для державних
підприємств;
перелік структурних підрозділів;
інформація про види діяльності, які здійснювало підприємство
за період, що перевірявся, та види діяльності, що підлягають
ліцензуванню (номер і дата видачі ліцензії, назва органу, що видав
ліцензію, терміни початку і закінчення дії ліцензії);
дані про наявність рахунків у банках та інших фінансових
установах із зазначенням своєчасності надання повідомлення про їх
відкриття (закриття);
інформація про попередню комплексну документальну перевірку
із зазначенням назви органу державної податкової служби, дати та
номера акта перевірки, періоду перевірки (планова чи позапланова,
установлені порушення та вжиті заходи щодо усунення виявлених
недоліків);
інформація про документи, які використані при даній
перевірці, згруповані за типами (вказати період охоплення їх
перевіркою та метод – суцільний, вибірковий);
інформація про зустрічні перевірки, проведені у ході
документальної перевірки, про надіслані запити на їх проведення до
інших органів державної податкової служби;
перелік комп’ютерних автоматизованих інформаційних систем,
інформація яких використана під час перевірки;
інформація про те, чи є підприємство засновником (учасником),
акціонером іншого суб’єкта підприємницької діяльності;
якщо підприємство протягом своєї діяльності мало від’ємне
значення об’єкта оподаткування (збитки або незначні прибутки) чи
заявляло значні суми до відшкодування податку на додану
вартість, в обов’язковому порядку зазначаються обгрунтовані їх
причини;
дані про наявність пільг, наданих відповідно до чинного
законодавства (код пільги, на яку суму і на який податок отримано
пільги з розбивкою за роками в межах звітних періодів, що
перевіряються);
відображення інформації про проведені підприємством
інвентаризації його основних засобів, нематеріальних активів,
товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів,
розрахунків та інших статей балансу;
у разі проведення у ході перевірки інвентаризації відобразити
її результати.

II. Описова частина акта документальної перевірки

1. Результати документальної перевірки групуються за окремими
видами податків і зборів (обов’язкових платежів) та у розрізі
податкових періодів.

2. За кожним відображеним в акті фактом порушення податкового
та валютного законодавства необхідно:
висвітлити показники, які відображаються підприємством у
податковій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході
перевірки на підставі первинних документів податкового та
бухгалтерського обліку підприємства у розрізі періодів; у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення
з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових
актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць,
квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника
податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до
акта письмові пояснення посадових осіб підприємства щодо
встановлених порушень;

зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено
записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести
кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно
підтверджують наявність факту порушення;
зазначити перелік документів, що не були надані у ході
здійснення перевірки;
у разі відмови посадових осіб підприємства надати
перевіряючим письмові пояснення щодо причини ненадання документів
факт відмови відобразити в акті.
Виявлені факти однотипних порушень та порушень, які
повторюються, групуються у відомості або таблиці, що додаються до
акта. Зазначені відомості або таблиці повинні містити повний
перелік однотипних порушень податкового та валютного законодавства
із зазначенням звітного періоду, до якого вони відносяться (назву,
дату і номер документа, відповідно до якого здійснено операцію,
суть операції, а також посилання на нормативно-правові акти, їх
пункти і статті, положення яких порушені). Зазначені додатки
повинні бути підписані перевіряючими, а також посадовими особами
підприємства.
Не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб’єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб підприємства (наприклад, “приховування об’єкта оподаткування”, “розкрадання”, “привласнення”, “описка” тощо).
У випадках відсутності податкового обліку даний факт
фіксується в описовій частині акта, а у випадках, передбачених
законодавством, застосовуються непрямі методи, порядок
застосування яких передбачений чинним законодавством.
У разі, коли документальною перевіркою не встановлено
порушень вимог (посилання на нормативно-правові акти, які
регламентують питання повноти нарахування та своєчасності сплати
відповідних податків, зборів та інших обов’язкових платежів), в
описовій частині акта відображаються задекларовані показники та
робиться відповідний запис: “Документальною перевіркою пунктів
N плану перевірки порушень не встановлено”. При цьому до акта
перевірки додаються аналітичні таблиці, які підтверджують
задекларовані показники.
3. При проведенні планових комплексних документальних
перевірок за галузевим принципом проводиться аналіз
фінансово-господарської діяльності підприємства.

III. Висновок

У цьому розділі акта документальної перевірки відображається
узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового та
валютного законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті
нормативно-правових актів.
Виявлені порушення податкового та валютного законодавства
відображаються у гривнях у розрізі податків, зборів та інших
обов’язкових платежів з розбивкою за роками та податковими
періодами, у межах періоду, що перевіряється.
В акті не допускається визначення виду і розміру штрафних
(фінансових) санкцій та адміністративних штрафів за встановлені
порушення.
У разі вилучення у ході перевірки документів, які
підтверджують факт виявленого порушення, про це робиться запис із
відображенням підстав для вилучення, номера та дати протоколу
вилучення.
Відображається кількість складених примірників акта перевірки
та відмітка про вручення одного примірника посадовим особам
підприємства.

Інформативні додатки до акта документальної перевірки

Затверджений керівником (заступником керівника) органу
державної податкової служби та підписаний начальником відділу
(управління) працівника, що очолює перевірку, план перевірки
підприємства;
розрахунки донарахованих сум податків, зборів, інших
обов’язкових платежів, а також розрахунки зменшення від’ємного
значення об’єкта оподаткування, зменшення податкового кредиту за
податком на додану вартість у розрізі податкових періодів;
розрахунки пені за порушення вимог законодавства у сфері
зовнішньоекономічної діяльності;
пояснення посадових осіб підприємства щодо виявлених
порушень, надані у ході перевірки;
інші матеріали, що підтверджують наявність фактів податкових
та валютних порушень;
матеріали (описи, відомість, протоколи) про результати
проведеної в ході перевірки інвентаризації;
постанова органу державної податкової служби про проведення
вилучення документів, протокол вилучення і опис документів, які
вилучені, якщо вилучення мало місце;
відомості про дебіторську та кредиторську заборгованість із
зазначенням повних назв підприємств, їх кодів за ЄДРПОУ, дати та
номера документа, що їх підтверджує, за найбільшою сумою
заборгованості;
відомості про суми кредиторської та дебіторської
заборгованості на останній день місяця періоду, за який
здійснюється перевірка, за кожним зовнішньоекономічним контрактом;
відомості щодо здійснення зовнішньоекономічної діяльності з
зазначенням:
номера, дати договору (контракту) ЗЕД та його суми, номера та
дати реєстрації договору (контракту) ЗЕД у Міністерстві економіки
та з питань європейської інтеграції, держави нерезидента, який є
стороною договору (контракту) ЗЕД, найменування фінансової
установи нерезидента, через яку здійснюються розрахунки за
договором (контрактом), найменування фінансової установи
резидента, через яку здійснюються розрахунки за договором
(контрактом), номенклатури товарів договору (контракту) згідно з
кодами Української класифікації товарів зовнішньоекономічної
діяльності ( 2371а-14, 2371б-14, 2371в-14, 2371г-14 ),
заборгованості, у т. ч. простроченої, що виникла при виконанні
договору (контракту), крім того, довідково вказати наявність
ліцензій на здійснення ЗЕД (у разі необхідності);
у разі необхідності копії форм фінансової звітності за
період, що перевіряється;
інші матеріали, що мають значення для прийняття
повідомлення-рішення за результатами перевірки та подальших
заходів щодо забезпечення повернення валютної виручки.

3. Підписання акта документальної перевірки, порядок його реєстрації та зберігання

До підписання акта перевірки враховуються пояснення, надані
посадовими особами в ході перевірки.
При виникненні спірних питань під час здійснення перевірки,
до підписання акта, такі питання виносяться на розгляд постійних
комісій при обласних державних податкових адміністраціях
(державних податкових інспекціях, спеціалізованих державних
податкових інспекціях по роботі з великими платниками податків).
З матеріалами та актом перевірки ознайомлюється та візує їх
начальник відділу (управління) структурного підрозділу, працівник
якого очолював перевірку.

Акт документальної перевірки складається у двох примірниках
та підписується посадовими особами органу державної податкової
служби та інших контролюючих органів, які здійснювали перевірку,
та посадовими особами підприємства.

Після підписання акта перевірки посадовими особами один його
примірник (з додатками) передається керівнику або уповноваженій
особі підприємства, про що на останній сторінці всіх примірників
акта робиться відповідна відмітка за підписом особи, яка одержала
акт, із зазначенням його посади, прізвища та ініціалів, а також
дати одержання акта.

При відмові посадової особи підприємства від підпису, що
підтверджує вручення йому акта перевірки, робиться відповідний
запис в акті та один примірник акта перевірки направляється
платнику податків з поштовим повідомленням про одержання. До
другого примірника акта, що зберігається в органі державної
податкової служби, додаються документи, що підтверджують факт
поштового відправлення та вручення акта адресату.
Другий примірник акта після реєстрації та прийняття за ним
відповідного рішення передається до структурного підрозділу, у
якому зберігається справа платника.
У разі відмови посадових осіб підприємства, що перевіряється,
від підписання акта перевірки службовими особами органу державної
податкової служби складається акт довільної форми, що засвідчує
факт такої відмови. Акт підписується не менш як трьома особами.
При цьому в акті необхідно зазначити про ознайомлення керівника і
головного бухгалтера підприємства із змістом акта перевірки,
обов’язками, правами і відповідальністю платника податків.
Акт документальної перевірки в день його підписання
(складання акта відмови від підпису) реєструється структурним
підрозділом, який провів перевірку (очолював перевірку), у
спеціальному журналі.
Акт відмови від підписання акта перевірки після його
складання реєструється в органі державної податкової служби у
спеціальному журналі.
Журнали реєстрації актів структурного підрозділу (до функцій
якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції)
прошнуровуються, пронумеровуються та скріплюються печаткою органу
державної податкової служби.
Працівник підрозділу, який очолював перевірку, складає
розрахунки штрафних (фінансових) санкцій, які передбачені чинним
законодавством, у розрізі податків, зборів та інших обов’язкових
платежів та податкових періодів.
Такий розрахунок не надається підприємству, а
використовується при розгляді матеріалів перевірки керівником
(заступником керівника) органу податкової служби для прийняття
податкового повідомлення-рішення та вжиття відповідних заходів.
Податкове повідомлення-рішення приймається керівником
податкового органу (його заступником) протягом трьох робочих днів
від дня підписання акта документальної перевірки (складання акта
відмови від підпису).

Державна контрольно-ревізійна служба як суб’єкт здійснення фінансового контролю

Державна контрольно-ревізійна служба:
1) проводить ревізії та перевірки фінансової діяльності,
стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності
обліку і звітності підконтрольних суб’єктів;
2) проводить ревізії та перевірки повноти оприбуткування, правильності витрачання і збереження валютних коштів підконтрольними суб’єктами;
3) проводить ревізії та перевірки правильності витрачання
державних коштів на утримання місцевих органів державної
виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і
фінансуються за рахунок державного бюджету;
4) здійснює контроль за усуненням недоліків і порушень,
виявлених попередніми ревізіями та перевірками;
5) розробляє інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій та перевірок;
6) здійснює методичне керівництво і контроль за діяльністю
підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнюють
досвід проведення ревізій та перевірок і поширюють його серед
контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції щодо
удосконалення контролю.
7) розглядає листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань.

Права Державної контрольно-ревізійної служби при здійсненні фінансового контролю:

1) перевіряти у підконтрольних суб’єктів грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);
2) безперешкодного доступу при проведенні ревізій та
перевірок на склади, у сховища, виробничі та інші приміщення, що
належать підконтрольним суб’єктам, для їх обстеження і з’ясування питань, пов’язаних з ревізією або перевіркою; за рішенням суду призупиняти видаткові операції за рахунками у банках та інших фінансових установах у разі, коли керівництво об’єкта, на якому необхідно провести ревізію або перевірку, перешкоджає працівнику державної контрольно-ревізійної служби виконувати свої обов’язки;
3) одержувати від службових і матеріально відповідальних осіб
об’єктів, що ревізуються або перевіряються, письмові пояснення з
питань, які виникають у ході ревізій і перевірок;
4) пред’являти керівникам та іншим службовим особам
підконтрольних суб’єктів вимоги щодо усунення виявлених
порушень законодавства з питань збереження і використання
державної власності та фінансів;
5) ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і
позички використовуються з порушенням чинного законодавства;
6) у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти,
одержані підконтрольними суб’єктами за незаконними угодами, без
встановлених законом підстав та з порушенням чинного
законодавства;
7) накладати у випадках, передбачених законодавчими актами,
на керівників та інших службових осіб підконтрольних суб’єктів адміністративні стягнення;

Рахункова палата як суб’єкт здійснення фінансового контролю

Рахункова палата здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України (ст.98 Конституції України) – основна функція Рахункової палати.

Рахункова палата:
1) здійснює контроль за виконанням законів України та
прийнятих Верховною Радою України постанов щодо виконанням Державного бюджету України, а також фінансуванням загальнодержавних програм в частині, що стосується використання коштів Державного бюджету України;
2) перевіряє за дорученням комітетів Верховної Ради України
використання за призначенням органами виконавчої влади коштів
загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів і
подає за наслідками перевірки Верховній Раді України висновки щодо
можливостей скорочення видатків по кожному фонду окремо та
доцільності спрямування вилучених коштів на фінансування інших
видатків Державного бюджету України;
3) контролює ефективність управління коштами Державного
бюджету України Державним казначейством України;
4) контролює законність і своєчасність руху коштів Державного бюджету України;
5) здійснює контрольні функції щодо фінансування загальнодержавних програм економічного, науково-технічного,
соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля
та інших програм, що затверджуються Верховною Радою України;
6) контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої влади,
7) перевіряє законність та ефективність використання фінансових ресурсів, що виділяються з Державного бюджету України
на виконання загальнодержавних програм;
8) здійснює контроль за виконанням рішень Верховної Ради
України про надання Україною позик і економічної допомоги
іноземним державам, міжнародним організаціям;
9) перевіряє за дорученням Верховної Ради України відповідно
до свого статусу кошторис витрат, пов’язаних з діяльністю
Верховної Ради України та її апарату, допоміжних органів і служб
Президента України та апарату Кабінету Міністрів України, а також
витрачання коштів державними установами та організаціями, що діють
за кордоном і фінансуються за рахунок Державного бюджету України;

Повноваження Рахункової палати щодо здійснення фінансового контролю:
1) здійснювати експертно-аналітичні, інформаційні та інші
види діяльності, що забезпечують контроль за використанням бюджетних коштів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням бюджетних коштів під час здійснення загальнодержавних програм;
2) проводити фінансові перевірки, ревізії підконтрольних суб’єктів:
· Верховна Рада України,
· органи виконавчої влади,
· Національний банк України,
· Антимонопольний комітет України,
· Фонд державного майна України,
· інші державні органи і установи,
· місцеві державні адміністрації,
· органи місцевого самоврядування,
· підприємства, установи, організації, зокрема:
– фінансові установи (банки, кредитні установи, страхові компанії)
– господарські товариства,
– об’єднання громадян,
– недержавні фонди та інші недержавні некомерційні громадські організації у тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України.

3) перевіряти в органах і на об’єктах, зазначених вище, грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани,
кошториси витрат та іншу документацію щодо фінансово-господарської
діяльності, а також здійснювати перевірку касових операцій з
готівкою та цінними паперами, матеріальних цінностей, їх обліку,
зберігання і витрачання;
4) отримувати від керівників установ та організацій, що
перевіряються, всю необхідну документацію та іншу інформацію про
фінансово-господарську діяльність;
5) організовувати і проводити оперативний контроль за
використанням коштів Державного бюджету України за звітний період;
6) проводити комплексні ревізії і тематичні перевірки по
окремих розділах і статтях Державного бюджету України;
7) проводити експертизу проектів Державного бюджету України,
а також проектів законів та інших нормативних актів, міжнародних
договорів України, загальнодержавних програм та інших документів,
що стосуються питань державного бюджету і фінансів України;
8) здійснювати аналіз і дослідження порушень і відхилень
бюджетного процесу, підготовку і внесення до Верховної Ради
України пропозицій щодо їх усунення, а також удосконалення
бюджетного законодавства в цілому;
9) направляти матеріали перевірок, ревізій та обслідувань
Кабінету Міністрів України, відповідним центральним органам
виконавчої влади, Національному банку України, Фонду державного
майна України, підприємствам, установам і організаціям для
розгляду і вжиття необхідних заходів;
10) порушувати перед Верховною Радою України, Президентом
України, а також органами виконавчої влади клопотання про
притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні
вимог чинного законодавства України, внаслідок чого завдано
матеріальної шкоди державі;
11) у разі виявлення під час перевірок, ревізій та
інших зловживань передавати матеріали перевірок, ревізій та
обслідувань до правоохоронних органів з інформуванням про це
Верховної Ради України.

Міністерство фінансів України як суб’єкт здійснення фінансового контролю

Міністерство фінансів України:
1) здійснює в межах своїх повноважень контроль за цільовим
використанням коштів державного та місцевих бюджетів;
2) бере участь у здійсненні контролю за дотриманням інтересів держави в управлінні державними корпоративними правами відповідно до законодавства;
3) вживає заходів щодо обмеження або припинення фінансування з державного бюджету підприємств, установ і організацій за наявності фактів нецільового витрачання ними коштів;
4) у разі неподання звітів про витрачання раніше виділених коштів та іншої встановленої звітності утримує в установленому порядку з підприємств, установ і організацій кошти державного бюджету, використані ними не за цільовим призначенням;
5) проводить у міністерствах, інших центральних та місцевих
органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, на
підприємствах, в установах і організаціях, в установах банків та
інших фінансово-кредитних установах усіх форм власності перевірки
фінансово-бухгалтерських документів, звітів, планів, кошторисів та
інших документів щодо зарахування, перерахування і використання
бюджетних коштів, а також одержує пояснення, довідки і відомості з
питань, що виникають під час перевірки.

Міністерство фінансів України має право:
1) одержувати в установленому порядку матеріали щодо
надходження та використання коштів цільових бюджетних і державних
позабюджетних фондів, їх кошториси та звіти про їх виконання;
2) одержувати від центральних та місцевих органів виконавчої
влади, підприємств, установ і організацій усіх форм власності
дані, необхідні для здійснення контролю за раціональним і цільовим
витрачанням коштів, що виділяються з бюджету;
3) одержувати в установленому порядку від установ банків та
інших фінансово-кредитних установ довідки про операції та стан
поточних бюджетних рахунків підприємств, установ і організацій
усіх форм власності, що використовують кошти державного бюджету і
державних позабюджетних фондів;

Національний банк України як суб’єкт здійснення фінансового контролю

Закон України “Про Національний банк України” від 20.05.1999р.
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р.

Повноваження Національного банку як суб’єкта здійснення фінансового контролю:

· здійснює інспекційні перевірки – кожний банк є об’єктом перевірки на місці інспекторами Національного банку України чи аудиторами, призначеними Національним банком України. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк України зобов’язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до його початку. Банки зобов’язані забезпечити інспекторам Національного банку України та іншим уповноваженим ним особам вільний доступ до всіх документів та інформації з дотриманням правил цієї статті, а при перевірці на місці – можливість вільного доступу в робочий час у всі приміщення банку. Керівництво банку призначає компетентного представника для надання необхідних документів та пояснень і забезпечує приміщенням для роботи працівників служби банківського нагляду Національного банку України (ст.71 Закону України “Про банки і банківську діяльність”).
· перевірка осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України – Національний банк України має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов’язані подавати Національному банку України затребувану
інформацію у визначений ним строк. До осіб, які можуть бути об’єктом перевірки Національного банку України, відносяться:
1) власник істотної участі у банку, якщо Національний банк
України вважає, що він не відповідає вимогам, встановленим цим
Законом щодо істотної участі, або негативно впливає на фінансову
безпеку і стабільність банку;
2) особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволу Національного банку України.
істотна участь – пряме або опосередковане, самостійно або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи (ст.72 Закону України “Про банки і банківську діяльність”);
· право застосувати заходи впливу – у разі порушення банками або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню має, до яких відносяться:
1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття
необхідних заходів для виправлення ситуації;
2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради
банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми
фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку;
3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи
визначена угодою особа зобов’язується вжити заходів для усунення
порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;
4) у разі порушення вимог Закону, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку
Національний банк України має право відкликати ліцензію та
ініціювати процедуру ліквідації банку(ст.73 Закону України “Про банки і банківську діяльність”).
· перевірка звітності комерційних банків (ст.ст.68,69 Закону України “Про банки і банківську діяльність”);
· нагляд за дотриманням банками банківського законодавства – мета: безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів (ст.55 Закону України “Національний банк України”).
· інше.

Державне казначейство як суб’єкт здійснення фінансового контролю

Указ Президента України “Про Державне казначейство України” від 27.04.2005р. (з наступними змінами і доповненнями).
Положення про Державне казначейство, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.1995р. (з наступними змінами і доповненнями).

Державне казначейство є системою органів державної виконавчої влади і діє при Мінфіні.

Державне казначейство складається з Головного управління та його територіальних органів – управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями у районах, містах і районах у містах.

Головне управління Державного казначейства очолює
заступник Міністра фінансів – начальник Головного управління
Державного казначейства, який призначається Президентом України.
Державне казначейство:

1) організовує виконання Державного бюджету України і здійснює контроль за цим;
2) здійснює управління наявними коштами державного бюджету,
у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних
фондів та позабюджетними коштами установ і організацій, що
утримуються за рахунок коштів державного бюджету;
3) здійснює фінансування видатків державного бюджету;
4) веде облік касового виконання державного бюджету;
5) складає звітність про стан виконання державного та зведеного бюджетів;
6) здійснює управління державним внутрішнім та зовнішнім
боргом відповідно до чинного законодавства;
7) розподіляє між державним бюджетом та місцевими бюджетами відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов`язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;
8) здійснює контроль за надходженням і використанням позабюджетних коштів;
9) розробляє та затверджує нормативно-методичні документи з
питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання
бюджетів усіх рівнів.

Органи Державного казначейства мають право:

1) проводити перевірки фінансово-бухгалтерських документів про зарахування, перерахування і використання бюджетних коштів, а також одержувати необхідні пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають у процесі перевірок;
Підконтрольні суб’єкти: міністерства, інші центральні та місцеві
органи державної виконавчої влади, підприємства, установи,
організації, установи банків незалежно від форм власності;
2) одержувати від установ банків відомості про стан поточних
бюджетних рахунків підприємств, установ і організацій незалежно
від форм власності, які використовують кошти державного бюджету та
державних позабюджетних фондів;
3) вимагати від посадових осіб підконтрольних суб’єктів усунення виявлених порушень установленого порядку виконання державного бюджету;
4) припиняти фінансування з державного бюджету підприємств,
установ і організацій у разі виявлення фактів порушень
установленого порядку виконання державного бюджету з повідомленням про це керівників відповідних міністерств і відомств;
5) безспірно вилучати у підконтрольних суб’єктів раніше надані в порядку фінансування кошти державного бюджету, державних позабюджетних фондів у разі встановлення нецільового та неефективного їх використання;
6) призупиняти проведення операцій за реєстраційними рахунками установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, у разі порушення ними встановленого порядку використання бюджетних та позабюджетних коштів, а також неподання кошторисів та звітності про надходження і використання зазначених коштів.

Державна митна служба як суб’єкт здійснення фінансового контролю

Положення про державну митну службу, затв. Указом Президента України від 24.08.2000р.
Указ Президента України „Про Державну митну службу України” від 29.11.1996р.

Державна митна служба України (Держмитслужба України) є
центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, який
забезпечує реалізацію державної політики у сфері митної справи.
Діяльність Держмитслужби України спрямовується і координується
Кабінетом Міністрів України.

Держмитслужба України здійснює свої повноваження
безпосередньо та через регіональні митниці, митниці,
спеціалізовані митні управління та організації.

Держмитслужба України в межах своїх повноважень на основі
та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і
контролює їх виконання.
Держмитслужба України в разі потреби видає разом з іншими
центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.
Нормативно-правові акти Держмитслужби України підлягають
реєстрації в установленому законодавством порядку.
Рішення Держмитслужби України є обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також громадянами.

Держмитслужбу України очолює Голова, якого призначає на
посаду та звільняє з посади Президент України.

Голова має перших заступників, у тому числі першого
заступника у зв’язках з Верховною Радою України, і заступників,
яких призначає на посади за поданням Прем’єр-міністра України і
припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України.

Голова здійснює керівництво Держмитслужбою України,
розподіляє обов’язки між заступниками, визначає ступінь
відповідальності заступників Голови та керівників структурних
підрозділів Держмитслужби України.

Основними завданнями Держмитслужби України є:

· забезпечення реалізації державної політики у сфері митної
справи;
· захист економічних інтересів України;
· контроль за додержанням законодавства України про митну
справу;
· використання засобів митно-тарифного та позатарифного
регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів;
· удосконалення митного контролю, митного оформлення товарів та
інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;
· здійснення разом з Національним банком України комплексного
контролю за валютними операціями;
· здійснення разом з іншими уповноваженими центральними
органами виконавчої влади заходів щодо захисту інтересів
споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку;
· боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;
· розвиток міжнародного співробітництва у сфері митної справи.

4. Держмитслужба України відповідно до покладених на неї
завдань:
1) організовує та контролює діяльність митних органів;
2) забезпечує своєчасне і повне внесення до державного
бюджету коштів від податків, зборів (обов’язкових платежів),
справляння яких згідно із законодавством покладено на митні
органи;
3) вживає разом з іншими органами виконавчої влади заходи,
спрямовані на недопущення незаконного вивезення за кордон
цінностей, що становлять культурне або історичне надбання
українського народу;
4) розробляє та здійснює самостійно або у взаємодії з іншими
органами виконавчої влади заходи щодо запобігання контрабанді,
порушенню митних правил та їх припинення;
5) організовує та контролює відповідно до законодавства проведення митними органами дізнання у справах про контрабанду та
здійснення ними провадження у справах про порушення митних правил
6) здійснює верифікацію (встановлення достовірності) сертифікатів про походження товарів з України.

Аудитори та аудиторські фірми як суб’єкти здійснення фінансового контролю

Закон України „Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).
Рішення Аудиторської палати України від 05.10.1995р. N 36 „Норматив 13. Аудиторський висновок”.

Аудит – це перевірка публічної бухгалтерської звітності,
обліку, первинних документів та іншої інформації щодо
фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з
метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти
і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами),
аудиторськими фірмами, які уповноважені суб’єктами господарювання
на його проведення.

Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб’єктів,
а також у випадках, передбачених чинним законодавством
(обов’язковий аудит).

Затрати на проведення аудиту відносяться на собівартість
товару (продукції, послуг).

Аудиторський висновок – це офіційний документ, засвідчений
підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Висновок аудитора може бути:
· безумовно позитивним,
· умовно позитивним (з застереженнями),
· негативним.

Аудитор може також відмовитися від видання висновку. При цьому він викладає свою думку в звіті іншої форми. В трьох останніх випадках висновок має містити короткий виклад аргументів, що обґрунтовують думку аудитора.

Безумовно позитивний висновок складають у разі, коли, на
думку аудитора, дотримані такі умови:
– аудитор отримав вичерпну інформацію і пояснення, необхідні
для проведення аудиту;
– надана інформація є достатньою для відображення реального
стану суб’єкта перевірки;
– є адекватні дані з усіх питань, суттєвих з погляду
достовірності та повноти змісту інформації;
– фінансову документацію складено згідно з прийнятою
суб’єктом перевірки системою бухгалтерського обліку, яка
відповідає існуючим законодавчим і нормативним вимогам;
– звітність ґрунтується на достовірних облікових даних, які
не містять протиріч;
– форма звітності відповідає затвердженій у встановленому
порядку.

Безумовно позитивний висновок має містити однозначне і чітко
висловлене схвалення аудитором стану обліку та звітності суб’єкта
перевірки.
Безумовно позитивний висновок складають з використанням
формулювань: “відповідає вимогам”, “належно”, “дає достовірне і
дійсне уявлення”, “достовірно відображає”, “відповідає”.

Якщо під час перевірки у аудитора виникли сумніви щодо
правильності тих чи інших застосованих суб’єктом перевірки рішень,
але йому було надано аргументоване і переконливе обґрунтування їх,
то у висновку аудитор не зобов’язаний згадувати ці рішення,
оскільки вони не змінюють безумовності позитивного висновку.

Аудитор не може видати безумовно позитивний висновок за
таких обставин:
– невпевненість (аудитор не може сформулювати думку);
– незгода (аудитор може сформулювати думку, але вона суперечить даним перевіреної фінансової документації).

Причини незгоди:
– неприйнятність системи або способів обліку;
– розходження у судженнях щодо відповідності фактів або сум
фінансової звітності даним обліку;
– незгода з повнотою та способом відображення фактів у обліку
та звітності;
– невідповідність здійснення або оформлення операцій законодавству та іншим вимогам.

Будь-яка невпевненість чи незгода є підставою для відмови
від видання безумовно позитивного висновку. Подальший вибір виду
висновку аудитора залежить від ступеня невпевненості чи незгоди
(фундаментальна або нефундаментальна).
Невпевненість чи незгода є фундаментальними, якщо вплив
факторів, які зумовили їх, на фінансову інформацію настільки
значний, що може суттєво перекручувати дійсний стан справ у
підприємстві, що перевіряється, в цілому або в основному. Слід
також враховувати сукупний ефект усіх невпевненостей і незгод.
Наявність нефундаментальних невпевненості та незгоди є
підставою для формулювання умовно позитивного висновку (з
застереженнями), а фундаментальної незгоди – для видання
негативного висновку.
Наявність фундаментальної невпевненості є підставою для
відмови від видання висновку.
У всіх випадках, коли аудитор формулює висновок, що
відрізняється від безумовно позитивного, він повинен викласти усі
суттєві причини своїх міркувань (невпевненості та незгоди). Ця
інформація має бути стисло подана в окремому розділі висновку,
який передує формулюванню висновку або відмові від його видання.
Тут можна послатися на більш детальне висвітлення зазначених
моментів у іншій документації, що надається клієнту.

Проведення аудиту є обов’язковим для:
1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і
звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств,
кооперативів, товариств та інших господарюючих суб’єктів незалежно
від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно
оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю
утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються
підприємницькою діяльністю.
Обов’язкова аудиторська перевірка річного балансу і
звітності господарюючих суб’єктів з річним господарським оборотом
менш як двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться
один раз на три роки;
2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;
3) емітентів цінних паперів;
4) державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових
комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми
власності;
5) порушення питання про визнання неплатоспроможним або
банкрутом.

Проведення аудиту є обов’язковим також в інших випадках,
передбачених законами України.

Аудитори і аудиторські фірми України мають право:
1) самостійно визначати форми і методи аудиту на підставі
чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору
із замовником, професійних знань та досвіду;
2) отримувати необхідні документи, які мають відношення до
предмету перевірки і знаходяться як у замовника, так і у третіх
осіб.
Треті особи, які мають у своєму розпорядженні документи
стосовно предмету перевірки, зобов’язані надати їх на вимогу
аудитора (аудиторської фірми). Зазначена вимога повинна бути
офіційно засвідчена замовником;
3) отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі
від керівництва та працівників замовника;
4) перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати
від керівництва господарюючого суб’єкта проведення контрольних
оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції,
щодо яких здійснюється перевірка документів;
5) залучати на договірних засадах до участі в перевірці
фахівців різного профілю.

Аудитори і аудиторські фірми зобов’язані:
1) належним чином надавати аудиторські послуги, перевіряти
стан бухгалтерського обліку і звітності замовника, їх
достовірність, повноту і відповідність чинному законодавству та
встановленим нормативам;
2) повідомляти власників, уповноважених ними осіб, замовників
про виявлені під час проведення аудиту недоліки ведення
бухгалтерського обліку і звітності;
3) зберігати в таємниці інформацію, отриману при проведенні
аудиту та виконанні інших аудиторських послуг. Не розголошувати
відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не
використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб;
4) відповідати перед замовником за порушення умов договору
відповідно до чинних законодавчих актів України;
5) обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та
іншими видами робіт, які мають безпосереднє відношення до надання
аудиторських послуг у формі консультацій, перевірок або експертиз.

Законодавство:
1. Конституція України.
2. Бюджетний кодекс України.
3. Закон України “Про державну податкову службу в Україні” в редакції від 24.12.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).
4. Закон України “Про Рахункову палату” від 11.07.1996р. (з наступними змінами і доповненнями).
5. Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26.01.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).
6. Закон України “Про Національний банк України” від 20.05.1999р. (з наступними змінами і доповненнями).
7. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р. (з наступними змінами і доповненнями).
8. Закон України „Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).
9. Закон України “Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” від 01.06.2000р.
10. Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. (з наступними змінами і доповненнями).
11. Рішення Конституційного суду України від 23.12.1997р. № 7-зп (справа про Рахункову палату);
12. Положення про державну митну службу, затв. Указом Президента України від 24.08.2000р.
13. Указ Президента України „Про Державну митну службу України” від 29.11.1996р.
14. Указ Президента України “Про Державне казначейство України” від 27.04.2005р. (з наступними змінами і доповненнями).
15. Положення про Державне казначейство, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.1995р. (з наступними змінами і доповненнями).
16. Положення про Державну податкову адміністрацію України, затв. Указом Президента України від 13.07.2000р. (з наступними змінами і доповненнями).
17. Положення про Міністерство фінансів України, затв. Указом Президента України від 26.08.1999р. (з наступними змінами і доповненнями).
18. Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні, затв. наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 03.10.1997р. № 121 (назва в редакції Наказу ГоловКРУ N 88 від 04.10.1999р.).
19. Наказ ДПА від 16.09.2002 № 429 „Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами”.
20. Порядок оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затв. наказом ДПА № 429 від 16.09.2002р.
21. Рішення Аудиторської палати України від 05.10.1995р. N 36 „Норматив 13. Аудиторський висновок”.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Фінансове право (Конспект лекцій ЛНУ)