Головна Головна -> Підручники -> Підручник Кримінальне право України. Особлива частина скачати онлайн-> Розділ III. Злочини проти життя та здоров`я особи § 1. Злочини проти життя

Розділ III. Злочини проти життя та здоров`я особи § 1. Злочини проти життя



Життя людини, відповідно до ст. З Конституції України, є найвищою соціальною цінністю, а в ст. 27 Основного Закону наголошується, що кожна людина має невід’ємне право на життя і ніхто не може свавільно позбавити людину життя. Тому злочини проти життя становлять велику суспільну небезпеку. До них КК відносить різні види умисних вбивств (статті 115—118), вбивство через необережність (ст. 119), доведення до самогубства (ст. 120), погрозу вбивством (ст. 129).

Поняття вбивства та його види. У частині 1 ст. 115 дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині. Крім того, в ст. 119 передбачена відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбивства може бути визначене як умисне або необережне заподіяння смерті іншій людині. Заподіяння смерті іншій людині — це позбавлення її життя.

Об’єктом вбивства є життя людини. Початком життя при цьому слід вважати початок фізіологічних пологів. Посягання на плід людини до початку родового процесу не є посяганням на життя і може призвести до відповідальності за незаконне проведення аборту. Кінцевим моментом життя є біологічна смерть.

Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалежно від її життєздатності, віку, моральних якостей тощо. Вбивство — це позбавлення життя іншої людини. Самогубство або замах на самогубство злочином не вважається.

З об’єктивної сторони вбивство може бути здійснене шляхом дії або бездіяльності. Для позбавлення людини життя може застосовуватися як фізичний вплив (удар ножем, задушення, отруєння тощо), так і психічний (заподіяння душевної травми, що викликала смерть, підбурювання до самогубства особи, яка не усвідомлює значення цього акту тощо).

У разі вчинення вбивства шляхом бездіяльності йдеться про вчинення винним дій, що запобігли б настанню смерті за умови, що він зобов’язаний був і мав можливість їх вчинити. Наприклад, особа медичного персоналу з метою заподіяння смерті хворому не застосовує необхідного лікування.

Обов’язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання злочинного наслідку — смерті людини. При цьому необхідно встановити причинний зв’язок між діянням винного і настанням смерті потерпілого.

Вбивство — це протиправне позбавлення життя. Тому не є вбивством, наприклад, позбавлення життя людини в стані необхідної оборони. Навпаки, згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності діяння.

З суб’єктивної сторони вбивство може бути вчинене як з умислом (прямим або непрямим), так і через необережність (злочинну самовпевненість або злочинну недбалість). Правильна кваліфікація умисного вбивства передбачає ретельне дослідження його мотивів і мети.

Суб’єкт вбивства — будь-яка особа, яка досягла 14-ти років за вбивства, передбачені статтями 115—117, і 16-ти років — за вбивства, передбачені статтями 118 і 119.

Види вбивств. За суб’єктивною стороною розрізняють вбивства умисні (статті 115—118) і вбивства через необережність (ст. 119). У свою чергу умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї суспільної небезпеки (тяжкості) на три види: так зване просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115); вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115) і вчинене за пом’якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство. Цей розподіл має дуже важливе практичне значення, оскільки у разі вчинення умисного вбивства за наявності як обтяжуючих, так і пом’якшуючих обставин, вчинення належить кваліфікувати як вбивство за пом’якшуючих обставин.

Умисне вбивство без обтяжуючих, і пом’якшуючих обставин (просте вбивство) — ч. 1 ст. 115 — має місце в тих випадках, коли у вчиненому відсутні ознаки вбивств, передбачених ч. 2 ст. 115, статтями 116—118. За частиною 1 ст. 115 кваліфікуються вбивства, вчинені в бійці, з помсти, на грунті особистих взаємовідносин, з ревнощів, зі співчуття (наприклад, за наявності прохання потерпілого) та деякі інші.

Покарання за таке вбивство передбачене ч. 1 ст. 115 — позбавлення волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

Умисне вбивство за обтяжуючих обставин (кваліфіковане вбивство) — ч. 2 ст. 115. Обтяжуючі обставини перераховані в пунктах 1—13 ч. 2 ст. 115. Для застосування ст. 115 досить наявності хоча б однієї з указаних в ній обтяжуючих обставин.

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115) передбачає, що позбавлення життя цих осіб було вчинене одночасно або протягом короткого проміжку часу і охоплювалося єдністю наміру винного. Дії винного не можуть кваліфікуватися за п. 1 ч. 2 ст. 115, якщо не доведено, що його намір був спрямований на позбавлення життя саме двох або більше осіб.

Вбивство однієї людини і замах на життя іншої не може розглядатися як закінчений злочин — вбивство двох або більше осіб. У цих випадках вчинене слід кваліфікувати за ст. 15 та п. 1 ч. 2 ст. 115 або за ч. 1 ст. 115 незалежно від послідовності злочинних дій. Замах на вбивство двох або більше осіб, який не призвів до смертельного наслідку, кваліфікується за ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідо-мо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо вбито дитину до 14 років або якщо винному було достовірно відомо про вагітність жінки. Кваліфікація злочину не залежить від строку вагітності та життєздатності плоду.

Умисне вбивство заручника (п. З ч. 2 ст. 115). Заручником є особа, яка захоплена або утримується будь-ким для забезпечення того, щоб родичі, інші особи, органи держави або відповідні організації виконали певні вимоги як умову звільнення заручника. Вбивство заручника може мати місце в момент захоплення або протягом часу утримування заручника, тобто позбавлення волі. Вбивство можливе і внаслідок спроби заручника втекти, під час його перевезення і т. д. Саме захоплення чи утримання заручника є самостійним злочином і кваліфікується за ст. 147 або 349.

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. ,115). У деяких випадках спосіб позбавлення життя свідчить про особливу жорстокість злочину. Пленум Верховного Суду України в своїй практиці вважає, що до особливо жорстоких можуть бути віднесені, зокрема, випадки, коли перед позбавленням життя або в процесі вчинення вбивства до потерпілого умисно застосовувалися тортури, катування або йому заподіювалися особливі страждання шляхом нанесення великої кількості тілесних ушкоджень, або з використанням вогню, струму, отрути, що завдає нестерпного болю.

Судова практика виходить з того, що про ознаку особливої жорстокості може свідчити також вчинення злочину в присутності близьких потерпілому осіб, якщо винний усвідомлював, що такими діями завдає їм особливих страждань.

Умисне вбивство слід також вважати вчиненим з особливою жорстокістю, якщо воно супроводжувалося глумлінням над трупом, крім випадків його знищення або розтину з метою приховат вбивство.

Умислом винного має охоплюватися особлива жорстокість дій, що ним вчиняються. Визнавши засудженого винним у вбивстві, вчиненому з особливою жорстокістю, суд має навести у вироку підстави та мотиви, згідно з якими він дійшов такого висновку. Встановлення особливої жорстокості вбивства не входить до компетенції судово-медичної експертизи, оскільки поняття «жорстокість» не є медичним. Вирішення цього питання є прерогативою органів досудового слідства і суду. Експерт лише дає висновок, чи зазнав потерпілий особливо сильних страждань.

Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо, вчиняючи вбивство певної особи, винний усвідомлював, що він застосовує такий спосіб заподіяння смерті, який небезпечний для життя не тільки однієї людини (наприклад, вбивство шляхом пострілу в натовп людей, підпал приміщення, у якому крім потерпілого знаходилися інші особи, вчинення аварії автомашини, в якій їхали кілька осіб). Судова практика випадки вбивства за допомогою різного роду автоматичних пристроїв, що створюють загрозу для життя будь-якої особи, кваліфікує за п. 5 ч. 2 ст. 115.

Заподіяння при вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох людей, тілесних ушкоджень іншим особам слід додатково кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за

умисне заподіяння тілесних ушкоджень. Якщо при вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох людей, вчинено умисне вбивство двох або більше осіб, винний підлягає відповідальності за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 155.

Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. б ч. 2 ст. 115) здійснюється з мотивів, спрямованих на отримання будь-якої матеріальної вигоди (грошей, майна, майнових прав, прав на житлову площу тощо) або з наміром позбутися матеріальних витрат (сплати боргу, платежу аліментів та ін.). Корисливим також є вбивство, вчинене за винагороду або з метою зайняти більш високооплачувану посаду.

Для кваліфікації злочину за п. 6 ч. 2 ст. 115 не має значення, чи вдалося винному реалізувати корисливий мотив. Необхідно лише, щоб корисливі мотиви виникли до вчинення вбивства. Тому не може бути основою для кваліфікації вбивства за п. 6 ч. 2 ст. 115 заво-лодіння майном вбитого в тих випадках, якщо користь не була мотивом вбивства.

Верховний Суд України виходить з того, що умисне вбивство, вчинене при розбійному нападі з метою заволодіння чужим майном, належить кваліфікувати не лише за п. 6 ч. 2 ст. 115, а й за ч. 4 ст. 187, ч. З ст. 308 або ч. З ст. 313 як розбій.

Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115) матиме місце лише у випадку, якщо воно вчиняється за явно вираженої неповаги до суспільства, зневаги до правил співжиття та норм моралі, без мотиву чи за незначного мотиву як приводу для вбивства та ін. Якщо винний крім вбивства з хуліганських мотивів вчинив інші умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, то вчинене ним належить кваліфікувати за п. 7 ч. 2 ст. 115 і ст. 296. Хуліганство, що потягло за собою необережне позбавлення життя людини, не містить складу злочину, який розглядається, і має кваліфікуватися за відповідною частиною статей 296 і 119.

При кваліфікації вбивства за п. 7 ч. 2 ст. 115 слід встановити наявність хуліганських мотивів, що визначають поведінку винного. Невстановлення конкретних мотивів вбивства не є підставою для кваліфікації злочину як вчиненого з хуліганських мотивів.

Верховний Суд України в своїй практиці виходить з того, що умисне вбивство, вчинене з ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виникли на грунті особистих відносин, незалежно від місця його здійснення, не повинно кваліфікуватися за п. 7 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку (п. 8 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо вбивство вчинене в зв’язку з виконанням службового чи громадського обов’язку. Під виконанням службового обов’язку слід розуміти виконання особою покладених на неї обов’язків у державній чи громадській установі, на підприємстві, в організації. Потерпілим при цьому може бути не тільки службова особа, а й інші працівники, які виконують службові функції, та їх близькі родичі. Виконання громадського обов’язку — це будь-яка корисна для суспільства діяльність громадянина.

Відповідальність за вбивство в зв’язку з виконанням службового або громадського обов’язку настає незалежно від того, коли були вчинені потерпілим дії, які послужили приводом для вбивства. Таким чином, не обов’язково, щоб вбивство було вчинене саме в момент виконання потерпілим свого службового чи громадського обов’язку.

Посягання на життя (тобто вбивство або замах на вбивство) державного чи громадського діяча, вчинене у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, слід кваліфікувати за ст. 112, а вбивство чи замах на вбивство працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону або військовослужбовця у зв’язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку — за ст. 348. Так само і вбивство чи замах на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, а також захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, — відповідно за статтями 379 і 400.

Умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст.115). Винний може переслідувати мету повністю приховати раніше вчинений злочин або лише обставини, які впливають на кваліфікацію та міру покарання. Вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину винний може здійснювати як до, так і в процесі вчинення наміченого злочину. Наприклад, випадки вбивства потерпілого, свідка, особи, яка має докази злочину, охоплюються п. 9 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство, поєднане із згвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115). Винний може здійснити вбивство в процесі самого зґвалтування або задоволення статевої пристрасті для

того, щоб придушити опір потерпілої або з садистських мотивів. Але таке вбивство може мати місце і після здійснення цих злочинів, щоб приховати злочин і уникнути відповідальності. Вбивство і зґвалтування або задоволення статевої пристрасті можуть бути вчинені як одною, так і різними особами (наприклад, при груповому приставанні).

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115) — це вбивство, вчинене виконавцем за дорученням замовника. Таке доручення, як роз’яснює Пленум Верховного Суду України, може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується позбавити потерпілого життя, а замовник — вчинити або, навпаки, не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального (грошову винагороду, передачу прав на майно та ін.) чи нематеріального характеру (звільнення від кримінальної відповідальності, розв’язання різних життєвих проблем і та ін.). Якщо вбивство на замовлення зумовлене виплатою винагороди або іншими матеріальними благами, вчинене вимагає додаткової кваліфікації за п. б ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115) має місце, якщо воно вчинене спільно двома або більше особами, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Таке вбивство може бути вчинене як співвиконавцями, так і з розподілом ролей, тому безпосереднім виконавцем вбивства може бути і один учасник групи. За цим пунктом ч. 2 ст. 115 належить кваліфікувати і умисне вбивство, вчинене організованою групою або злочинною організацією, тому що ці форми співучасті імпліцитно містять в собі також ознаки, властиві групі, яка діє за попередньою змовою. У разі вчинення вбивства злочинною організацією (її учасниками) кваліфікація злочину настає за сукупністю ст. 225 і п. 12 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство, вчинене повторно (п. 13 ч. 2 ст. 115). Йдеться про умисне вбивство, вчинене хоча б у другий раз. Вчинення вбивства, передбаченого статтями 116—118, не дає підстав розглядати наступне умисне вбивство як повторне. Умисне вбивство, якому передувало умисне заподіяння смерті, що охоплюється статтями інших розділів КК (терористичний акт, диверсія, бандитизм, посягання на життя працівника правоохоронного органу та ін.), кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115. Цей пункт застосовується незалежно від того, чи був винний засуджений за раніше вчинене вбивство.

Якщо особу, яка вчинила повторне вбивство, за жодне з них не було засуджено, останнє вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115, а вчинене раніше кваліфікується самостійно.

Незакінчене вбивство (або співучасть в ньому) також створює повторність.

Умисне вбивство не може кваліфікуватися як повторне, якщо судимість за раніше вчинене вбивство погашена чи знята у встановленому порядку, а також якщо закінчилися строки давності за попереднє вбивство.

Перелік обтяжуючих обставин, вказаних в ч. 2 ст. 115, є вичерпним. Якщо умисне вбивство вчинене за обтяжуючих обставин, перерахованих у двох або більше пунктах ч. 2 ст. 115, то при його кваліфікації мають вказуватися всі пункти.

Умисне вбивство за ч. 2 ст. 115, карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому п. 6 ч 2 ст. 115.

Умисне вбивство за пом’якшуючих обставин: умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання; умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини; умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116). У цьому випадку має місце особливий психічний стан винного — фізіологічний афект: короткочасна інтенсивна емоція, що значно послаблює контроль особи над своїми вчинками, здатність усвідомлювати їх, керувати ними. Від фізіологічного афекту слід відрізняти афект патологічний, що виключає осудність суб’єкта.

Умовою застосування ст. 116 є сильне душевне хвилювання, викликане протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого.

Насильство при цьому може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень, нанесення побоїв, позбавлення волі та ін.), так і психічним (загроза заподіяти фізичну, моральну, майнову шкоду), але тільки протизаконним. Останнє може за своїм характером надавати суб’єкту право на необхідну оборону. Вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, але за умови, що воно було результатом перевищення меж необхідної оборони, слід кваліфікувати не за ст. 116, а за ст. 118, як вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

Якщо душевне хвилювання було викликане не потерпілим, а іншими особами, ст. 118 не може бути застосована.

Відповідальність за ст. 116 настає також у випадках, якщо протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа, що спричинили сильне душевне хвилювання особи, яка вчинила вбивство, були спрямовані не на неї особисто, а щодо третіх осіб — близьких або навіть сторонніх.

Склад злочину, передбаченого ст. 116, має місце лише у випадку, якщо умисел на вбивство виник раптово в стані фізіологічного афекту, і був виконаний, коли винний ще знаходився в такому стані.

При вбивстві, передбаченому ст. 116, умисел може бути прямим і непрямим.

Покарання за злочин: за ст. 116 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117). Відповідальність матері пом’якшується за умови, що вбивство дитини було вчинене під час пологів або одразу після них, тобто законодавець обмежує здійснення цього злочину певним нетривалим проміжком часу, доки особливий психічний і фізичний стан жінки послаблює її здатність керувати своїми діями. В інших випадках відповідальність за вбивство матір’ю своєї дитини настає на загальних підставах.

Момент виникнення умислу у матері вбити новонароджену дитину на кваліфікацію злочину, що розглядається, не впливає.

Суб’єктом цього злочину може бути тільки мати. Співучасники у вбивстві матір’ю новонародженої дитини несуть відповідальність за статтями 27 і 115. Обставини, що пом’якшують відповідальність матері, на співучасників не поширюються.

Покарання за злочин: за ст. 117 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118). Заподіяння смерті нападаючому при захисті від суспільне небезпечного посягання виключає кримінальну відповідальність, якщо при цьому не були перевищені межі необхідної оборони. Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони не виключає такої відповідальності, але пом’якшує її. Так само вирішується питання і при затриманні злочинця.

Перевищенням меж необхідної оборони, відповідно до ч. З ст. 36, визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Так само перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця при умисному заподіянні йому смерті згідно з ч. 2 ст. 38 визнається явна невідповідність вчиненого небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 червня 1991 р. (з наступними доповненнями та змінами) у справах, пов’язаних із застосуванням законодавства про необхідну оборону, виходить з того, що при розв’язанні питання про наявність перевищення меж оборони необхідно враховувати не лише відповідність або невідповідність знарядь і засобів захисту та нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих і тих, хто захищається, а саме: місце і час; раптовість нападу; неготовність до його відвернення; кількість нападаючих, і тих, хто захищається; їх фізичні дані (вік, стать, інвалідність, стан здоров’я) та інші обставини.

Ті ж фактори слід враховувати і при розв’язанні питання про перевищення заходів із затримання злочинця (тяжкість злочину, обстановку, в якій відбувається затримання і т. д.).

При цьому слід мати на увазі, що особа, яка захищається, як і особа, яка затримує злочинця, внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного суспільне небезпечним посяганням (що часто виникає раптово), не завжди може точно оцінити відповідність заподіяної шкоди (в цьому випадку позбавлення життя нападаючого чи злочинця) небезпечності посягання чи вчиненого затриманим злочину або точно оцінити обстановку захисту чи затримання. У цьому випадку відповідальність за перевищення меж необхідної оборони або заходів із затримання злочинця виключається (ч. 4 ст. 36).

З суб’єктивної сторони злочин, який розглядається, може бути вчинений тільки умисно.

Вбивство, вчинене з перевищенням меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, за наявності обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 (наприклад, способом, небезпечним для життя багатьох осіб, повторно) має кваліфікуватися не як умисне вбивство за обтяжуючих обставин, а за ст. 118КК.

Покарання за злочин: за ст. 118 — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років.

Вбивство через необережність (ст. 119) — може бути вчинене як внаслідок злочинної самовпевненості, так і внаслідок злочинної недбалості.

Для застосування ст. 119 необхідно встановити наявність необережної вини щодо злочинного наслідку — смерті іншої людини. Саме ж діяння, яке заподіяло такий результат, може бути як необережним, так і умисним.

У частині 2 ст. 119 встановлена відповідальність за необережне вбивство двох або більше осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 119 — обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 119 — позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років.

Доведення до самогубства (ст. 120). Об’єктом злочину, який розглядається, є життя людини.

Об’єктивна сторона (ч. 1 ст. 120) злочину виражається в доведенні особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності.

Жорстоке поводження — це безжалісні, грубі дії, що спричиняють потерпілому фізичні та психічні страждання (нанесення тілесних ушкоджень, побоїв, позбавлення коштів для існування, житла, їжі, одягу, необгрунтовані стягнення, несправедливе позбавлення заохочень, різного роду знущання).

Шантаж — це загроза розголосити про потерпілого відомості, які останній бажає зберегти в таємниці (наприклад, відомості про тяжку хворобу тощо). Ці відомості можуть бути також помилковими, такими, що не відповідають дійсності. Важливо, що вони носять такий характер, що потерпілий не хоче їх розголошувати.

Примус до протиправних дій — це загроза фізичним насильством, залякування, заподіяння побоїв тощо з метою примусити потерпілого, наприклад, брати участь у злочині.

Систематичне приниження людської гідності — це різного роду тривале принизливе ставлення до потерпілого (образи, наклеп, анонімні обвинувачення, знущання над честю жінки, цькування, несправедлива критика). Судова практика не відносить до такого роду обставин розірвання шлюбних відносин одним із подружжя, відмову від укладання шлюбу, припинення співжиття, подружню зраду, якщо при цьому не здійснювалися інші дії, що принижують людську гідність. Не можуть також кваліфікуватися за ст. 120 випадки самогубства внаслідок вчинення щодо особи будь-яких законних дій (наприклад, правомірного звільнення з роботи), а також внаслідок повідомлення хоча й таких, що принижують гідність особи, але вірних, таких, що відповідають дійсності, відомостей (за умови, що вони повідомлялися не в образливій чи цинічній формі).

У частині 2 ст. 120 передбачена відповідальність за доведення до самогубства або замаху на нього особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винного, або такі самі дії, вчинені щодо двох або більше осіб, а в ч. З ст. 120 — щодо неповнолітнього, тобто особи, якій не виповнилося 18 років.

Під матеріальною залежністю слід розуміти випадки, коли потерпілий отримує від винного істотну матеріальну підтримку або знаходиться на його утриманні (наприклад, залежність непрацездатної жінки від чоловіка, неповнолітніх дітей від батьків, підопічних від опікунів і т. д.).

Під іншою залежністю слід розуміти залежність підлеглого від начальника, учня від викладача, одного родича від іншого та ін.

Стаття 120 застосовується лише при настанні самогубства або замаху на самогубство. Між вказаною в ст. 120 поведінкою винного і самогубством потерпілого чи замахом на нього має бути причинний зв’язок.

Суб’єктивна сторона злочину, який розглядається, може виражатися як в умислі, так і в необережності.

Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 120, можуть бути особи, які досягли 16-річного віку. Для притягнення до відповідальності за ч. 2 ст. 120 необхідно, щоб суб’єктом була особа, від якої потерпілий знаходився в матеріальній або іншій залежності.

Оскільки самогубство або замах на нього кримінальної відповідальності не тягне, підбурювання до самогубства і пособництво в самогубстві також не караються законом. Підбурювання до самогубства або пособництво в самогубстві особи, яка через вік або стан психіки не могла усвідомлювати свої дії чи керувати ними, кваліфікується як умисне вбивство за умови, що самогубство мало місце.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 120 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 120 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 120 — позбавлення волі від семи до десяти років.

Погроза вбивством (ст. 129). Погрожуючи посягнути на життя, винний викликає у людини почуття тривоги і неспокою, заважає її нормальній роботі та відпочинку.

З об’єктивної сторони під погрозою вчинити вбивство слід розуміти виявлений зовні намір позбавити іншу людину життя. Це може бути вчинене словесно, письмово, за допомогою різного роду дій (жестів, міміки, демонстрації зброї тощо).

Погроза має бути реальною, тобто сприйматися потерпілим як така, що може здійснитися. Реальність її встановлюється судом у кожному окремому випадку, виходячи з конкретних обставин справи. При цьому необхідно враховувати як суб’єктивний (сприйняття потерпілим), так і об’єктивний (спосіб і інтенсивність вираження, особа винного, характер відносин між ним і потерпілим і т. д.) критерії. Погроза має бути звернена до конкретної особи і висловлена особисто потерпілому або через третіх осіб. Злочин вважається закінченим з моменту, коли погроза була доведена до відома потерпілого.

Суб’єктивна сторона злочину, який розглядається — прямий умисел. При цьому не має значення, чи збирався винний реалізувати свою погрозу, досить того, щоб у потерпілого були реальні підстави побоюватися її виконання.

Суб’єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку.

У випадку, коли винний, не обмежившись погрозою, здійснює дії, які створюють умови для вбивства або безпосередньо спрямовані на його здійснення, відповідальність настає за приготування до вбивства чи замах на нього.

Якщо погроза вбивством є ознакою іншого, більш тяжкого злочину, ст. 129 не застосовується.

У частині 2 ст. 129 передбачена відповідальність за погрозу вбивством, вчинену членом організованої групи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 129 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 129 — позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Кримінальне право України. Особлива частина