Головна Головна -> Підручники -> Підручник Кримінальне право України. Особлива частина скачати онлайн-> § 6. Інші злочини проти авторитету держави і діяльності об`єднань громадян

§ 6. Інші злочини проти авторитету держави і діяльності об`єднань громадян



Одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації (ст. 354). Предмет цього злочину — матеріальні блага та вигоди майнового характеру. Розмір незаконної винагороди повинен бути значним, тобто хоча б у два рази перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Об’єктивна сторона цього злочину — це одержання працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, зазначених благ за виконання чи невиконання ним будь-яких дій з використанням становища, яке він займає. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є одержання винагороди шляхом вимагання Поняття вимагання у цій статті збігається з тим, яке описане у примітці до ст. 368. Зумовлена винагородою поведінка суб’єкта повинна знаходитися у зв’язку з покладеними на нього конкретними обов’язками. Вимога винагороди за роботу, що не входить до кола обов’язків особи, складу цього злочину не утворить. Так само за відсутності вимагання, коли громадянин надає винагороду з власної ініціативи, склад цього злочину відсутній.

Злочин вважається закінченим, коли працівник отримав (особисто або через третіх осіб) хоча б частину незаконної винагороди. Причому не має значення, чи виконав суб’єкт свою обіцянку виконати чи, навпаки, не виконати за винагороду будь-яку дію, а також той факт, до або після її виконання була передана винагорода.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що поєднаний з корисливою метою.

Суб’єкт цього злочину — особа, яка не є службовою (див. примітку до ст. 364). Це працівник державного підприємства, установи чи організації, незалежно від роду діяльності. Ними можуть бути особи, які працюють в апараті правоохоронних органів, дипломатичної служби, у сфері виробництва, послуг, освіти, культури, охорони здоров’я тощо. Особи, які є працівниками недержавної сфери, кримінальній відповідальності за такі дії не підлягають. Службові особи, які отримали незаконну винагороду, відповідають за одержання хабара за ст. 368.

Покарання за злочин: за ст. 354 — штраф до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань (ст. 355). Предмет злочину — цивільно-правові зобов’язання.

Об’єктивна сторона цього злочину виражається у примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань (договір, угода чи інше цивільно-правове зобов’язання). Примушування — це вимога, пов’язана із погрозою насильства щодо потерпілого або його близьких родичів або із погрозою пошкодження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання.

Під зобов’язанням-угодою у цивільному праві розуміють дії громадян або юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Цивільно-правові зобов’язання виникають не лише з угод, а й також внаслідок відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури, мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі та інших обставин.

Злочин з об’єктивної сторони має місце лише тоді, коли відсутнє вимагання, як воно описано у ст. 189. Тому щодо ст. 355 цивільно-правове зобов’язання, яке винний вимагає виконати (чи не виконати), має виникнути на законній підставі. Угода повинна бути дійсною: укладеною дієздатними особами, виражати вільне волевиявлення, не суперечити інтересам держави і суспільства, підлягати виконанню у зв’язку з настанням строку тощо. Цивільно-правове зобов’язання, з приводу якого вчиняється цей злочин, має бути законним за своїм змістом, але не обов’язково за формою. Так, примушування кредитором свого боржника до повернення боргу має кваліфікуватися як примушування до виконання цивільно-правового зобов’язання незалежно від того, чи оформлений юридичне між сторонами договір позики. Якщо ж угода, яку відмовляється виконувати один з її учасників, не носить за своїм змістом законного характеру, відповідальність за примушування до її виконання за ст. 355 наставати не може. Так, якщо особа супроводжує відповідною погрозою вимогу повернути картковий борг, її поведінку, за наявності інших ознак вимагання, слід кваліфікувати за ст. 189, а не за ст. 355.

Злочин вважається закінченим з моменту пред’явлення вимоги про виконання чи невиконання зобов’язання, що підкріплюється погрозою, незалежно від того, чи добився винний виконання того, до чого він примушує потерпілого. У разі вчинення дій, якими погрожував винний, необхідна додаткова кваліфікація за відповідними статтями КК. Якщо злочинцю вдасться досягнути своєї мети, то угоди, які були укладені у зв’язку з примушуванням, є недійсними внаслідок відсутності вільного волевиявлення потерпілого.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою — примусити іншу сторону виконати чи не виконати цивільно-правове зобов’язання саме шляхом примушування.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа. Вчинення аналогічних дій службовою особою кваліфікується як перевищення влади або службових повноважень (ст. 355).

У частині 2 ст. 355 передбачена відповідальність за вчинення зазначеного злочину повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна.

У частині 3 ст. 355 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені організованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, або такі, що завдали великої шкоди чи спричинили інші тяжкі наслідки. Умисне вбивство, а також спричинення тяжких тілесних ушкоджень не охоплюється ст. 355 і вимагає додаткової кваліфікації за відповідними статтями КК. Питання про визнання шкоди великою вирішується виходячи з фактичних обставин справи, залежно від вартості знищеного і витрат на відновлення пошкодженого майна, його історичної або культурної цінності, значення для потерпілого, розміру упущеної вигоди тощо. Іншими тяжкими наслідками можуть бути самогубство потерпілого; завдання тяжкої шкоди здоров’ю і власності третіх осіб, потерпілих у результаті дій, спрямованих на знищення майна загальнонебезпеч-ним способом; розорення інших кредиторів потерпілого, внаслідок його банкрутства через виконання вимог злочинця тощо.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 355 — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 355 — позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років; за ч. З ст. 355 — позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років.

Самоправство (ст. 356). Об’єктивна сторона самоправства полягає, передусім, у самовільному, всупереч установленому законом порядку, вчиненні будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією.

Самовільне вчинення будь-яких дій має місце тоді, коли винний реалізовує своє дійсне або уявне право незаконними методами — наприклад, всупереч волі власника вилучає його майно в рахунок погашення боргу, вселяється в надану йому квартиру, не дочекавшись, доки її покинуть колишні мешканці тощо. Чи було у винного відповідне право насправді — значення не має. Самовільно вчинюване право може бути уявним. Наприклад, квартиронаймач знає про свої переважні права на одержання кімнати, що звільнилася в комунальній квартирі, і займає її не дочекавшись рішення офіційного органу, який відає розподілом житла. Але і за наявності рішень уповноважених органів права особи мають бути реалізовані у встановленому законом порядку, а не на власний його розсуд.

Оспорюванність таких дій означає, що інша приватна або юридична особа вважає їх неправомірними. Якщо ж особа, щодо якої мали місце самовільні дії, не має претензій до особи, яка їх вчинила, склад самоправства відсутній. Цей злочин може бути вчинений як у присутності, так і у відсутності потерпілого, як без насильства, так і з його застосуванням. У разі застосування насильства самоправство кваліфікується за сукупністю з відповідними злочинами проти життя і здоров’я. Самоправство вважається закінченим з моменту настання наслідків — значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Питання, про те, чи є заподіяна шкода значною вирішується у кожному конкретному випадку, виходячи з фактичних обставин справи.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом щодо дії. Ставлення до наслідків може бути виражене як в умислі (прямому або непрямому), так і в необережності (самовпевненості або недбалості).

Суб’єктом самоправства може бути лише приватна особа. Службова особа, яка вчинила аналогічні дії, відповідає за ст. 365.

Покарання за злочин: за ст. 356 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімум доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до трьох місяців.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Кримінальне право України. Особлива частина