Головна Головна -> Підручники -> Підручник Кримінальне право України. Особлива частина скачати онлайн-> § 4. Злочини, які перешкоджають одержанню достовірних доказів та істинних висновків у справі

§ 4. Злочини, які перешкоджають одержанню достовірних доказів та істинних висновків у справі



Примушування давати показання (ст. 373). Конституція України (ст. 28) встановлює, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Цьому кореспондує і ст. 22 КПК України, що забороняє домагатися показань обвинувачуваного, підозрюваного, свідка, потерпілого, експертів шляхом насильства, погроз та інших незаконних дій. Саме порушення цих вимог утворює злочин, передбачений ст. 373.

З об’єктивної сторони цей злочин полягає в незаконних діях, які є засобом примушування особи давати показання під час її допиту. Ці дії можуть проявлятися в різних погрозах, адресованих допитуваному або його близьким (наприклад, залишенні без їжі, погіршенні режиму тримання під вартою, притягненні до відповідальності близьких, застосуванні фізичного насильства тощо). Незаконні дії при допитах можуть полягати також в обмані, фальсифікації пред’явлених особі матеріалів слідства, в різних обіцянках (наприклад, дати наркотики тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту примушування давати показання.

З суб’єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом. Мотиви дій для кваліфікації значення не мають.

Суб’єкт цього злочину спеціальний — робітник правоохоронного органу, який проводить дізнання або досудове слідство.

У частині 2 ст. 373 передбачений кваліфікований вид цього злочину: вчинення його із застосуванням фізичного або психічного насильства або із знущанням над особою. Фізичне насильство це, наприклад, катування, нанесення побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень. Якщо наслідком було заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або вбивство, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів.

Під знущанням над допитуваним розуміють знущання, нанесення образ та інші дії, що грубо і цинічно принижують гідність людини.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 373 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 373 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.

Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383). Крім основного безпосереднього об’єкта — інтересів правосуддя — цей злочин має і додатковий об’єкт — інтереси особи. З об’єктивної сторони завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину полягає у повідомленні про нібито вчинений злочин, яке адресується органам дізнання, слідчому, прокурору або суду. Це може бути повідомлення у будь-якій формі: усній, письмовій, за допомогою третіх осіб, анонімно, з використанням комп’ютерних мереж тощо. Неправдиве повідомлення може стосуватися як самого факту злочину (наприклад, повідомлення про нібито вчинену крадіжку), так і особи, яка нібито вчинила злочин. Закон чітко визначає коло органів, куди може бути спрямоване неправдиве повідомлення. Подання такого повідомлення до інших органів влади не утворює даного складу злочину, тому що безпосередньо не спрямоване проти правосуддя.

Злочин вважається закінченим з моменту одержання такого повідомлення відповідним органом, незалежно від того, чи була порушена кримінальна справа, чи було притягнуто до кримінальної відповідальності особу, про яку говорилося у повідомленні.

З суб’єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом. Винний завідомо знає, що відомості, які він повідомляє, не відповідають дійсності, і бажає їх довести до відома органів, що здійснюють дізнання або слідство, органів прокуратури чи до суду.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа.

У частині 2 ст. 383 передбачений кваліфікований вид цього злочину: завідомо неправдиве повідомлення, поєднане з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині або із штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинене з корисливих мотивів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 383 — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 383 — обмеження волі на строк від двох до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Завідомо неправдиве показання (ст. 384). З об’єктивної сторони цей злочин полягає у даванні завідомо неправдивих показань свідком чи потерпілим або завідомо неправдивому висновку експерта під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також у завідомо неправильному перекладі, зробленому перекладачем у таких самих випадках. •

Неправдивість показань свідка або потерпілого полягає у повідомленні відомостей про факти й обставини справи, які не відповідають дійсності. Цей злочин вчиняється лише активними діями, мовчання свідка про відомі йому дійсні обставини справи є однією з форм відмови від давання показань і може тягти відповідальність за ст. 385. Неправдивість висновку експерта виявляється у відомостях, що можуть стосуватися окремих питань та висновку в цілому. Неправдивий переклад означає неправильну передачу тих показань, документів та інших матеріалів справи, що підлягають перекладу.

З суб’єктивної сторони цей злочин вчиняється тільки з прямим умислом. Особа, завідомо знаючи про неправдивість відомостей, бажає повідомити їх дізнанню, слідству або суду.

Суб’єкт цього злочину — свідок, потерпілий, експерт, перекладач. Обвинувачуваний і підозрюваний за давання неправдивих показань відповідальності не несуть.

Частина 2 ст. 384 встановлює більш сувору відповідальність за зазначені дії, якщо вони були поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 384 — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 384 — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.

Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків (ст. 385). За вчинення цього злочину відповідають лише особи, викликані як свідки або призначені експертом чи перекладачем у суді, або під час провадження досудового слідства, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання. Обвинувачуваний або підозрюваний за відмову давати показання відповідальності не несуть.

Відповідно до ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Цей припис Конституції фактично відтворює ч. 2 ст. 385, де зазначено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Коло близьких родичів визначене, зокрема, у п. 11 ст. 32 КПК.

Покарання за злочин: за ст. 385 — штраф від п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.

Перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку (ст. 386). З об’єктивної сторони цей злочин виражається у перешкоджанні з’явленню свідка, потерпілого, експерта до суду, органів досудового слідства, тимчасових слідчих та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України чи дізнання; примушуванні їх до відмови від давання показань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна цих осіб чи їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять. Злочин також може полягати в підкупі зазначених осіб із тією самою метою або в погрозі вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи висновок. Ганебними слід вважати будь-які відомості, які свідок, потерпілий або експерт вважає такими.

Підкуп свідка, потерпілого, експерта із зазначеною метою полягає в обіцянці винагороди, передачі їм будь-яких матеріальних цінностей (гроші, речі, акції тощо) або наданні інших матеріальних послуг (наприклад, передача ордера на житлову площу, путівки в санаторій тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту самої погрози.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, пов’язаний з метою примусити свідка, потерпілого або експерта відмовитися від давання показань або до давання неправдивих показань чи висновків.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа. Якщо ж такі дії вчиняються особою, яка проводить дізнання або досудове слідство, вони утворюють злочин, який передбачений ст. 373.

Покарання за злочин: за ст. 386 — штраф від п ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців.

Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. і Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р., які прийняті з метою охорони життя, здоров’я і майна зазначених осіб, і спрямовані тим самим на забезпечення ефективного розкриття злочинів і їх присічення, докладно регулюють види заходів з такого захисту, коло осіб, на яких такий захист поширюється, встановлюють органи, що уповноважені його застосовувати, їх права й обов’язки, види відповідальності. За найбільш небезпечні порушення вимог цих законів встановлюється кримінальна відповідальність у статтях 380 і 381 КК.

Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист

(ст. 380). З об’єктивної сторони цей злочин потребує встановлення діяння, наслідку та причинного зв’язку між цим діянням і наслідком. Діяння може полягати: 1) у неприйнятті рішення, несвоєчасному прийнятті або прийнятті недостатньо обгрунтованих рішень про заходи захисту або 2) у невжитті або несвоєчасному вжитті достатніх заходів для безпеки працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та їхніх близьких родичів.

Відповідно до зазначених вище законів рішення про застосування заходів безпеки щодо судів, робітників правоохоронних органів приймає голова суду, керівники органів внутрішніх справ, служби безпеки, прокуратури, а щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві — органи суду, дізнання, слідства, прокуратури у провадженні яких знаходиться справа, або органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Органами, що забезпечують безпеку зазначених осіб, є органи внутрішніх справ, служби безпеки, прикордонної охорони, командування військових частин щодо військовослужбовців.

Можуть застосовуватися різні заходи захисту або безпеки. Це, наприклад, особиста охорона, охорона помешкання або майна, видача зброї чи інших засобів індивідуального захисту, візуальне спостереження, прослуховування телефонних розмов, переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переїзд до іншої місцевості тощо.

Особами, які беруть участь у кримінальному судочинстві вважаються заявник, потерпілий, його представник, підозрюваний, обвинувачуваний, захисник, законний представник, цивільний позивач і відповідач, їх представники, свідок, експерт, члени їх сімей і близькі родичі.

Злочин вважається закінченим, якщо внаслідок неприйняття відповідного рішення або заходів безпеки настали тяжкі наслідки. Ними слід вважати вбивство, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень особі, щодо якої повинні були вживатися заходи безпеки, знищення майна, викрадення дитини цієї особи та інші подібні наслідки. Зазначені наслідки повинні бути заподіяні саме внаслідок зазначених дій, тобто знаходитися з ними у причинному зв’язку.

Суб’єктивна сторона цього злочину — умисел або необережність щодо діяння (неприйняття заходів) і необережність щодо наслідків. Мотиви злочину можуть бути різними і значення для кваліфікації не мають. У більшості випадків ними є прагнення перешкодити розкриттю злочину та його присіченню, а також помста за здійснення правоохоронної діяльності.

Суб’єкт цього злочину спеціальний — це службові особи органів, на які покладені функції забезпечення безпеки зазначених раніше осіб. Конкретніше — це особи, які відповідно до Закону від 23 грудня 1993 р. зобов’язані приймати рішення, або особи, які зобов’язані вживати заходи захисту.

Покарання за злочин: за ст. 380 — позбавлення волі на строк до п’яти років.

Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взято? під захист (ст. 381). З об’єктивної сторони цей злочин виражається у розголошенні відомостей про прийняття рішення про заходи безпеки або про їх здійснення, якщо ці дії спричинили шкоду здоров’ю особи, взятої під захист.

Розголошення — це повідомлення зазначених відомостей будь-якій особі, яка ці відомості не має права знати. Спосіб розголошення та обсяг розголошених відомостей для кваліфікації значення не мають.

Цей злочин вважається закінченим, якщо внаслідок розголошення заподіяна шкода здоров’ю особи, взятої під захист (наприклад,

внаслідок того, що відомості стали відомі злочинцю, який знаходиться на волі, він завдав потерпілому тілесні ушкодження).

Суб’єктивна сторона цього злочину — саме розголошення вчинюється умисно, щодо наслідків — вина необережна.

Суб’єкт цього злочину спеціальний — особи, які прийняли рішення, або особи, які здійснюють застосування заходів захисту, а також службові особи, яким ці рішення стали відомі у зв’язку зі службовим становищем.

У частині 2 ст. 381 передбачена відповідальність за розголошення відомостей, якщо воно спричинило смерть особи, взятої під захист, або інші тяжкі наслідки. Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти, наприклад, заподіяння особі, яка не є потерпілою від даного злочину, тяжкого тілесного ушкодження, знищення цінного майна тощо.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 381 — штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 381 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на той самий строк.

Розголошення даних досудового слідства або дізнання

(ст. 387). Відповідно до ст. 121 КПК дані досудового слідства або дізнання можна оголосити лише з дозволу слідчого і прокурора або органу дізнання, і лише в тому обсягу, у якому вони визнають можливим.

З об’єктивної сторони ознаки цього злочину мають місце, коли дані досудового слідства або дізнання розголошуються без необхідного дозволу або в неналежному обсязі.

Суб’єктивна сторона цього злочину прямий умисел, за якого особа усвідомлює, що нею розголошуються дані досудового слідства або дізнання без дозволу або в неналежному обсязі, і бажає вчинити це діяння.

Суб’єкт цього злочину — особа, якій відомі дані досудового слідства або дізнання, попереджена прокурором, слідчим або органом дізнання про обов’язок не розголошувати такі дані. Це захисники, свідки, потерпілі, цивільний відповідач, понятий, експерт, перекладач та інші особи, які присутні при провадженні слідчих дій.

Частина 2 цієї статті посилює відповідальність за розголошення даних досудового слідства або дізнання, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання або оперативно-розшуко-вого органу, незалежно від того, чи брали ці особи безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні. Причому характер розголошених відомостей повинен ганьбити потерпілого або принижувати його честь і гідність.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 387 — штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років; за ч. 2 ст. 387 — штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Приховування злочину (ст. 396). Поняття приховування злочину дається у ч. 5 ст. 27, відповідно до якої воно може полягати в приховуванні злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом. КК розрізняє два види приховування злочинів: заздалегідь обіцяне і заздалегідь не обіцяне. Перше, відповідно до ч. 5 ст. 27 розцінюється як співучасть у злочині, а саме як пособництво. Заздалегідь не обіцяне приховування визначається як самостійний злочин проти правосудця у ст. 396. У цьому випадку приховувач не дає виконавцю або іншим співучасникам попередньої обіцянки (тобто до вчинення злочину, або у будь-якому випадку до його закінчення) на таке приховування. Карається лише приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину. Тому заздалегідь не обіцяне приховування злочинів невеликої або середньої тяжкості взагалі не тягне кримінальної відповідальності.

З об’єктивної сторони приховування — це лише активна діяльність із приховування злочину або злочинця. Приховування злочинця може відбуватися у різних формах, наприклад, наданні йому житла, засобів, транспорту, одягу, зміні зовнішнього вигляду, забезпеченні підробленими документами тощо. Приховування злочину полягає у приховуванні знарядь (знищення знарядь злому, приховування пістолета тощо) або засобів вчинення злочину (знищення кліше для виготовлення підроблених штампів, приховування підроблених документів, якими користувався злочинець тощо), а також слідів злочину (наприклад, змивання плям крові на одязі, приховування трупа або викрадених речей).

Приховування виявляється лише у фізичних діях. Тому так зване інтелектуальне приховування за ст. 396 не карається і може тягти відповідальність, якщо воно само по собі є злочином проти правосуддя (наприклад, давання свідком завідомо неправдивого показання для приховування справжнього злочинця).

Заздалегідь не обіцяне приховування — злочин триваючий: він починається з моменту приховування злочину або злочинця і закінчується його припиненням або присіченням (наприклад, у результаті затримання приховувача органами влади або з’явлення його із зізнанням).

Суб’єктивна сторона приховування — прямий умисел, за якого винний усвідомлює, що приховує тяжкий або особливо тяжкий злочин і бажає вчинення цих дій.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа, за винятком тих, про які йдеться у ч. 2 ст. 396. Тут зазначено, що не підлягають кримінальній відповідальності за цей злочин члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом (див. п. 11 ст. 32 КПК).

Покарання за злочин: за ст. 396 — арешт на строк до трьох місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк.

Порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395). У Законі України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р. у ст. 2 зазначено, що такий нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них.

З об’єктивної сторони цей злочин виражається 1) у самовільному залишенні особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, 2) у неприбутті без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлений адміністративний нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, пов’язаний з метою ухилитися від адміністративного нагляду.

Суб’єкт цього злочину — особа, яка досягла 18 років, щодо якої встановлений адміністративний нагляд. За Законом України від 1 грудня 1994 р. — це особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкі або особливо тяжкі злочини або засуджені два або більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо: 1) під час відбування покарання їх поведінка свідчить про небажання стати на шлях виправлення і вони залишаються небезпечними для суспільства і 2) після відбуття покарання або умовно-дострокового звільнення вони, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняючи інші правопорушення.

Покарання за злочин: за ст. 395 — арешт на строк до шести місяців.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Кримінальне право України. Особлива частина