Головна Головна -> Підручники -> Підручник Кримінальне право України. Особлива частина скачати онлайн-> § 3. Злочини проти порядку проходження військової служби

§ 3. Злочини проти порядку проходження військової служби



Безпосереднім об’єктом цієї групи злочинів є порядок проходження військової служби.

Самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407). Об’єктивна сторона цього злочину: для військовослужбовців строкової служби полягає у самовільному залишенні частини або місця служби, а також нез’явленні їх вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення, з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпуски або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця (ч. 1), або понад один місяць (ч. 3); для осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів або військовослужбовців за контрактом в аналогічних випадках — тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинене повторно протягом року (ч. 2), або понад один місяць (ч. 3).

Територія частини (підрозділу) — це простір в межах казар-меного, табірного, похідного або бойового її розташування. Самовільний вихід з одного підрозділу до іншого підрозділу тієї самої частини чи місця служби, якщо це не супроводжувалося залишенням її розташування, не утворює складу самовільного залишення частини.

Місце служби, якщо воно не збігається з розташуванням частини, — це будь-яке інше місце, де військовослужбовець зобов’язаний протягом певного часу виконувати військові обов’язки або знаходитися за наказом чи дозволом командира (начальника). Ними вважаються, наприклад, місця виконання господарських робіт або іншого службового завдання поза розташуванням частини, проведення навчальних занять або культурно-масових заходів, знаходження команди військовослужбовців для пересування (ешелон, поїзд, маршова колона), маршрут пересування і місце знаходження у відрядженні, зазначені у посвідченні про відрядження.

Самовільним визнається залишення військовослужбовцем строкової служби розташування частини або місця служби без дозволу командира (начальника). Залишення частини або місця служби не може вважатися самовільним, якщо воно мало місце з дозволу начальника, який хоч і не уповноважений надавати звільнення (наприклад, з дозволу командира взводу). Відповідальність за такі неправомірні дії покладається на начальника, який допустив порушення порядку звільнення.

Нез’явлення вчасно на службу полягає у тому, що військовослужбовець, залишивши розташування частини або місце служби в законному порядку (наприклад, при звільненні з частини, призначенні, переведенні або під час відрядження, відпуски або до лікувального закладу) не повертається без поважних причин до частини або на службу у встановлений строк. Ухилення від несення обов’язків військової служби у цьому випадку вчиняється шляхом бездіяльності. Нез’явлення з поважних причин не утворює складу злочину.

Під поважними причинами нез’явлення вчасно на службу розуміють, передусім, хворобу військовослужбовця і перешкоди стихійного характеру, які позбавили військовослужбовця можливості вчасно з’явитися до частини або на службу. Крім того, поважними причинами у кожному конкретному випадку можуть бути визнані інші перешкоди, що виникли всупереч волі військовослужбовця і перешкодили йому вчасно з’явитися на службу (наприклад, непередбачене зупинення руху транспорту і неможливість прибути вчасно іншим способом, затримання органами влади), а також такі обставини, внаслідок яких затримання військовослужбовця понад встановлений для явки строк було надто необхідним (наприклад, для надання допомоги хворим батькам, якщо вона не могла бути надана іншим чином тощо).

Початковим моментом самовільного залишення частини або місця служби вважається час залишення розташування частини або місця служби, а нез’явлення — закінчення встановленого строку явки до частини або до місця несення служби (наприклад, зазначеного в довідці про звільнення, посвідченні про відрядження, відпускній картці тощо).

Кінцевим моментом є час повернення винного до своєї частини або на службу або явка з повинною до військової комендатури, військкомату тощо, або затримання його органами влади, військовою комендатурою, гарнізонним патрулем, нарядом, висланим з частини, тощо.

Суб’єктивна сторона самовільного залишення частини передбачає умисну форму вини, а нез’явлення вчасно без поважних причин — як умисну, так і необережну форму вини.

Суб’єктом цього злочину за частинами 1, 3 і 4 ст. 407 можуть бути військовослужбовці строкової служби. Особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани і військовослужбовці за контрактом підлягають відповідальності за частинами 2, 3 і 4 ст. 407.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 407 — тримання у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 407 — штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службове обмеження на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. З ст. 407 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років; за ч. 4 ст. 407 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років.

Дезертирство (ст. 408) — один з найбільш тяжких і небезпечних злочинів проти встановленого порядку несення військової служби. З об’єктивної сторони дезертирство може бути вчинено як шляхом самовільного залишення військової частини або місця служби, так і шляхом нез’явлення до частини або на службу при переведенні, призначенні, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу з метою ухилення від військової служби. Якщо звільнений з військової частини не повернувся до частини з метою ухилення від військової служби, то його дії також утворять склад дезертирства у вигляді нез’явлення на службу. Вчиняючи дезертирство, військовослужбовець протизаконне припиняє несення військової служби, намагаючись взагалі виключити себе із сфери військово-службових відносин.

Закінченим злочин вважається з моменту, коли суб’єкт залишив військову частину або місце служби, а також не з’явився вчасно до частини з метою ухилення від військової служби.

Дезертирство — триваючий злочин. Воно триває доти, поки не буде припинено внаслідок дії самого винного (наприклад його явки з повинною), або настання подій, що перешкоджають його вчинення (наприклад затримання). Явка з повинною не виключає відповідальності за дезертирство.

З суб’єктивної сторони дезертирство може бути вчинено тільки з прямим умислом, що поєднаний із спеціальною метою ухилитися від подальшої служби. Мета — обов’язкова ознака дезертирства. За цією ознакою дезертирство відрізняється від самовільного залишення частини або нез’явлення на службу. Мотиви дезертирства можуть бути різними і для кваліфікації значення не мають.

Суб’єктом цього злочину є як військовослужбовці строкової служби, так і особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани і військовослужбовці за контрактом.

Кваліфікуючі ознаки дезертирства — це вчинення його із зброєю або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2); в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці (ч. 3).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 408 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років; за ч. 2 ст. 408 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років; за ч. З ст. 408 — позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом (ст. 409). Об’єктивна сторона цього злочину виражається в ухиленні від несення обов’язків військової служби шляхом: а) заподіяння військовослужбовцем собі якого-небудь ушкодження (самокалічення); б) симуляції хвороби; в) підробленні документів чи іншого обману; г) відмови від несення обов’язків військової служби.

Самокалічення — це умисне, штучне ушкодження якого-небудь органу або тканин тіла (наприклад, ноги або кисті руки), порушення функцій якого-небудь органу (наприклад, розлади травлення, серцевої діяльності), викликання якого-небудь захворювання або загострення захворювання, що вже є.

Симуляція хвороби полягає у тому, що військовослужбовець прикидається хворим, приписуючи собі такі хворобливі симптоми, фізичні або психічні недоліки, які начебто перешкоджають йому виконувати військові обов’язки, але насправді він ними не страждає, або свідомо перебільшує ті захворювання, що вже є у нього.

Підроблення документів як спосіб ухилення полягає в тому, що військовослужбовець подає командиру (начальнику) сфабрикований або підроблений ним самим або іншими особами на його прохання документ для отримання звільнення від військової служби.

Інший обман як спосіб ухилення полягає в тому, що військовослужбовець повідомляє командиру (начальнику) завідомо неправдиві відомості про події чи обставини для отримання звільнення від несення служби або свідомо замовчує про обставини, про які зобов’язаний був доповісти.

Відмова від несення обов’язків військової служби (ч. 2 ст. 409) з об’єктивної сторони полягає в тому, що військовослужбовець відкрито, не вдаючись до обману, усно, письмово або іншим способом виражає своє небажання нести військову службу або виконувати окремі її обов’язки і фактично припиняє їх виконання. Відмова може відбуватися шляхом відкритої заяви про небажання нести обов’язки військової служби з подальшим фактичним припиненням їх виконання або у формі явного, фактичного припинення несення обов’язків військової служби, що може і не супроводжуватися заявою про своє небажання нести службу.

З суб’єктивної сторони ухилення шляхом самокалічення, симуляції хвороби, підроблення документів чи іншого обману і відмова від несення обов’язків військової служби можуть бути вчинені тільки з прямим умислом, що поєднаний зі спеціальною метою тимчасово або постійно ухилитися від виконання всіх або деяких обов’язків військової служби.

У частині 3 ст. 409 передбачена відповідальність за цей злочин, вчинений в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 409 — тримання у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 409 — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років; за ч. З ст. 409 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Кримінальне право України. Особлива частина