Словник основних понять.


Абіотичний – має витоки в неживій природі.

Аксіологія – філософське вчення про цінності.

Антропогенез – процес становлення людини, її свідомості, навичок трудової діяльності, ціннісно-духовних орієнтацій поведінки і діяльності.

Антропогенні екологічні кризи – неврівноважені стани екосистем, які спричинені діяльністю людини. Відповідно до здійснюваного ефекту, можуть загрожувати існуванню людини і суспільства (планетарні екологічні кризи).

Аутекологія – екологія особин, наука про взаємини окремого організму (особини) з довкіллям.

Біогеоценоз – складна природна система, яка поєднує на основі обміну речовин і енергії сукупність живих організмів (біоценоз) з простором довкілля.

Біосфера – загальнопланетна оболонка, склад, будова і особливості якої визначаються сучасною і минулою життєдіяльністю всієї сукупності живих організмів. Це складна за генезою і функціонуванням глобальна екосистема.

Біосферологія – вчення про біосферу – вчення про глобальну екосистему Землі, область системної взаємодії живої та неживої природи.

Біотичний – походить з живої природи.

Біоценоз – сукупність живих організмів (рослин, тварин, мікроорганізмів), що перебуває у певних стосунках між собою і довкіллям.

Глибока екологія – система поглядів, що заперечує виключну цінність людини порівняно з іншими біологічними видами і біосферою в цілому. Екологічною самоцінністю вважається планета Земля, а не людина як така.

Глобальна екологічна криза – стан біосфери, спричинений техногенною діяльністю людини, що загрожує порушенням саморганізації цієї складної екосистеми і руйнацією життєвоважливих для існування її і суспільства структурних і функціональних зв’язків.

Глобальна екологія – наука, що вивчає екосистему планети Земля, включаючи прородоохоронні питання, світоглядні і етичні проблеми, пов’язані з впливом на біосферу людської діяльності.

Глобальні проблеми – сукупність життєвоважливих проблем людства, які спричинені техногенною діяльністю людини і від розв’язання яких залежить подальше її існування, можливість збереження природного довкілля, соціоекономічний і культурний розвиток. Однією з глобальних є екологічна проблема.

Демекологія – екологія популяцій чи видів, наука про взаємини популяцій чи видів з довкіллям з урахуванням внутрішньопопуляційних та внутрішньовидових процесів.

Екологізм – система світоглядних і ідеологічних орієнтацій, яка виходить з визнання самоцінності природи і необхідності радикальних змін у ставленні людини до неї, що передбачає перетворення головних сфер суспільного життя – соціоекономічної, ідеологічної, культурної на екологічних засадах.

Екологічна безпека – стан природного довкілля, що не загрожує цілісності біосфери і соціокультурному прогресу. Стан екосистем, де відсутня загроза екологічної кризи.

Екологічна експертиза – система комплексної оцінки проектів техніко-економічного розвитку і використання природних ресурсів на предмет їх відповідності принципам екологічної безпеки.

Екологічна етика – галузь, яка вивчає формування етичних засад ставлення людини до довкілля, її поведінку і дії, націлені на нього. Обргунтовує екологічний імператив як моральну засаду людського ставлення до світу.

Екологічна криза – порушення життєвоважливих параметрів функціонування екологічної системи, яке може привести до катастрофічного стану – руйнації системи.

Екологічна культура – одна з форм культури, яка проявляється в здатності людини відчувати себе частиною природи, живого, пристосовуватися до них і пристосовувати природу до свого існування. Тобто, взаємоузгоджувати власні потреби і устрій природного довкілля.

Екологічна реальність – знання про об’єкт екології як науки. Певна система уявлень про ті дійсні екосистеми, умови та чинники довкілля, в яких існує людина.

Екологічна система – складна система, що окреслена в просторі і часі і охоплює сукупність біологічних організмів і умови їх існування в довкіллі як єдину структурну і функціональну цілісність.

Екологічна ситуація – поняття, яке відтворює інтегральні характеристики планетарного екологічного стану. Має здебільшого негативне психологічне навантаження і є науковим індикатором деструктивного впливу людини на довкілля.

Екологічний імператив – світоглядно-етичний принцип, що регулює ставлення сучасного суспільства до природи, його поведінку, діяльність в природі і вимагає виключення будь-якої можливості руйнації природних екосистем.

Екологія – наука про взаємини біологічних систем з природним довкіллям, котре визначає просторові та часові параметри їх існування та розвитку.

Екологія культури – галузь, що вивчає предметно-речові та світоглядні цінності, архітектурне і ландшафтне середовище, мистецтво, аудіовізуальні технології тощо як елементи структури довкілля існування людини і його вплив на неї.

Екофільність – традиція етнокультури, зокрема української, що проявляється в приязному, доброзичливому ставленні людини до природи і визначає внутрішньодуховний зв’язок з нею.

Етноекологія – галузь, що вивчає органічний зв’язок традиційних форм життєдіяльності етносу з його ставленням до природи, з особливостями ландшафту.

Коеволюція – спільна еволюція природи і суспільства, що відбувається у їх взаємодії і не завдає шкоди одне іншому.

Інвайронменталізм – система світоглядних і ідеологічних орієнтацій, що грунтується на переконанні в достатності лише управлінських методів регулювання сучасної екологічної ситуації. Тому, фундаментальні зміни ціннісних орієнтацій суспільства і основних сфер його життєдіяльності не визнаються необхідними.

Межі росту – межі нарощування споживацького ставлення до природи. При їх порушення саморегуляція і самоорганізація біосфери стає неможливою, що загрожує існуванню людини як біологічного виду і відповідно – суспільству.

Ноосфера – в концепціях В.Вернадського і Т. де Шардена “сфера розуму”. У В.Вернадського ноосфера – нова якість біосфери, що є результатом розумного впливу людини на природу на основі злиття науки, суспільного розвитку і державної політики.

Популяція – сукупність особин одного виду, що населяє певну територію і здатна відтворювати себе протягом значного числа поколінь.

Постнекласична наука – сучасна наука. Пізнання здійснюється на основі нового типу раціональності, що стверджується в дослідженні складних систем, що саморозвиваються і є людиновимірними. Пізнання таких систем потребує нових стратегій пізнання (наприклад, синергетичної) та врахування ролі людини і моральних орієнтацій. Прикладом систем такого типу є екологічні системи.

Природні екологічні кризи – суттєві зміни в екологічних системах, що є наслідком впливу природних факторів абіотичного або біотичного характеру, і можуть привести до порушення самоорганізації екосистеми.

Римський клуб – європейська неполітична організація. Був заснований в 1968 р. з ціллю сприяти пізнанню труднощів в розвитку людства. Вперше в доповідях Римського клубу було звернено увагу світової спільноти на існування меж можливостей природи витримувати техногенний тиск, виникнення в зв’язку з ним глобальних проблем людського існування і потреби відповідної методології їх розв’язання.

Синекологія – наука про взаємини спільнот живих організмів (ценозів, екосистем тощо) з довкіллям та їх структурно-функціональну організацію.

Соціоекологія – сфера знання, в якій людство і природа в умовах техногенної цивілізації розглядаються як єдина система.

Стійкий розвиток – концепція подальшого розвитку людства, що була обгрунтована і запропонована на конференції в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. і передбачає стійке покращення якості життя людей без нанесення шкоди природному довкіллю.

Філософія екології – вивчає різноманітні виміри і аспекти екологічного пізнання і екологічної діяльності. Галузь, що аналізує емпіричний та теоретичний розвиток екології, світоглядні методологічні, соціокультурні та етичні проблеми сучасної екології і перспективи її подальшого розвитку. В межах філософії екології формується цілісний образ екології як науки.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Сучасна екологія: наукові, етичні та філософські ракурси (Л.І. Сидоренко)