Головна Головна -> Підручники -> Підручник Кримінальне право України. Особлива частина скачати онлайн-> Розділ XV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації § 1. Злочини, які посягають на відносини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної інформації

Розділ XV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації § 1. Злочини, які посягають на відносини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної інформації



Спільним для цих злочинів є їх безпосередній об’єкт — суспільні відносини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної інформації в різних сферах діяльності держави, що можна охарактеризувати як відносини інформаційної безпеки. При посяганні на цей об’єкт може заподіюватися шкода військовому, економічному, науковому потенціалу держави. Зберігання державної таємниці або конфіденційної інформації — одна з гарантій незалежності України, її недоторканності та національної безпеки.

Між тим, при єдності об’єкту, ці злочини мають певні особливості в предметі, в об’єктивній і суб’єктивній стороні їх складів, тому і потребують самостійного аналізу.

Розголошення державної таємниці (ст 328). Частина 1 ст. 328 передбачає відповідальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків за відсутності ознак державної зради або шпигунства.

Предметом цього злочину є відомості, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких подано в Законі України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. (в редакції Закону України від 21 вересня 1999 р.).

У статті 1 цього Закону державна таємниця визначається як вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Так, наприклад, відповідно до ст. 8 цього Закону державну таємницю в сфері оборони становлять відомості про стратегічні й оперативні плани; у сфері науки — про наукові, науково-дослідні, дослідно-конструкторські і проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва продукції і технологічних процесів, що мають оборонне чи економічне значення або істотно впливають на зовнішньоекономічну діяльність і національну безпеку України; у сфері економіки — це відомості про державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи; у сфері зовнішніх відносин — про експорт і імпорт озброєння, військової техніки, окремих видів стратегічної сировини.

Водночас ця ж стаття забороняє віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим порушуватимуться конституційні права людини і громадянина, заподіюватиметься шкода здоров’ю і безпеці населення. Це відомості про стихійні лиха, катастрофи, стан навколишнього середовища, здоров’я населення, характеристики стану правопорядку тощо.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого в ч. 1 ст. 328, визначена як розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, тобто протиправний їх розголос. Діяння може виражатися як у дії, так і в бездіяльності, які призводять до того, що відомості стають надбанням сторонніх осіб. Під сторонніми особами слід розуміти осіб, яким ці відомості не повинні бути відомі. Дія може виражатися, наприклад, у розголосі секретних даних в розмові, письмовому повідомленні, шляхом публікації в пресі, у виступі по радіо та телебаченню, у передачі для друкування особі, що не має права на ознайомлення з цими відомостями, у показі креслень, документів тощо. Бездіяльність може полягати в недотриманні правил збереження, поводження, перевезення матеріалів, документів, коли створюється можливість ознайомлення з відомостями сторонніх осіб. Спосіб розголошення для кваліфікації значення не має.

Злочин вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, коли вони стали відомі хоча б одній сторонній особі.

Суб’єктивна сторона цього злочину — це будь-яка форма вини: як умисел (прямий і непрямий),, так і необережність (самовпевненість і недбалість). Обов’язковою ознакою вини є усвідомлення суб’єктом того, що відомості, які розголошуються, становлять державну таємницю, і що вони доводяться до відома сторонніх осіб. Так, умисним буде розголошення відомостей, якщо суб’єкт бажав похвастати про наявність в нього інформації про державну таємницю. Недбалість має місце, наприклад, у випадку, коли особа, приймаючи відвідувачів, не ховає зі столу документ, який містить державну таємницю, що дає можливість прочитати його стороннім особам. Мотиви розголошення можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

При вчиненні цього злочину розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, не повинно мати ознак державної зради або шпигунства (статті 111 та 114).

Суб’єкт цього злочину спеціальний — це особа, якій відомості, що становлять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків. Це може бути як службова особа, поняття якої дано в примітці до ст. 364, так і інша особа, пов’язана по службі з такими відомостями (секретар, шифрувальник тощо). Військовослужбовець за розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, відповідає за ст. 422.

Частина 2 ст. 328 передбачає таку кваліфікуючу ознаку, як спричинення тяжких наслідків. Закон не дає поняття тяжких наслідків, їх зміст визначають, виходячи з конкретних матеріалів справи. Це випадки, коли відомості, наприклад, стали відомі іноземній розвідці або її представникам або коли розголошені відомості за своїм змістом є особливо важливими (наприклад, особливо важливі дані про новітні розробки в галузі оборони).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 328 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 328 — позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років.

Втрата документів, що містять державну таємницю

(ст. 329). Частина 1 ст. 329 встановлює відповідальність за втрату документів або інших матеріальних носіїв секретної інформації, що містять державну таємницю, а також предметів, відомості про які становлять державну таємницю, особою, якій вони були довірені, якщо втрата стала результатом порушення встановленого законом порядку поводження із зазначеними документами та іншими матеріальними носіями секретної інформації або предметами.

Предметом цього злочину є: 1) документи, тобто письмові, з певними реквізитами акти, що містять відомості, які становлять державну таємницю (схеми, карти, накази, звіти, наукові висновки тощо); 2) інші матеріальні носії секретної інформації (дискети, кінофільми та ін.); 3) предмети, відомості про які є державною таємницею (наприклад нові види зброї, прилади, медичні препарати).

З об’єктивної сторони цей злочин характеризується наявністю трьох ознак: 1) порушення встановленого законом порядку поводження з документами, матеріальними носіями інформації або предметами; 2) втрата документа або предмета; 3) причинного зв’язку між порушенням правил і втратою.

Порушення встановленого порядку поводження з документами або предметами може виражатися як у дії, так і в бездіяльності, що порушують конкретні правила, спеціально встановлені для охорони документів, носіїв інформації, предметів, внаслідок чого вони втрачаються, тобто виходять із володіння особи, якій вони були довірені (десь забуті, викрадені, випадково викинуті тощо). Порушення правил, наприклад, може полягати в роботі з документом у неналежному місці, залишенні відкритим сейфа, де зберігаються документи, предмети тощо. Між порушенням правил і втратою має бути встановлений необхідний причинний зв’язок.

Обов’язковою умовою втрати є вихід документів, предметів із володіння особи, якій вони були довірені, поза її волею. Якщо ж предмет переданий, залишений за волею особи, і відомості стали надбанням сторонніх осіб, то це буде розголошенням відомостей, що становлять державну таємницю, і кваліфікується за ст. 328. Тривалість часу, на який були втрачені документи, предмети (назавжди або через якийсь час повернені, знайдені), не має значення. Закінченим цей злочин є з моменту втрати, при якій створена реальна можливість ознайомлення з такими документами, предметами сторонніх осіб. Якщо ж втрата такої можливості не містила, то аналізований склад злочину відсутній. Наприклад, якщо через порушення правил поводження предмет був знищений, то особа не може відповідати за ст. 329.

З суб’єктивної сторони втрата документів, що містять державну таємницю, характеризується складною (змішаною) формою вини: щодо порушення правил можливий як умисел, так і необережність, а щодо самої втрати — тільки необережність.

Суб’єктом цього злочину є особа, якій документи, матеріальні носії секретної інформації, предмети були довірені. Це може бути обумовлено або службовими функціями, або роботою, що виконується, або окремим дорученням.

Військовослужбовець за втрату документів, що містять відомості військового характеру, відповідає за ст. 422.

Частина 2 ст. 329 передбачає як кваліфікуючу ознаку спричинення тяжких наслідків, характеристика яких аналогічна тій, що дана при аналізі такої самої ознаки ст. 328.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 329 — позбавлення волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 329 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.

Передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка е власністю держави (ст. 330). Частина 1 ст. 330 передбачає відповідальність за передачу або збирання з метою передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам економічних, науково-технічних або інших відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства.

Предметом цього злочину є відомості економічного, науково-технічного й іншого характеру, що становлять конфіденційну інформацію,, яка є власністю держави, тобто відомості, що стосуються діяльності окремих підприємств, установ, наукових, господарських організацій, дипломатичних відносин, політики, розголошення яких може заподіяти шкоду діяльності цих організацій і вплинути на обороноздатність держави. Ці відомості не містять державної таємниці, але є конфіденційними і становлять власність держави. Заборона на їх передачу іноземним організаціям міститься в наказах, інструкціях, розпорядженнях міністерств і відомств.

Об’єктивна сторона цього злочину виражається у двох формах: 1) збирання зазначених відомостей з метою їх передачі; 2) передача іноземним підприємствам, установам, організаціям відомостей, що становлять конфіденційну інформацію. Відповідно, злочин вважається закінченим або з моменту збирання відомостей з метою їх передачі, або з моменту передачі. Не має значення, за чиєю ініціативою збираються відомості: або за ініціативою іноземної організації, або особа сама за своєю ініціативою збирає їх. При цьому відомості повинні передаватися саме іноземним організаціям або їх представникам (це можуть бути будь-які іноземні організації: як державні, так і недержавні, комерційні, посередницькі тощо).

Суб’єктивна сторона цього злочину виражається в прямому умислі. За характером відомостей і за відсутності мети підриву або послаблення держави цей злочин відрізняється від державної зради і шпигунства.

Суб’єкт цього злочину — особа, якій конфіденційна інформація була довірена або стала відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

Частина 2 ст. 330 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів, або такі, що спричинили тяжкі наслідки для інтересів держави, або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 330 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 330 — позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Кримінальне право України. Особлива частина