Головна Головна -> Підручники -> Підручник скачати онлайн-> 3. Політичні та правові вчення у США періоду боротьби за незалежність

3. Політичні та правові вчення у США періоду боротьби за незалежність



Як відомо, колонізація Північної Америки здійснювалася англійцями за складних політичних і соціально-економічних умов.

На суспільне життя колоній-поселень значною мірою впливали зовнішній та внутрішній чинники. Це, по-перше, воєнне протистояння Англії з Голландією, Францією та Іспанією; по-друге, ідейна боротьба між поселенцями — прибічниками англіканської церкви та протестантами-кальвіністами.

Ця боротьба перекинулася з метрополії та не обмежувалася вимогами “очищення” церкви та з’ясування, яка ж конфесія більше відповідає християнським заповідям. Головною метою ідейного протистояння частини протестантів було розширення ролі церкви в суспільстві, виборювання нею права політичного впливу в державі. Вони обстоювали практику вирішення релігійних проблем у їх взаємозв’язку з загальнодержавними, за допомогою пресвітерів, що обиралися з мирян.

Інша частина протестантів — пуритани — вважала офіційну англіканську церкву такою, що відступила від християнських заповідей, а кальвіністські принципи розбудови церкви — пресвітерів, синодів — невідповідними Святому Письму. Перегодом цей напрям радикального пуританізму отримав назву “сепаратистів”, “індепендентів” (незалежних).

Помірковані пуритани (пресвітеріани) сприяли антифеодальним устремлінням англійської буржуазії як у метрополії, так і в колоніях, а радикальний пуританізм, основною ідеологією якого було відродження ранньохристиянських заповідей та рівності в релігійному і світському житті, був близьким до “плебейських” єресей Європи і заклав основи революційно-демократичної політико-правової ідеології періоду боротьби колоністів за незалежність.

Радикальні пуритани (індепенденти, або сепаратисти) зазнавали жорстоких переслідувань з боку держави (королівської влади) та офіційної церкви, що підштовхувало їх до переселення в Голландію та колонії.

Під час одного з таких переселень майже ста осіб з Англії та Голландії з’явилося першоджерело американської Конституції — угода, що була укладена ними на кораблі “Мейфлауер”, метою якої стало створення громадянського і політичного організму для підтримання порядку та безпеки[29]. День висадки цих переселенців (“батьків-пілігримів”) 22 грудня і нині святкується в Америці.

В ідейній боротьбі означених напрямків пуританські мислителі сприяли розвиткові уявлень про народний суверенітет і республіканський демократизм, що знайшли втілення в конституційних установах, серед яких “Основні положення”, проголошені в Коннектікуті 1639 р., та “Массачусетська хартія вольностей” 1641 і 1648 pp.

Згодом торгове суперництво між колоніями й метрополією, невдоволення деспотизмом короля і позицією парламенту метрополії стимулювало визвольний рух у всіх 13 колоніях, що обернувся воєнними діями навесні 1775 p., які тривали впродовж наступних семи років.

Відтоді політико-правова думка у США швидко розвивалася за двома напрямками.

Представники першого — Б. Франклін, Т. Пейн і Т. Джефферсон виборювали ідеї демократичної республіки, прав і свобод громадян, самостійності штатів і народного суверенітету.

Другий напрямок — централістів-федерапістів представляли Дж. Адамс, А. Гамільтон і Дж, Медісон.

Представник американського Просвітництва Бенджамін Франклін (1706—1790) пропагував ідею про право кожного народу на самовизначення, на укладення суспільного договору та його переукладення в разі, якщо він уже не відповідатиме інтересам підданих. Англію та Північноамериканські штати він розглядав як дві рівні й суверенні частини імперії, кожна з яких ухвалює власне законодавство. Б. Франклін запропонував план конфедерації штатів під назвою “Сполучені колонії Північної Америки”.

Ідеї республіканського самоуправління обстоював і учасник Великої французької революції англієць Томас Пейн (1737—1809), який потім переїхав до Північноамериканських колоній.

У праці “Здоровий глузд” (1776 р.) він проголошував, що проблема незалежності Америки є питанням лише доцільності та економічної вигоди. Якщо такий підхід буде покладено в основу цієї проблеми, то, відповідаючи інтересам простих людей, вона вирішиться самостійно і швидко. Після вирішення проблеми суверенітету мислитель пропонував установити в Північноамериканських колоніях республіканську форму правління.

На відміну від багатьох своїх сучасників, Т. Пейн розрізняв суспільство і державу з її владними інститутами. Він, зокрема, зазначав, що вони різняться не тільки соціальною роллю, а й походженням. Суспільство створюється потребами людей, сприяє їх щастю, позитивно об’єднує їхні устремління, а держава та її уряд є результатом вад людей, їхня мета — стримування негативних устремлінь, убезпечення життя та свободи громадян.

Т. Пейн уважав, що походження та існування влади грунтується виключно на згоді підлеглих.

Наявні форми правління він поділяв на два види: правління на основі виборів і представництва та правління на основі спадку.

Держави, в основі правління яких закладено принцип виборності й представництва, є республіками, а там, де влада передається у спадок, — монархіями та аристократіями. Основою першої влади є розум, другої — невігластво. Оскільки урядова діяльність вимагає знань і здібностей, а вони у спадок не передаються, то в менш освічених народів часто буває монархічна або аристократична форми правління.

Т. Пейн був прибічником природного права, обстоював ідею свободи й рівності прав людини. Природними правами він називав свободу слова, друку, совісті та ін.

Позитивне право має відповідати вимогам природного права. Природними правами людей є також право на самовизначення і право управління державними справами. За вченням Т. Пейна, народ є єдиним джерелом влади, користуючись яким він створює законодавчі й виконавчі органи. Закони в державі, на думку Т. Пейна, має ухвалювати однопалатний парламент, обраний на підставі Конституції зі щорічною ротацією 1/3 його складу. До складу законодавчого органу, на його думку, належить обирати представників усіх верств населення. Як і інші представники утилітаризму, Т. Пейн був прибічником приватної власності, що є основою процвітання держави.

Радикальних демократичних поглядів дотримувався Томас Джефферсон (1743—1826). Основні державно-правові концепції мислитель виклав у “Примітках про штат Віргінія” та “Декларації незалежності”.

Т. Джефферсон був палким прибічником природного права у широкому розумінні. Він пропонував повернути народові права, передбачені законами природи. Серед таких прав він називав право на життя, свободу, свободу совісті, власність, а також право на самовизначення Північноамериканських колоній. З цього приводу він, зокрема, зазначав, що всі люди є рівними від природи; вони наділені Творцем певними і невід’ємними правами, серед яких є право на життя, свободу і щастя; для забезпечення цих прав люди створюють уряди, доручаючи їм владу. Якщо якась форма правління порушує ці принципи, то народ може використати право змінити або скасувати її та встановити нову владу, яка в змозі забезпечити мирне щасливе життя.

З огляду на це Т. Джефферсон уважав, що монархія та олігархія не в спромозі забезпечити природні права людини, їх реалізація, за його переконаннями, можлива тільки в республіці. Республіканські принципи повинні бути присутніми не тільки у федеральній, а й у зовнішній політиці. Лише республіка може дати можливість кожному громадянинові брати участь в управлінні народними справами. Навіть більше, республіканські принципи, на думку Т. Джефферсона, повинні впроваджуватися не тільки на рівні федерації та штату, айв окрузі, районі, парафії, що буде гарантією прав людини і попередженням несправедливості. Народ бере участь в управлінні державними справами через своїх представників, які обираються на обмежений термін і знаходяться під постійним народним контролем.

У своїх державних роздумах Т. Джефферсон значну увагу приділяв проблемі приватної власності, заперечував злидні та безмежне багатство, основним соціальним прошарком суспільства вважав фермерів і середній прошарок виробників.

Централісти-федералісти поділяли погляди демократів про верховенство влади народу в державі, але висловлювали думку про необхідність обмеження державою лихих якостей і нахилів людей, оскільки без цього вони ніколи не підкорятимуться велінню розуму і справедливості.

Одним із федералістів, які виступали проти правління більшості, був Джон Адаме (1735—1826).

Йому імпонувала думка Т. Джефферсона про законодавчу і політичну незалежність Північноамериканських колоній, на підтримку якої він навів низку історичних і юридичних аргументів.

Після завоювання незалежності Дж. Адаме у праці “На захист конституцій урядової влади в Сполучених Штатах Америки” виклав основні принципи державного устрою, серед яких і принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, або систему стримувань і противаг.

Він гадав, що ця система уможливлює існування монархії, де знать контролює короля, а міністри контролюють знать. Але його соціальним ідеалом була змішана форма правління, законодавчим органом якої є двопалатний парламент (верхня палата аристократична, нижня — демократична) і підпорядкована їй виконавча влада. Існування законодавчої влади у такому вигляді він обґрунтовував тим, що в суспільстві існують різні соціальні групи і класи. Аристократія, за вченням Дж. Адамса, є панівним елементом усякого суспільства ще з давніх-давен.

Прибічником сильної централізованої федеральної влади був Александер Гамільтон (1757—1804). Він засуджував самостійність місцевої влади штатів, не погоджувався з думкою про конфедерацію, вважав їх державою в державі, предтечею анархії, пропагував ідею держави з сильною внутрішньою та зовнішньою політикою.

Обіймаючи посаду міністра фінансів за часів Вашингтона, А. Гамільтон втілював у життя свої ідеї. Він, зокрема, був засновником державного банку, сприяв введенню митних тарифів, безпосередньо здійснював кредитно-фінансові реформи.

Позицію цього політичного та державного діяча рішуче підтримували купці, підприємці, а також кола інтелігенції.

Погляди А. Гамільтона стосовно сутності й соціального призначення влади були близькими до поглядів Ш.-Л. Монтеск’є та Дж. Адамса.

Він, зокрема, погоджувався з тим, що в державі можливе зловживання владою, і щоб йому запобігти, необхідно втілити в практичне політичне життя принцип стримувань і противаг. Тільки поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову може забезпечити стабільність держави та інтереси її громадян.

Законодавчий орган, на його думку, повинен бути двопалатним, виконавча влада — сильною й централізованою, а судді — незалежними та довічно призначеними на свої посади.

З цього приводу він зазначав, що виконавча влада володіє мечем, конгрес (законодавча влада) — гаманцем, а судді — тільки мудрістю.

Стосовно форми правління А. Гамільтон не мав чіткої позиції. Спочатку він був прибічником обмеженої монархії, а згодом більш вдалою вважав президентську республіку з широкими повноваженнями президента.

Головна мета держави, на його думку, — убезпечення приватної власності.

Ідеї сильної централізованої федеральної влади А. Гамільтона було реалізовано в Конституції США 1787 р. За практичне втілення в життя республіканської форми правління, концепції рівноваги та розмежування гілок влади звання “батька конституції” отримав федераліст Джеймс Медісон (1751—1836).

Він був прибічником теорії природного права; пропонував конституційне закріплення прав людини і громадянина, підтримував прогресивну ідею свого часу про суспільний договір.

Дж. Медісон зробив спробу з’ясувати причини суспільних конфліктів і дійшов висновку, що ними є соціальна нерівність та економічний інтерес фракцій.

Під категорією “фракція” він розумів сукупність громадян, які об’єднані та спонукаються до дій єдиним поривом пристрасті, інтересу або думки, що є ворожим відносно прав інших громадян, а також сукупних інтересів суспільства. Фракції можуть завдати шкоди суспільству; аби цього не сталося, необхідно усунути причини, що підштовхують їх до шкідливих для суспільства дій.

На думку Дж. Медісона, в невеликих державах фракційна різність зведена тільки до меншості та більшості, а у великих суспільство поділене на великий спектр фракцій. Причиною виникнення останніх є різність поглядів людей на релігію, систему влади, політику, а також нерівний розподіл власності. З огляду на це Дж. Медісон уважав, що уряд повинен чинити перешкоди фракціям у реалізації їхніх вимог.

Погляди мислителя стосовно форми правління формувалися впродовж довгого часу. Попервах у своєму політико-правовому вченні він намагався пристосувати аристократичне правління до нових умов, а згодом віддав перевагу республіканській формі, як такій, що може забезпечити внутрішню справедливість, порядок і збереження суверенітету. До того ж республіка гарантує й забезпечує права людини, насамперед право на власність, а також політичні права.

Свободу громадян гарантує й загальне виборче право, а також можливість участі громадян у законотворчому процесі, виборах чиновників.

Владу в республіці Дж. Медісон розглядав як взаємозв’язану систему (“масу влади”), що складається з виокремлених законодавчої, виконавчої та судової гілок. Більшість державно-правових ідей, що виникли під час боротьби за незалежність СІЛА, знайшли своє втілення в Конституції цієї країни і значно вплинули на подальший розвиток світової політико-правової думки.








Популярні глави цього підручника:

    None Found


Всі глави цього підручника: