Головна Головна -> Підручники -> Підручник Податкова політика (Литвиненко Я.В.) скачати онлайн-> 4.2. Податки, їх функції та види

4.2. Податки, їх функції та види



Податки є частиною загальної фінансової системи як держави в цілому, так і окремих її суб’єктів. Крім того, вони виступають однією з категорій ринкової економіки.

Податки існують у сфері виробничих відносин, оскільки є вилу­ченням частини виробленого продукту (в грошовій формі) в дохід держави. Але податки — це нестійка категорія. Вони постійно зміню­ються. Змінна й сфера їх дії.

Сутність податків, як економічної категорії, проявляється через ті функції, які вони виконують. Виділяють три головні функції податків (рис. 25).

Фіскальна функція. її сутність полягає в забезпеченні надхо­дження коштів до державного бюджету. В будь-якому суспільстві

Функції податків

Рис. 25. Функції податків

ця функція послідовно реалізується. За її допомогою відбувається формування фінансових ресурсів держави, призначених для по­криття витрат, пов’язаних із виконанням державою своїх функ­цій — економічних, соціальних, оборонних, охорони здоров’я, екологічних тощо.

У свою чергу, ця функція поділяється на дві (деякі економісти та вчені виділяють їх окремо): контрольну та розподільчу.

Контрольна функція. Вона полягає в обліку кількості податків і розміру кожного з них, а також в оцінці ефективності кожного ка­налу надходження податків. Це передбачає не тільки здійснення контролю за отриманням податків, а й застосування різних санкцій до порушників. Крім того, виконання цієї функції передбачає також внесення постійних змін у систему оподаткування з метою підви­щення її ефективності, яка залежить від існуючої в державі податко­вої дисципліни, законослухняності платників податків та їх став­лення до держави. Основна мета цієї функції — досягнення своєчас­ної і повної за обсягом сплати податків.

Виконання розподільчої функції пов’язане зі стягненням податків і забезпеченням наповнення бюджету, який потім буде розподілений. При виконанні цієї функції держава повинна збирати постійні, стабільні та рівномірні податки.

Постійність в отриманні податків означає, що вони повинні над­ходити до бюджету не у вигляді разових платежів, а протягом усього бюджетного періоду в чітко встановлені строки згідно з чинним за­конодавством.

Стабільність означає, що надходження податків повинно визна­чатись високим рівнем гарантії того, що передбачені чинним законо­давством податки держава отримає у повному обсязі.

Рівномірність означає, що податки повинні розподілятися по те­риторії таким чином, щоб забезпечити достатні доходи всім ланкам бюджетної системи як на державному, так і на місцевому рівні.

Регулююча функція. її сутність полягає в перерозподілі вартості валового національного продукту між державою та платниками по­датків. Податки при цьому утворюють особливі механізми, які забез­печують баланс особистих і загальнодержавних інтересів.

Мета цієї функції — забезпечення неперервності інвестиційних процесів, зростання фінансових результатів бізнесу, сприяння збіль­шенню коштів.

Виконання регулюючої функції передбачає:

1. Визначення системи оподаткування. Але система оподаткування повинна постійно пристосовуватись до особливостей розвитку економіки держави, ситуацій, які склались, запланованих реформ тощо. Тому важливе не тільки формування, а й удосконалення системи оподаткування, заміна існуючих податків, методики їх розрахунку, сплати тощо.

2. Ефективність застосування податків залежить від їх прогресив­ності, можливості отримання будь-яких пільг і загального змен­шення в межах чинного законодавства. За допомогою податко­вих пільг держава має змогу регулювати кон’юнктуру загально­державного ринку товарів і послуг. Встановлення податкових пільг дає можливість підприємству збільшити свої доходи, прибу­ток, знизити витрати та ціну виробу, збільшити реалізацію про­дукції. І навпаки, збільшення розмірів сплачених податків при­зводить до підвищення ціни та зменшення обсягів виробництва.

3. Визначення податкових ставок. Держава встановлює ставки опо­даткування і диференціює їх відповідно до чинної системи та особливостей розвитку економіки. Диференціація проводиться залежно від виду підприємства та форми його власності, напряму діяльності, обсягів виробництва або надання послуг, важливості його для споживачів або держави, а також від часу діяльності су­б’єкта оподаткування тощо.

Слід зазначити, що виконання цієї функції податків з подальшим розвитком ринкових відносин повинно бути гнучкішим (за умови, що загальна система оподаткування залишається незмінною). Так, від виконання регулюючої функції залежить розвиток підприємства, зацікавленість у розширенні обсягів діяльності. Податок на прибуток визначає ту його частину, яка залишається в розпорядженні підприє­мства. Якщо податок на прибуток занадто великий, це зменшує заці­кавленість підприємства в його отриманні, і воно намагається прихо­вати прибуток і будь-якими засобами збільшити фонд оплати праці чи інші витрати або зменшити масштаби діяльності. При зменшенні податку на прибуток ця функція може впливати на ту частину, яка підлягає капіталізації. Якщо з боку держави проводиться політика, спрямована на стимулювання капіталовкладень (наприклад, нада­ються пільги при інвестуванні у нові виробництва, придбанні облад­нання та прискоренні його амортизації), то більша частина прибут­ку використовується на ці цілі. Якщо держава зменшує або взагалі скасовує оподаткування дивідендів, то підприємство зацікавлене у збільшенні споживчої частини прибутку і підвищує розміри дивіден­дів на свої акції.

У межах виконання цієї функції виділяють два її напрями: стиму­люючий та стримуючий.

Сутність стимулюючого напряму полягає в наданні податкових пільг або звільненні від сплати податків взагалі.

Стримуючий напрям застосовується, коли держава бажає захисти­ти власного виробника. Для цього встановлюються додаткові подат­ки чи підвищуються митні тарифи або вже діючі податки (наприклад, акцизний збір на горілчані та тютюнові вироби тощо). У результаті зростає ціна виробу, і він стає неконкурентоспроможним.

Як надання пільг, так і різні стримуючі важелі застосовуються неза­лежно від виду підприємства, галузі виробництва чи обслуговування.

В Україні особливого значення набуває третя функція податків — соціальна. її виконання суттєво впливає на добробут громадян та справедливий розподіл коштів державного бюджету між усіма вер­ствами населення.

Податки відповідають на запитання “для чого?”. А в цьому разі на перший план виходить запитання “для кого?”. Податки встанов­люються для утримання державних структур і для забезпечення вико­нання ними функцій управління, оборони, соціальної, економічної та ін. Вони не мають ні елементів конкретного цільового обміну, ні кон­кретного призначення. Так, при відрахуванні коштів на обов’язкове пенсійне страхування платник знає, що, коли він досягне пенсійного віку, вони підуть на виплату пенсій. Це стосується і обов’язкових пла­тежів на страхування на випадок безробіття, виплат в інноваційний фонд та інших відрахувань та платежів. Коли сплачується податок (наприклад, на прибуток, прибутковий податок з громадян, податок на додану вартість тощо), то платник не знає, на що будуть витрачені ці кошти: на освіту, охорону здоров’я, на утримання збройних сил тощо. Ці кошти акумулюються в державному бюджеті, а потім роз­поділяються Верховною Радою України при його затвердженні. Тому податок — це не тільки юридична, а й економічна категорія. При стягненні та отриманні податку відбувається перерозподіл час­тини засобів власності усього суспільства. Отже, податки виступа­ють і як форма перерозподілу національного доходу. Інші обов’яз­кові платежі та відрахування, внески до державного бюджету є по­датками тільки за формою, а не за суттю.

Податок встановлюється тільки державою і є тільки її атрибутом. Встановлення податку в законі держави є формою прояву державно­го суверенітету. Індивідуальність податку проявляється у тому, що при його стягненні держава бере на себе обов’язки надання кожному платнику визначеного еквівалента, який дорівнюватиме розміру його платежу.

Податки стягуються не один раз, а періодично, в строки, визна­чені чинним законодавством. Відносини, що складаються при визна­ченні розміру податку та його сплаті, регулюються нормами фінан­сового права, які в сукупності створюють інститут податкового пра­ва. У ньому передбачаються спеціальні норми, які встановлюються щодо кожного податку, регулюються порядок нарахування, стягнен­ня та відміни податку, строки сплати, пільги, відповідальність плат­ника, порядок оскарження та застосування штрафних санкцій. По­датки не мають територіальної закріпленості і не належать до конк­ретних витрат платника.

Але в податках закладені деякі суперечності. Об’єктивно сплата податку призводить до зменшення загального доходу платника. При цьому кожен із них зацікавлений у зменшенні бази оподаткування, для того щоб зменшити сплату відповідного податку. З другого боку, держава зацікавлена в отриманні податків у повному обсязі. Тому від того, як виконується фіскальна функція, залежить відношення плат­ника податку до держави. А від того, як виконується економічна функція, залежить ставлення держави до платника податку.

Але треба мати на увазі, що податки не завжди нараховуються з тих джерел, які визначаються чинним законодавством, тобто об’єкт оподаткування та суб’єкт, який сплачує податок, можуть не збіга­тись. Платник податку завжди бажає перекласти сплату податків на інших суб’єктів ринку: на споживачів за рахунок підвищення ціни пропорційно зростанню податку або на тих, від кого сам отримує виріб, на таку суму, яка б дорівнювала його вартості за умови відсут­ності цього податку взагалі. У деяких випадках це відбувається в ме­жах національної економіки. Тому з’являється проблема визначення сфери цього перекладання і впливу кінцевих пунктів, куди податок переміщується. Процес переміщення має особливості щодо окремих податків. Це можна розглянути на таких прикладах.

Оподаткування фізичних осіб. Стягнення прибуткового податку стосується всіх громадян України, які повинні сплачувати цей пода­ток і мають дохід, що підлягає, згідно з чинним законодавством, опо­даткуванню. Якщо платник податку має право самостійно встанов­лювати ціни на свій виріб або послугу, то він може перекласти спла­ту податку на споживачів. Так, підприємства, які займаються особи­стою професійною діяльністю і отримують за це гроші, можуть підвищувати ціни на свої послуги пропорційно збільшенню розміру податку з метою компенсації цих витрат, а також підвищувати заро­бітну плату працівників, що, з одного боку, є позитивним моментом для працівників, а з другого — збільшує витрати роботодавця і, від­повідно, підвищує ціну виробу. Тобто підвищення заробітної плати працівникам означає додаткову сплату податків (як через заробітну плату, так і при придбанні товарів). Це ж стосується і податків на спадщину.

Податок на прибуток підприємства. Сфера застосування та пере­кладання цього податку досить обмежена. Якщо підприємство вста­новлює ціни, розраховуючи отримати найбільший прибуток, то, коли вводиться новий податок, воно може і не підвищувати ціну чи зменшувати обсяги виробництва. У цьому разі співвідношення між цінами та отриманим максимальним прибутком буде практично не­змінним як до введення, так і після введення цього податку. Весь по­датковий тягар лягає на власників компанії, акціонерів у вигляді меншого розміру дивідендів або меншого розміру нерозподіленого прибутку. Але компанія може перекласти весь тягар сплати нового податку на споживачів, підвищуючи ціну на свій виріб пропорційно новому податку. Крім того, податковий тягар може бути перекладе­ний і на постачальника за рахунок купівлі ресурсів за нижчою ціною. Але, як правило, перерозподіл податкового тягаря щодо цього по­датку здійснюється між власниками цінних паперів (передусім акцій) підприємства за рахунок перерозподілу дивідендів.

Акцизний збір. Сфера дії перерозподілу цього податку невелика. Платнику важко перекласти сплату акцизного збору на споживача, наприклад, алкогольних напоїв, кондитерських виробів, тому що ос­танній може купити інші товари та вироби за нижчою ціною, у тому числі товари іноземного виробництва (або алкогольні напої домаш­нього виробництва). Підвищення ціни може настільки зменшити обся­ги виробництва, що платник згоден буде ці податкові витрати взяти на себе. Але й тут виникають різні варіанти. Наприклад: • збільшення ціни відбувається поступово й у невеликих розмі­рах, тобто споживач поступово звикає до незначного підви­щення ціни;

• перекладання сплати податків можливо в тих випадках, коли на даному ринку відсутні товари-замінники, а аналогічні вироби дуже відрізняються від них за якістю.

Отже, перекладання акцизного збору на споживачів відбувається насамперед через підвищення ціни.

Податок на майно, яке здається в оренду. В цьому разі перекла­дання податку відбувається через підвищення орендної плати, й по­датковий тягар перекладається на орендаря.

Це стосується і деяких інших податкових платежів.

Велике значення при дослідженні системи оподаткування, впливу внутрішніх і зовнішніх чинників, при розробці податкової політики держави відіграє класифікація податків за різними ознаками. її не­обхідність визначається різновидами податкових форм і застосуван­ням різних податкових режимів. При цьому враховуються особли­вості їх розрахунку, сплати, віднесення на витрати виробничої діяль­ності тощо.

Перша ознака — належність до рівня суб’єктів, які отримують по­даткові платежі: загальнодержавні та місцеві податки. Розподіл за цією ознакою визначається згідно з Законом України “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 р. №1251-12 в редакції Закону від 18.02.97 р. № 77/97-ВР з наступними змінами та доповненнями. (Далі подано перелік податків та інших обов’язкових платежів з урахуван­ням доповнень та змін.) Перелік загальнодержавних податків, зборів та обов’язкових платежів подано в ст. 14 вищезгаданого Закону:

1. Податок на додану вартість.

2. Акцизний збір.

3. Податок на прибуток підприємств.

4. Податок на доходи фізичних осіб.

5. Мито.

6. Державне мито.

7. Податок на нерухоме майно (нерухомість).

8. Плата (податок) на землю.

9. Рентні платежі.

10. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

11. Податок на промисел.

12. Збір на геологорозвідувальні роботи, які виконуються за рахунок державного бюджету.

13. Збір на спеціальне використання природних ресурсів.

14. Збір за забруднення навколишнього середовища.

15. Збір на обов’язкове соціальне страхування.

16. Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.

17. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

18. Фіксований сільськогосподарський податок.

19. Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.

20. Єдиний збір, що справляють у пунктах пропуску через державний кордон України.

Перелік місцевих податків, зборів та обов’язкових платежів ви­значається ст. 15 цього ж Закону. До них належать два податки:

1. Податок з реклами.

2. Комунальний податок.

А також 14 місцевих зборів та обов’язкових платежів:

1. Готельний збір.

2. Збір на паркування автотранспорту.

3. Ринковий збір.

4. Збір за видачу ордера на квартиру.

5. Курортний збір.

6. Збір за участь у бігах на іподромі.

7. Збір за виграш у бігах на іподромі.

8. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі.

9. Збір за право використання місцевої символіки.

10. Збір за право проведення кіно- і телезнімання.

11. Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей.

12. Збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспор­том, що прямує за кордон.

13. Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг.

14. Збір з власників собак.

Друга ознака — місце податків, зборів та обов’язкових платежів у ціні виробу або послуги. За цією ознакою виділяють такі види: 1. Податки, які входять у собівартість:

• збір на обов’язкове соціальне страхування;

• збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

• збір до державного інноваційного фонду;

• плата за землю;

• плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяль­ності;

• податок на промисел;

• фіксований сільськогосподарський податок;

• податок на рекламу;

• комунальний податок тощо.

2. Податки, збори та обов’язкові платежі, які сплачуються з прибутку підприємства:

• податок на прибуток підприємства;

• податки з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

• збір за забруднення навколишнього середовища;

• державне мито тощо.

3. Податки та збори, які входять до ціни виробу:

• податок на додану вартість;

• акцизний збір.

Третя ознака — джерела податкової бази. За цією ознакою виді­ляють податки, збори та обов’язкові платежі, які сплачуються за ра­хунок:

• індивідуального доходу (податок на доходи фізичних осіб);

• доходу від продажу (податок на додану вартість);

• фінансового результату діяльності (податок на прибуток);

• витрат підприємства (збір на обов’язкове соціальне страхування та обов’язкове державне пенсійне страхування).

Четверта ознака — за об’єктом оподаткування (за податковою базою):

• ресурсні;

• рентні;

• на споживання;

• майнові (на нерухомість).

П’ята ознака — за методом розрахунку ставок оподаткування:

• регресивні;

• пропорційні;

• прогресивні;

• лінійні;

• ступеневі.

Шоста ознака — за засобом вилучення:

• прямі — податок на прибуток підприємств, на землю, з влас­ників транспортних засобів та інших самохідних машин і ме­ханізмів, на нерухоме майно (нерухомість);

• непрямі — податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Сьома ознака — за суб’єктами сплати:

а) юридичні особи — вони сплачують прямі, непрямі податки, збо­ри в цільові фонди;

б) фізичні особи сплачують:

• прибутковий податок з громадян;

• податок на промисел;

• плату за землю;

• податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

• мито;

• державне мито;

• внески (індивідуальні) на державне пенсійне страхування;

• внески на страхування на випадок безробіття;

• торговельний патент;

• єдиний податок (для тих фізичних осіб, які здійснюють підпри­ємницьку діяльність за спрощеною формою сплати податку та бухгалтерського обліку);

• місцеві податки та збори.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Податкова політика (Литвиненко Я.В.)