Головна Головна -> Підручники -> Підручник Кримінальне право України. Особлива частина скачати онлайн-> § 3. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб`єктів

§ 3. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб`єктів



Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (ст. 202). Об’єктивна сторона цього злочину характеризується порушенням порядку зайняття господарською діяльністю і пов’язаного з нею отримання доходу у великих розмірах. Господарська діяльність — це будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт (ст. 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»)- Підприємницька діяльність визначається в Законі України «Про підприємництво» як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством (ст. 1). Злочин може виражатися у здійсненні господарської діяльності без реєстрації або без спеціального дозволу — ліцензії, а так само з порушенням умов ліцензування.

Здійснення господарської діяльності без державної реєстрації. Статус підприємця набувається після реєстрації, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р., тому незаконною є підприємницька діяльність, що здійснюється без реєстрації або до моменту реєстрації.

Здійснення господарської діяльності без спеціального дозволу — ліцензії. Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, і порядок отримання ліцензії визначені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Відповідно до ст. 9 цього Закону до підприємницької діяльності, що підлягає ліцензуванню на території України, відноситься, наприклад, виробництво і реалізація лікарських засобів, особливо небезпечних хімічних речовин, медична, ветеринарна, юридична практика, аудиторська, страхова діяльність, виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів і багато іншої. Господарська діяльність є незаконною, якщо її здійснюють взагалі без ліцензії або під час оформлення ліцензії до моменту її одержання.

Здійснення господарської діяльності з порушенням умов ліцензування. Ця форма злочину має місце, якщо особа, маючи ліцензію на певний вид діяльності, займається іншою. Наприклад, лі-кар-ветеринар, маючи ліцензію на зайняття ветеринарною практикою, почне лікувати людей, або особа, яка має ліцензію на зайняття юридичною практикою, займається аудиторською або судово-експертною діяльністю. Порушення умов ліцензування може виражатися у зайнятті підприємництвом не в тій місцевості, де ця діяльність дозволена ліцензією, або закінчився строк дії ліцензії до її продовження. Якщо підприємець за допущені порушення закону позбавлений ліцензії, то продовження ним господарської діяльності слід оцінювати як підприємництво без спеціального дозволу.

Злочин вважається закінченим після того, як буде встановлено, що внаслідок порушення порядку зайняття господарською діяльністю отриманий дохід у великих розмірах. Ним визнається у примітці до ст. 202 дохід, сума якого у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єктом злочину може бути особа, яка зобов’язана зареєструватися як підприємець або отримати відповідну ліцензію на зайняття певною діяльністю. Суб’єктом здійснення господарської діяльності з порушенням умов ліцензування може бути тільки особа, яка має відповідну ліцензію.

Частина 2 ст. 202 передбачає відповідальність за здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів, операцій небанківських фінансових установ без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах.

Банківська діяльність — це один з видів комерційної підприємницької діяльності, яка регулюється Законом України «Про банки і банківську діяльність», іншими законодавчими актами України, а також нормативно-правовими актами Національного банку України. Для організації комерційного банку і зайняття банківською діяльністю необхідно пройти державну реєстрацію у встановленій Національним банком України формі й отримати банківську ліцензію. Банківська ліцензія надається Національним банком України. Банківські операції, професійну діяльність на ринку цінних паперів можуть здійснювати й інші кредитно-фінансові організації, громадяни, які також зобов’язані пройти державну реєстрацію і отримати відповідний спеціальний дозвіл — ліцензію.

Безпосередній об’єкт цього злочину — суспільні відносини, які регулюють діяльність комерційних банків та інших кредитних організацій, осіб, які здійснюють банківські операції, професійну діяльність на ринку цінних паперів.

Об’єктивна сторона злочину характеризується вчиненням діяння і пов’язаного з ним отриманням доходу у великих розмірах. Злочин може виражатися у здійсненні банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів без реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачене законодавством, або з порушенням умов ліцензування.

Здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів без реєстрації. Така діяльність, від кого б вона не виходила (комерційний банк, небанківські фінансові установи, громадянин), підлягає державній реєстрації. Зайняття цією діяльністю без державної реєстрації є незаконним.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» під банківською діяльністю слід розуміти залучення до вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Поняття «банківські операції», «професійна діяльність на ринку цінних паперів» за своїм обсягом ширші, ніж поняття «банківська діяльність» і включають у себе, крім трьох названих вище операцій, ще й такі, як операції з валютними цінностями, емісію власних цінних паперів, організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів, здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг), надання гарантії і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання в грошовій формі тощо.

Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5—6. — Ст. ЗО.

Здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії), отримання якого передбачене законодавством. Наприклад, зайняття такою діяльністю буде незаконним, якщо конкретна особа, яка оголосила себе засновником комерційного банку або кредитної організації, або особа, яка керує банком чи іншою комерційною організацією, громадянин починає банківську діяльність без ліцензії Національного банку України.

Здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів з порушенням умов ліцензування. Умови ліцензування будуть порушені, наприклад, якщо засновник комерційного банку чи керівник, який не має необхідного статутного капіталу, отримав незаконним шляхом відповідну ліцензію, починає банківську діяльність або здійснює її у регіоні, не вказаному в ліцензії, або здійснює банківські операції після того, як Національний банк України відкликав ліцензію. Здійснення банківської діяльності з порушенням умов ліцензування може виражатися у перевищенні банком повноважень, наданих ліцензією, з порушенням строків ліцензії тощо. Порушення умов ліцензування матиме місце, наприклад, і тоді, коли особа, маючи ліцензію тільки на операції з обміну валюти, починає здійснювати інші банківські операції.

Злочин вважається закінченим після того, як буде встановлений факт отримання внаслідок незаконної банківської діяльності доходу у великих розмірах (див. примітку до ст. 202).

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Суб’єктом злочину може бути особа, яка фактично є засновником комерційного банку або іншої кредитної організації або управляє діяльністю таких організацій, а також особа, яка зобов’язана зареєструватися як підприємець і отримати відповідну ліцензію на здійснення банківських операцій або професійної діяльності на ринку цінних паперів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 202 — штраф від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 202 — штраф від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.

Зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203). Об’єктивна сторона цього злочину виражається у зайнятті забороненими видами господарської діяльності. Види господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, містяться у ст. 4 Закону України «Про підприємництво». До них відноситься діяльність, пов’язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї і боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об’єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов’язана з розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою; діяльність, пов’язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв’язку в мережах зв’язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв’язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів); виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам. До забороненої підприємницької діяльності відноситься також діяльність, пов’язана з виробництвом моторних сумішевих бензинів (А-76Ек, А-80Ек, А-92Ек, АІ-93Ек, А-95Ек, А-98Ек) із вмістом не менш як 5 відсотків високооктанових кисневмісних добавок — абсолютованого технічного спирту та етил-трет-бутилового ефіру, з виробництвом зазначених вище високооктанових кисневмісних добавок. Зайняття діяльністю, що підлягає ліцензуванню, кваліфікується за ст. 202, якщо здійснюється без спеціального дозволу (ліцензії). Не утворить ознак злочину, передбаченого ст. 203, і зайняття дозволеними видами господарської діяльності, що здійснюється особами, яким взагалі заборонено займатися підприємницькою діяльністю (військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, служби безпеки, внутрішніх справ, господарського суду, а також інших органів державної влади і управління тощо).

Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 14. — Ст. 169.

Злочин вважається закінченим з моменту початку зайняття забороненою підприємницькою діяльністю. Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Зайняття забороненим видом господарської діяльності кваліфікується за ст. 203 лише за умови, що воно не містить складу іншого злочину. Так, наприклад, незаконне виготовлення та збут наркотичних засобів охоплюється ст. 307, незаконне виготовлення зброї — ст. 263 КК.

Частина 2 ст. 203 встановлює відповідальність за ті самі дії, пов’язані з отриманням доходу у великих розмірах або якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за такий злочин. Великий розмір має місце, якщо його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (див. примітку до ст. 203).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 203 — штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 203 — обмеження волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Фіктивне підприємництво (ст. 205). Об’єктивна сторона цього злочину виражається у створенні або придбанні суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Створення суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) полягає в його державній реєстрації. Дії винного мають зовні цілком законний вигляд: подаються документи на державну реєстрацію, іноді і на ліцензування; з дотриманням необхідної процедури приймається рішення про реєстрацію (та ліцензування). Однак ще до офіційного створення суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) винний знає, що підприємство створюється ним для прикриття незаконної чи забороненої діяльності.

Під придбанням суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) слід розуміти отримання будь-яким способом права

власності на цю юридичну особу як в цілому, так і на визначену його частину, що дозволить здійснювати контроль над ним, наприклад, шляхом купівлі контрольного пакету акцій в акціонерному товаристві, заміни власника або складу учасників правління, придбання одним або кількома учасниками господарського товариства частки в його статутному фонді інших учасників тощо.

Створення або придбання фіктивної організації, що не є суб’єктом підприємницької діяльності (релігійної, громадської тощо), не тягне відповідальності за ст. 205.

Під незаконною діяльністю, про яку йдеться у ст. 205 КК, слід розуміти будь-яку підприємницьку діяльність юридичної особи, що не відповідає установчим документам. Заборонена діяльність — це діяльність, що прямо заборонена законом (наприклад, виробництво і збут наркотичних засобів, зброї, радіоактивних матеріалів і вибухових речовин, вибухових пристроїв тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту створення або придбання суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) незалежно від того, чи досяг винний поставленої мети.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що поєднаний із спеціальною метою — прикриття незаконної або забороненої підприємницької діяльності.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 205 встановлена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам.

Матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам, вважається великою, якщо вона у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (див. примітку до ст. 205).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 205 — штраф від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 205 — позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років.

Протидія законній господарській діяльності (ст. 206). Об’єктивна сторона цього злочину злочину виражається у протиправній вимозі припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальну шкоду або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, поєднаній з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодженні чи знищенні їхнього майна за відсутності ознак вимагання. Протиправна вимога, як ознака об’єктивної сторони злочину, являє собою викладену у рішучій формі пропозицію про припинення зайняття господарською діяльністю або здійснення іншої дії (бездіяльності), зазначеної вище. Ця вимога має бути поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, або з погрозою пошкодження чи знищення їхнього майна. Погроза насильством полягає у погрозі негайно чи у майбутньому застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб. Наприклад, це погроза нанесенням побоїв, катуванням, заподіянням тілесних ушкоджень, позбавленням волі, іншими насильницькими діями. Якщо має місце погроза вбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 206.

Злочин вважається закінченим з моменту пред’явлення певної вимоги, поєднаної із зазначеною у законі погрозою, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Якщо особа вчиняє дії, зазначені в ст. 206, з метою отримання майна від підприємця, права на його майно, або домагається здійснення дій майнового характеру, то такі дії слід кваліфікувати як вимагання.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 206 встановлює відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна.

Насильство, що не є небезпечним для життя і здоров’я потерпілого, має місце, якщо заподіяні побої чи легке тілесне ушкодження.

Пошкодження чи знищення майна має місце у разі, якщо майно знищене чи вимагає серйозного ремонту.

Частина 3 ст. 206 передбачає відповідальність за протидію законній господарській діяльності, вчинену організованою групою, або службовою особою з використанням службового становища, або поєднану з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, або таку, що заподіяла велику шкоду чи спричинила інші тяжкі наслідки.

Насильство, небезпечне для життя чи здоров’я — це, наприклад, заподіяння середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження.

Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (див. примітку до ст. 206).

До інших тяжких наслідків можна віднести самогубство потерпілого, заподіяння великої матеріальної шкоди декільком особам.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 206 — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 206 — позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років; за ч. З ст. 206 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років.

Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст. 209). Ця стаття включена до Кримінального кодексу відповідно до низки міжнародних угод, до яких приєдналася Україна.

Відмивання грошових коштів, здобутих злочинним шляхом (від торгівлі зброєю, наркотиками, грального і порнобізнесу, інших форм тіньового підприємництва), не тільки порушує встановлений законом порядок підприємницької діяльності, але є й однією з необхідних передумов функціонування організованої економічної злочинності.

Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері підприємницької діяльності.

Предмет злочину — грошові кошти та інше майно, здобуте за-відомо злочинним шляхом. Грошові кошти — це готівка та безготівкові гроші у будь-якій національній валюті, у тому числі в гривнях. До іншого майна відносяться цінні папери, рухомі і нерухомі речі (будови, автотранспорт, сировина, матеріали, товар, земельні ділянки тощо). Грошові кошти та інше майно є предметом легалізації за умови, що вони здобуті завідомо злочинним шляхом.

Об’єктивна сторона злочину полягає у легалізації (відмиванні) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом. Легалізація означає надання грошам, що відмиваються, та майну офіційного характеру, маскування їх злочинного походження. Об’єктивна сторона злочину може виражатися у вчиненні фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, у використанні зазначених коштів для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності, а також у створенні організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом.

Базельська заява про принципи від 12 грудня 1988 p.; Вепська конвенція ООН від 20 грудня 1988 p., що регламентує боротьбу з «відмиванням» грошей від наркобізнесу; Страсбурзька конвенція Ради Європи 1990 р. з цього самого питання; Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, прийнята також у Страсбурзі у 1990 р. державами—членами Ради Європи та інші.

Фінансовими вважаються операції з руху капіталу; зарахування грошових коштів на рахунок підприємства, розосередження їх на внесках в різних банках, переведення в іншу валюту, придбання на злочинне здобуті гроші цінних паперів, переведення грошових коштів за кордон фізичним або юридичним особам або на внески в банках з подальшим їх поверненням. Операції, за допомогою яких вчиняється легалізація, — це будь-які операції, наприклад, купівля-про-даж, застава, оренда, міна, дарування.

Використання грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом для підприємницької, банківської або іншої господарської діяльності має місце під прикриттям законних або фіктивних операцій, оренди майна, придбання товарів або сировини, внесення їх до статутного капіталу будь-якого підприємства тощо.

Створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, має місце у разі, якщо створені хоча б дві такі групи.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої з вказаних дій, що створюють його об’єктивну сторону.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 209 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 209 — штраф від п’ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк від трьох до п’яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років, з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом; за ч. 2 ст. 209 — позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом (ст. 213). Частина 1 ст. 213 встановлює відповідальність за здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту, організацію незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту.

Безпосередній об’єкт цього злочину — суспільні відносини у сфері господарської діяльності з металобрухтом. Ці відносини регулюються законом «Про металобрухт» від 5 травня 1999 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Предмет злочину — металобрухт, тобто непридатні для прямого використання вироби або частина виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу та містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки від виробництва та обробки чорних і кольорових металів і їх сплавів.

Об’єктивну сторону цього злочину характеризують альтернативні дії: 1) здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством; 2) надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту; 3) організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту.

Операції з металобрухтом — це збирання, заготівля, переробка, транспортування, реалізація брухту чорних і кольорових металів, а також металургійна переробка брухту кольорових металів.

Збирання металобрухту — це діяльність фізичних або юридичних осіб, пов’язана з переміщенням металобрухту від місця його утворення або знаходження до території розташування спеціалізованих або спеціалізованих металургійних переробних підприємств та їх приймальних пунктів.

Заготівля металобрухту — діяльність, пов’язана із збиранням, купівлею, транспортуванням, зберіганням та реалізацією металобрухту.

Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 25. — Ст. 212; 2001. — № 1. — Ст. 3.

Переробка металобрухту — діяльність, пов’язана із доведенням металобрухту (шляхом сортування, пресування, пакетування, дрібнення, різання тощо) до стану, який відповідає встановленим стандартам, нормам і правилам.

Транспортування металобрухту — діяльність, пов’язана із переміщенням металобрухту від місць його утворення або зберігання до місць утилізації чи переробки.

Реалізація металобрухту — це діяльність, пов’язана із передачею права власності на металобрухт іншому власнику в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов’язань.

Металургійна переробка брухту кольорових металів — це переплавка металобрухту в металургійних агрегатах під час виготовлення кольорових металів і їх сплавів або з іншою метою.

Здійснення вказаних вище операцій без державної реєстрації означає зайняття особою цими видами підприємницької діяльності без реєстрації як суб’єкта такої діяльності.

Ліцензуванню підлягають заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів (ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р.). Не підлягає ліцензуванню діяльність фізичних осіб, пов’язана зі збором і реалізацією побутового брухту чорних і кольорових металів, а також діяльність фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності та юридичних осіб, пов’язана зі збором і реалізацією промислового брухту чорних і кольорових металів, що утворився внаслідок їх діяльності.

Під незаконними пунктами прийому, схову і збуту металобрухту слід розуміти пункти, на здійснення операцій в яких особа не отримала ліцензії. Тільки спеціалізовані металургійні переробні підприємства (визначені в ст. 1 Закону «Про металобрухт»), які отримали ліцензію на здійснення операцій з металобрухтом, мають право відкривати приймальні пункти і тільки за адресами, вказаними в ліцензії.

Організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту — це сукупність дій з їх створення (підшукування приміщень, транспортних та фінансових засобів, співучасників; розробка плану функціонування пункту, конспіративних заходів; об’єднання або узгодження дій співучасників тощо).

Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 36. — Ст. 299.

Склад цього злочину формальний. Злочин вважається закінченим з моменту здійснення будь-якої з дій, передбачених ст. 213. Організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту закінчена з моменту, коли такий пункт був створений.

Суб’єктивну сторону злочину характеризує прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 213 встановлена відповідальність за дії, передбачені ч. 1 цієї статті, якщо вони вчинені особою, раніше судимою за цей злочин.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 213 — штраф від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи від ста до двохсот годин; за ч. 2 ст. 213 — штраф від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.

Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння (ст. 214). У цій статті встановлена відповідальність за ухилення від передбачених законом обов’язкової здачі на афінаж або обов’язкового продажу видобутих із надр, отриманих із вторинної сировини, піднятих чи знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, якщо це діяння вчинене у великому розмірі, а також ухилення від обов’язкової здачі на афінаж або для обов’язкового продажу скуплених дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, ювелірних чи побутових виробів з них або лому таких виробів.

Безпосередній об’єкт злочину — суспільні відносини у сфері господарської діяльності, пов’язаної із видобутком і оборотом дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння. Ці відносини регулюються Законом України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18 листопада 1997 р., а також іншими нормативно-правовими актами.

Предметом злочину можуть бути дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, ювелірні чи побутові вироби з них або лом таких виробів.

Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 9. — Ст. 34.

Дорогоцінні метали — це золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо).

Дорогоцінне каміння — це природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах): алмаз, рубін, сапфір, смарагд, олександрит тощо (повний перелік дається у ст. 1 Закону).

Об’єктивну сторону цього злочину характеризують дві форми ухилення особи від виконання певного обов’язку: 1) ухилення від передбачених законом обов’язкової здачі на афінаж або обов’язкового продажу видобутих із надр, отриманих із вторинної сировини, піднятих чи знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, якщо це діяння вчинене у великому розмірі; 2) ухилення від обов’язкової здачі на афінаж або для обов’язкового продажу скуплених дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, ювелірних чи побутових виробів з них або лому таких виробів.

Під ухиленням слід розуміти невчинення особою у встановлений строк вказаних дій. Цим вона виражає очевидне небажання виконувати свій обов’язок.

Афінаж дорогоцінних металів — це металургійний процес одержання дорогоцінних металів високої чистоти шляхом відділення від них забруднюючих домішок. Тому предметом ухилення від обов’язкової здачі на афінаж виступають тільки дорогоцінні метали.

Дорогоцінні метали чи дорогоцінне каміння, видобуті із надр або отримані із вторинної сировини — результат їх вилучення певним способом. Останнє не характерне для піднятих чи знайдених предметів, наприклад, самородків.

Згідно з приміткою до ст. 214 порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння визнається здійсненим у великому розмірі, якщо вартість вказаних у цій статті предметів, не зданих або не проданих, перевищує п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Диспозиція цієї статті є бланкетною, тобто вимагає звернутися до інших нормативних актів для встановлення обов’язку особи здійснити зазначені у ст. 214 дії. Так, ст. 12 зазначеного вище закону передбачає, що збирання, облік і здавання відходів та брухту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, які утворюються в процесі виробництва, провадяться суб’єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності у порядку, визначеному законодавством України. Продукти первинної обробки відходів та брухту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння здаються на переробні підприємства для афінажу дорогоцінних металів і рекуперації дорогоцінного каміння у порядку, визначеному законодавством України.

Склад цього злочину формальний. Злочин вважається закінченим з моменту ухилення особи від здійснення будь-якої з вказаних у ст. 214 дій.

Суб’єктивну сторону злочину характеризує прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку і на яку законом покладений обов’язок здійснення дій, передбачених у ст. 214. Зокрема, суб’єктом визнаються громадянин-підпри-ємець і службова особа суб’єкта господарської діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 214 — штраф від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років.

Змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх змін чи фіксування (ст. 228). Відповідно до ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Стаття 228 передбачає два самостійних склади злочинів.

У частині 1 ст. 228 встановлена відповідальність за змову про штучне підвищення або підтримання монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок з метою усунення конкуренції між суб’єктами підприємницької діяльності всупереч вимогам анти-монопольного законодавства.

Безпосередній об’єкт злочину — конкурентні відносини між суб’єктами підприємницької діяльності.

Об’єктивну сторону цього злочину характеризує змова про штучне підвищення або підтримання монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок всупереч вимог антимонополь-ного законодавства.

Змова — це досягнення угоди між двома чи більше суб’єктами господарювання щодо здійснення ними у майбутньому узгоджених дій, передбачених ст. 228.

Визначення монопольної ціни дається у ст. 1 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р.. Це ціна, яка встановлюється суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, і призводить до обмеження конкуренції або порушення прав споживача. Монопольне становище — це домінуюче становище суб’єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб’єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимоно-польного комітету України може визначатися монопольним становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків. Монопольні ціни (тарифи, розцінки) можуть бути монопольне високими або монопольне низькими.

Основні вимоги антимонопольного законодавства передбачені у вказаному законі від 18 лютого 1992 р. але вже у 2002 р. його замінить Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. (повністю набере чинності через рік після опублікування). У новому законі передбачені додаткові ознаки, що характеризують монопольне становище суб’єкта господарювання, але визначення монопольної ціни немає.

Склад цього злочину формальний. Злочин вважається закінченим, якщо змова між суб’єктами господарювання відбулася — досягнута угода між ними.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою усунення конкуренції між суб’єктами підприємницької діяльності.

Суб’єктом злочину можуть бути громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, службові особи чи інші повноважні представники суб’єктів господарювання, які досягли 16-річного віку.

У частині 2 ст. 228 передбачена відповідальність за насильство, заподіяння шкоди чи погрозу ними з метою штучної зміни або штучного фіксування цін.

Основний безпосередній об’єкт злочину — конкурентні відносини між суб’єктами господарювання. Додатковий об’єкт — життя і здоров’я особи або охоронювані законом права та інтереси фізичних чи юридичних осіб.

З об’єктивної сторони цей злочин виражається у насильстві, заподіянні шкоди чи погрозі ними.

У назві статті ці дії характеризуються як примушування. Це означає, що вони спрямовані проти певних осіб для того, щоб примусити їх штучно змінити або зафіксувати ціни.

Під насильством слід розуміти фізичне насильство у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв тощо. Якщо воно саме по собі вимагає суворішого покарання, необхідна додаткова кваліфікація як злочину проти особи. Наприклад, заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження додатково кваліфікується за статтями 121 або 122.

Шкода заподіюється фізичній або юридичній особі і може виражатися у шкоді його власності, правам, законним, комерційним та іншим інтересам.

Погроза насильством і заподіянням шкоди має бути реальною, тобто своїми діями винний викликає у іншої особи обгрунтоване побоювання реалізації погрози негайно чи у майбутньому. Потерпілим і адресатом погрози в цьому злочині може бути особа, яку примушують до здійснення дій, передбачених ч. 2 ст. 228, або її близькі.

Склад цього злочину формально-матеріальний. Злочин вважається закінченим з моменту застосування насильства, заподіяння шкоди або з моменту погрози ними.

Суб’єктивну сторону злочину характеризують прямий умисел і мета штучної зміни (підвищення чи пониження) або штучного фіксування цін. Штучність полягає у тому, що зміна і фіксування ціни визначається волевиявленням винного, а не економічними чинниками.

Суб’єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 3 ст. 228 встановлена відповідальність за дії, передбачені ч. 2 цієї статті, вчинені:

а) організованою групою (це поняття визначене у ч. З ст. 28 КК);

б) особою, раніше судимою за злочини, передбачені цією статтею. Судимість за частинами 1 або 2 не повинна бути знята чи погашена на момент вчинення злочину.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 228 — штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 228 — штраф від сорока до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. З ст. 228 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.

Незаконне використання товарного знака (ст. 229). Основний безпосередній об’єкт цього злочину — конкурентні відносини між суб’єктами господарської діяльності. Додатковий об’єкт — відносини власності.

Предметом злочину виступають: 1) чужий знак для товарів чи послуг, 2) чуже фірмове (зареєстроване) найменування, 3) чуже маркування товару.

Знак для товарів чи послуг — це зареєстроване у встановленому порядку позначення, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Знаком можуть бути словесні, зображувальні, об’ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Фірмове найменування — це зареєстроване у встановленому порядку найменування юридичної особи — суб’єкта господарської діяльності. Під маркуванням товарів слід розуміти інше, передбачене законодавством, позначення товарів (наприклад, маркування штриховим кодом).

Об’єктивна сторона цього злочину виражається у незаконному використанні чужого знака для товарів чи послуг, фірмового (зареєстрованого) найменування, маркування товару, наслідках — отриманні доходу у великих розмірах, і причинному зв’язку між діями та наслідком.

Диспозиція ст. 229 бланкетна, тому для визначення незаконності дій необхідно звертатися до інших нормативно-правових актів, зокрема, до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р., Паризької конвенції про охорону промислової власності тощо. Так, відповідно до зазначеного Закону громадянин або юридична особа набувають права власності на знак для товарів і послуг, а після отримання свідоцтва на знак мають виключне право користуватися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом. Власник може передавати право власності на знак іншій особі або дати їй дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Згідно з приміткою до ст. 229 отримання доходу у великих розмірах вважається таким, коли доход у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків — отримання доходу у великих розмірах.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ст. 229 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста до двохсот годин, або виправні роботи на строк до двох років.

Порушення антимонопольного законодавства (ст. 230). Безпосередній об’єкт злочину — діяльність Антимонопольного комітету України, пов’язана із захистом економічної конкуренції.

Предмет злочину — документи чи інша інформація, або неправдиві документи чи інша інформація.

Інформацією визнаються відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп’ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості.

Об’єктивна сторона цього злочину виражається у неподанні документів чи іншої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню, або у поданні завідомо неправдивих документів чи іншої інформації вказаним органам, або в ухиленні від виконання законних рішень цих органів.

Умовою відповідальності за будь-яку із вказаних дій є її зв’язок з отриманням доходу у великих розмірах, тобто це дохід, розмір якого у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якого із вказаних у ст. 230 діянь.

Суб’єктивна сторона злочину — умисел, який передбачає усвідомлення особою того, що нею завідомо подано неправдиві документи чи іншу інформацію. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єкт злочину — тільки службова особа органу державної влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю, підприємства, установи, організації.

Покарання за злочин: за ст. 230 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправні роботи на строк до двох років.

Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 231). Безпосередній об’єкт злочину — сфера охорони комерційної таємниці.

Предмет злочину — комерційна таємниця. Це відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоду його інтересам. Об’єм інформації, що становить комерційну таємницю, порядок її захисту встановлюється керівником підприємства (ст. ЗО Закону України «Про підприємства в Україні»). Разом з тим, існує перелік відомостей, які не можуть складати комерційну таємницю. Ними, наприклад, не можуть бути установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами, інформація за всіма встановленими формами державної звітності, дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів тощо. Водночас законом визначене коло органів, які мають доступ до комерційної таємниці. Це суди, господарський суд, органи прокуратури, слідства, служби безпеки, податкова служба, аудиторські організації тощо.

Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, або у незаконному використанні таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності.

Закон встановлює відповідальність за будь-які дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, будь-яким протиправним способом (так зване комерційне шпигунство).

Наприклад, викрадення, підкуп, різні погрози та шантаж щодо осіб, які володіють комерційною таємницею, або їх близьких, перехоплення інформації у засобах зв’язку, незаконне ознайомлення з документами або їх копіювання різними способами, використання підслуховуючих приладів та інших спеціальних технічних засобів, проникнення у комп’ютерні мережі тощо. Злочин визнається закінченим незалежно від того, чи отримав винний доступ до комерційної таємниці.

Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 24. — Ст. 272.

Незаконне використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, полягає у розпорядженні ними будь-яким способом — продаж, обмін на іншу інформацію або матеріальні цінності, застосування відомостей в інтересах виробництва, для коректування своїх дій при укладенні договору з власником таємниці тощо. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є спричинення істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності, суть якої визначається кожного разу залежно від обставин справи. Злочин е закінченим з моменту спричинення істотної шкоди.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел при комерційному шпигунстві поєднаний зі спеціальною метою — розголошення чи іншого використання цих відомостей. При незаконному використанні відомостей, що становлять комерційну таємницю, щодо наслідків у вигляді істотної шкоди у винного може бути умисел і необережність.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 231 — штраф від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Розголошення комерційної таємниці (ст. 232). Безпосередній об’єкт цього злочину — сфера охорони комерційної таємниці.

Предмет злочину — комерційна таємниця.

Об’єктивна сторона злочину виражається у розголошенні комерційної таємниці без згоди її власника, якщо це завдало істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності. Під розголошенням відомостей слід розуміти передачу їх, без згоди власника, хоча б одній особі, яка не володіла такою таємницею. Злочин вважається закінченим з моменту завдання істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності.

Суб’єктивна сторона цього злочину — щодо діяння — прямий умисел, поєднаний з корисливими чи іншими особистими мотивами, щодо наслідків у вигляді істотної шкоди — може бути умисел або необережність.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку, якій у зв’язку з професійною або службовою діяльністю стали відомі відомості, що становлять комерційну таємницю. Це, наприклад, керівники і службовці комерційних організацій, банкіри, працівники податкових, правоохоронних, митних та інших органів.

Покарання за злочин: за ст. 232 — штраф від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Кримінальне право України. Особлива частина