Головна Головна -> Підручники -> Підручник Трудове право України (Прокопенко В. I.) скачати онлайн-> § 2. Розвиток порядку розгляду трудових спорів в Україні

§ 2. Розвиток порядку розгляду трудових спорів в Україні



Розвиток органів по розгляду трудових спорів в Україні в юридичній літературі колишнього СРСР завжди ототожнювався з розвитком правового регулювання в Росії. Зокрема, наголошувалось, що 29 жовтня (11 листопада за новим стилем) 1917 р. був прийнятий декрет про восьмигодинний робочий день, 31 січня 1918 р. — декрет про створення місцевих і обласних бірж праці; 18 травня 1918 р. ліквідована стара фабрична інспекція і створена інспекція праці; 2 липня 1918 р. прийнята постанова про порядок затвердження колективних договорів, якою встановлювалося, що в колективному договорі повинні бути передбачені органи, що впроваджуватимуть договір в життя і контролюватимуть його виконання та розгляд трудових спорів, тощо.

І хоча з’їзд Рад України 12 грудня 1917 р. проголосив Україну радянською республікою, доручив Тимчасовому центральному комітету «негайно поширити на територію Української республіки усі декрети і розпорядження робітничо-селянського уряду», правові акти перших років радянської влади Росії поширення і застосування в Україні не мали, оскільки Радам влада в Україні не належала, на що ми вже звертали увагу при викладенні теми «Джерела трудового права».

До нормативних актів того часу, прийнятих в Україні, слід віднести постанову Народного комісаріату праці (НКП) України при Тимчасовому робітничо-селянському уряді, якою передбачалось, що спори про звільнення робітників і службовців повинні розглядати профспілки, скарги на рішення яких у триденний строк можуть бути подані до відділу праці.

29 січня 1919 р. НКП України опублікував звернення до всіх трудящих, в якому зазначав, що при виникненні конфліктів треба звертатись за сприянням до фабрично-заводських комітетів і професійних спілок і лише в разі неможливості розгляду у цих органах надсилати такі звернення до місцевих органів НКП.

У зверненні наголошувалося, що НКП України вважає, що фабрично-заводські комітети і професійні спілки як організації, що особливо близько стоять до робітничих мас і найбільш повно ознайомлені з умовами праці своїх співчленів, з достатньою увагою віднесуться до всього, що тою чи іншою мірою зачіпає умови праці, і є достатньо компетентними при вирішенні конфліктів.

Захист інтересів трудящих вимагав подальшої регламентації і удосконалення порядку розгляду трудових спорів. 6 березня 1919 p. HKT України була видана Інструкція про порядок розгляду трудових конфліктів у підвідділах місцевих органів праці.

Першим органом по розгляду трудових спорів, відповідно до Інструкції, визнавались конфліктні комісії при професійних спілках. Другим органом були конфліктні комісії місцевих відділів праці. Вищим органом по розгляду трудових конфліктів була конфліктна колегія при НКП України, яка створювалась у складі голови конфліктного відділу і двох членів: представника юридичного або тарифного відділу і Всеукраїнського центру профспілок.

Постановою РНК України від 28 травня 1919 р. було затверджено Положення про порядок розгляду справ, що виникають між робітниками і службовцями і наймачами на ґрунті виконання трудового договору. Цим Положенням збережено ті ж органи по розгляду трудових спорів, хоча й були внесені істотні зміни в порядок їх організації, встановлені норми, що регулювали порядок розгляду трудових справ.

15 травня 1922 р. уповноваженим НКП України було затверджено Положення про розціночно-конфліктні комісії (РКК), які здійснювали розгляд як розціночних, так і конфліктних питань на підприємствах та установах і організовувались з рівної кількості представників від адміністрації і профспілкової організації підприємства.

З прийняттям КЗпП України 1922 р. були внесені зміни в порядок розгляду трудових спорів. Примирне забезпечення розгляду спорів здійснювалось РКК, примирними камерами і третейськими судами, кожний з яких діяв на підставі окремого положення.

Примусовий порядок розгляду трудових спорів здійснювався особливими сесіями народних судів по трудових спорах. У зв’язку з цим РКК при НКП було ліквідовано.

РНК України постановою від 27 квітня 1923 р. затвердила Положення про примирні камери і третейські суди.

Рішення РКК і примирних камер виконувалися добровільно, оскільки вони приймалися за погодженням сторін, тому вважалися такими, що мають силу договорів. Для визначення законності рішень примирних і третейських органів вони направлялись безпосередньо до суду. Народний суддя перевіряв їх законність і учиняв надпис, що мав силу виконавчого документу.

Порядок розгляду трудових спорів, значна кількість конфліктів, великі строки для їх розгляду призводили до тривалих строків розгляду трудових спорів. Видатний вчений у галузі трудового права В. Догадов розробив і опублікував діаграму проходження трудових справ. Він показав, що в разі трудового спору від РНК до пленуму Верховного Суду РРФСР справа повинна була пройти через 24 органи.

Постановою ЦВК і РНК СРСР від 29 серпня 1928 р. були затверджені нові Правила про примирно-третейські суди і судовий розгляд трудових спорів.

На підставі цих Правил НКП СРСР 12 грудня 1928 р. затвердив Положення про розціночно-конфліктні комісії. Комісії утворювались на підприємствах і в установах із рівної кількості представників адміністрації і профспілкового комітету.

Рішення в РКК приймалося тільки за погодженням з обома сторонами, незалежно від характеру спору. В разі недосягнення згоди рішення не приймалось, і на цьому розгляд спору в РКК закінчувався.

Рішення РКК могло бути оскаржено кожною стороною або опротестовано прокурором до вищої профспілки не пізніше 14-денного строку з дня повідомлення сторін про розгляд спору. В особливих сесіях народного суду трудові спори могли розглядатись тільки у випадках, коли сторони в РКК не досягли згоди і рішення прийнятим не було, коли рішення РКК було скасовано вищою профспілковою організацією, коли відповідно до законодавства не обов’язково було звертатись до РКК.

Постановою від 28 серпня 1928 р. встановлювався також адміністративний порядок розгляду трудових спорів вищими у порядку підлеглості органами.

З підвищенням ролі РКК і народних судів зводиться нанівець роль примирних камер і третейських судів — органів по розгляду спорів при укладенні, зміні чи доповненні колективного договору. Мала значення і та обставина, що роль колективних договорів як джерела права звужувалася, а з 1933 р. вони взагалі перестали укладатись.

Правила 1928 p., якими визначався порядок розгляду трудових спорів, діяли до 1957 р. 31 січня 1957 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР було затверджено нове Положення про порядок розгляду трудових спорів. Для розгляду трудових спорів були визначені органи: комісія по трудових спорах, яка створювалась на паритетних засадах з рівної кількості представників адміністрації і профспілкового комітету; фабричні, заводські, місцеві комітети профспілок і народні суди. Трудові спори працівників, які займали посади, зазначені у переліку, що додавався до Положення, розглядались у порядку підлеглості вищими органами.

Розгляд трудових спорів був удосконалений новим Положенням про порядок розгляду трудових спорів, затвердженим Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 травня 1974 р. Але органи по розгляду трудових спорів і порядок їх вирішення залишилися такими, якими вони були установлені Положенням від 31 січня 1957 р.

Законом України від 18 лютого 1992 р. в КЗпП України була повністю замінена глава XV «Трудові спори» (ст. ст. 221 -242). Вона одержала назву «Індивідуальні трудові спори», була зменшена на три статті — відсутні ст. ст. 240, 241 та 242. Пізніше, за відсутності ст. ст. 240 і 241, були введені ст. ст. 240і і 241і.

Трудові спори стали розглядатись тільки комісіями по трудових спорах і районними (міськими) судами. Фабричний, заводський, місцевий комітет профспілки був виключений з числа органів, що розглядали трудові спори.

Змінився і порядок створення комісії по трудових спорах. Якщо, починаючи з 1957 p., комісії по трудових спорах створювались на паритетних засадах з представників адміністрації та профспілкового комітету і за відсутності погодженої думки сторін рішення не приймалося, то тепер вони обирались трудовим колективом, обов’язково по трудовому спору виносили рішення по суті і це рішення поряд з працівником, у разі незгоди, міг оскаржити власник або уповноважений ним орган.

Встановлювались особливості розгляду трудових спорів судій, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають власні чини.

«Випав» також порядок розгляду спорів з приводу встановлення або зміни умов праці, що регулювався ст. 242 КЗпП.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Трудове право України (Прокопенко В. I.)