Головна Головна -> Підручники -> Підручник Кримінальне право України. Особлива частина скачати онлайн-> § 2. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду

§ 2. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду



Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371). У статті 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленому законом. У статті 155 КПК України передбачено, що взяття під варту можливе лише у випадках, коли законом за вчинений злочин передбачено покарання у виді позбавлення волі, причому, як правило, на строк понад три роки. Підставою для взяття під варту є наявність достатніх даних, які свідчать, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може сховатися від слідства і суду або буде займатися злочинною діяльністю чи перешкоджати встановленню істини, а також із метою забезпечення виконання вироку. Взяття під варту може бути застосовано і до підозрюваного до пред’явлення йому обвинувачення, яке повинно бути пред’явлене протягом десяти днів. Закон вважає злочинними сам по собі незаконний арешт чи незаконне тримання під вартою особи, яка вже раніше була арештована.

Затримання особи провадиться у точній відповідності з положеннями статей 106, 106, 115 і 165 КПК, арешт і тримання під вартою у відповідності із статтями 165 і 165 КПК.

Саме порушення цих вимог арешту, тримання під вартою або затримання утворить злочин, передбачений ст. 371. Наприклад, такий злочин матиме місце, коли арешт або затримання застосовуються при відсутності до цього фактичних даних або за злочин, який не карається позбавленням волі, а також, наприклад, коли арешт або затримання продовжується після встановлених КПК строків, або тримання під вартою має місце без відповідного судового рішення.

Незаконність приводу має місце, коли привід здійснений без достатніх підстав або застосований до особи, яка не підлягає такому приводу, або вчинений без відповідної постанови судових, слідчих або прокурорських органів.

З суб’єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом, коли особа усвідомлює, що діє незаконно і бажає цього. Закон спеціально говорить про завідомо незаконний арешт, затримання або привід, виключаючи тим самим відповідальність за ст. 371 за помилку або через необережність при вчиненні цих слідчих дій.

Суб’єкт цього злочину — робітник органів дізнання, слідчий, прокурор, судця.

У частині 3 ст. 371 встановлена підвищена відповідальність за зазначені дії, якщо вони спричинили тяжкі наслідки (наприклад, самогубство, тяжку хворобу заарештованого) або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах (наприклад, з метою підвищення по службі).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 371 — позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 371 — обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 371 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372). Стаття 62 Конституції України встановлює, що особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Тому притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності є грубим порушенням Конституції і являє собою зловживання тими владними повноваженнями, що надані службовим особам у сфері кримінального судочинства.

З об’єктивної сторони притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності може виявитися у пред’явленні обвинувачення особі при відсутності події злочину або складу злочину в її діях або при недоведеності участі особи у вчиненні злочину. Злочин вважається закінченим з моменту, коли постанова про притягнення як обвинувачуваного пред’явлена особі для ознайомлення, тобто з моменту пред’явлення обвинувачення.

З суб’єктивної сторони цей злочин припускає лише прямий умисел — завідоме знання суб’єкта про те, що ним притягається до відповідальності невинний, і бажання вчинити такі дії.

Суб’єктами цього злочину є слідчі і прокурори та інші уповноважені законом особи. Судді за такі дії відповідають за ст. 375.

У частині 2 ст. 372 передбачений кваліфікований вид цього злочину, тобто притягнення завідомо невинного до відповідальності, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією (наприклад, використання підроблених документів, знищення або вилучення зі справи доказів, що виправдують особу тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 372 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 372 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років.

Порушення права на захист (ст. 374). Пункт 6 ст. 129 Конституції України відносить до одного з найважливіших принципів правосуддя право обвинувачуваного на захист. Відповідно до цієї статті в ст. 374 КК встановлена кримінальна відповідальність за порушення цього принципу.

З об’єктивної сторони цей злочин виражається: 1) у недопущенні чи ненаданні своєчасно захисника (наприклад, захисник не допущений до участі в допиті обвинувачуваного або не був наданий обвинувачуваному в момент пред’явлення обвинувачення) або 2) в іншому грубому порушенні права підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного на захист (наприклад, позбавлення підозрюваного права принести скаргу на дії органів дізнання, або позбавлення чи істотне скорочення часу на ознайомлення обвинувачуваного з матеріалами закінченої слідством кримінальної справи, невручення підсудному копії обвинувального висновку, ненадання останнього слова підсудному тощо).

Суб’єктивна сторона цього злочину — тільки прямий умисел, при якому особа усвідомлювала, що грубо порушує право на захист, і бажала цього.

Суб’єкт цього злочину спеціальний — особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор або суддя.

У частині 2 цієї статті встановлені кваліфікуючі ознаки цього злочину: засудження внаслідок зазначених порушень невинної у вчиненні злочину особи; вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; настання внаслідок порушень інших тяжких наслідків (наприклад, самогубство потерпілого, його тяжка хвороба, заподіяння йому значної майнової шкоди тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 374 — штраф від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 374 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375). Конституція України (ст. 129) встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Порушення суддями цього принципу є неприпустимим, тим більше шляхом вчинення злочину, передбаченого ст. 375.

З об’єктивної сторони цей злочин виражається в постановлен-ні суддею (судцями) завідомо неправосудного вироку, рішення з цивільних справ, ухвали або постанови з кримінальних, цивільних і адміністративних справ. Для складу злочину не має значення, винесене неправосудне рішення колегіальним органом, тобто судом, або суддею, який діє одноосібне. Не має значення і те, якою судовою інстанцією винесене рішення (першою, апеляційною чи касаційною).

Неправосудним вважається рішення, що не відповідає вимогам законності й обгрунтованості. Особливо небезпечні випадки винесення обвинувального вироку невинному або виправдання винного, застосування м’якого покарання до особи, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин, або, навпаки, суворого — до особи, яка вчинила злочин невеликої тяжкості.

Злочин слід вважати закінченим з моменту підписання і проголошення відповідного судового рішення, незалежно від того, було чи не було воно потім виконано.

З суб’єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом, тобто винний завідомо знає, що виносить неправосудне рішення і бажає цього.

Суб’єктом цього злочину можуть бути лише судді будь-якої судової інстанції і засідателі, які брали участь у розгляді справи.

Якщо винесення неправосудного рішення супроводжувалося вчиненням будь-якого іншого злочину, наприклад, одержанням хабара, відповідальність настає за сукупністю злочинів.

Частина 2 ст. 375 передбачає кваліфікований вид даного злочину — спричинення ним тяжких наслідків (наприклад, призначення тоивалих строків позбавлення волі, які відбув засуджений, тяжка

хвороба або самогубство засудженого у результаті винесення такого рішення), а також наявність корисливих мотивів чи інших особистих інтересів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 375 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років; за ч. 2 ст. 375 — позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років.

Втручання в діяльність судових органів (ст. 376). З об’єктивної сторони цей злочин полягає у впливі на суддю в будь-якій формі з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення. Втручання може полягати, наприклад у проханні, адресованому судді, у дачі йому вказівок, у критиці в засобах масової інформації до розгляду справи у суді. Для складу злочину не має значення, за допомогою яких засобів (обіцянки різних вигід, погрози тощо) і в якій стадії процесу, в діяльності суду якої інстанції здійснюється втручання. Злочин слід вважати закінченим незалежно від того, чи вдалося винному перешкодити всебічному, повному й об’єктивному розгляду конкретної справи або добитися винесення незаконного рішення. Якщо такий вплив супроводжувався погрозами, насильством, знищенням майна суддів або засідателів, кваліфікація настає за сукупністю злочинів — за статтями 376, 377 і 378 КК.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, пов’язаний із спеціальною метою — перешкодити виконанню суддями і засідателями службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення у справі.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа. Якщо такою є особа, яка впливає на суди з використанням свого службового становища, то відповідальність настає за ч. 2 ст. 376. У цій же статті передбачена і така кваліфікуюча ознака, як вчинення втручання, яке перешкодило запобіганню злочину чи затриманню особи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 376 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 376 — позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Втручання в діяльність захисника чи представника особи

(ст. 397). Таке втручання є своєрідним порушенням права на захист.

З об’єктивної сторони цей злочин виражається: 1) у вчиненні в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги або 2) порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці. Так, наприклад, захиснику відмовляють у наданні можливості ознайомитися з необхідними йому для захисту документами або порушують таємницю його побачення з підзахисним. Це можуть бути і випадки, коли захисникові або законному представникові перешкоджають родичі потерпілого чи підсудного або інші особи прибути до встановленого часу на розгляд справи. Якщо такі дії пов’язані з погрозами або насильством відповідальність додатково настає за ст. 398 КК.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа, у тому числі і працівники правоохоронного органу (наприклад, конвоїр, секретар суду). У частині 2 ст. 397 передбачена кваліфікуюча ознака цього злочину: вчинення його службовою особою з використанням свого службового становища.

Покарання за злочин: за ч.І ст. 397 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 397 — штраф від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Кримінальне право України. Особлива частина