Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економіка аграрних підприємств (Андрійчук В.Г.) скачати онлайн-> Тема 21. СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ І ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ 21.1. Суть і фактори розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва

Тема 21. СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ І ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ 21.1. Суть і фактори розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва


Спеціалізація сільськогосподарського виробництва органічно поєднана з його розміщенням. Вони є формами суспільного поділу праці і знаходяться в постійному взаємозв’язку та взаємозумовленості. Розміщення характеризує кількісний бік суспільного поділу праці і вказує, які види продукції, в якому розмірі й на яких площах виробляються на тій чи іншій території (в зоні, області, районі, мікрозоні, окремій виробничій одиниці). Спеціалізація відбиває якісний бік суспільного поділу праці і вказує, виробництво яких саме видів продукції є переважаючим на даній території. Це — ефективна форма організації сільського господарства, яка дає можливість зосередити виробництво певних видів продукції на окремих територіях і підприємствах і одержати завдяки цьому кращих результатів господарської діяльності.

Економічний стан підприємств і регіонів значною, а інколи вирішальною мірою залежить від вибору галузей сільського господарства та їх поєднання, тобто від спеціалізації виробництва. Спеціалізація — це не місцеве явище, притаманне лише окремим підприємствам, регіонам чи країнам. Уже багато років у світовому сільському господарстві простежується тенденція до поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва на всіх рівнях його організації. Все менша кількість підприємств і регіонів працює на принципі самозабезпечення, який раніше був домінуючим.

На розміщення і спеціалізацію сільськогосподарського виробництва впливають природно-кліматичні, економічні, біологічні і соціальні фактори. Одним з найважливіших є природно-кліматичний фактор. Типи ґрунтів, температурний режим, кількість опадів найістотніше впливають на розміщення сільськогосподарських культур і спеціалізацію виробництва. Результатом такого впливу є формування на території окремих держав, у тому числі й в Україні, природних зон, які мають чітку спеціалізацію на виробництві певних видів продукції. Територіальна спеціалізація значною мірою зумовлює і спеціалізацію окремих підприємств на видах діяльності, які є визначальними для даної зони.

Особливість впливу цього фактора полягає в тому, що лише невелика кількість специфічних видів продукції може вироблятися на обмежених територіях (наприклад, рис, цитрусові, чай тощо), більшість видів сільськогосподарської продукції мають досить великий ареал виробництва, тому при виборі виробничого напряму і поєднанні галузей слід враховувати вплив інших факторів. Серед них в умовах ринку чільне місце займає фактор (принцип) економічних переваг. Підприємства, регіони і навіть країни зосереджують зусилля на виробництві тих видів продукції, які забезпечують максимальну економічну вигоду або мінімальні економічні втрати порівняно з іншими видами діяльності. При цьому мається на увазі, що підприємство (регіон, країна), виробляючи найбільш економічно ефективні види продукції, реалізує їх, одержує дохід, за рахунок якого придбає необхідні товари сільськогосподарського походження, які виробляти в себе економічно менш вигідно порівняно з витратами, що несе підприємство на їх купівлю.

До поглиблення спеціалізації підприємств (регіонів) спонукає конкуренція між сільськогосподарськими товаровиробниками, що значно посилюється в умовах насиченого продовольством ринку. Зрештою кожне підприємство концентрується на виробництві тих видів продукції, які є конкурентоспроможними і забезпечують його економічне існування як юридичної особи. Під впливом конкуренції підприємства змушені відмовлятися від виробництва тих видів продукції, які економічно менш ефективні порівняно з рівнем ефективності виробництва цих самих видів продукції на інших підприємствах (регіонах). Як бачимо, цей фактор є одним з економічних важелів, що поглиблює поділ сільськогосподарської праці.

Важливим фактором розміщення і спеціалізації є наявність ринків збуту сільськогосподарської продукції. Підприємствам вигідно збільшувати виробництво тих її видів, на які є сталий попит. І навпаки, часті проблеми зі збутом певних видів продукції призводять до відмови підприємств від їх виробництва, незважаючи навіть на те, що для такого виробництва є сприятливі природно-кліматичні умови. Саме під впливом цього фактора навколо великих міст та індустріальних центрів сформувалися свого часу приміські зони з овоче- і картопле-молочним напрямом спеціалізації.

На розміщення і спеціалізацію впливає відстань і якість доріг до ринку збуту сільськогосподарської продукції. Чим менша відстань до ринків збуту і кращі дороги, тим менші транспортні витрати, тим буде вища, за інших однакових умов, економічна ефективність виробництва продукції. З огляду на сказане підприємствам стає доцільним розвивати ту галузь, продукція якої використовується як сировина для переробних підприємств, розміщених поблизу землекористування даного підприємства.

Забезпеченість трудовими ресурсами, їх кваліфікація нерідко виступає обмежувальним фактором для розвитку певних галузей сільськогосподарського виробництва, насамперед тих, які є трудомісткими за нинішнього рівня механізації виробничих процесів. В умовах України до таких галузей належать овочівництво і баштанництво, льонарство, хмелярство, садівництво, виробництво цукрових буряків. Підприємства нерідко маючи добрі грунтово-кліматичні умови і ринок збуту трудомісткої продукції, а також сприятливу для неї економічну кон’юнктуру, не можуть збільшити її виробництво через нестачу власної робочої сили і неможливість вирішити цю проблему шляхом її додаткового найняття. Така ситуація склалася в першій половині 90-х років у ряді регіонів України, передусім розташованих у приміських зонах. Саме нестача тут робочої сили стала однією з причин істотного скорочення виробництва овочів, картоплі і певною мірою молока.

В умовах планово-централізованої економіки серйозний вплив на розміщення і спеціалізацію виробництва справляв такий фактор, як централізовані капіталовкладення, що здійснювалися з державного бюджету. Завдяки таким вкладенням на півдні України створена зона рисосіяння, побудовано багато свино- і скотовідгодівельних комплексів і птахофабрик. Проте нині, в умовах розбудови ринкової економіки цей фактор втратив своє колишнє значення. На перший план тепер виступає наявність у підприємства власних коштів і можливість взяття ними кредитних ресурсів, необхідних для подальшого розвитку певної галузі, на якій вони спеціалізуються або передбачають спеціалізуватися.

На розміщення і спеціалізацію значний вплив справляють біологічні фактори, насамперед, шкідники і хвороби сільськогосподарських культур. Наприклад, у сприятливих для цукрових буряків грунтово-кліматичних умовах Лісостепу підприємства не можуть розширювати їх площі посіву більш ніж на двох полях у сівозміні, оскільки це може призвести до неконтрольованого поширення довгоносика, бурякової гнилі і зниження врожайності коренів. У південних областях України підприємства повинні обмежувати вирощування соняшнику одним полем у десятипільній сівозміні, оскільки збільшення частки його посіву в структурі посівних площ призводить до виснаження ґрунту і поширення хвороб та шкідників цієї культури. Існує ряд інших обмежень за сівозміною з точки зору добору для окремих культур найкращих попередників.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економіка аграрних підприємств (Андрійчук В.Г.)