Головна Головна -> Підручники -> Підручник Кримінальне право України. Особлива частина скачати онлайн-> § 2. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України

§ 2. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України



Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199). Безпосередній об’єкт цього злочину — суспільні відносини у сфері кредитно-грошової системи України, а також інших країн у разі підробки їх валюти. Відповідно до Міжнародної конвенції від 20 квітня 1929 р. щодо боротьби з підробкою грошових знаків, ратифікованою Урядом СРСР 3 травня 1931 p., держави-учасниці встановили відповідальність за підроблення не тільки власних грошей, а й тих, що знаходяться в обороті цих держав. Тут Україна виступає як правонаступниця. Випуск (емісія) грошових знаків проводиться державою суворо централізовано, з урахуванням відповідності між грошовою і товарною масами, щоб не допустити, стримати чи подолати знецінення грошей (інфляцію).

Предмет цього злочину становлять: підроблені національна валюта України у вигляді банкнот або металевої монети; іноземна валюта; державні цінні папери; білети державної лотереї.

Об’єктивна сторона цього злочину може виражатися у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну з метою збуту, а також збуті зазначених предметів.

Виготовлення полягає у виготовленні повністю фальшивих підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї або в їх частковій підробці (фальсифікації). Наприклад, підроблення номера, серії облігації, білета державної лотереї, зміна основних реквізитів доларової банкноти тощо. Способи підроблення та кількість виготовлених фальшивок на кваліфікацію діяння не впливають.

Для кваліфікації дій особи за ст. 199 необхідно встановити, що підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державної лотереї мають значну зовнішню схожість зі справжніми за формою, розміром, кольором і основними реквізитами. У разі грубого підроблення, що легко виявляється, і обманного способу збуту діяння кваліфікується як шахрайство. Злочин вважається закінченим з моменту виготовлення хоча б одного фальшивого примірника для подальшого збуту незалежно від того, чи вдалося вчинити збут підроблених предметів.

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту чи збут грошових знаків і державних цінних паперів, вилучених з обороту (монети старого карбування, радянські гроші, відмінені грошовими реформами тощо), та тих, що мають лише колекційну цінність, не утворить складу злочину, передбаченого ст. 199. За наявності підстав ці дії мають кваліфікуватися як шахрайство.

Зберіганням охоплюються дії, пов’язані зі знаходженням предмета цього злочину у володінні винного: при собі, в приміщенні, в тайниках чи інших місцях незалежно від строку зберігання. Перенесення вищезазначених предметів слід розглядати як різновид зберігання.

Збірник діючих договорів, угод і конвенцій, укладених СРСР з іноземними державами. Вил. VII. – М., 1993. – С. 40-53.

Придбання — це отримання підробленої національної валюти та інших предметів злочину будь-яким способом, наприклад, купівля, отримання в обмін на інші товари, в рахунок сплати боргу, в дар тощо.

Під перевезенням слід розуміти будь-які дії з переміщення підробленої національної валюти України та інших предметів злочину незалежно від способу транспортування і місця зберігання.

Пересилання — це переміщення тих самих предметів за умови, що транспортування здійснюється без участі відправника, наприклад, у вигляді поштових або багажних відправлень.

Ввезення в Україну передбачає переміщення через митний кордон України предметів злочину.

Зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну визнаються закінченим злочином з моменту вчинення цих дій.

Збут підробленої національної валюти України та інших предметів злочину означає випуск їх в оборот шляхом оплати куплених товарів, розміну, дарування, надання позики, пред’явлення чека або облігації до оплати тощо. Збут може вчинятися не тільки підроблювачем, а і його співучасниками та особами, які знали про наявність фальшивки, у тому числі й ті, які випадково отримали її і після виявлення вирішили позбутися. Збут визнається закінченим злочином з моменту прийняття будь-ким хоча б одиничної фальшивки як справжнього грошового знака, державного цінного паперу чи білета державної лотереї. Отримання фальшивих грошей від іншої особи для збуту (без участі в їх виготовленні) утворить готування до збуту.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, поєднаний з метою збуту вказаних вище предметів.

Відсутність такої мети виключає кримінальну відповідальність.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Відповідно до зазначеної Міжнародної конвенції 1929 р. іноземні громадяни підлягають кримінальній відповідальності за ст. 199 КК незалежно від місця вчинення злочину, навіть якщо вони вчинили його за кордоном, проти грошової системи будь-якої з держав— учасниць конвенції.

Частина 2 ст. 199 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі. Великий розмір, відповідно до примітки до ст. 199, має місце, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Частина 3 ст. 199 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі. Особливо великий розмір, відповідно до примітки до ст. 199, має місце, якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 199 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 2 ст. 199 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років; за ч. З ст. 199 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200). Безпосередній об’єкт цього злочину — суспільні відносини у сфері діяльності кредитно-фінансових органів з випуску в обіг і використання документів на переказ.

Предмет злочину складають: підроблені документи на переказ; платіжні картки, інші засоби доступу до банківських рахунків.

У примітці до ст. 200 зазначається, що під документами на переказ слід розуміти документ в паперовому або електронному виді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб’єктами (розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення тощо).

Платіжна картка — це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого вигляду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р. розкриває зміст термінів, що використовуються в диспозиції ст. 200 для позначення предмета злочину, у тому числі для позначення інших засобів доступу до банківських рахунків.

Документи на переказ, платіжні картки чи інші документи, що виступають предметом злочину, який розглядається, не є цінними паперами.

Об’єктивна сторона цього злочину може виражатися в підробленні, придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні з метою збуту вказаних предметів, а також у використанні підроблених документів на переказ або платіжних карток, чи збуті цих предметів.

Визначення понять підробки, придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту або збут підроблених платіжних документів дано при аналізі ст. 199.

Використання — це використання підроблених документів на переказ або платіжних карток за їх прямим призначенням, тобто використання їх в фінансових відносинах як справжніх.

Придбання, зберігання, перевезення, пересилання, використання, збут підроблених документів на переказ або платіжних карток є закінченим злочином з моменту вчинення цих дій.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, що поєднаний з метою збуту. Мета збуту передбачає, крім мети передати іншій особі відшкодувально або безвідплатно підроблені документи на переказ або платіжні картки, також і мету використати ці документи у фінансових відносинах.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 200 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 200 — штраф від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 200 — позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Контрабанда (ст. 201). Безпосередній об’єкт контрабанди — суспільні відносини, що забезпечують нормальний товарообіг через митний кордон і внесення до бюджету мита та зборів. Додатковий безпосередній об’єкт — суспільна безпека — при контрабанді озброєння; а також здоров’я населення — при контрабанді отруйних, сильнодіючих, радіоактивних речовин.

Предмет цього злочину — товари. Під «товарами» розуміється будь-яка переміщувана через митний кордон України продукція, в тому числі продукція, на яку поширюються права інтелектуальної власності, послуги, роботи, що є об’єктом купівлі-продажу або обміну (п. 11 ст. 15 Митного кодексу України). Склад злочину матиме місце, якщо переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю вчинене у великих розмірах. Згідно з приміткою до ст. 201 контрабанда товарів вважається вчиненою у великих розмірах, якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

До предмета контрабанди також відносяться: історичні та культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні, вибухові речовини, зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України.

Об’єктивна сторона цього злочину виражається в діях, що полягають у переміщенні у великому розмірі через митний кордон України товарів чи інших предметів, вказаних у ч. 1 ст. 201, вчинене поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю. Під переміщенням слід розуміти ввезення на митну територію України, вивезення з цієї території або транзит через територію України товарів та інших предметів у будь-який спосіб, включаючи використання з цією метою трубопровідного транспорту та ліній електропередачі (п. З ст. 15 Митного кодексу України). Митний кордон — це межі митної території України. Вона збігається з державним кордоном України, за винятком меж спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон є складовою частиною митного кордону України. Поняття митної території, митного кордону, спеціальних митних зон і спеціальних митних режимів викладені у статтях З, 4, 5 і 6 Митного кодексу України.

Переміщення через митний кордон товарів чи інших предметів поза митним контролем означає переміщення поза місцем розташування митниці або поза часом здійснення митного оформлення, або з незаконним звільненням від митного контролю. Під переміщенням з приховуванням від митного контролю слід розуміти переміщення з використанням тайників та інших засобів, що утруднюють виявлення предметів, або шляхом надання одним предметам вигляду інших, або з поданням митному органу України як підстави для переміщення предметів підроблених документів, одержаних незаконним шляхом, або документів, що містять неправдиві дані, а також документів, що є підставою для переміщення інших предметів. Злочин вважається закінченим з моменту незаконного переміщення предметів через митний кордон України. Затримання особи у межах митного кордону України в момент його перетину з предметами контрабанди кваліфікується як замах на цей злочин.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 201 передбачає відповідальність за контрабанду, вчинену за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за контрабанду.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 201 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією предметів контрабанди; за ч. 2 ст. 201— позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207). Безпосередній об’єкт цього злочину — суспільні відносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю.

Предмет злочину — виручка в іноземній валюті, отримана від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг), або товари та інші матеріальні цінності, отримані від цієї виручки.

Виручка в іноземній валюті може бути предметом цього злочину тільки тоді, коли вона знаходиться за кордоном і підлягає обов’язковому зарахуванню на рахунок уповноваженого банку України.

Об’єктивна сторона злочину виражається в ухиленні від повернення з-за кордону у передбачені законом строки вищеназваного предмета злочину або в його приховуванні будь-яким способом.

Ухилення від повернення з-за кордону валютної виручки — це злочинна бездіяльність — невиконання договору про повернення виручки в іноземній валюті отриманої за кордоном від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг) і яка належить, відповідно до законодавства України, обов’язковому зарахуванню на рахунки уповноваженого банку України. Переказ виручки в іноземній валюті має бути зроблений в строки, вказані в контрактах, але, за вимогою загальних правил, не пізніше, ніж через 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності (ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»). Відповідальність за ст. 207 може настати тільки в разі, якщо конкретна особа зобов’язана була повернути валютну виручку в Україну і мала реальну можливість здійснити цю дію. Якщо ж в результаті неправомірних дій іноземного партнера (наприклад, комерційного шахрайства) особа втратила ці кошти або не має доступу до них, то відповідальність за ухилення від повернення виручки в іноземній валюті виключається.

Злочин вважається закінченим з моменту неповернення виручки в іноземній валюті або інших матеріальних цінностей, одержаних від цієї виручки, у відповідний строк. Не вимагається, щоб мало місце приховання валютної виручки, досить самого факту неповернення виручки з-за кордону по закінченню встановленого строку.

Приховання валютної виручки, інших матеріальних цінностей, одержаних від цієї виручки — це невнесення до звітних документів відповідних відомостей. Злочин вважається закінченим з моменту самого факту приховання (не облік).

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт спеціальний — це службова особа підприємства, установи чи організації незалежно від форми власності, або особа, яка здійснює господарську діяльність без створення юридичної особи, на яких покладено забезпечення повернення з-за кордону валютної виручки або інших матеріальних цінностей.

У частині 2 ст. 207 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великих розмірах. Згідно з приміткою до ч. 1 ст. 207, великий розмір має місце, якщо виручка, товари або інші матеріальні цінності в тисячу і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (у перерахунку в валюту України за офіційним курсом національної валюти, визначеним Національним банком України, на останній день строку, передбаченого законодавством для перерахування виручки в іноземній валюті з-за кордону).

У частині 3 ст. 207 встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені в особливо великих розмірах, тобто якщо ця виручка, товари або інші матеріальні цінності у три тисячі і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (у перерахунку у валюту України за офіційним курсом національної валюти, встановленим Національним банком України, на останній день строку, передбаченого законодавством для перерахування виручки у іноземній валюті з-за кордону).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 207 — штраф від шестисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 207 — обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. З ст. 207 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 208). Безпосередній об’єкт, цього злочину — такий самий, як і в злочині, передбаченому ст. 207.

Предмет злочину — валютні рахунки, що незаконно відкриваються чи використовуються за межами України (це рахунки фізичних, юридичних осіб чи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи).

Об’єктивна сторона злочину може виразитися у незаконному відкритті за межами України валютних рахунків або в незаконному використанні за межами України валютних рахунків.

Незаконне відкриття резидентами України рахунків в іноземній валюті за межами України має місце, якщо воно здійснюється без отримання відповідної індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Незаконне використання валютних рахунків передусім має місце, якщо резидент України використовує незаконно відкритий за межами України валютний рахунок або якщо законно відкритий валютний рахунок використовується для здійснення операцій, що не передбачені індивідуальною ліцензією, або у випадку використання такого рахунку після закінчення терміну дії ліцензії.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є місце його вчинення — територія іншої держави.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з указаних дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт спеціальний — це три групи осіб: громадянин України, який постійно проживає на її території; службова особа підприємства, установи чи організації (юридичних осіб), незалежно від форми власності, які діють на території України, або інша особа, яка вчиняє дії, передбачені ст. 208, за дорученням такої службової особи; особа, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

У частині 2 ст. 208 встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 208 — штраф від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк від двох до чотирьох років, з конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на вищезазначених рахунках; за ч. 2 ст. 208 — позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на вищезазначених рахунках.

Порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 210). Безпосередній об’єкт цього злочину — встановлений законом порядок використання бюджетних коштів.

Предмет злочину — бюджетні кошти. Це кошти, що включаються у бюджети всіх рівнів незалежно від джерела їх формування. Склад злочину матиме місце, якщо його предметом були бюджетні кошти у великих розмірах. Великим розміром бюджетних коштів вважається сума, що в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. При особливо великому розмірі, тобто сумі, що в три тисячі та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, відповідальність настає за ч. 2 ст. 210 (див. примітку до ст. 210).

Об’єктивна сторона цього злочину може виражатися у використанні бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, в недотриманні вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету чи пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів.

Використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню — це, наприклад, фінансування за рахунок бюджету видатків, не передбачених бюджетом або фінансування одних статей видатків бюджету за рахунок інших: виплата пенсій замість виплати заробітної плати, фінансування виробництва замість виплати заробітної плати; використання виділених для заробітної плати дотацій згодом на придбання обладнання тощо.

Використання бюджетних коштів в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, може здійснюватися, передусім, за рахунок додаткових, понад установлені, надходжень до бюджету в результаті збільшення його прибуткової частини. Використання бюджетних коштів у розмірах, що перевищують встановлені, може також вчинятися за рахунок використання бюджетних коштів, призначених для фінансування інших видатків бюджету, тобто тут водночас матиме місце як використання бюджетних коштів в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, так і нецільове використання бюджетних коштів.

Що стосується недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету. У разі, якщо за результатами звіту щодо виконання бюджету за певний період має місце недоотримання прибутків, органи виконавчої влади, до внесення відповідних змін до бюджету, зобов’язані пропорційно знижувати видатки бюджету за всіма його статтями за винятком захищених статей, обсяг яких не може бути взагалі змінений, тому зменшення фінансування лише за окремими статтями видатків бюджету, непропорційне зниження видатків за всіма статтями видатків утворить об’єктивну сторону цього злочину.

Недотримання вимог щодо пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів виражається у непропорційному фінансуванні визначених бюджетом статей видатків: фінансування у повному обсязі одних статей з одночасним частковим фінансуванням або взагалі з нефінансуванням інших статей видатків, недодержання строків фінансування видатків, що призводить до заборгованості з виплати заробітної .плати, пенсій тощо. Ці дії також утворять об’єктивну сторону цього злочину.

Вчинення вказаних дій пов’язане з порушенням певних статей Бюджетного кодексу України, інших нормативно-правових актів, що встановлюють порядок виконання бюджету.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з вищезазначених дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єктом злочину виступає службова особа (учасник бюджетного процесу), яка наділена правом здійснювати діяльність пов’язану з виконанням бюджету і розпорядженням бюджетними коштами: це і службові особи підприємств, установ та організацій, фінансування яких здійснюється за рахунок бюджету.

У частині 2 ст. 210 передбачена відповідальність за ті самі діяння, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 210 — штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 210 — обмеження волі на строк від двох до п’яти років або позбавлення волі на строк від двох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку (ст. 211). Безпосередній об’єкт цього злочину — встановлений законом порядок розгляду і видання (прийняття) нормативно-правових або розпорядчих актів, які впливають на прибуткову або видаткову частину бюджету.

Предмет злочину — бюджетні кошти у великих розмірах, поняття яких аналогічне тому, що визначене у ст. 210.

Об’єктивна сторона злочину полягає у виданні нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому Бюджетним кодексом України та іншими законодавчими актами порядку. Цей злочин може бути вчинено тільки шляхом активних дій — прийняттям відповідних нормативно-правових або розпорядчих актів.

Нормативно-правовий акт — це офіційний письмовий документ, прийнятий або виданий уповноваженим на те суб’єктом у певній, встановленій законом, формі й у встановленій законом процедурі, який спрямований на регулювання суспільних відносин, встановлення загальнообов’язкових прав і обов’язків для невизначеного кола суб’єктів, і розрахований на тривале багаторазове застосування.

Розпорядчий акт — це індивідуальний акт виконавчої влади, який не містить загальних правил, норм права. До нього відносяться рішення органів виконавчої влади з конкретних питань, які входять до їх компетенції. Розпорядчий акт — це акт застосування права до конкретних осіб і випадків.

Закінченим цей злочин вважається з моменту видання (прийняття) нормативно-правового або розпорядчого акту, незалежно від того, чи спричинило це будь-які зміни у прибутковій чи видатковій частині бюджету.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — службова особа, наділена правом видання (прийняття), у межах своєї компетенції, відповідних нормативно-правових або розпорядчих актів, у встановленому законом порядку.

У частині 2 ст. 211 передбачена відповідальність за ті самі дії, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно. Поняття особливо великого розміру також визначено у статті 210.

Покарання, за злочин: за ч. 1 ст. 211 — штраф від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 211 — позбавлення волі на строк від трьох до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212). Безпосередній об’єкт цього злочину — суспільні відносини у сфері державного регулювання оподаткування і формування прибуткової частини державного бюджету.

Предметом цього злочину є податки, збори, інші обов’язкові платежі, що сплачуються як юридичними, так і фізичними особами.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування» в редакції від 18 лютого 1997 p., під податком, збором (обов’язковим платежем) слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, який здійснюється платниками у порядку та на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Перелік податків і зборів (обов’язкових платежів) визначений у статтях 13, 14 і 15 Закону України «Про систему оподаткування» і є вичерпним. Ухилення від сплати інших платежів ст. 212 не охоплюється.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає в ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах (ч. 1), у великих розмірах (ч. 2) або в особливо великих розмірах (ч. З ст. 212). Ухилення як ознака об’єктивної сторони цього злочину виражене в бездіяльності (наприклад, неподання податкових декларацій і розрахунків, незважаючи на те, що таке подання є обов’язковим). Способи ухилення можуть бути різними, наприклад, внесення до поданих податкових декларацій, розрахунків завідомо помилкових відомостей про доходи і видатки, приховання або заниження об’єктів оподаткування, просто відмова сплатити податок тощо. Спосіб ухилення від сплати податків на кваліфікацію злочину не впливає. Якщо він утворить самостійний злочин (наприклад, фальсифікація документів), кваліфікація настає за сукупністю злочинів.

Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 16. — Ст. 119.

Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів, інших обов’язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під великим розміром — суми, які в три тисячі та більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а під особливо великим розміром — суми, які в п’ять тисяч і більше разів перевищують той самий мінімум (примітка до ст. 212).

Злочин вважається закінченим з моменту ненадходження зазначених сум до бюджету або цільового фонду.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — службові особи підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, на які покладені обов’язки щодо ведення і подання документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою обов’язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, а також фізичні особи, якщо вони мають ознаку платника податків, у тому числі ті, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

У частині 2 ст. 212 передбачена відповідальність за ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих розмірах.

Частина 3 ст. 212 передбачає відповідальність за діяння, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах.

Частина 4 ст. 212 встановлює, що від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 212 — штраф від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 212 — штраф від п’ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. З ст. 212 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів (ст. 204). Безпосередній об’єкт цього злочину — суспільні відносини у сфері державного регулювання оподаткування і формування прибуткової частини державного бюджету. Додатковим безпосереднім об’єктом може виступати здоров’я людей — при незаконному виготовленні підакцизних товарів з недоброякісної сировини, а також при збуті таких товарів.

Предмет злочину — незаконно виготовлені алкогольні напої, тютюнові вироби або інші підакцизні товари. Незаконне виготовлення таких товарів означає їх створення за відсутності спеціального дозволу, передбаченого законом на таке виготовлення (ліцензії). Так, виготовлення алкогольних напоїв, тютюнових виробів, згідно із Законом України «Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами» від 19 грудня 1995 р. допускається лише у разі отримання виготівником спеціального дозволу (ліцензії) на таку діяльність. Тому виготовлення алкогольних напоїв та тютюнових виробів за відсутності такого дозволу є незаконним.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204, може виражатися у незаконному придбанні, зберіганні, транспортуванні з метою збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів, а також в їх збуті.

Придбання — це отримання незаконно виготовлених алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів будь-яким способом (купівля, отримання в обмін на інші товари, в рахунок сплати боргу, в дар тощо).

Зберіганням охоплюються дії, пов’язані із перебуванням предметів у володінні винного: при собі, в приміщенні, в тайниках або інших місцях незалежно від тривалості зберігання.

Транспортування — це будь-які дії з переміщення вказаних предметів незалежно від способу переміщення та місця зберігання.

Збут — це продаж, обмін, передача в рахунок боргу і подібні дії.

Злочин є закінченим з моменту вчинення хоч би однієї з вказаних дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, поєднаний із спеціальною метою — збутом.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа.

Частина 2 ст. 204 встановлює відповідальність за незаконне виготовлення підакцизних товарів шляхом відкриття підпільних цехів або з використанням обладнання, що забезпечує масове виробництво таких товарів, або вчинене особою, яка раніше була засуджена за цією статтею. Незаконне виготовлення підакцизних товарів, за відсутності ознак, вказаних у ч. 2 ст. 204, може тягти відповідальність за ст. 203.

Частина 3 ст. 204 передбачає відповідальність за незаконне виготовлення* підакцизних товарів з недоброякісної сировини (матеріалів), що становлять загрозу для життя і здоров’я людей, а так само незаконний збут таких товарів, що призвело до отруєння людей чи інших тяжких наслідків, під якими слід розуміти, наприклад, заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Для відповідальності необхідно встановити причинний зв’язок між незаконним виготовленням і наслідками, що настали.

Суб’єктивна сторона щодо тяжких наслідків — непрямий умисел або необережність.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 204 — штраф від п’ятисот до тисячі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення; за ч. 2 ст. 204 — штраф від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення; за ч. З ст. 204 — позбавлення волі на строк від п яти до десяти років з вилученням та знищенням вироблених товарів та з конфіскацією обладнання для їх виготовлення.

Підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків (ст. 215). Безпосереднім об’єктом цього злочину слід вважати суспільні відносини у сфері фінансових інтересів держави.

Предметом злочину є знаки поштової оплати, маркована продукція, міжнародні купони для відповіді, посвідчення особи для міжнародного поштового обміну, відбитки маркувальних машин, квитки залізничного, водного, повітряного або автомобільного транспорту, інші проїзні документи і документи на перевезення вантажів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зв’язок» від 16 травня 1995 р. під поштовою маркою слід розуміти державний знак, який є засобом оплати послуг поштового зв’язку, виготовлений друкарським способом, з художнім зображенням та зазначенням його номінальної вартості. Міжнародний купон для відповіді — це спеціальний знак Міжнародного бюро Всесвітнього поштового союзу, віддрукований на папері з водяними знаками, яким можна замінити поштові марки. Маркована продукція — це виготовлені типограф-ським способом поштові відправлення (марковані конверти і марковані поштові картки) із надрукованим на них зображенням поштових марок (віньєтки). Посвідчення особи для міжнародного поштового обміну — це посвідчення, яке видається поштовими органами країн—учасниць Всесвітнього поштового союзу і посвідчують право особи на одержання поштової кореспонденції, що надсилається їй чи на абонентську скриньку. Предметом цього злочину є також відбитки маркувальних машин. Проїзні документи — це документи, які надають право на проїзд залізничним, водним, повітряним або автомобільним транспортом (квитки вказаних видів транспорту), у тому числі талони, жетони, службові проїзні документи тощо). Документами на перевезення вантажів є вантажні квитанції, дорожні відомості, окремі вимоги, плацкарти тощо.

Об’єктивна сторона злочину може виражатися у виготовленні з метою збуту вказаних предметів, їх збуті або використанні.

Під виготовленням слід розуміти повне або часткове підроблення вказаних предметів, або надання використаним знакам поштової оплати вигляду невикористаних знаків.

Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 20. — Ст. 143.

Збут — це відшкодувальна або безвідплатна передача (продаж, обмін, дарування тощо) вказаних підроблених предметів іншим особам або організаціям для їх подальшого використання. Збут може вчинятися як особою, що вчиняє підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків, так і іншою особою.

Використання передбачає будь-яку форму застосування підроблених предметів, наприклад, надання їх замість справжніх.

Злочин є закінченим з моменту вчинення однієї з вказаних дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що поєднаний зі спеціальною метою — збуту предметів цього злочину.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 215 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років.

Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок (ст. 216). Безпосередній об’єкт цього злочину — суспільні відносини у сфері державного регулювання випуску продукції і формування прибуткової частини державного бюджету.

Предметом злочину є марки акцизного збору, контрольні марки, топографічні захисні елементи.

Марка акцизного збору — це спеціальний знак, яким сьогодні маркуються в Україні тільки два товари — алкогольні та тютюнові вироби. Наявність на цих товарах акцизної марки підтверджує сплату платником акцизного збору, легальність їх ввезення та реалізації на території України (ст. 1 Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби»)- Марки виготовляються Банкнотно-монетним двором Національного банку України трьох видів: марки акцизного збору для маркування алкогольних напоїв; такі самі марки для тютюнових виробів; спеціальні марки для маркування конфіскованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Контрольна марка — це спеціальний знак, що засвідчує додержання авторських і суміжних прав і дає право на розповсюдження, у тому числі шляхом імпорту, оптової та роздрібної торгівлі примірників аудіовізуальних творів чи фонограм на території України та їх експорту (ст. 2 Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм»). Контрольна марка має власну серію і номер.

Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 40. — Ст. 297.

Голографічний захисний елемент — це голографічний елемент, призначений для маркування носіїв інформації, документів і товарів з метою підтвердження їх справжності, авторства тощо, виконаний з використанням технологій, які унеможливлюють його несанкціоноване відтворення.

Об’єктивна сторона цього злочину може виражатися у незаконному виготовленні предмета злочину, його підробленні, використанні або збуті цих предметів.

Будь-яке виготовлення або отримання марок акцизного збору, контрольних марок або голографічних захисних елементів з порушенням встановленого чинним законодавством порядку їх виготовлення або отримання є незаконним.

Під підробленням слід розуміти виготовлення фальшивих марок акцизного збору, фальшивих контрольних марок або фальшивих голографічних захисних елементів будь-яким способом (поліграфічним, електрографічним, фотографічним, рисувальним, методом двократного копіювання тощо). Таке виготовлення передбачає повне відтворення предмета злочину, який тут створюється заново. Підроблення має місце також і там, де винний вносить в акцизні марки, контрольні марки, голографічні захисні елементи неправдиві відомості і зміни (міняє серію номера та інші реквізити).

Використання незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору, контрольних марок або голографічних захисних елементів означає маркування ними певних товарів, твору чи інших предметів.

Збут — це будь-яка форма їх сплатного або безоплатного відчуження — продаж, обмін, дарування, передача в борг, в рахунок оплати боргу тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї з указаних дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 216 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 216 — штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років; за ч. 2 ст. 216 — штраф від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією товарів, промаркованих підробленими марками чи голографічними захисними елементами.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Кримінальне право України. Особлива частина