Головна Головна -> Підручники -> Підручник скачати онлайн-> Архітектура

Архітектура



Українська архітектура початку ХХ ст. представлена кількома течіями, що розвивалися у руслі модерну. Чимало архітекторів, проектуючи споруди різноманітного призначення (будівлі медичних і освітніх закладів, житлові будинки тощо), зверталися до традицій народної дерев’яної архітектури, намагаючись поєднати їх із сучасними будівельними тенденціями. Характерними для таких споруд були чотирисхилі дахи або дахи із заломами, трапецієвидні або криволінійні прорізи, ризаліти, декоративні прикраси фасадів у вигляді вставок з кераміки чи майоліки, використання настінного живопису в інтер’єрах.

Одним із кращих зразків українського модерну є споруда Полтавського земства (1903-1908 рр., арх. В.Кричевський), інтер’єри якої прикрашені настінним живописом С.Васильківського та М.Самокиша на теми з української історії. Риси українського національного зодчества В.Кричевський намагається осучаснити, проектуючи музей Т.Шевченка в Каневі (у співавторстві з П.Костиком, 1934–1937 рр.).

Типовим для українського модерну перших десятиліть ХХ ст. було звернення до традицій українського бароко ХVІІ–XVIII ст. На цьому поєднанні бароко та модернізму було “… досягнуто певної органі стичності синтезу форм і посиленого звучання художнього образу”*51. Майстерно осучаснювали риси бароко українські архітектори Д.Дяченко (корпуси аграрного університету у м. Києві, лікарня у Лубнах); С.Тимошенко (житлові будинки у Харкові); І.Якубович (приміщення шкіл у Чернігові).

*51: {Історія української архітектури/ За ред. В.Т.К.: Техніка, 2002.- С.370.}

На початку ХХ ст. архітектори знову звертаються до класицистичних традицій ХІХ ст., поєднуючи можливості сучасних будівельних технологій з ордерними формами та іншими особливостями класицизму. У стилі неокласицизму зведено споруду Педагогічного музею у Києві (1909–1911 рр., арх..П.Альошин), оздоблену рельєфним фризом; житловий будинок у Музейному провулку в Києві (1909 р., арх. В.Риков); будинок товариства “Саламандра” у Харкові (1914–1915 рр., арх. М.Верьовкін та ін.).

Загалом український модерн початку ХХ ст. осучаснював кращі традиції національної архітектури.

У 20-х р. ХХ ст. перед архітекторами стояло завдання створення проектів споруд різноманітного призначення: промислових, торговельних, транспортних підприємств, культурно-освітніх, житлових, адміністративних споруд відповідно до суспільних запитів. Різноманітні творчі організації в галузі архітектури – “Товариство сучасних архітекторів України” (ТСАУ), Асоціація нових архітекторів (АСНОВА) по-різному усвідомлювали шляхи розвитку сучасного будівельного мистецтва. Значна частина митців орієнтувалася на західноєвропейську архітектуру, шукала нові форми художньої виразності, що, зрештою, привело до поширення конструктивізму. Цьому стилю властиві раціональні конструктивні і планувальні рішення з використанням новітніх для того часу будівельних матеріалів: гладенькі стіни, широкі смуги вікон, зміна нижніх поверхів відкритими опорами, плоскі дахи.

Особливо яскраво новий стиль виявився в забудові Харкова, який до 1934 року був столицею України. У центрі міста було створено комплекс адміністративних споруд: будинок Держпрому (1925-1929 рр., арх. С.Серафимов, М.Фельгер, С.Кравець), споруда проектних організацій (1930-1933 рр., арх. С.Серафимов та ін.), будинок кооперації (1933-1935 рр., арх. О.Дмитрієв та ін.).

Постанова ЦК ВКП (б) “Про перебудову літературно-художніх організацій” (1932) не сприяла розвиткові різноманітних течій в архітектурі. Спілка архітекторів України, створена в 1933 р., орієнтувалася на єдиний творчий метод – соціалістичний реалізм, основою для якого стала класицистична архітектура. У 30-х роках створюються генеральні плани забудови найбільших міст України, у яких було передбачено створення промислових зон, житлових кварталів з необхідною інфраструктурою, зон відпочинку, адміністративних центрів. Велика увага приділялася створенню типових проектів, запровадженню індустріальних методів у будівництві, що здешевлювало забудову, але робило її одноманітною, безликою.

Адміністративні споруди, зведені у 30-х рр. у Києві, відзначалися наслідуванням класицистичних форм, помпезністю, надмірним монументалізмом (будинок Кабінету Міністрів України, 1936-1938, арх. І.Фомін, П.Абросимов та споруда Верховної Ради України, 1936-1939, арх. В.Заболотний). На жаль, у цей час було зроблено ряд непоправних помилок у галузі містобудування. Було знищено чимало культових споруд, у тому числі й Михайлівський Золотоверхий монастир, на місці якого планувалося створити Урядову площу з комплексом адміністративних споруд (збудовано лише одну за проектом арх. І.Лангбарда).

У довоєнний період запроваджувалася комплексна забудова, створювалися багатоповерхові житлові будинки, споруди соціального призначення (дитячі садки, школи, санаторії, лікарні, кінотеатри, театри).








Популярні глави цього підручника:

    None Found


Всі глави цього підручника: