Головна Головна -> Підручники -> Підручник Менеджмент (Конспект лекцій КНЕУ) скачати онлайн-> ТЕМА 6. Лідерування.

ТЕМА 6. Лідерування.



План лекції

1. Поняття і сутність лідерування.
2. Поведінкові теорії лідерування.
3. Ситуаційні теорії лідерування.

3. Ситуаційні теорії лідерування
Головний недолік усіх поведінкових теорій лідерування – це намагання виділити єдиний певний оптимальний стиль керування. Наступні дослідження з теорії лідерування показали, що разом з особистими якостями та манерою поведінки керівника на ефективність управління суттєво впливають так звані ситуаційні фактори.
Метою сучасних ситуаційних теорій лідерування є визначення особистих якостей менеджерів і стилів керування, які щонайкаще відповідають певним ситуаціям. Це означає, що стиль керування має змінюватися в залежності від конкретної ситуації, тобто керівник повинний вміти вести себе по-різному за різних обставин.
Ситуаційна модель керування Ф.Фідлера. В моделі Ф.Фідлера виділені три фактори:
1) характер відносин між керівником та підлеглими (лояльність підлеглих, ступінь довіри до керівника, привабливість особистості керівника тощо);
2) структура завдання підлеглому (звичність завдання, чіткість його формулювання, можливість структуризації тощо);
3) посадові повноваження керівника (межі влади, що пов’язані з посадою керівника, ступінь підтримки менеджера вищим керівництвом організації тощо).
При цьому Ф.Фідлер вважав, що стиль кожного конкретного керівника залишається в цілому постійним (стабільним) і він не здатний пристосувати його до умов конкретної ситуації. Тому ідея моделі Ф.Фідлера полягає у тому, щоб призначати конкретного менеджера керувати таким підрозділом, ситуація у якому щонайбільше відповідає стабільному стилю керування даного менеджера. Такий підхід і забезпечує баланс між вимогами ситуації та особистими якостями керівника.
Для визначення особистих якостей керівника (його стабільного стиля керування) Ф.Фідлер запропонував проводити опитування керівників. Опитування має на меті з’ясувати ставлення керівника до підлеглого, з яким менш за все хотілося би працювати (найменш привабливий колега – НПК). Логіка оцінки результатів опитування є такою:
– керівник, який порівняно доброзичливо характеризує НПК, як правило, орієнтований на людські відносини, уважно ставиться до підлеглих;
– керівник, який жорстко негативно описує НПК, в основному зосереджений на завданні і мало стурбований людськими аспектами в управлінській діяльності.
Далі у моделі Ф.Фідлера передбачається, що:
– відносини між керівниками і підлеглими можуть бути як хорошими, так і поганими;
– завдання може бути структурованим і не структурованим;
– посадові повноваження керівника можуть бути сильними та слабкими.
Різні сполучення (комбінації) цих факторів дають 8 можливих (потенційних) стилів керування. Залежно від рейтингу НПК змінюється і стиль ефективного керування.Тобто менеджера з певним ставленням (відношенням) до НПК слід призначати керувати підрозділом з відповідною комбінацією ситуаційних факторів (див. рис.6.6.).

Рис.6.6.Ситуаційна модель керування Ф.Фідлера

Графік, наведений на рисунку 6.6., дозволяє зробити такі висновки:
– керівники, орієнтовані на завдання, найефективніші у ситуаціях 1, 2, 3 і 8;
– керівники, орієнтовані на людські відносини, ефективно керують у ситуаціях 4, 5 і 6;
– у ситуації 7 добре можуть працювати обидва типи керівників.
Теорія “життєвого циклу” П. Херсі і К. Бланшара. В основу теорії “життєвого циклу” покладено гіпотезу, що ефективність стиля керування залежить від ступеня “зрілості” виконавців (підлеглих). В рамках цієї теорії під “зрілістю” розуміється:
– здатність підлеглого нести відповідальність за свою поведінку;
– бажання досягти поставленої перед ним мети;
– освіта та досвід щодо конкретного завдання, яке необхідно виконати.
При цьому “зрілість” не є постійною (незмінною) рисою (властивістю) конкретної особи або групи виконавців, це скоріше характеристика конкретної ситуації. Це означає, що в залежності від завдання, яке виконується, люди виявляють різний ступінь “зрілості”. Відповідно і керівник має змінювати свою поведінку залежно від ступеня зрілості підлеглих.
Модель “життєвого циклу” П.Херсі та К.Бланшара схематично представлена на рис.6.7.

Рис.6.7. Ситуаційна модель керування П.Херсі та К.Бланшара

У моделі виділені 4 стилі керування залежно від ступеня “зрілості” виконавців:
1. S1 – “давати вказівки”. Це сполучення низького рівня орієнтації на людину і високого – на задачу. Такий стиль до підлеглих з низьким рівнем “зрілості” (М1). У даному випадку підлеглі або не хочуть, або не здатні відповідати за конкретне завдання. Тому для них потрібні інструкції, вказівки, жорсткий контроль;
2. S2 – “продавати”. Це одночасно висока орієнтація як на людину, так і на роботу. Підлеглі бажають приймати відповідальність, але не спроможні внаслідок середнього рівня “зрілості” (М2). Отже, керівник обирає поведінку, орієнтовану на завдання, і підтримує ентузіазм виконавців;
3. S3 – стиль, який грунтується на залученні підлеглих до прийняття рішень. У такій ситуації підлеглі спроможні, але не бажають відповідати за виконання завдання. Підлеглі знають, що і як треба робити, їм не потрібні конкретні вказівки (середній рівень зрілості – М3). Проте вони мають відчувати свою причетність до виконання поставленого завдання. Керівники можуть підвищити мотивацію підлеглих, надаючи їм можливість приймати участь у прийняття рішень.
4. S4 – делегування. Підлеглі і спроможні, і бажають приймати відповідальність. Поведінка керівника за такої ситуації може поєднувати низький рівень орієнтації як на завдання, так і на людські відносини. Керівник дозволяє підлегли діяти самостійно.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Менеджмент (Конспект лекцій КНЕУ)