Головна Головна -> Підручники -> Підручник скачати онлайн-> Музика

Музика



Важливу віху залишили ХVІІ–ХVІІІ ст. в історії музики. Це був час виникнення нових музичних жанрів.

На межі ХVІ–ХVІІ ст. в Італії (Флоренції) виникла опера, синтетичність якої дозволяє найбільш повно відобразити багатомірну картину дійсності та складні внутрішні переживання людини.

Оскільки опера є витвором професійного мистецтва, то й саме слово «опера» італійською мовою означає праця, справа. Опера – це синтез музики, слова, акторської гри, живопису. Можна сказати, що опера повертала традиції первісного синкретичного мистецтва, але вже на іншому витку історії – професійному.

Перші зразки опери називалися «драма на музиці», «драма через музику». Їх створення було пов’язане з прагненням відродити давньогрецьку трагедію. У них діють герої грецької міфології. Творцями опери вважалися композитор і співак Якопо Пері (1561–1633) та поет і драматург Оттавіо Рінуччіні (1563–1621). Перша їх опера «Дафна» не збереглася, друга «Евридіка» дійшла до наших днів. Її прем’єра відбулася у Флоренції в 1600 р., і ця дата вважається роком народження опери.

Італія в той час була джерелом нових явищ в музичному житті Європи. У другій половині ХVІІ ст. опера досягає розквіту у Франції. У Німеччині та Австрії розвивались такі форми музичних творів, як ораторія, меса і концерт.

Найвизначніші тогочасні композитори Італії – Александро Скарлатті (1660–1725), у Франції – Жан-Батіст Люллі (1632–1682), у Німеччині – Генрі Шютц (1585–1682), а в Англії – Генрі Перселл (1658–1695). Це справді національні митці, що прекрасно виразили себе і епоху в своїх творах.

Постійний оперний театр був відкритий у Парижі в 1669 р. Творцем французької опери був Жан Батіст Люллі. Свої опери називав «ліричними трагедіями». Найвідоміші з них – «Альцеста», «Психея», «Арміда». Сюжети опер написані переважно на основі античних міфів. Один з найвизначніших представників французької опери ХVІІІ ст. був також Жан Філіпп Рамо.

У Німеччині в цей період панувала італійська опера. У 1678 р. в Гамбурзі – найбільшому культурному центрі Німеччини – відкрився оперний театр. Національні зразки німецької опери виявились у зінгшпілі (спів з грою). Її героями ставали прості жителі міста і села, сувора мораль яких протиставлялася розбещеності аристократії. У такому ж плані звучали й австрійські – віденські зінгшпілі.

В усіх операх згаданих композиторів узаконюються античні мотиви. Одночасно з оперою розвивається ораторія та кантата – вокально-інструментальні жанри (для солістів, хору та оркестру) на релігійні, біблійні, а іноді й на світські сюжети. Бурхливо розвивається також інструментальна музика для органа, клавесина, смичкових інструментів.

У другій половині XVІІ – початку XVІІІ ст. опера збагатилася таким різновидом як опера-серіа (буквально – серйозна опера). Для неї характерні помпезність, пишне оформлення, зображення батальних сцен, стихійних лих. Її героями були боги, імператори, полководці. Центром оперного мистецтва стає Неаполь. Найкрупнішим представником оперної школи був Александро Скарлатті. Крім цього виникає новий жанр – опера-буффа (комічна опера). Її перший автор – Джованні Баттіста Перголезі, який написав оперу “Служниця-господиня”.

Інструментальна музика епохи бароко вражає розмаїттям жанрів, форм та інструментальних ансамблів. З минулих віків у ХVІІ ст. перейшов орган – клавішно-духовий інструмент. Головним жанром органної музики стала фуга (біг, швидка течія) – найбільш розвинута форма поліфонічної (багатоголосої) музики. У багатьох європейських країнах з’явилися талановиті композитори і виконавці органної музики. Італійські, французькі, німецькі, нідерландські церкви часом перетворювалися в концертні зали, де слухачі із захопленням сприймали віртуозну гру музикантів.

Популярним інструментом епохи бароко були також клавікорд і клавесин – попередники фортепіано. У клавірному репертуарі велике місце посідали танці, які об’єднувались у сюїту (послідовність). Це одна з різновидностей багаточастинних форм інструментальної музики. Паралельно з сюїтою виникає соната (звучати) – один з основних жанрів сольної або камерно-інструментальної музики. Поряд з цими жанрами народжується також концерт (змагання) – твір для багатьох виконавців, в якому менша кількість інструментів чи голосів або один соліст протистоїть більшості.

Уже у ХVІ ст. стиль бароко поглиблює, розвиває і переробляє найбільший представник епохи, німецький композитор Йоганн Себастьян Бах (1685–1750). Змінюючи тематику, трактування форм, засоби музичної виразності, він створює власний стиль, не схожий на пишну, важку манеру старих майстрів, підноситься до вершин мистецтва поліфонії, наповнюючи свої численні твори гуманістичними ідеями, живими образами, жанровими епізодами. Великий німецький композитор та органіст створив сотні музичних творів для церковного хору та індивідуального співу, концертів для оркестрів, п’єс для органа, скрипки, флейти, клавесину.

Упродовж всього життя Бах писав музику для попередника сучасного фортепіано – клавіру. Цей інструмент був поширеним у домашньому музикуванні як серед музикантів-професіоналів, так і серед любителів. Чимало творів композитор написав для різних складів оркестрів

Творча спадщина Баха становить величезну кількість творів різних жанрів і різних спрямувань – це сотні композицій для органа – фуги, токкати з фугами, хорали; для клавесина – сюїти, варіації, фантазії. У жанрі вокально-інструментальної музики Бах дав світові 200 кантат, пов’язаних із протестантським релігійним культом, 24 світських кантати підкреслено гумористичнонго змісту, цикл із 48 прелюдій і фуг. Оркестрова спадщина складається з багатьох інструментальних концертів для клавесина, скрипки, віолончелі, флейти та ін. Розмаїта його творчість у камерному і вокальному жанрах. Титанічна спадщина його обіймає близько 1700 творів у всіх жанрах музики, за винятком опери.

Творча індивідуальність більшості майстрів того часу складалася в надрах бароко. Бароковими були образи й колізії опер, які створив німецький композитор і органіст Георг Фрідріх Гендель (1685–1759), його інструментальна музика.

Музика Генделя, в якій особливо глибоко синтезовані на німецькій основі елементи англійської, італійської та французької мелодики, відзначається широким диханням, могутнім звучанням, шляхетною витонченістю.

Визначальними в музиці бароко стають піднесені, величні образи, сильні почуття й емоції. Тому провідними є монументальні, масштабні жанри, в яких людський голос поєднується з можливостями оркестру та хору – опера, ораторія, меса тощо.

У центрі музичної культури стає композитор, виконавець, які безпосередньо звертаються до слухача. Продовжується процес його професійного становлення, розгортання музичного життя, освіти, нотодрукування. Інтенсивно розвивається інструментальна музика.








Популярні глави цього підручника:

    None Found


Всі глави цього підручника: