Головна Головна -> Підручники -> Підручник скачати онлайн-> 7.5.Українська культура в XVIІ–XVIII ст.

7.5.Українська культура в XVIІ–XVIII ст.



XVI–XVIII ст. – винятково складний і важливий період у житті українського народу. У політичній історії він охоплює такі процеси як перехід всіх українських земель під владу Речі Посполитої, наростання визвольної боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччини, подальша втрата завоювань. У вітчизняній культурі це була яскрава, плідна епоха, принципова для подальшого розвитку. Можна виділити цілу низку причин, які пояснюють культурне піднесення в Україні.

Друга половина XVI — початок XVII ст. — час пробудження та відродження національної самосвідомості українського народу, високого громадянського змісту й патріотичного спрямування всіх культурних зачинань. Ці процеси були тісно пов’язані з політичними і культурними рухами в Європі, які дістали назву Відродження.

Європейський Ренесанс утвердив гуманізм, основними постулатами якого були встановлення справедливого суспільного ладу та пошанування людини як особистості. Понад усе ставилися людське щастя, високий рівень освіченості, свобода, закоханість у мистецтво.

Гуманістичні ідеї в Україну приносила національна інтелігенція, що навчалась у західноєвропейських університетах і поверталася на батьківщину. Але гуманізм в Україні був позбавлений соціальної спрямованості, економічної підтримки, як в Італії, тому не міг відігравати вирішальної ролі в культурному житті. Адже одним із нагальних завдань була боротьба за визволення з-під іноземного панування, проти примусового покатоличення та спольщення. Цьому завданню в Україні більшою мірою відповідали ідеї Реформації.

Реформація — одна з течій антифеодального руху.

Свою роль відіграв і вплив західноєвропейського Відродження та Реформації. У містах України, як і в деяких інших європейських країн, проживало етнічно різнорідне населення: крім українців – поляки, німці, євреї, вірмени, угорці, греки, що сприяло взаємопроникненню різних культур. У XV ст., коли під ударами Туреччини прийшли до занепаду італійські колонії у Криму, частина генуезьких купців переселилася до Львова і Києва.

Загальнонародна війна за свободу України 1648–1657 рр. безпосередньо відбилася і на культурному житті. Патріотичні почуття, спільні походи, масове переселення – все це сприяло культурній інтеграції різних регіонів. У ході війни зміцнювалася нова українська державність, що спиралася на козацькі традиції. Хоч Гетьманщина включала тільки частину національної території, але саме її існування вело до зростання національної самосвідомості.

У 1596 р. у Бресті відбувся собор, який проголосив унію (союз) православної і католицької церков. На українських землях виникло протистояння двох християнських церков. Українське населення сповідувало православ’я, а Річ Посполита була оплотом католицтва. Католицька церква за підтримки уряду виявляла значну активність та агресивність. З дозволу короля на території держави діяв орден єзуїтів. Польщі порівняно швидко вдалося перевести в католицтво феодальну верхівку суспільства, народ же зберігав відданість православ’ю.

Польський уряд вбачав у цьому засіб посилення свого впливу в українському суспільстві. Православні ж єпископи України пішли на цей крок, сподіваючись зміцнити особисту владу. Однак по суті було укладено не союз церков, а створено нову Українську греко-католицьку (уніатську) церкву, православну за обрядовістю, але адміністративно підпорядковану Риму. З 1596 р. польським урядом визнавалися лише католицькі і греко-католицькі общини, фактично ж більшість приходів залишалися православними.

Всупереч розрахункам польського короля, папи Римського, єзуїтів Брестська унія не спростила, а загострила ситуацію в Україні.

На середину XVІІ ст. друкована книга стала істотним чинником розвитку української культури. Її тематика відображала стан церковного життя, освіти, науки, мистецтва, суспільно-політичної думки.

Друкарство і книговидання на той час ще не відокремилися одне від одного. Деякі друкарні були не просто прибутковими поліграфічними підприємствами, а й видавничими центрами, осередками розвитку письменства. Навколо них гуртувалися письменники, знавці мов, майстри мистецького оформлення книги. Важливо підкреслити підтримку українського друкарства гетьманським урядом і козацькою старшиною. Гадяцький договір України з Польщею 1658 р. передбачав, що в автономній Українській державі буде діяти необмежена кількість шкіл, колегіумів, друкарень, можна буде друкувати світські та релігійно-політичні книги.

У 1720–1722 рр. починається новий період в історії українського книгодрукування. Російський уряд заборонив Київській і Чернігівській друкарням видавати будь-що, крім передруків давніх видань, які не повинні були відрізнятися мовою і навіть наголосами від російських. *43

*43: {Ісаєвич.Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми.–Львів, 2002.– С.213.}

Найпопулярнішим твором друкованої літератури була в XVIII ст. чотиритомна “Книга житій святих” Дмитра Туптала.

З літературних творів, що виходили друком, найширше коло читачів мали, в першу чергу, ораторсько-повчальна проза, житія, духовні вірші. За кількістю назв найпоширенішим літературним жанром стали панегірики і панегіричні вірші. Бароковий панегіризм успадкував від ренесансного алегорію, насиченість античною атрибутикою, проте пізні панегірики схематичніші, віддаленіші від реальності.

Поширились весільні панегірики, панегірики, присвячені військовим і державним діячам, які видавалися з нагоди тих чи інших подій їхнього життя. Панегіричний характер мали також проповіді та вірші з нагоди похоронів.

Окрему групу становлять панегірики гетьманам Іванові Самойловичу, Іванові Мазепі (їх найбільше), Кирилові Розумовському. Твори на честь гетьманів репрезентують державницький струмінь в українській бароковій літературі.

У культурі бароко важливим елементом залишалася спадщина античної літератури, і це знайшло певне відображення в репертуарі видань. Для учнів колегіумів видавалися твори староримських авторів, інколи з науково-допоміжним апаратом.

З навчальною метою публікувалися латинською мовою твори Корнелія Непота, Ціцерона, Горація, Лукреція Кара, Верґілія, Теренція Варрони, Плінія Старшого. Наприкінці XVIII ст. у Галичині з’являються і німецькомовні публікації на античні теми.

Якщо українська книга кінця XVI – першої половини XVII ст. мала виразні ознаки національної своєрідності, то на кінець XVIII ст. вона набирала рис, властивих тогочасній європейській книжці в цілому.

Українське духовенство довго відмовлялось іти під московську владу, бо добре розуміло, що Москва припинить всю культурну роботу України. І коли насильством, зрадою та підкупом над українською церквою запанувала Москва, з того часу всім просвітнім справам українського духовенства прийшов край.

Синод здійснював контроль за змістом і мовою видань під загрозою жорстоких покарань. І тому не дивно, що за XVIII ст. ми маємо небагато українських друкованих творів, але зате з’явилася велика кількість творів рукописних, що випадково побачили світ тільки в XIX ст.

У боротьбі за свободу друку, що так довго і так вперто вела Лавра, гору таки взяла Москва. І права Лаври були зламані, вона вже й не протестувала і почала друкувати книжки, тільки однакові з книжками московськими. Настав третій, новий період лаврського друкарства, що вже цілком ішов під патріотичним “прапором русифікації”.

Отже, поряд із засвоєнням та розвитком традицій книгодрукування Івана Федорова, в кінці XVI – на початку XVII ст. українські майстри вели пошуки нових засобів і елементів як в організації друку, так і в оздобленні книг. Спроба реформувати церковнослов’янський кириличний шрифт, збагачення книги новими високохудожніми прикрасами, в яких поєднувались елементи мистецтва Відродження з творчістю українських народних майстрів, свідчать про плідний розвиток друкарства в означений період.

В Україні, яка перебувала під владою Москви, у XVIII ст. царський уряд проводить реакційну політику щодо книгодрукування: були заборонені публікації українською мовою, введені цензурні обмеження. Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 р. книгодрукування українською мовою занепало.








Популярні глави цього підручника:

    None Found


Всі глави цього підручника: