Головна Головна -> Підручники -> Підручник скачати онлайн-> Картина світу у другий період Нової історії

Картина світу у другий період Нової історії



Порівнюючи картини світу Нового часу й Середньовіччя, слід відзначити насамперед нерелігійний характер перших. Інтелектуальні системи Нового часу є спробами дати опис природи, історії і культури, спираючись лише на людський розум. На перший план виступають такі поняття, як „природний закон”, „поступ”, „розвиток”, „еволюція”, „прогрес” тощо.

У природничих науках ХІХ ст. поширюються концепції еволюції, саморозвитку природи. Космологічна інтерпретація цієї ідеї сягає XVIII ст., коли Кант і Лаплас висунули гіпотези про утворення планет з газової хмари, що обертається навколо Сонця. Важливу роль відіграли вчення Бюффона й Лайеля про еволюцію Землі і безперервну зміну земної поверхні. Теорії розвитку в біології ХІХ ст. втілилися у концепції еволюції видів. Перша з них, що виходила з уявлення про безпосередню зміну спадковості під впливом зовнішніх умов, була запропонована Ламарком (1809). Вчення Дарвіна про еволюцію шляхом природного відбору (1859) стало обґрунтованою дослідним шляхом теорією еволюції. Універсальність клітинної будови організмів була встановлена німецьким біологом Шванном; у 1865 р. австрієць Мендель відкрив закон спадковості і створив генетику.

У фізиці величезним відкриттям ХІХ ст. стали закон збереження енергії, виявлення електромагнітної індукції й розробка вчення про електрику. Уявлення про атомно-молекулярну будову речовини отримало загальне визнання. У 1868 р. російський вчений Менделєєв відкрив періодичний закон хімічних елементів.

Новий час – це також доба ідеологій. Вони були необхідні для обґрунтування революцій і реформ, класової і партійної політики. Ідеологічні концепції ХІХ ст. були надзвичайно різноманітні. Одним із найзначніших ідейно-політичних напрямків цього часу був лібералізм. Він об’єднав прихильників парламентської держави або „правової держави” – конституційного правління, заснованого на поділі влади між виконавчими й законодавчими органами, яке забезпечувало основні політичні права громадян, включаючи свободу слова, друку, віросповідання, проведення зібрань тощо. Протягом ХІХст. лібералізм відстоював ідею суспільного устрою, за якого регулювання економічних і соціальних відносин здійснювалися б через механізми конкуренції й вільного ринку, без втручання держави.

Для політичної думки Нового часу є характерним критичне ставлення до новоєвропейського суспільного ладу, пошуки альтернативи йому. Найповніше ці настрої виразилися у соціалістичних і комуністичних теоріях. Загальними рисами цих ретельно розроблених концепцій були вимоги повної рівності, знищення суспільної ієрархії і того, на чому вона ґрунтується: приватної власності, сім’ї, держави, релігії. На початку ХІХ ст. широко розповсюдилися вчення Сен-Сімона, Фур’є, Оуена.

У ХІХ ст. традиції Просвітництва продовжував позитивізм. Він базувався на думці, що усе справжнє, „позитивне” знання можна отримати лише як результат окремих наук та їх синтетичного об’єднання. Наслідуючи просвітників, Конт та його послідовники у багатьох країнах Європи та за її межами висловлювали впевненість у здатності науки до безперервного розвитку, у необмежених можливостях науки, у тому числі й у перетворенні громадського життя. Ідея прогресу є підсумком розвитку картин Нового часу (XVII-XIX ст.).








Популярні глави цього підручника:

    None Found


Всі глави цього підручника: