Головна Головна -> Підручники -> Підручник скачати онлайн-> Література

Література



Задавала тон новому напряму і література. Творчість таких видатних письменників епохи як Корнель, Расін, Мольєр підкоряє гострим відчуттям значущості проблем “людина і суспільство”, установкою на гармонію душею окремої людини і навколишнім життям.

У літературі утверджувалась ієрархія жанрів, які поділялися на високі (трагедія, епопея, ода) та низькі (комедія, сатира, байка). Кожен жанр мав свої канони та чіткі межі, що не допускали їх змішування. Провідне місце в цій ієрархії належало трагедії. Трагедії Корнеля та Ж.Расіна, байки Ж.Лафонтена, сатира Н.Буало, комедії Мольєра не лише намагалися вирішити суспільні конфлікти в ідеальній сфері античності, а й переносили їх у зону тогочасних соціально-етичних, моральних колізій, що спричинило розвиток реалізму. Найбільше це стосується творчості Мольєра, яка поєднала різні ідейно-художні течії, визначивши подальший розвиток літератури. Комедії Мольєра перестали бути “низьким” жанром. Його найкращі п’єси за тематикою, філософським, психологічним та моральним звучанням досягли рівня трагедії. З кінця ХVІІ ст. класицизм вступив у смугу занепаду, відродившись в епоху Просвітництва.

Англійські письменники створюють особливий жанр роману, який отримав назву просвітницького. Героями таких романів були звичайні люди, які волею долі опиняються в різних обставинах, коли їм треба виявити свої найкращі якості. Типові зразки просвітницького роману дали Д.Дефо, Д.Свіфт, С.Річардсон, Г.Філдінг.

Одним з найвідміших письменників цієї доби був англієць Даніель Дефо (1660–1731). Популярні твори: “Робінзон Крузо”, “Молль Флендерс”, “Історія полковника Джека”, “Капітан Сінгльтон” принесли автору світову славу і визнання. У “Робінзоні Крузо” прозвучала тема розумного егоїзму, активної, життєстверджуючої позиції, необмежених людських можливостей та їх реалізації. Автор твору переконливо доводить, що з найбезнадійніших ситуацій завжди є вихід, але для цього потрібно докласти власних зусиль, неабиякої праці, стійкості, мужності, бути впевненим у своїй силі та розумі.

Іншого англійського письменника і політичного діяча Джонатана Свіфта (1667–1745) роман “Мандри Гулівера” у світі читача користувався необмеженою популярністю. Під виглядом казкових подорожей свого героя він висміяв вади сучасного йому англійського суспільства, чванливість, жадібність, підозрілість, свавілля, несправедливість.

Творчість великого шотландського поета Роберта Бернса (1759–1796) здобула визнання за життя. У своїх поезіях він змалював образи селян, виступав проти соціального й національного гніту – “Був бідний фермер батько мій”, “Веселі жебраки”. Частина його творів періоду Французької буржуазної революції пройнята революційними настроями – “Дерево свободи”, “Чесна бідність”.

У романах Антуана-Франсуа Прево (1697–1763) бурхливі людські пристрасті стикалися зі звичайними обставинами життя – матеріальними, сімейними, через що переживання ставали не абстрактними, як у класичних творах, а реальними, злободенними. Водночас А.-Ф. Прево порушив канони просвітницької літератури. Він не лише вивів на сцену жертв станових забобонів, соціальних умов життя, а поглибив людську драму внутрішніми психологічними чинниками, насамперед якостями характеру (“Записки знатної людини”, “Історія кавалера де Гріє та Манон Леско”).

Важливу роль у розвитку німецького Просвітництва відіграли видатний поет і мислитель Йоган Вольфганг Гете (1749 – 1832), великий поет Йоган Фрідріх Шіллер (1759 – 1805), філософ і письменник Йоган Готфрід Гердер (1744 – 1803), Г.Форстер (1754 – 1794) та К.Шубарт (1739 – 1791). Усі вони утверджували тенденцію до реабілітації людської чуттєвості, поєднуючи з цим поняттям ідеал громадянської пристрасті. Йоган Готфрід Гердер, зокрема, зробив установку на емоційне начало в мистецтві наріжним каменем естетичної теорії. Німецькі просвітителі вперше протиставили літературу, театр, музику традиційно панівному. образотворчому мистецтву, розглядаючи їх як жанри динамічного мистецтва. Вони виступали проти деспотизму, за справедливість та свободу, оспівували сильних, сміливих людей, яким притаманні яскраві глибокі почуття. Це положення увійшло в європейську естетичну думку.

Саме такі риси характеру властиві героям творів Шіллера – одному з основоположників німецької класичної літератури. Він є автором багатьох ліричних віршів, балад, драм, пройнятих волелюбними мотивами, ідеєю братерства, боротьби народів проти поневолення. У драмі “Розбійники” в образі Карла Моора автор втілив прагнення до свободи, утвердження людської гідності, ненависть до феодальних порядків. У драматичному творі “Вільгельм Тель” возвеличено швейцарського народного героя, борця за незалежність та свободу країни з-під австрійського гніту. В “Оді до радості“ поет виступив проти тиранії та гноблення, за братерство і єдність народів.

Найвидатнішим представником епохи Просвітництва у німецькій літературі був Гете. Творчість Гете виявила найважливіші тенденції та суперечності епохи. Глибоко зрозумів значення Французької революції. Він, як великий гуманіст, вірив у творчі можливості людини, негативно ставився до будь-якого насилля. Це знайшло яскраве відображення у його всесвітньо відомому творі, драматичній поемі “Фауст”. Понад півстоліття працював Гете над цим твором, другу частину якого закінчив за рік до смерті.

У літературі ХІХ–ХХ ст. Фауст є символом титанічної творчої праці, невтомного шукання істини й боротьби за свободу людського духу.








Популярні глави цього підручника:

    None Found


Всі глави цього підручника: