ВСТУП



1. Прийняття рішень у процесі невизначеності та ризику.
2. Історія наукових досліджень у галузі економічного ризику. Розвиток венчурного підприємства як самостійної галузі підприємницької діяльності.
3. Предмет, метод і завдання курсу “Економічний ризик”, зв’язок з іншими дисциплінами.

1. Прийняття рішень у процесі невизначеності та ризику.
Функціонуючи в умовах ринку, суб’єкт господарювання в кожний момент часу поставлений в умови коли від нього вимагається прийняти певне рішення: розробити шлях досягнення певної мети. І оскільки детермінованих ситуацій в економіці практично не існує, такий підприємець не може на 100% бути впевненим, що обраний ним шлях приведе до поставленої мети, тобто підприємець постійно стикається із ситуацією невизначеності.
Невизначеність – це ситуація, в якій імовірність отримання результатів прийнятого рішення невідома, в окремих випадках невідомий і весь спектр наслідків такого рішення.
Виробляти рішення в ситуації невизначеності підприємцю не тільки не вигідно, але й загрозливо, тому основною вимогою є переведення невизначеності в ризик.
Ризик – це ситуація, коли результат здійснення певного процесу не відомий, але відомі, його можливі альтернативні наслідки і достатньо інформації для того, щоб оцінити ймовірність настання цих наслідків.
Прикладом ситуації невизначеності є формування цін на сільськогосподарську продукцію у форвардних контрактах.
Прикладом ситуації ризику є рішення менеджера сільськогосподарського підприємства завтра косити траву на сіно, хоча він невпевнений, що в дні покосу не буде опадів. Згідно з багаторічними спостереженнями він з’ясував, що ймовірність дощу в цей період становить 40%.
Якщо відмінність між ризиком і невизначеністю при прийнятті рішень зобразити графічно, то можливі такі ситуації:

А – точка, що характеризує рішення, які приймаються тільки в умовах невизначеності.
Б – точка, в якій приймаються рішення в ситуації ризику.
Найчастіше в господарській практиці підприємець приймає рішення в ситуації В.
В – коли підприємець має певну інформацію про потрібну йому подію, або доступ до такої інформації і має можливість зробити висновки про ймовірність того чи іншого результату.
Необхідною умовою ефективності прийняття рішення є перехід менеджера з точки В в точку Б.
Основним і першим правилом поведінки підприємця є таке: – не уникати ризику, а передбачувати його, намагаючись знизити до найбільш низького рівня.

2. Історія наукових досліджень у галузі економічного ризику. Розвиток венчурного підприємства як самостійної галузі підприємницької діяльності.
Ще з часів первинних державних утворень людина інтуїтивно намагалася захистити себе від різних випадковостей, зокрема, створюючи різного роду запаси на випадок неврожаю або війни. Це були перші спроби управляти господарським ризиком. Проте науковий підхід до проблеми ризику окреслився лише на початку ХХ століття. Розгляд цього питання здійснювався поетапно:
I. 20-30 роки. Економісти – Маршал і Пігу розробили основи неокласичної теорії економічного ризику. Ця теорія включала в себе такі основні моменти: підприємство працює в умовах невизначеності і прибуток якого є величиною випадковою, повинно у своїй діяльності керуватися двома критеріями:
– розміром очікуваного прибутку;
– величиною можливих коливань цього прибутку.
Згідно з цією концепцією поведінка підприємця обумовлюється граничною корисністю, тобто якщо необхідно вибрати один з двох варіантів інвестування, перевага повинна надаватись тому варіанту, для якого коливання прибутків буде менше (за умови рівності значень очікуваних прибутків).
II. Доповнив класичну теорію фактором задоволення від ризику. Це передбачало впровадження такого постулату: заради великого очікуваного прибутку підприємство може йти на великий ризик. При цьому було доведено, що інвестиції, які носять більш ризикований характер, мають і більшу норму віддачі. Цей принцип став поштовхом для розвитку специфічного напрямку підприємницької діяльності – венчурного підприємництва.
Венчурне підприємництво представляє собою альтернативне джерело фінансування малого й середнього бізнесу. Почав свій розвиток в США в середині 50-х рр. В більшості випадків – це інвестування в акціонерний капітал малих і середніх підприємств в обмін на певний пакет акцій. Головною перевагою венчурного інвестування є те, що від об’єкта інвестування не вимагається ніякої застави, а також йому не потрібно сплачувати інвестору відсотки як у випадку з банківським кредитом. Кінцева мета венчурного інвестування – наступний продаж своєї долі “розкрученої” компанії за значно більшою ціною, що дозволить не тільки повернути вкладені кошти, але й заробити якомога більший прибуток. Найбільшою проблемою у венчурному підприємництві є вибір об’єкта інвестування.
В Америці 50% всіх об’єктів венчурного інвестування стають банкрутами, 15-20% – суперпроектами, решта 30% – беззбитковими, але такими, що заробляють дуже мало. Але ці 15-20% успішних проектів заробляють стільки, що покривають всі інвестовані кошти.
Таким чином у західній економічній теорії поступово відбулася трансформація відношення до ризику від думок, що ризик – це просто матеріальні збитки до думки, що ризик – це можливість відхилення від мети, заради якої приймалося це економічне рішення. Причому це відхилення може бути як у позитивний, так і негативний бік.

3. Предмет, метод і завдання курсу “Економічний ризик”, зв’язок з іншими дисциплінами.
Предмет – це вивчення специфіки прийняття рішень в умовах невизначеності та ризику, основних аспектів поведінки суб’єкта при доланні невизначеності та ризику, дослідження шляхів, способів і методів обґрунтування та оптимізації ризику з метою підвищення надійності господарської діяльності.

Завдання:
1. навчитись виявляти “слабкі” місця управлінських рішень та сфери ризику в господарській діяльності;
2. навчитись переходу від ситуації невизначеності до ситуації ризику;
3. засвоїти основні способи та методи оцінки й оптимізації ризику;
4. вивчити основи стратегії менеджменту ризику.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економічний ризик та методи його вимірювання (Конспект лекцій КНЕУ)