Головна Головна -> Підручники -> Підручник скачати онлайн-> Каролінзьке відродження (VІІІ – ІХ ст.)

Каролінзьке відродження (VІІІ – ІХ ст.)



За своїм історичним та історико-культурним значенням каролінзька епоха досить цікава. Остання чверть VІІІ – перша половина ІХ ст. у країнах Західної Європи характеризується розквітом мистецтва, що було пов’язано із створенням Карлом Великим першої імперії Середньовіччя, що займала території від Ельби до Барселони – майже всієї тодішньої християнської Європи (окрім Британії та північно-західної Іспанії). Цей період назвали «Каролінзьким відродженням» через те, що суттєвою рисою мистецтва цього часу було свідоме наслідування пізньоантичної культури.

Політика Карла Великого, що зводилася до захисту церкви, проведення судової і військової реформ, сприяла формуванню феодальних відносин у Західній Європі. Карл Великий опікувався освітою у державі. «Капітулярій про науки», виданий у 787 р., зобов’язував утворювати школи у всіх єпархіях, при кожному монастирі. Також була проведена реформа письма та написані підручники з різних шкільних дисциплін. Центром освіти стала придворна академія в Аахені, якою керував монах Алкуїн. Він сприяв вивченню грамоти та філософії для досягнення вершин мудрості. При дворі Карла Великого існувала історична школа, яскравими представниками якої були Павло Диякон, автор «Історії лангобардів», та Ейнгард, що склав «Життєпис» Карла Великого.

Для каролінзького мистецтва характерне звернення до античності, що найбільше проявилось в архітектурі будівель центричного типу. До таких пам’яток належать придворна капела (собор) Карла Великого в Аахені, церква в Жерменьї де Пре, поблизу Орлеана. Каролінзький період підготував тип романської базиліки з двома трансептами, подовженим хором та баштами.

Важливим елементом архітектури був монументальний живопис у техніці фрески та мозаїки. Пам’яток монументального живопису залишилось дуже мало. Це мозаїка апсиди церкви в Жерменьї де Пре (806 р.), розписи на біблійні та євангельські сюжети в швейцарській церкві в м. Мюнстері (кін. ІХ ст.) та мозаїки апсид церков Санта Марія ін Домініка, Санта Прасседе (817 – 824 рр.) та ін.

Оригінальним видом мистецтва, що представлений великою кількістю пам’яток, є книжкова мініатюра. Каролінзька книга – це пам’ятка релігійного змісту. Вона належала вищому духовенству та придворно-аристократичним колам. За допомогою техніки гуаші, золота, фарбування пергамента пурпуром книга набула декоративної пишності. Центром виготовлення розкішних рукописів було м. Аахен – резиденція імператорського двору. На замовлення Карла Великого було створено багато ілюстрованих Євангелій. У цих художньо оздоблених манускриптах помітний візантійський вплив, поряд із елементами ранньохристиянського англосаксонського та німецького мистецтва. Поєднання цих традицій породила каролінзський стиль у якому створені ілюстрації «Золотих Євангелій Харлі», «Євангеліє Карла Великого», «Аахенське Євангеліє» та ін.

Після смерті Карла Великого культурний розвиток занепадає, школи закриваються. Але культурне життя не припиняється, воно зосереджується у монастирях, що у ІХ – Х ст. стали центрами культурно-освітнього життя. У монастирських скрипторіях були переписані та збережені для майбутніх поколінь античні твори, з’явилася монастирська релігійна поезія та світська література, представлена «історичними поемами», «славословіями» на честь королів, дружинною поезією, записами німецького фольклору, що пізніше став основою німецького епосу «Вальтарій». На півночі Європи в Ісландії та Норвегії з’явилася своєрідна поезія скальдів, що була необхідним елементом життя двору конунга та його дружини. Поширена була і така література, як житія святих та видіння, що відбивали систему уявлень народу та його свідомість.

У Х ст. через війни та міжусобиці культурний розвиток згас і наступив період т.з. «культурного мовчання», що проіснував аж до кінця Х ст. А період ХІ – ХІV ст. стане часом, коли культура набуде своїх класичних форм.

Світогляд. Теологія та філософія. Світогляд середніх віків був в основному теологічним. У час переходу від античності до Середньовіччя найбільш прийнятною формою, що відповідала потребам масової свідомості людини, було християнство. Воно стало ідеологічним стрижнем культури та всього духовного життя середньовічного суспільства. Вищою формою ідеології освічених людей була теологія або релігійна філософія, а для неосвічених прошарків населення вона мала практичне значення як культова релігія. Поєднання теології та інших рівнів релігійної свідомості створило специфічну ідеологію, що мала вплив на всі класи та прошарки феодального суспільства.

Пізнати Бога – означало пізнати його одкровення через священне письмо. У ХІ ст. виник інтелектуальний рух, який називали схоластикою (від лат. schola – школа ). Схоластика – це філософія, що виходить із теології, тісно з нею пов’язана, але не рівнозначна їй. Її суть – розуміння основ християнства з раціоналістичних позицій та за допомогою логіки. Центральне місце у схоластиці зайняла боротьба навколо проблеми універсалій – загальних понять.

Протиборство різних напрямків у схоластиці відкрило нові імена у середньовічній релігійній філософії. Це Петро Абеляр (1079-1142 рр.), який розвинув методи діалектики. Він був прихильником концептуалізму та опозиціонером до церкви. Його противником був Бернар Клервоський, яскравий представник середньовічної містики, що тяжів до Бога і вершиною його містичної медитації було злиття людини з Богом.

У ХІІ ст. спостерігається помітний інтерес до греко-римської спадщини, глибоке вивчення та переклад латинською мовою праць Арістотеля, трактатів античних учених Евкліда, Птолемея, Гіппократа та ін. Вчення Арістотеля швидко поширилося у наукових центрах Італії, Франції, Англії та Іспанії. Цьому сприяла діяльність знаменитого теолога, філософа й алхіміка Альберта Великого (1193– 1280 рр.).

Вчення Арістотеля з офіційною філософією католицизму поєднав видатний середньовічний філософ і теолог, чернець ордену домініканців, доктор Фома Аквінський (бл. 1226 – 1274 рр.). Філософська система Фоми Аквінського базувалася на принципі «гармонії» віри і розуму. Він проголосив Бога творцем і управителем світу, вважав найвищим принципом пізнання «істини одкровення», розглядав філософію як «служницю теології», проголошував вищість церковної влади над світською. З кінця ХІІІ ст. вчення Фоми Аквінського було визнано офіційною доктриною католицької церкви.

На становлення натурфілософії великий вплив мало вчення Миколи Кузанського (1401–1464 рр.). Він намагався виробити універсальне осмислення початку світу та влаштування Всесвіту, що базувалися не на ортодоксальному християнстві, а на діалектико- пантеїстичному його пояснення. М. Кузанський намагався відокремити предмет раціонального пізнання (вивчення природи) від богослов’я.








Популярні глави цього підручника:

    None Found


Всі глави цього підручника: