Головна Головна -> Підручники -> Підручник Кримінальне право України. Особлива частина скачати онлайн-> § 4. Злочини у сфері банкрутства

§ 4. Злочини у сфері банкрутства



Фіктивне банкрутство (ст. 218). Безпосередній об’єкт цього злочину — суспільні відносини в сфері виконання суб’єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов’язань.

Об’єктивну сторону цього злочину характеризують: діяння у вигляді неправдивої офіційної заяви про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом; наслідок — велика матеріальна шкода кредиторам або державі; причинний зв’язок між діянням та наслідком.

Офіційна заява стосовно фіктивного банкрутства робиться відповідно до законодавства про банкрутство. Наприклад, це подання боржником у письмовій формі заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду (відповідно до ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від ЗО червня 1999 р.)- У заяві стверджується неправдивий факт про ніби існуючу фінансову неспроможність.

Згідно з приміткою до цієї статті матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди кредиторам або державі.

Суб’єктивна сторона злочину — умисел, при якому особа усвідомлює неправдивість інформації про фінансову неспроможність суб’єкта господарювання, яка передається нею. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єкт злочину — громадянин-засновник або власник суб’єкта господарської діяльності, службова особа суб’єкта господарської діяльності або громадянин — суб’єкт підприємницької діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 218 — штраф від семисот п’ятдесяти до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.

Доведення до банкрутства (ст. 219). Безпосередній об’єкт злочину такий самий, що і в злочині, передбаченому ст. 218.

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується наявністю: дій, що призводять до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності; наслідків — великої матеріальної шкоди державі чи кредитору; причинного зв’язку між діянням та наслідком.

У статті 219 йдеться про будь-які дії, які насправді погіршують фінансове становище суб’єкта господарської діяльності (наприклад, укладання завідомо невигідних угод або завідомо нездійсненних угод з великими штрафними санкціями).

Стійка фінансова неспроможність означає, що суб’єкт господарської діяльності нездатний відновити свою платоспроможність протягом визначеного законом періоду часу після настання терміну виконання грошових зобов’язань в певному розмірі. Цього фінансового становища достатньо для порушення справи про банкрутство. Основні положення з цих питань містяться у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції від ЗО червня 1999 p.). Особливості в справах про банкрутство банків регулюються Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р..

Матеріальна шкода державі або кредитору вважається великою у межах, встановлених ст. 218.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Суб’єктивна сторона злочину — умисел, що поєднаний з корисливими мотивами (прагнення до отримання будь-яких матеріальних вигод) або іншою особистою зацікавленістю (помста, заздрість, особисті ворожі відносини з кредитором тощо) чи задоволенням інтересів третіх осіб.

Суб’єкт злочину — власник або службова особа суб’єкта господарської діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 219 — штраф від п’ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5—6. — Ст. ЗО.

Приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220). Безпосередній об’єкт цього злочину такий самий, як у статтях 218 та 219.

Об’єктивну сторону цього злочину характеризують: діяння у вигляді приховування стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності; спосіб дії — подання недостовірних відомостей; наслідок — велика матеріальна шкода кредиторові; причинний зв’язок між діянням та наслідком.

Стаття 220 передбачає відповідальність за приховування стійкої фінансової неспроможності тільки шляхом дій. Тобто особа шляхом подання недостовірних відомостей вводить дійсного або потенційного кредитора в оману щодо свого фінансового становища. Стійку фінансову неспроможність у цьому злочині слід розуміти так само, як і при доведенні до банкрутства (ст. 219). Причому фінансова неспроможність існує насправді — на відміну від фіктивного банкрутства (ст. 218), в якому суб’єкт господарювання фактично фінансове спроможний.

Матеріальна шкода, завдана кредиторові, вважається великою у межах, встановлених ст. 218.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди кредиторові.

Суб’єктивна сторона цього злочину — умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єкт злочину — громадянин — засновник або власник суб’єкта господарської діяльності, а також службова особа суб’єкта господарської діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 220 — штраф від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221). Безпосередній об’єкт цього злочину такий самий, що й у ст. 218.

Предмет злочину — майно, майнові обов’язки, відомості про майно, документи, які відображають господарську чи фінансову діяльність суб’єкта господарської діяльності.

Об’єктивна сторона злочину характеризується діянням, вчиненим у разі банкрутства; наслідком — великою матеріальною шкодою; причинним зв’язком між діянням та наслідком.

Залежно від предмета цього злочину діяння може бути виражене у приховуванні, відчуженні чи знищенні майна, або передачі його в інше володіння, у приховуванні майнових обов’язків, у приховуванні відомостей про майно або фальсифікації, приховуванні або знищенні документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність суб’єкта господарської діяльності.

Ці діяння вчиняються після порушення господарським судом справи про банкрутство.

Є відмінності у розумінні банкрутства в статтях 219 і 221. У складі доведення до банкрутства (ст. 219) йдеться про стійку фінансову неспроможність як основу порушення справи про банкрутство, однак для кваліфікації не має значення, чи була порушена справа судом. У злочині, передбаченому ст. 220, навпаки — порушення справи є обов’язковим, однак підстави для цього можуть бути різними (стійка фінансова неспроможність, відсутність громадянина-під-приємця, що є боржником або керівника боржника — юридичної особи, які фактично припинили свою діяльність і неможливо визначити їх місцезнаходження; ліквідація боржника не в зв’язку з процедурою банкрутства, якщо встановлена неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів в повному обсязі).

Матеріальна шкода вважається великою у межах, встановлених у примітці до ст. 218.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди.

Суб’єктивна сторона цього злочину — умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єкт злочину — громадянин — засновник або власник суб’єкта господарської діяльності, а також службова особа суб’єкта господарської діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 221 — штраф від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до трьох місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Кримінальне право України. Особлива частина