Головна Головна -> Підручники -> Підручник Трудове право України (Прокопенко В. I.) скачати онлайн-> § 8. Міжнародні правові акти про працю

§ 8. Міжнародні правові акти про працю



Україна як самостійна держава проголосила визнання загальнолюдських цінностей і тому зобов’язалась дотримуватись загальновизнаних принципів міжнародного права. Стаття 8і КЗпП визначила співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України. У разі, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в якій бере участь Україна, встановлено інші правила ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

До таких договорів в галузі праці в першу чергу відносяться належним чином ратифіковані або схвалені конвенції та рекомендації МОП, офіційно опубліковані в Україні.

МОП була створена в 1919 р. Після закінчення першої світової війни в січні 1919 р. в Парижі зібралась конференція країн, що перемогли у війні, щоб підготувати проект мирного договору з Німеччиною. Поряд з розподілом здобичі — поділом німецьких колоній в Африці і господарюванням в Саарському вугільному басейні — країни, що перемогли у війні, на першому ж пленарному засіданні конференції створили комісію з питань міжнародного трудового законодавства.

Така «зацікавленість» капіталістичних держав пояснюється тим, що перша світова війна призвела до зубожіння народів і надзвичайно загострила суперечності. Революція 1917 р. в Росії показала можливість створення держави без капіталістів. Під безпосереднім впливом цієї революції сталися революції в Німеччині, Угорщині, Фінляндії. В багатьох країнах були створені комуністичні та робітничі партії.

За таких умов, намагаючись зміцнити своє панування і призупинити революційні виступи трудящих, світова буржуазія вирішила застосувати політику дрібних поступок і провести деякі реформи. Тому й була створена комісія з питань міжнародного трудового законодавства.

До складу цієї комісії увійшли по два представники від СІЛА, Англії, Франції, Італії, Японії та Бельгії і по одному представнику від Куби, Польщі та Чехословаччини. В її роботі брали участь лідери деяких профспілок.

Комісія вивчила можливість спільних дій держав з питань

праці, розробила проект статуту нової міжнародної організації.

Цей статут з деякими змінами ввійшов до розділу XIII Вер-

сальського мирного договору, а сам день підписання договору

– 28 червня 1919 р. — одночасно став і днем створення МОП.

На перших порах членами МОП стали 44 держави: 31 член Ліги Націй, тобто країни-переможці в першій світовій війні, які підписали Версальський мирний договір, та 13 держав, що були запрошені приєднатися до статутів Ліги Націй і МОП. В 1954 р. членами МОП стали Радянський Союз, Українська Радянська Соціалістична Республіка і Білоруська Радянська Соціалістична Республіка.

Відповідно до ст.ст. З та 4 Статуту МОП кожна держава — член Організації Об’єднаних Націй може бути членом МОП. Для цього необхідно лише сповістити Генерального директора Міжнародного бюро праці про прийняття зобов’язань, що випливають із Статуту МОП.

Кожна країна в МОП презентована чотирма делегатами: два делегати від уряду, один — від підприємців і один — від трудящих. Кожний з чотирьох делегатів має право голосувати індивідуально по кожному питанню, що розглядається МОП.

Мета і завдання МОП викладені в преамбулі до Статуту організації та в Декларації, що прийнята на 26-й сесії Генеральної конференції МОП в Філадельфії 10 травня 1944 р. В Декларації проголошені основні принципи, на яких повинна базуватись діяльність МОП.

МОП складається з трьох основних органів. Вищим органом організації є Генеральна конференція, або Міжнародна конференція праці. Головним змістом роботи конференції є розробка і прийняття конвенцій і рекомендацій по праці.

Виконавчим органом МОП є Адміністративна Рада. До її складу входять 56 членів: 28 презентують уряди, 14 — представники підприємців і 14 — представники трудящих. Із 28 представників урядів 10 призначаються урядами найбільш важливих в промисловому відношенні країн. До їх числа входять Бразилія, Індія, КНР, США, ФРН, Франція, Росія, Японія.

Постійним секретаріатом МОП є Міжнародне бюро праці на чолі з Генеральним директором, який призначається Адміністративною Радою. Генеральний директор, в свою чергу, призначає персонал секретаріату з осіб різних національностей, громадян різних держав.

Крім основних органів до складу МОП входять ряд постійних і тимчасових комітетів та комісій. До них відносяться, наприклад, промислові комітети, що створені для вивчення умов праці в різних галузях промисловості, комітет по свободі об’єднань, комітет експертів по застосуванню конвенцій і рекомендацій, кореспондентські комітети та ін.

Найважливішою стороною діяльності МОП є розробка і прийняття конвенцій і рекомендацій. Саме можливість відкритого висування і обговорення вимог щодо створення міжнародних правових актів, а потім і норм, котрі якоюсь мірою можуть послужити поліпшенню умов праці, умов життя працюючих, притягує до участі в МОП представників трудящих усіх країн. Ці конвенції і рекомендації про працю є тими основними формами, за допомогою яких МОП здійснює міжнародне правове регулювання праці.

Мета конвенції — створити для держави, що її ратифікувала, зобов’язання по внесенню певних змін в національне законодавство про працю. Статут МОП передбачає, що після прийняття конвенції «а) конвенція надсилається всім членам організації для ратифікації; б) кожний член організації зобов’язується протягом року після закриття конференції… винести конвенцію на розгляд влади або влад, в компетенцію яких входить це питання, для оформлення її як закону або для вжиття заходів іншого порядку… Якщо член організації одержав згоду компетентної влади або влад, він повідомляє про ратифікацію конвенції, що відбулася, Генерального директора, і вживає таких заходів, які будуть необхідні для ефективного застосування положень даної конвенції» (п. 5 ст. 19 Статуту МОП).

Конвенція — правовий акт, який набуває сили міжнародного зобов’язання тільки після ратифікації її не менш як двома країнами — членами МОП. Норми конвенцій, що ратифіковані, мають обов’язкову силу по відношенню до тих членів МОП, які ратифікували цю конвенцію.

Рекомендація МОП не покладає на держави будь-яких зобов’язань. Прийняттям рекомендації МОП якби закликає держави, висловлює пропозицію, «рекомендує» державам, щоб національні норми трудового права були по можливості приведені у відповідність з нормами, що закріплені в рекомендації. Аналогічний характер мають і конвенції для держав, які їх не ратифікували.

Прийнято вважати, що в своїй сукупності конвенції і рекомендації створюють Міжнародний кодекс праці. У формі систематизованого, але позбавленого обов’язкової сили збірника міжнародних норм, прийнятих Генеральною конференцією МОП, Міжнародний кодекс праці видавався в 1939, 1941 та 1951 pp. Виданий в 1951 р. том 1 Міжнародного кодексу праці розділений на 12 книг за тематичним принципом. Книги, в свою чергу, поділені на глави та розділи, кожний з яких складається з двох частин: а) зобов’язання країн, які ратифікували дану конвенцію, і б) рекомендації країнам, що вміщені в нормах МОП. При цьому зазначається, з якої конвенції чи рекомендації взята та чи інша норма.

Міжнародний кодекс праці охоплює такі питання, як тривалість робочого часу, охорона материнства, соціальне забезпечення, нічна праця жінок, охорона праці підлітків, міграція у пошуках роботи, інспекція праці, ліквідація примусової праці, право працівників створювати свої професійні організації, рівна оплата жіночої праці, взаємовідносини між трудящими і адміністрацією, охорона праці моряків, охорона праці рибаків. Кодекс регулює також питання оплачуваних відпусток, безробіття, мінімальних ставок заробітної плати, виробничого травматизму і професійних захворювань.

Важливе місце в галузі захисту, зміцнення і розвитку соціального страхування займає Міжнародна асоціація соціального забезпечення — автономна організація, що співпрацює з Міжнародним бюро праці.

Джерелом трудового права міжнародного походження є також двосторонні і багатосторонні договори, що мають за мету регулювання певних питань в галузі трудового права. Так, в 1994 р. між країнами Співдружності Незалежних Держав з участю України була підписана Угода про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, завданої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров’я, що пов’язане з виконанням ними трудових обов’язків. В цьому ж році в Москві з участю України було підписано Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів, укладену в рамках СНД.

9 січня 1995 р. в Тбілісі було підписано Угоду між урядом України і урядом Республіки Грузія про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення.

8 квітня 1996 р. в Ханої підписано Угоду між Урядом України і Урядом Соціалістичної Республіки В’єтнам про взаємне працевлаштування громадян. Аналогічна угода підписана між Урядом України та Урядом Словацької Республіки 7 березня 1997 р. в Ужгороді.

Таких двосторонніх чи багатосторонніх угод Україною укладається багато. Якщо вони встановлюють інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила цих угод, і відповідно вони також виступають джерелом трудового права України.

.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Трудове право України (Прокопенко В. I.)