Головна Головна -> Підручники -> Підручник Трудове право України (Прокопенко В. I.) скачати онлайн-> § 6. Відмежування трудового права від суміжних галузей права

§ 6. Відмежування трудового права від суміжних галузей права



Трудове право є самостійною галуззю права, має свій предмет і специфічний метод регулювання. В той же час трудове право — не відокремлене право, бо вирішує цілу низку питань, щодо яких стикується з іншими галузями права. Застосування норм трудового права тісно пов’язується із застосуванням правових норм інших галузей права, а також враховує принципи цих галузей. Найбільший зв’язок трудове право має з конституційним, адміністративним, цивільним та господарським правом.

З конституційним правом трудове право пов’язане тим, що Конституція України визначає основні трудові права і обов’язки громадян, які знаходять подальший розвиток в нормах трудового права і сприймаються як принципи. Зокрема Конституція України закріплює право кожного громадянина на підприємницьку діяльність; право на працю, включаючи можливість заробляти собі на життя працею; право на справедливу і задовільну винагороду; право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки і гігієни праці; право на соціальне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної або часткової непрацездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати годувальника і безробіття.

Ці основні конституційні права є нормативними передумовами, на підставі яких розвиваються приписи трудового права. Найбільш важливим є конституційний принцип, відповідно до якого тільки праця є основою суспільного і матеріального становища громадян України. Саме тому для удосконалення права на працю повинна бути удосконалена система працевлаштування громадян. Не випадково одним з перших законів України став саме Закон «Про зайнятість населення», прийнятий Верховною Радою 1 березня 1991 р.

Відповідно до цього Закону держава взяла на себе обов’язок забезпечити рівні можливості всім громадянам в реалізації їх права на вільний вибір виду діяльності за здібностями та професійною підготовкою з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб; сприяти забезпеченню ефективної зайнятості, запобігати безробіттю, створювати нові робочі місця та умови для розвитку підприємництва; координувати діяльність у сфері зайнятості з іншими напрямками економічної та соціальної політики; співробітничати з професійними спілками, асоціаціями підприємців та ін.

Відносини по працевлаштуванню передують трудовим відносинам і не є обов’язковими, бо громадянин, який підшукує роботу, може звернутися до власника або уповноваженого ним органу з проханням прийняти його на роботу, або останній може запросити працівника на роботу без звернення за сприянням до органів по працевлаштуванню. В окремих випадках, наприклад при конкурсному доборі кадрів, звернення до органів по працевлаштуванню є безпредметним.

Саме з відносин по працевлаштуванню розпочинається зв’язок трудового права з адміністративним (управлінським) правом, оскільки вся система органів по працевлаштуванню є адміністративною. Відповідно й відносини, що виникають між громадянами та цими органами з приводу працевлаштування, є адміністративними. Якщо до цього ще додати, що місцеві Ради народних депутатів можуть бронювати на підприємствах, в установах, організаціях до 5 відсотків загальної кількості робочих місць для працевлаштування жінок, молоді, інвалідів, осіб передпенсійного віку, то це також створює адміністративні відносини, які з реалізацією права на працевлаштування перетворюються в трудові.

Зв’язок трудового права з адміністративним проявляється також у підготовці кадрів. Уся система підготовки робочих кадрів та спеціалістів, за винятком підготовки робітників і перепідготовки спеціалістів безпосередньо на виробництві, коли може укладатись учнівський договір як різновид трудового договору, є предметом регулювання адміністративного права.

Підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації кадрів завжди має за мету підготовку висококваліфікованих працівників. Під час навчання особи, які навчаються, перебувають із закладами, в яких вони навчаються, в адміністративно-правових відносинах, на які ще у період навчання впливають норми трудового права. Крім того, на учнів під час виробничого навчання та практики поширюються норми трудового права, зокрема норми з техніки безпеки і виробничої санітарії.

Із закінченням підготовки чи перепідготовки працівник розпочинає безпосереднє виконання обов’язків по набутій професії, внаслідок чого відносини по навчанню перетворюються у відносини по виконанню праці.

Застосуванню праці в суспільному виробництві притаманна така властивість, як управління, що зачіпає всі сторони людського життя. Правові відносини по управлінню складаються, з одного боку, внаслідок економічної необхідності, з другого під впливом державної волі, що виражена в нормах права. Ця воля визначається економічними закономірностями, що діють в суспільстві.

В процесі праці люди вступають у відносини між собою, в тому числі й відносини підлеглості. Робітник під час праці підкоряється майстру цеха і всім вищим начальникам аж до власника або уповноваженого ним органу, майстер — начальнику цеха тощо. Майстер цеха для робітника є безпосереднім начальником, вищі службові особи — прямими начальниками. Для майстра безпосереднім начальником є керівник цеху. Так створюються відносини підлеглості, за якими робітник підкоряється керівнику виробничої одиниці або підприємства в цілому. Але підкорення працівників власнику або уповноваженому ним органу не означає, що відносини підлеглості є адміністративними.

Адміністративні відносини виникають внаслідок одностороннього волевиявлення органу влади або державного управління. Це волевиявлення є обов’язковим для іншої сторони і носить характер адміністративного акту.

Обов’язковим суб’єктом адміністративних відносин виступає орган влади, державного управління або якась інша державна організація, що наділена владними повноваженнями.

Суб’єкти трудових відносин, в тому числі й ті, що належать державі, владними повноваженнями відносно до своїх працівників не наділені. Застосування праці громадян здійснюється на підставі принципу свободи трудового договору, за яким працівник бере на себе обов’язок підкорятись правилам внутрішнього трудового розпорядку.

Таким чином, якщо відносини виникають внаслідок акта державного органу, з яким працівник не перебуває в договірних відносинах по праці, то ці відносини підпадають під сферу впливу адміністративного права. Якщо ж відносини виникають із трудового договору, то ці відносини між сторонами регулюються трудовим правом.

Пояснимо це на прикладі. Працівник порушив правила техніки безпеки, додержання яких відноситься до його трудових обов’язків. Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган має право притягнути цього працівника до відповідальності: дисциплінарної, а в разі наявності певних умов — й до матеріальної. Така відповідальність регулюється нормами трудового права.

За ці ж дії працівник може бути притягнутий до відповідальності органом, що здійснює нагляд або контроль за додержанням правил по охороні праці. З цим органом працівник не перебуває в договірних відносинах, тому відповідальність у цьому випадку для працівника буде адміністративною і регулюватиметься саме цією галуззю права.

Відповідні правові норми, що відносяться до організації і порядку роботи органів по нагляду за додержанням законодавства по охороні праці, відносяться до предмета адміністративного, а не трудового права.

Організація внутрішнього трудового розпорядку і керівництво трудовим процесом обумовлює створення організаційних відносин між власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом і працюючими. Своєрідність цих відносин полягає в тому, що вони на відміну від владних адміністративних відносин розвиваються в рамках внутрішнього трудового розпорядку, стосуються саме процесу праці, в зв’язку з чим обидві сторони трудового договору підкоряються цьому розпорядку. Тому якщо норми трудового права безпосередньо пов’язані з характеристикою правового становища тієї чи іншої сторони як учасника трудового процесу, то нормативні акти адміністративного права регулюють ті елементи цих відносин, що пов’язані з необхідністю здійснення офіційно-владного (державного) порядку повноважень по нагляду за здійсненням цього процесу.

Трудове право тісно пов’язане і з цивільним правом. Цей зв’язок склався історично, оскільки спочатку відносини по найму робочої сили регулювались нормами цивільного права. Поступово трудовий договір виділяється з цивільно-правових договорів найму послуг у самостійний вид договору, який регулюється відокремленими нормами права, що створили нову галузь права — трудове.

Навіть в російській дореволюційній літературі визначилась тенденція визнання самостійності і відокремленості від інших договорів такого типу трудових угод, що могли б слугувати правовим фундаментом для договорів, що об’єднують в одне соціальне ціле керівника і організатора господарства або підприємства з особами, які здійснюють його плани і діяльність. Такою угодою визнавався трудовий договір.

В радянській довоєнній і навіть післявоєнній літературі висловлювалась думка, що трудові відносини являють собою різновид майнових відносин, а трудове право — складову частину цивільного права.

Трудове право дійсно увібрало в себе деякі важливі принципи цивільного права, що має своїм предметом регулювання майнових та особистих немайнових відносин. Трудове право займається безпосередньо і виключно діяльністю трудящих при самій праці, організацією процесу праці, живою працею, питаннями регулювання трудових відносин, які вирішуються з метою здійснення саме процесу живої праці.

При трудових відносинах працівник включається до складу трудового колективу підприємства, установи, організації, при влаштуванні на роботу внаслідок закону (ст.21 КЗпП) бере на себе обов’язок додержуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, що діють на даному підприємстві, в установі, організації, зобов’язується виконувати певну трудову функцію в загальній колективній праці працівників даного підприємства, певну роботу, що відноситься до обумовленої професії, спеціальності або посади. Саме праця, а не її наслідки, є предметом трудового договору. За цим же договором працівник зобов’язаний за певні відрізки часу виконувати попередньо встановлену норму виробітку для цієї категорії працюючих.

Важливою ознакою трудових відносин є й те, що власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган повинен сплачувати за своїх працівників страхові внески на соціальне страхування.

Якщо у відносинах по застосуванню праці між власником і громадянином зазначені вище ознаки відсутні, працівник виконує роботу на свій розсуд і внутрішньому трудовому розпорядку не підкоряється, оплачується не жива праця, а результат цієї праці, то ці відносини мають регулюватися не трудовим, а цивільним правом.

Зв’язок господарського права з трудовим правом проявляється в ринкових відносинах. Саме господарські ринкові відносини вимагають якісної праці, переведення монополізованих коштів з державних структур виробництва, які виявилися практично нездатними до впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Ринок товарів, капіталу та трудових ресурсів вимагає як головного учасника господаря-власника, який самостійно, без погодження своїх дій з будь-ким міг би приймати необхідні для господарської діяльності рішення. Таким господарем може виступати як індивідуальний товаровиробник, так і колективний: сім’я, група виробників, асоціація тощо, але обов’язково з персоналізованим пайовим внеском.

Зараз створюються нові господарські і трудові зв’язки. Громадянин одночасно може бути і власником, і працівником. Як власник він залежно від вартості свого внеску одержуватиме дивіденди в розмірах, що визначатимуться результатом певного господарсько-фінансового етапу. Як працівник він відповідно до законодавства про працю одержуватиме за свою роботу заробітну плату.

Саме в особистому прибутку, в порядку виділення коштів в особистий прибуток із загального прибутку підприємства чи організації проявляється зв’язок між господарським і трудовим правом.

Економічний механізм господарювання примушує власника або групу власників виробляти товари кращі, дешевші та привабливіші, що дає можливість збільшити доходи, свою власність. Маючи певну частку в спільному майні, кожний працюючий, навіть закінчивши свою виробничу діяльність, може отримати свою долю, використати її на свій розсуд, подарувати або залишити для спадкування.

Співвідношення розмірів прибутку особливого теоретичного значення не має, хоч вони за змістом істотно впливають на становище працівника. Тобто йдеться більше про початкові передумови розподілу коштів в особистий прибуток4 працівника.

Зміна господарських відносин викликає зміну відносин по застосуванню праці. У цьому разу перевага надається вже не нормативному, а локальному регулюванню трудових відносин: самостійно визначаються порядок прийняття і звільнення з роботи, порядок оплати праці та її розмір, режим роботи, надання вихідних днів і відпусток та ін.

Таким чином, трудове право пов’язане значною кількістю галузей права, що є свідченням того, що ця галузь права є самостійною і однією з основних в законодавстві України. Розвиток предмета трудового права відбувається в напрямку розширення питань, що потребують регулювання саме нормами трудового права, а також сфери застосування цих норм до більш широкого кола суб’єктів і створення нових інститутів трудового права.

До остаточного вирішення цих питань не виключено субсидіарне (додаткове) застосування до трудових відносин норм інших галузей права за наявності двох умов: відносини мають бути подібними, і в трудовому праві не повинно бути норми, яка б регулювала саме ці відносини.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Трудове право України (Прокопенко В. I.)