Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економіка та організація діяльності фірми (Гаєвська) скачати онлайн-> Розділ 4. ОСОБЛИВОСТІ ОПЕРАТИВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАГАТОПРОФІЛЬНИХ ФІРМ

Розділ 4. ОСОБЛИВОСТІ ОПЕРАТИВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАГАТОПРОФІЛЬНИХ ФІРМ



4.1. Система оперативного регулювання діяльності фірм
4.1.1. Сучасний організаційно-економічний механізм оперативного регулювання діяльності фірми.
4.1.2. Методи і форми оперативного регулювання діяльності.

4.1.1. Сучасний організаційно-економічний механізм оперативного регулювання діяльності фірми
Завершальним етапом оперативно-виробничого планування є оперативне регулювання. При протіканні виробничого процесу завжди можливі відхилення фактичного стану виробництва в кожний окремий момент часу від його розрахункових значень в ті ж періоди часу. Наявність таких відхилень у визначених межах – явище неминуче, бо в момент розробки нормативів та планів практично неможливо врахувати всі елементи виробництва (засоби та предмети праці, робочої сили) вплив ринкового та правового середовища. Тому важливим є не сам факт появи відхилення, а можливість його швидкого усунення.
Успішне подолання відхилень від нормального процесу залежить від своєчасності інформації про відхилення та оперативності регулювання господарської діяльності фірми.
Завдання оперативного регулювання:
· оперативний облік та контроль робіт за планами-графіками;
· координування роботи взаємопов’язаних підрозділів фірми;
· прийняття оперативних рішень про попередження порушень у господарській діяльності;
· ліквідація наслідків порушень, які виникли.

4.1.2. Методи і форми оперативного регулювання діяльності
Методи і форми оперативного регулювання визначаються типом виробництва. На підприємствах одиничного та дрібносерійного виробництва основними об’єктами оперативного регулювання є строки виконання робіт за окремими замовленнями та оперативна підготовка до виконання поточних завдань. Контроль здійснюється на основі планів виконання замовлень.
На підприємствах серійного виробництва основні об’єкти контролю – строки запуску-випуску партій предметів праці, ступінь комплектного забезпечення збиральних робіт, стан ресурсів на складах.
У великосерійному і масовому виробництвах основними об’єктами оперативного контролю є дотримання встановлених тактів роботи поточних ліній та регулювання їх діяльності при виникненні непередбачених обставин.
На підприємствах будь-якого типу виробництва обов’язковими об’єктами оперативного контролю є випуск товарної продукції залежно від встановлених обсягів та строків, стан незавершеного виробництва, матеріально-технічне забезпечення виробництва, фінансовий стан підприємства.
Враховуючи мінливість кон’юнктури ринку, багато підприємств повинні вносити оперативні зміни в організацію і техніку виробництва, досягаючи при цьому:
· підвищення можливостей переобладнання виробництва, уніфікації комплектуючих компонентів та матеріалів як умови підвищення гнучкості підприємства в цілому;
· підвищення якості виробів, розширення їх асортименту.
Оперативне регулювання здійснюється в масштабі всього підприємства за цехами (міжцехове) та на рівні окремих цехів – за дільницями і робочими місцями (внутрішньоцехове).
Міжцехове оперативне регулювання координує діяльність та забезпечує необхідні виробничі пропорції між цехами підприємства відповідно до послідовності технологічних процесів (заготівельних, обробних, складальних) та з урахуванням їх функцій (основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні цехи).
Внутрішньоцехове оперативне регулювання включає контроль робіт за дільницями та оперативне регулювання виробничих процесів.

4.2. Особливості оперативного регулювання різних видів діяльності
4.2.1. Оперативне регулювання виробничої діяльності фірми.
4.2.2. Оперативне регулювання будівельної діяльності фірми.
4.2.3. Оперативне регулювання торговельно-збутової діяльності фірми.
4.2.4. Оперативне регулювання технічно-інноваційної діяльності фірми.

4.2.1. Оперативне регулювання виробничої
діяльності фірми
Оперативне регулювання включає такі поняття, як оперативне планування та диспетчеризація діяльності підприємства (фірми).
Оперативне планування передбачає детальну розробку планів підприємства та його підрозділів (цехів, виробничих дільниць, бригад та робочих місць) на короткі відрізки часу – місяць, декаду, п’ять днів, добу, зміну. При цьому завдання розробки плану органічно та функціонально поєднується з організацією його виконання.
Завданням оперативного планування діяльності фірми є забезпечення умов та виявлення шляхів, засобів і невикористаних резервів виробництва для виконання поставлених перед фірмою завдань щодо доставки готової продукції до користувача та систематичне покращання техніко-економічних показників діяльності фірми.
Оперативне планування складається з двох етапів. Перший етап, на якому розробляються оперативні плани та графіки виготовлення і випуску продукції, називається оперативно-календарним плануванням (ОКП). Другий етап, що характеризується безперервним оперативним обліком, контролем та регулюванням виконання оперативних планів та ходу виробництва, називається диспетчеризацією.
Однією з важливих та найбільш складних функцій ОКП є розподіл робіт за робочими місцями. Якщо розподіляється число робіт (m) з чисельністю взаємозамінних робочих місць (n), то загальне число можливих варіантів розподілу (Вр) дорівнює: ВР = m/n.
Розподіл робіт за робочими місцями здійснюється поетапно:
· у цехах;
· на дільницях;
· у бригадах.
Основним завданням розподілу є забезпечення повного та чіткого виконання завдань виробничої програми і збереження ритмічної роботи підприємства, його цехів, дільниць, бригад та робітників.
Більш складним є розподіл робіт на серійних, дрібносерійних та одиничних виробництвах у зв’язку з необхідністю обліку різноманітної індивідуальної продуктивності діючого обладнання та праці робітників. Зумовлюється це тим, що продуктивність робочого місця визначається багатьма факторами, включаючи професійні навики та індивідуальні можливості робітників, стан обладнання, наявність інструменту.

4.2.2. Оперативне регулювання будівельної
діяльності фірми
Оперативне планування роботи цехів, дільниць, бригад, функціональних відділів та лабораторій значно відрізняється від планування діяльності підприємства в цілому – перш за все, у зв’язку з тим, що підрозділи підприємства не є господарською юридичною особою, тобто не мають свого розрахункового рахунку в банку, не мають можливості здійснювати повний господарський розрахунок при відсутності певного обліку затрат і результатів виробництва та встановлених оптових цін на продукцію кожного підрозділу.
У будівництві при встановленні планових показників та нормативів використовуються різноманітні варіанти, які залежать від розмірів об’єкта, що будується, та ступеня спеціалізації бригад.
Комплексним бригадам встановлюються такі показники та нормативи:
· зведення об’єкта в обумовлений за договором строк;
· кошторис витрат на будівельно-монтажні роботи, розрахований за певними елементами, нормативами та видами робіт;
· чисельність персоналу;
· фонд заробітної плати, розрахований за нормативами.
Спеціалізованим бригадам та ділянкам, що здійснюють певні види будівельних робіт, встановлюються планові показники, які схожі з показниками, що використовуються в промисловості:
· розроблена подетальна номенклатура та чисельність виконаних робіт протягом року, місяця, декади, доби;
· якість виконаних робіт за певними оціночними показниками (категорія, сортність, відхилення);
· чисельність персоналу та виробіток, визначена натуральними показниками виконаних робіт на одну людину;
· фонд зарплати;
· норми витрат матеріалів, інструменту, палива, енергії;
· норми втрат від поломок, позапланових простоїв обладнання, його позапланового ремонту.

4.2.3. Оперативне регулювання торговельно-збутової діяльності фірми
Важливою умовою успішної роботи підприємства є забезпечення виробництва замовленнями споживачів, на основі яких формуються поточні та оперативно-календарні плани підприємства.
План виробництва підприємства на основі отриманих замовлень формується відділом збуту, портфель замовлень якого складається з таких розділів:
· поточні замовлення, які забезпечують роботу підприємства;
· середньострокові замовлення зі строком виконання до 1 – 2 років та більше;
· перспективні замовлення, в тому числі, прогнозні на 2-5 років та більше.
Поточні замовлення, в основному, підкріплюються договорами, які укладаються відділом збуту на поставку продукції (виконання робіт)
На середньострокові та перспективні замовлення також бажано укладати договори, однак не завжди можна знайти замовника, який би гарантував покупку продукції, особливо нової, на декілька місяців або років вперед.
Більшість підприємств, щоб не виготовляти продукцію, яка не має попиту, та мінімізувати ризик стати банкрутом, дотримуються наступних правил:
· обмеження процесу створення продукції, яку намічено вивести на ринок, при відсутності попереднього договору на поставку;
· максимальна уніфікація комплектуючих вузлів, технології за всією номенклатурою виробів, що виробляються з метою швидкого початку виготовлення інших виробів при відмові споживача від наявного виробу;
· прагнення знайти найвигідніший для підприємства ринок збуту продукції;
· прагнення хоча б до мінімальних переваг своєї продукції порівняно з продукцією конкурента (зовнішній вигляд, міцність, простота в експлуатації, ціна та ін.);
· поширення реклами продукції;
· прагнення стати більш надійними партнерами для усіх споживачів.
Велика увага приділяється постачальникам сировини, матеріалів, заготовок, комплектуючих вузлів та деталей, палива, енергії та, перш за все:
· якості продукції, що постачається;
· надійності постачальника;
· цін і товарів, що постачаються;
· гнучкості виробництва постачальника, його здатності швидко пристосовуватись до нових потреб покупця.

4.2.4. Оперативне регулювання технічно-інноваційної діяльності фірми
Підготовка проекту нового виробу та нових технологій в російській практиці називається “технічною підготовкою виробництва”, яка є комплексом послідовних наукових, проектно-конструкторських, технологічних та виробничо-господарських робіт зі створення та освоєння нових виробів і впровадження нових технологій.
Технічна підготовка здійснюється в кожному випадку при організації виробництва нового або модернізованого промислового виробу, а також при впровадженні нових складних машин, обладнання та нових технологічних процесів.
Відомі наступні форми технічної підготовки виробництва:
· повна форма, яка використовується для організації підготовки випуску нової або модернізованої продукції технічно складного профілю масового великосерійного виробництва та включає повний цикл робіт за системою “наука – техніка – виробництво”;
· мала форма, що широко використовується при організації та підготовці випуску нескладної за конструкцією та технологією продукції, впровадження стандартного обладнання та інших оргтехзаходів;
· технологічна форма, яка використовується при підготовці до впровадження складного обладнання, технологічних ліній, систем управління.
Залежно від галузі виробництва та характеру продукції, що випускається, на підприємствах (фірмах) переважає одна з цих форм або використовується змішана форма.
Перед органами планування ставиться завдання скорочення строків технічної підготовки з метою прискорення реалізації проекту, скорочення витрат на здійснення технічної підготовки, підвищення якості робіт та планової дисципліни виконавців.
З метою скорочення строків технічної підготовки використовується метод паралельного та паралельно-послідовного ведення робіт, при якому, наприклад, другий етап починається раніше, ніж завершується перший, а третій – раніше, ніж завершується другий тощо.
Для поточного планування, контролю та обліку строків і затрат технічної підготовки в умовах серійного та масового виробництва складаються картки на кожну деталь (агрегат, інструмент). У картках вказуються планові строки початку та завершення робіт, виконавці, фактичні строки, вартість підготовки за кожною деталлю (агрегату, інструменту).
Планування великих будівельних об’єктів, складних проектів, заходів зі створення та освоєння нової техніки та технології здійснюється на основі “сіткового” графіку, який складається з робіт та подій.
“Сіткові” методи дозволяють скласти найбільш раціональний план роботи, встановивши чітку послідовність та черговість виконання всіх необхідних операцій та дій.
При недостатньому розмірі власного капіталу для реалізації проекту підприємство має можливість застосувати інноваційний лізинг. За договором лізингова компанія купує замовлені їй машини, обладнання, прилади у постачальників (у тому числі за імпортом) і передає їх в оренду.
Доцільність отримання майна за лізингом розраховується за формулою:

, при Нn > 0, (5.1)

де Д – сума середньорічного прибутку, який отриманий за рахунок лізингу, грн.;
П – сума платежів лізингової компанії в рік, грн.;
Ф – балансова вартість майна, отриманого за лізингом, грн.;
Hn – достатня для орендувача норма доходу на капітал, коефіцієнт.

4.3. Бюджетне регулювання діяльності
4.3.1. Поняття “бюджет”. Етапи складання бюджетів.
4.3.2. Види оперативних бюджетів.
4.3.3. Бюджет доходів і видатків структурних підрозділів.
4.3.4. Бюджет поточних грошових коштів.
4.3.5. Баланс фірм.

4.3.1. Поняття “бюджет”. Етапи складання бюджетів
Бюджет – кошторис доходів і видатків фірми. Як правило, складання бюджетів здійснюється в межах оперативного регулювання та планування. Виходячи із стратегічних цілей фірми, бюджети вирішують завдання розподілу рідкісних економічних ресурсів, які є у розпорядженні організації. Розробка бюджетів надає кількісну визначеність обраним перспективам існування фірми.
Етапи складання бюджетів:
1) встановлення загальних цілей розвитку фірми (здійснюється на рівні керівництва);
2) конкретизація загальних цілей та визначення завдань для кожного окремого підрозділу;
3) підготовка відділами та підрозділами оперативних бюджетів (на рік або півроку);
4) аналіз підготовлених бюджетів керівництвом та їх коригування;
5) підготовка кінцевих бюджетів.

4.3.2. Види оперативних бюджетів
Розрізняють декілька основних видів оперативних бюджетів:
– матеріальний бюджет – визначає види та кількість сировини, матеріалів, які необхідні для реалізації певного плану;
– бюджет закупок – конкретизує витрати на закупівлю всіх матеріалів, необхідних для реалізації планів;
– трудовий бюджет – веде облік прямих витрат праці, які неминучі при організації запланованих видів діяльності;
– бюджет адміністративних витрат – враховує витрати на виконання головних управлінських функцій: оклади управлінців, витрати на відрядження і ділові подорожі, гонорари, витрати на утримання службових приміщень та офісів тощо.

4.3.3. Бюджет доходів і видатків структурних підрозділів
Основою для визначення статей видатків бюджету є намічені стратегічні цілі розвитку організації та засоби їх досягнення.
Прогнози дохідної частини бюджету розроблюються шляхом обліку всіх можливих джерел доходів фірми: доходів від реалізації, процентів від інвестицій, виплат за використання ліцензій, субсидій уряду тощо.
При складанні бюджетів структурних підрозділів у розділі “Доходи” буде вказано кількість товарів, які повинні бути продані та середня ціна-нетто. У розділі “Видатки” – витрати на виробництво, розповсюдження товарів і маркетинг. Різниця між ними складе запланований прибуток. Розглядаючи бюджет, керівництво або затвердить його, або внесе до нього зміни. Після затвердження бюджет стане основою для придбання матеріалів, розробки графіка виробництва, складання штатного розкладу та маркетингових заходів. Складання бюджету може бути дуже важким завданням: методи складання бюджету варіюються від придбаних підрахунків до побудови складних моделей, які передбачають різні варіанти розвитку подій з допомогою комп’ютера.

4.3.4. Бюджет поточних грошових коштів
До основних фінансових бюджетів відносять:
· бюджет поточних грошових коштів;
· бюджет додаткових вкладень капіталу.
Бюджет поточних грошових коштів деталізує потік готівки (вхідні – доходи, вихідні – видатки) за визначений період часу.
Як правило, бюджет поточних грошових коштів складається на рік або півроку з розрахунком на кожний місяць.
На практиці є випадки визначення бюджетів поточних грошових коштів щотижня. Основою для складання прогнозу використовуються звіти про рух грошових коштів за кожен день.
Використання грошових коштів:
· оплата матеріалів;
· оплата праці;
· амортизація та інші затрати;
· проценти;
· податки;
· капітальні витрати;
· дивіденди.
Обсяг закупки матеріалів фірма визначає відповідно до обсягів продажу. Оплата матеріалів, які будуть потрібні в наступному кварталі, здійснюється в попередньому кварталі. Закупки матеріалів становлять приблизно 40 % річного продажу, витрати на працю – близько 30 %, інші витрати – амортизація, електроенергія, адміністративні витрати – майже 20 % річного продажу. Розділ “Праця плюс інші витрати” в бюджеті не змінюється протягом року (наприклад, запланована чисельність робітників на початок року не змінюється до кінця року). Процент та податки виплачуються в кінці кварталу. Закупівлю нового обладнання (капітальні витрати) фірма робить перед початком нового сезону. Виплати квартальних дивідендів складають близько 75 % розрахованого в прогнозованому звіті про прибутки та збитки чистого доходу.
Підготовка традиційного бюджету поточних грошових коштів заснована тільки на прогнозі продажу. Але на практиці існує ряд варіантів розвитку подій. Тому найбільш оптимальним буде такий бюджет, який передбачає можливі зміни, тобто орієнтовані не тільки на продаж. Крім того, гнучкість бюджету надає можливість управляти співвідношенням між постійними і змінними витратами.

4.3.5. Баланс фірм
Інформація про фінансовий стан фірми міститься в головному елементі пакету фінансової звітності – балансі фірми.
Баланс фірми – це деталізоване відображення фінансового стану фірми на конкретний момент, який відображає, з одного боку, склад фірми, тобто все те, чим володіє фірма на дату складання балансу, а з іншого – показує джерела формування та накопичення капіталу (коштів).
Головним є баланс активів і пасивів фірми. Крім нього існує баланс доходів і видатків, що містяться в звітах про фінансові результати та їх використання і про фінансово-майновий стан фірми. Баланс доходів і видатків фірми містить відомості про надходження і використання коштів у балансуванні між ними.
Основними завданнями балансу доходів і видатків є:
· виявлення резервів та мобілізація ресурсів, зниження витрат виробництва та обігу і збільшення на цій основі накопичень, економічно доцільне використання грошових ресурсів для фінансування виробництва та будівництва, соціального розвитку колективу; забезпечення максимально можливого підвищення ефективності виробництва, зростання його обсягів;
· забезпечення безперервного зростання платежів до бюджету за рахунок прибутку; розвиток кредитних взаємовідносин об’єднань, підприємств з банками за рахунок збільшення частки довгострокових кредитів.

4.4. Диспетчеризація
4.4.1. Зміст та завдання диспетчерського регулювання діяльності фірми.
4.4.2. Технічні засоби диспетчеризації.

4.4.1. Зміст та завдання диспетчерського
регулювання діяльності фірми
Завершальним етапом оперативно-виробничого планування є диспетчеризація.
Диспетчеризація – це централізований контроль та безперервне оперативне керівництво поточним ходом виробництва в обсягах підприємства та його підрозділів.
Завдання диспетчеризації:
· оперативний облік та контроль робіт за графіками, керівництво своєчасним забезпеченням робочих місць усіма елементами підготовки підприємства (матеріалами, інструментами, станками, своєчасним ремонтом тощо) без відриву виконавця від роботи;
· поточне узгодження виробничих завдань у межах дільниці, цеху та цехів, заводу з метою усунення і попередження порушень плану та забезпечення його безперервного виконання.
Зміст диспетчерського регулювання та його методи залежать від типу виробництва.
Об’єкти диспетчеризації.
1. Одиничне та дрібносерійне виробництво – строки виконання важливих робіт за певними замовленнями та оперативна підготовка до виконання поточних замовлень.
2. Серійне виробництво – строки запуску-випуску партій предметів праці, стан складських заготовок, ступінь комплектного забезпечення та складальних робіт.
3. Великосерійне та масове виробництво – дотримання встановлених тактів роботи потокових ліній, стан внутрішньолінійних та міжлінійних розділів.
На підприємствах будь-якого типу виробництва основними об’єктами диспетчерського контролю є випуск товарної продукції згідно із встановленим планом, обсягом та строком, станом незавершеного виробництва, матеріально-технічним забезпеченням виробництва.

4.4.2. Технічні засоби диспетчеризації
Технічні засоби диспетчеризації за призначеннями поділяються на такі групи:
1) апарати і прилади, що служать засобами зв’язку між диспетчерськими пунктами, які знаходяться в підрозділах заводу, а також зв’язку диспетчерів з директором, головним інженером та керівним персоналом цехів, дільниць, служб та відділів заводоуправління;
2) апарати дистанційної передачі тексту та графіки;
3) засоби телевізійної техніки, призначені для спостереження за роботою окремих ділянок цехів (особливо відповідальною) та обладнанням, яке дорого коштує;
4) пристрої виробничої сигналізації, яка залежно від призначення поділяється на:
– пошукову, призначену для пошуків на території заводу керівників, відповідальних працівників;
– для визову, призначену для усунення втрат робочого часу;
– контрольну, призначену для дистанційного автоматичного обліку (контролю) виробництва;
5) засоби технічного обліку та контролю (установки автоматичного обліку та контролю роботи обладнання, автоматичні системи рахування та виготовлення виробів);
6) засоби зберігання інформації. Найбільш ефективно завдання оперативного планування і диспетчерського регулювання процесу виробництва вирішуються в умовах використання електронно-обчислювальних машин.

4.4.3. Підходи до визначення розміру фірми
Практично важливою проблемою концентрації і деконцентрації виробництва продукції (надання послуг) за ринкових умов господарювання є обгрунтування найдоцільніших розмірів підприємств певної галузі народного господарства.
Оптимальним прийнято вважати такий розмір підприємства, за якого забезпечується отримання максимально можливого прибутку за мінімальних витрат виробничо-фінансових ресурсів. Найбільш відпрацьованим є метод визначення розмірів фірм, підприємств, що виготовляють однорідну (однакову) продукцію. Дослідження і конкретні розрахунки оптимального розміру будь-яких монономенклатурних підприємств можна зробити за такими трьома показниками:
· чисельність працюючих;
· обсяг виробництва товарної продукції;
· витрати на грошову одиницю товарної продукції.
На основі встановлення кореляційних зв’язків вихідних статистичних даних були побудовані лінії функціональних залежностей типу: у=а0+а1х.
За незалежну змінну (у) взято чисельність працюючих, а за залежні (х) – обсяг товарної продукції та витрати на одну гривню товарної продукції.
Поступова оптимізація або наближення розмірів діючих підприємств до оптимальних значень сприятимуть підвищенню ефективності підприємницької діяльності.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економіка та організація діяльності фірми (Гаєвська)