Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економіка та організація діяльності фірми (Гаєвська) скачати онлайн-> Розділ 9. АНТИКРИЗОВЕ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ФІРМОЮ ЯК ІНТЕГРОВАНИМ ОБ’ЄКТОМ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Розділ 9. АНТИКРИЗОВЕ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ФІРМОЮ ЯК ІНТЕГРОВАНИМ ОБ’ЄКТОМ ГОСПОДАРЮВАННЯ



9.1. Особливості антикризового управління фірмою
9.1.1. Реакція фірми на кризовий стан.
9.1.2. Місце антикризового управління в економічній діяльності фірми.
9.1.3. Аналіз виникнення кризової ситуації.
9.1.4. Оцінка можливостей та способів подолання кризи.

9.1.1. Реакція фірми на кризовий стан
Економічні результати діяльності будь-якої фірми зазнають коливань і залежать від багатьох факторів. Це призводить до того, що більшість фірм проходять стадії підйому і спаду, а багато з них опиняються в кризовій ситуації і наближаються або стають банкрутами.
Економічна кризова ситуація – це раптове (незаплановане) настання обмеженої чи припинення результативної (ефективної) діяльності фірми з важко прогнозованими наслідками її подальшого функціонування і розвитку.
Криза фірми обумовлюється нестачею власного капіталу, борговими зобов’язаннями, що зростають; некомпетентністю керівництва фірми, яке не здатне своєчасно розпізнати і усунути причини кризи; зовнішніми причинами – нестійкістю фінансового ринку.
Показник кризи фірми – її неплатоспроможність.
Реакцією фірми на кризовий стан є застосування захисної або наступальної тактики.
Захисна тактика полягає у проведенні заходів щодо збереження, основою яких є:
· скорочення витрат;
· закриття підрозділів фірми;
· звільнення персоналу;
· скорочення виробництва і збуту.
Найбільш ефективною є наступальна тактика, яка, поряд з економними, ресурсозберігаючими заходами, передбачає:
· активну маркетингову політику;
· політику більш високих цін;
· збільшення витрат на удосконалення виробництва за рахунок його модернізації, оновлення основних фондів, впровадження перспективних технологій;
· використання резервів.
У той же час змінюється або зміцнюється керівництво підприємства, проводиться комплексний аналіз та оцінка ситуації і, якщо потрібно, корегується філософія, основні принципи діяльності фірми.

9.1.2. Місце антикризового управління
в економічній діяльності фірми
Важливість антикризового управління зумовлюється наступними чинниками:
· його головною метою є забезпечення тривалого положення на ринку і стабільно стійких фінансів фірми при будь-якій економічній і політичній ситуації в країні;
· у його межах застосовуються, в основному, ті управлінські інструменти, які в умовах України найбільш ефективні для усунення тимчасових фінансових ускладнень і вирішення інших поточних проблем фірми;
· головне в антикризовому управлінні – прискорена реакція на суттєві зміни зовнішнього середовища;
· в основу антикризового управління покладено процес постійних і послідовних інновацій у всі галузі діяльності фірми;
· антикризове управління спрямоване на те, щоб навіть у складній ситуації, в якій опинилася фірма, можна було ввести в дію такі управлінські і фінансові механізми, які дозволили б подолати труднощі із найменшими для фірми втратами.

9.1.3. Аналіз виникнення кризової ситуації
Характерними причинами фінансової кризи фірми і банкрутства є:
· відставання від потреб ринку (за запланованим асортиментом, якістю, ціною тощо). У даному випадку можна вести мову про хворобу бізнесу;
· незадовільне фінансове керівництво фірмою, коли надлишково збільшуються зобов’язання. У даному випадку це хвороба фінансового управління.
Ці причини кризових ситуацій характерні для всіх фірм незалежно від країни виробництва і ринку.
Відставання від потреб ринку зумовлює зниження або недостатнє зростання виручки; незадовільне фінансове керівництво фірмою спричинює випереджаючий приріст зобов’язань. Ситуація особливо погіршується, коли відсутнє планування і управління грошовими потоками.

9.1.4. Оцінка можливостей та способів
подолання кризи
Оцінка можливостей та способів подолання кризи починається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. На основі даних носіїв інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а також якість фінансового стану фірми.
Після отримання необхідних даних про фінансовий стан фірми та причини фінансової кризи робиться висновок щодо ліквідації чи санації даної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал зруйновано, капітал втрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію суб’єкта господарювання, яка може здійснюватися на добровільній основі (злиття, продаж об’єкта цілком або частинами та ін.) і в примусовому порядку (процедура банкрутства на підставі рішення судового органу).
У випадку, коли фірма має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, володіє достатньо підготовленим управлінським персоналом, ринками збуту, виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямам економіки країни, приймається рішення про проведення санації (фінансового оздоровлення, відродження ефективної виробничо-господарської діяльності).
Для подолання кризової ситуації фірмою розробляється стратегія фінансового оздоровлення. Її завдання – визначити основні напрями антикризових заходів і загальну очікувану ефективність. На основі стратегії фінансового оздоровлення розробляються більш конкретні документи: плани маркетингу, виробничі плани, графіки робіт та ін.

9.2. Проектування механізму виходу фірм із кризи.
9.2.1. Оцінка зовнішніх і внутрішніх чинників кризи.
9.2.2. Завдання управління в умовах кризи.
9.2.3. Розробка та виконання програм виходу з кризи.

9.2.1. Оцінка зовнішніх і внутрішніх
чинників кризи
Успіхи та невдачі діяльності фірми необхідно розглядати як взаємодію цілого ряду факторів: зовнішніх та внутрішніх.
В економічній літературі до зовнішніх факторів, які суттєво впливають на діяльність фірми, належать:
1) розмір і структура потреб населення;
2) рівень доходів і нагромаджень населення, а, отже, і його купівельна спроможність;
3) політична стабільність і спрямованість внутрішньої політики;
4) розвиток науки і техніки, який визначає всі складові процесу виробництва товару і його конкурентоспроможність;
5) рівень культури, що виявляється у звичках і нормах споживання;
6) міжнародна конкуренція.
Наприклад, закордонні фірми в одних випадках виграють за рахунок дешевої праці, а в інших – більш досконалих технологій.
На фінансовому стані більшості фірм негативно позначаються і наслідки загальноекономічного спаду, інфляції, неочікувані зміни в галузі державного регулювання, різкі спади державного замовлення. Такі труднощі характерні для нашої країни.
Не менш численні і внутрішні фактори, які визначають розвиток фірми і є результатом її роботи. Загалом їх можна представити у вигляді чотирьох груп:
1) стратегія фірми;
2) принципи діяльності фірми;
3) ресурси і їх використання;
4) якість і рівень маркетингу.
У свою чергу, вони включають значну кількість конкретних факторів, які діють на кожній фірмі вибірково.
Інші фактори, що посилюють кризову ситуацію фірми.
1. Виникнення збитків фірми, пов’язаних із незадовільною постановкою роботи з ринком, нездатністю товару успішно конкурувати з іншими товарами, що знаходяться на ринку, несвоєчасне оновлення асортименту товарної продукції.
2. Різке підвищення рівня витрат виробництва і збуту товару, що може бути викликано великою кількістю причин, починаючи з нераціональної структури та роздутого штату управління, використання технологій, засобів і предметів праці, що дорого коштують, тощо.
3. Втрата рівня культури виробництва і культури фірми взагалі, яка включає кваліфікований склад персоналу, технічний рівень виробництва, психологічну атмосферу керівного персоналу і всього колективу фірми, його впевненість в ефективній роботі.
4. Наявність стимулів праці у персоналу фірми.
Усі ці фактори, діючи в різних напрямах, призводять до руйнування організаційного, економічного і виробничого механізму функціонування фірми.

9.2.2. Завдання управління в умовах кризи
Метою антикризового управління є реалізація заходів щодо виходу фірми із кризового стану. Заходи антикризового управління можна поділити на тактичні і стратегічні.
Тактичні (оперативні) заходи щодо виходу фірми із кризи полягають в:
· усуненні поточних збитків;
· виявленні внутрішніх резервів;
· залученні спеціалістів;
· кадрових змінах;
· отриманні кредитів;
· отриманні відстрочки платежів;
· зміцнення дисципліни.
Стратегічні заходи полягають у:
· аналізі й оцінці виробничого потенціалу, виробничих програм, політики доходів та інвестицій;
· розробці концепції фінансового оздоровлення фірми: фінансової, маркетингової, технічної, управлінської, інвестиційної;
· розробці плану заходів.

9.2.3. Розробка та виконання програм виходу з кризи
У сучасних умовах економічної і соціально-політичної нестабільності в Україні ймовірність банкрутств різко підвищується. Проте для подолання кризової ситуації фірма може використовувати ряд способів (методів, шляхів виходу із банкрутства і фінансового оздоровлення), що апробовані на практиці.
Ці способи і методи відображаються в антикризовій програмі фірми, яку розробляють висококваліфіковані спеціалісти (експерти).
Необхідно підкреслити, що антикризова програма використовується як для санації фірм-банкрутів, так і для покращання фінансового стану і виходу із кризи фірм, що знаходяться на межі банкрутства.
Структура антикризової програми передбачає 4 основних напрями і, відповідно, 4 стани реалізації даної програми.
1. Докорінна перебудова структури управління, організації виробництва і праці. Необхідно максимально спростити структуру управління, різко скоротити управлінські і накладні витрати всіх видів. Особливу увагу потрібно приділити вибору оптимальних систем організації та оплати праці.
2. Підтримка мінімальної стабільності виробництва в умовах кризового періоду передбачає подальше скорочення накладних витрат, зниження витрат на утримання соціально-культурних об’єктів, що знаходяться на балансі фірми, збереження господарських зв’язків, що склалися, і пошук нових партнерів, розпродаж надлишкових запасів, обладнання, неліквідів тощо; перегляд товарної номенклатури; поділ фірми на ряд господарсько самостійних фірм із збереженням за головною фірмою основної частки в статутному капіталі організованих фірм.
3. Впровадження ефективної технології та організації виробництва і збуту продукції (робіт, послуг) фірми. Передбачає забезпечення максимально можливої доставки до периферії фірми (де здійснюється приймання і відвантаження матеріалів і товарів) для кожної її філії; впорядкування товарообігу, вибір оптимальних форм збуту і каналів товарообігу; скорочення до мінімуму транспортних витрат тощо.
4. Використання фінансово-правових прийомів і методів стабілізації економічного стану фірми. Передбачається запобігання і стягнення простроченої дебіторської заборгованості; додатковий випуск акцій та облігацій з метою залучення додаткових грошових ресурсів для підтримання платоспроможності і задовільного фінансового стану; розумне застосування митних пільг і звільнень при здійсненні зовнішньоекономічних операцій; оптимальне податкове планування тощо.

9.3. Організаційно-структурна трансформація, фінансове оздоровлення та банкрутство
9.3.1. Процедура ліквідації фірми.
9.3.2. Механізм та формування стратегії санації.
9.3.3. Реорганізація фірми як реакція на кризу.

9.3.1. Процедура ліквідації фірми
Ряд ліквідаційних процедур пов’язаний з функціями фінансового менеджменту, що покладається на ліквідаційну комісію, яка відповідно до законодавства здійснює загальне управління майном підприємства-банкрута.
1. Оцінюється майно підприємства-банкрута за балансовою вартістю. Така оцінка здійснюється на основі повної інвентаризації майна підприємства, що знаходиться в володінні на правах власності або повного господарського володіння.
2. Оцінка майна підприємства-банкрута за ринковою вартістю. Так як майно підприємства-банкрута підлягає реалізації з метою задоволення претензій кредиторів, воно повинно попередньо оцінюватися за мінімальною ринковою вартістю.
3. Визначення ліквідаційної маси. Основою для її формування є все майно підприємства-боржника, оцінене за ринковою вартістю, за окремим винятком, передбаченим діючим законодавством. Так, не підлягає включенню до ліквідаційної маси майно боржника, яке є предметом застави; майно, орендоване боржником, або таке, що знаходиться у нього на відповідальному збереженні; особисте майно його працівників. При ліквідаційних процедурах, пов’язаних з банкрутством державних підприємств, до ліквідаційної маси не входять деякі об’єкти соціально-комунальної сфери, що знаходяться на балансі боржника.
4. Вибір найбільш ефективних форм продажу майна. Рішення про вибір форм продажу майна приймає ліквідаційна комісія за погодженням із зборами кредиторів. Він обумовлюється отриманням максимально можливої суми від реалізації майна. Голова ліквідаційної комісії повинен забезпечити через засоби масової інформації оголошення про порядок продажу майна підприємства-банкрута, склад, умови та строки його придбання. У випадку надходження двох або більше пропозицій голова ліквідаційної комісії призначає проведення конкурсу або аукціону.
5. Забезпечення задоволення претензій кредиторів. Джерелом забезпечення такого рівня претензій є засоби, виручені від продажу майна боржника.
Сума цих засобів розподіляється в наступній послідовності.
І етап. Відшкодування за рішенням арбітражного суду, пов’язаними з проведенням справ про:
– відшкодування затрат ліквідаційної комісії;
– відшкодування затрат розпорядника майна;
– відшкодування вимог кредиторів, забезпечених заставами.
ІІ етап. Виконання зобов’язань перед робітниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків робітників до статутного фонду і виплат за акціями трудового колективу):
– задоволення вимог за загальнодержавними та місцевими податками, неподатковими платежами до бюджету, вимог органів державного страхування та пенсійного забезпечення;
– задоволення вимог кредиторів, не забезпечених заставою;
– задоволення вимог щодо повернення внесків робітників до статутного фонду та виплат за акціями трудового колективу:
– задоволення інших вимог.
Наступні вимоги задовольняються після повного задоволення попередніх. У випадку недостатності засобів від продажу майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно до належної кожному кредитору суми.
6. Розробка ліквідаційного балансу. Розробляється ліквідаційною комісією після повного задоволення всіх вимог кредиторів та подається до арбітражного суду. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилось майна, арбітражний суд виносить постанову про ліквідацію юридичної особи банкрута.
Якщо ж майна підприємства-банкрута вистачило для задоволення всіх вимог кредиторів, воно вважається вільним від боргів і може продовжувати підприємницьку діяльність.

9.3.2. Механізм санації та формування
стратегії санації
Санація є системою заходів для уникнення проголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації. Вона проводиться в трьох основних випадках:
1) до порушення кредиторами справи про банкрутство, якщо підприємство у спробах виходу з кризового стану звертається до зовнішньої допомоги зі своєї ініціативи;
2) якщо підприємство, звернувшись до арбітражного суду із заявою про власне банкрутство, одночасно пропонує умови своєї санації (такі випадки найбільш характерні для державних підприємств );
3) якщо рішення про проведення санації виносить арбітражний суд на основі пропозицій, що надійшли до боржника від бажаючих задовольнити вимоги кредиторів і виконати його зобов’язання перед бюджетом.
У двох останніх випадках санація здійснюється в процесі справи про банкрутство при умові згоди зборів кредиторів зі строками їх вимог на переведення боргу.
Залежно від глибини кризового стану підприємства та умов надання йому зовнішньої допомоги розрізняють два види санації:
1) без змін статусу юридичної особи підприємства, що підлягає санації (здійснюється з метою уникнення неплатоспроможності підприємства, якщо його кризовий стан розглядається як кризове явище). Цей вид санації має такі форми:
· погашення боргу підприємства за рахунок засобів бюджету (тільки для державних підприємств);
· погашення боргу підприємства за рахунок цільового банківського кредиту (здійснюється, як правило, комерційним банком, що обслуговує підприємство, після ретельного аудиту діяльності останнього. Це переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові з відповідним підвищенням ставок процента);
· перенесення боргу на іншу юридичну особу (на основі договору; для здійснення такої санації вимагається обов’язкова згода кредитора);
· випуск облігацій (та інших боргових цінних паперів) під гарантію санатора (здійснюється, як правило, комерційним банком, що обслуговує підприємство, якщо з якихось причин надання йому банківського кредиту неможливе; у ролі санатора може бути страхова компанія);
2) із зміною статусу юридичної особи підприємства, що підлягає санації. Має назву реорганізації підприємства і вимагає ряду реорганізаційних процедур, пов’язаних зі зміною його форми власності, організаційно-правової форми діяльності. Здійснюється при більш глибокому кризовому стані підприємства). Цей вид санації має такі форми:
· злиття;
· поглинання;
· розподіл (відщеплення);
· перетворення у відкрите акціонерне товариство;
· передача в оренду;
· приватизація.
Процес реорганізації підприємств, що підлягають санації, потребує попередньої розробки проекту санації, в якому відображаються:
1) економічний та фінансовий стан підприємства-боржника до початку санації;
2) головні причини, що обумовлюють критичний фінансовий стан підприємства-боржника;
3) мета та форми санування;
4) план санування з виділенням першочергових заходів з фінансового оздоровлення підприємства;
5) розрахунок ефективності запропонованої форми санації;
6) визначення критеріїв (умов), що забезпечують успіх проведення санації в запропонованій формі.
Результати санації (хоча і спрямовані на відвернення неплатоспроможності та відновлення фінансової стійкості підприємства) у кінцевому результаті можуть бути оцінені за допомогою розміру додаткового прибутку (різниці між сумою до і після здійснення санації). Додатковий прибуток у цьому випадку отримується за рахунок нормалізації господарської діяльності підприємства при відповідній фінансовій підтримці.
Затрати на здійснення санації визначаються шляхом розробки спеціального бюджету.
Принципово ці затрати можуть розглядатись як інвестиції санатора в сановане підприємство з метою отримання прибутку в наступному періоді.
Мета санації вважається досягненою, якщо за рахунок зовнішньої фінансової допомоги або реорганізації вдалося нормалізувати виробничу діяльність та уникнути оголошення підприємства-боржника банкрутом з наступним зупиненням його діяльності та продажем майна.

9.3.3. Реорганізація фірми як реакція на кризу
Зміна статусу юридичної особи санованого підприємства як форма санації носить назву реорганізації підприємства і вимагає ряду реорганізаційних процедур, пов’язаних зі зміною його форми власності, організаційно-правової форми діяльності. Вона здійснюється при більш глибокому кризовому стані підприємства. Такий вид санації має наступні основні форми:
а) злиття – здійснюється шляхом об’єднання підприємства-боржника з іншим фінансово стійким підприємством, у результаті якого підприємство-боржник втрачає свій юридичний статус. У процесі злиття підприємства об’єднують свої бухгалтерські баланси. Для санованого підприємства при злитті забезпечується збереження робочих місць і напряму виробничої діяльності.
Для санатора мотивом злиття з підприємством-боржником може бути ефект синеризма, пов’язаний з новими можливостями внутрішньої кооперації, диверсифікації продукції, ринків збуту тощо;
б) поглинання – здійснюється шляхом придбання підприємства-боржника підприємством-санатором (для останнього це є однією з форм інвестицій – придбання цілісного майнового комплексу або головної частини його активів). Для санатора ефект поглинання також пов’язаний з синеризмом. Сановане підприємство при поглинанні звичайно втрачає свій самостійний статус, хоча як юридична особа може зберегтися у вигляді дочірнього підприємства;
в) розщеплення – така форма санації може використовуватися для підприємства, що здійснює багатогалузеву господарську (виробничу) діяльність. Її ефект полягає в тому, що за рахунок суттєвого скорочення надбудованого управлінського апарату, невиробничих та допоміжних служб значно скорочується сума постійних витрат і зростає ефект операційного ліверіджу нових відщеплених підприємств. Виділені в процесі розщеплення підприємства отримують статус нової юридичної особи, а майнові права та обов’язки переходять до кожного з них на основі розщепленого балансу;
г) перетворення у відкрите акціонерне товариство – здійснюється з ініціативи засновників, дозволяє суттєво розширити фінансові можливості підприємства, забезпечити шляхи виходу з кризи і дати новий імпульс його економічному розвитку. Умовою такої санації є необхідність забезпечення засновниками мінімального розвитку статутного фонду, встановленого законодавством;
д) передача в оренду – ця форма в сучасних умовах характерна для санування державних підприємств, при якій вони передаються в оренду членам трудового колективу. Умовою її здійснення є прийняття на себе колективом орендаторів боргів санованого підприємства. Така форма санації може використовуватися і для підприємств недержавної форми власності;
є) приватизація – за допомогою цієї форми сануються державні підприємства. Умови та форми приватизації державних підприємств регулюються розширеною системою законодавчих актів.
Процес реорганізації санованих підприємств вимагає попередньої розробки проекту санації.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економіка та організація діяльності фірми (Гаєвська)