Головна Головна -> Підручники -> Підручник Кримінальне право України. Особлива частина скачати онлайн-> § 2. Злочини проти миру

§ 2. Злочини проти миру



Пропаганда війни (ст. 436). Безпосередній об’єкт цього злочину — мир між державами та народами. Пропаганда війни була осуджена Генеральною Асамблеєю ООН ще у 1947 р.

Предмет злочину — матеріали із закликами до агресивної війни або до розв’язування воєнного конфлікту (друкована і рукописна продукція, аудіо- і відеокасети, дискети, лазерні диски та інші матеріальні носії інформації).

Об’єктивну сторону цього злочину утворюють: публічні заклики до агресивної війни або розв’язування воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій або розповсюдження таких матеріалів.

Публічними визнаються заклики, які повідомляються багатьом особам в їх присутності або із застосуванням технічних засобів масового інформування (наприклад, виступ по радіо чи телебаченню).

Визначення агресії дано у резолюції XXIX сесії Генеральної Асамблеї ООН (1974 p.). Під агресією слід розуміти застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави або будь-яким іншим чином, що несумісний зі Статутом ООН.

Поняттям «виготовлення» охоплюються первинне створення матеріалів, внесення змін до них, а також їх розмноження для розповсюдження. Розповсюдження матеріалів — будь-яке їх відчуження іншим особам або розміщення для самостійного ознайомлення з ними (наприклад, розклеювання листівок і плакатів, розміщення в Інтернеті).

Цей злочин вважається закінченим, коли вчинена будь-яка із зазначених у ст. 436 дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Для виготовлення матеріалів обов’язкова мета їх розповсюдження.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ст. 436 — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни (ст. 437). Безпосередній об’єкт цього злочину — мир між державами та народами.

Об’єктивну сторону злочину характеризують: за ч. 1 ст. 437 — планування, підготовка або розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій; за ч. 2 ст. 437 — ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій.

Агресивну війну і воєнний конфлікт слід розуміти так само, як і у ст. 436. Для кваліфікації цього злочину не має значення, чи була війна офіційно оголошена чи ні.

Планування означає розробку стратегії і (або) тактики підготовки, розв’язування, ведення агресивної війни або воєнних дій (наприклад, розробка плану «Барбаросса» про напад Німеччини на Радянський Союз).

Підготовка може полягати у нарощуванні збройних сил, їх навчанні, передислокації; накопиченні запасів зброї, боєприпасів, горючих матеріалів; проведенні розвідувальних заходів, ідеологічній підготовці населення та в іншому створенні умов розв’язування і ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій (наприклад, створення при підготовці Німеччини до другої світової війни спеціальних підрозділів для масового вбивства людей).

Під розв’язуванням слід розуміти дії, безпосередньо спрямовані на реалізацію плану про початок агресивної війни чи воєнного конфлікту. Вони виражаються у створенні або інсценуванні конфліктної ситуації або конкретного приводу, провокації противника на початок дій з використанням зброї тощо (наприклад, організація переодягання німецьких солдат у форму поляків та їх уявного нападу на Німеччину у 1939 p.).

Участь у змові означає участь в діяльності стійкого об’єднання декількох осіб, які мають загальну мету — планування, підготовку або розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту.

Веденням агресивної війни або агресивних воєнних дій визнаються управлінські дії з реалізації агресивних планів, зокрема, керівництво збройними силами або проведенням військових операцій.

Для встановлення об’єктивної сторони цього злочину має значення приблизний перелік актів агресії, передбачений у міжнародному праві, зокрема у резолюції XXIX сесії Генеральної Асамблеї ООН (1974 p.).

Цей злочин вважається закінченим, коли особа вчинила будь-яку із зазначених у ст. 437 дій.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб’єктом злочину можуть бути службові особи, уповноважені вирішувати питання воєнного планування і управління, а також інші особи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 437 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років; за ч. 2 ст. 437 — позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

Порушення законів та звичаїв війни (ст. 438). Безпосередній об’єкт цього злочину — мир між державами та народами.

Об’єктивну сторону цього злочину утворюють: жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій.

Основні правила поводження з військовополоненими і цивільним населенням передбачені у Женевських конвенціях 1949 р. (Про поводження з військовополоненими; Про захист цивільного населення під час війни; Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі), а також у додаткових протоколах до них 1977 р.

Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням може виражатися у вбивствах, каліцтвах, тортурах і мордуванні, біологічних експериментах, взятті заручників, тілесному або колективному покаранні, каторжній праці, нарузі над людською гідністю тощо.

Примусовими визнаються роботи, проведення яких вимагається від населення під погрозою будь-якого покарання. Причому у цій статті КК маються на увазі лише ті примусові роботи, які спеціально заборонені міжнародним правом (наприклад, роботи, що примушують населення брати участь у військових операціях, або роботи в організаціях військового або напіввійського характеру).

Розграбування національних цінностей на окупованій території охоплює довільне їх вилучення будь-яким способом, що поєднується з подальшим їх вивезенням за межі окупованої території з метою обернення на користь іншої держави або окремих осіб. Предметом цих дій виступає майно, що має релігійну, історичну, культурну або іншу національну цінність.

Під засобами ведення війни слід розуміти зброю і військову техніку, що використовується збройними силами для знищення противника або придушення його сили і здатності до опору.

Заборона застосування певних засобів ведення військових дій закріплена у Гаазьких конвенціях 1899 і 1907 років, Женевських конвенціях про захист жертв війни 1949 р. і Додаткових протоколах І і II до них 1977 p., Санкт-Петербурзькій декларації про відміну застосування вибухових і запалювальних куль 1868 p., Женевському протоколі про заборону застосування на війні задушливих, отруйних та інших газів і рідин та бактеріологічних засобів 1925 p., Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї 1981 р. та інших документах. Такі заборони можуть бути загальними або стосуватися конкретних видів засобів ведення війни. Наприклад, забороняється застосовувати зброю, снаряди і речовини, що здатні заподіяти зайві ушкодження або зайві страждання, або велику, довготривалу і серйозну шкоду довкіллю.

До заборонених засобів ведення війни також відносяться: зброя «невибіркової» дії, напалмові, кулькові, касетні, фосфорні бомби, нейтронна бомба, зброя, що ранить уламками, які не виявляються, міни-пастки тощо.

Серед інших порушень законів та звичаїв війни найбільш небезпечним є застосування заборонених методів ведення війни (наприклад, використання голоду серед цивільного населення, бомбардування і атаки незахищених міст, селищ, помешкань і будов, симулювання наміру вести переговори під прапором перемир’я).

Злочин вважається закінченим, коли особа вчинила будь-яке діяння, передбачене ст. 438.

Суб’єктивна сторона цього злочину — умисел.

Суб’єктом віддання наказу про вчинення зазначених у ст. 438 дій може бути лише службова особа. В інших випадках вчинення цього злочину суб’єктом може виступати будь-яка особа. Дії військовослужбовців можуть бути кваліфіковані за статтями 432, 433, 434, у яких передбачені спеціальні норми.

У частині 2 ст. 438 встановлена відповідальність за ті самі діяння, якщо вони поєднані з умисним вбивством.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 438 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років; за ч. 2 ст. 438 — позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Найманство (ст. 447). Безпосередній об’єкт цього злочину — мир між державами та народами.

Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 ст. 447, утворюють: вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців з метою використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності, а також використання найманців у військових конфліктах чи діях

Поняття найманця визначене у ст. 47 Додаткового протоколу І 1977 р. до Женевських конвенцій про захист жертв війни, а також у Конвенції про заборону вербування, використання, фінансування і навчання найманців, 1989 р. Найманцем визнається особа, яка:

1) спеціально завербована на місці або за кордоном, щоб битися у збройному конфлікті або у спільних насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіально” цілісності держави;

2) беручи участь у таких діях, керується головним чином бажанням одержати значну особисту вигоду і яка спонукається до цього обіцянкою виплати або виплатою матеріальної винагороди;

3) не є ні громадянином сторони, ні постійним жителем країни, що перебуває у конфлікті, або держави, проти якої спрямовані спільні насильницькі дії;

4) не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, або держави, на території якої здійснюються спільні насильницькі дії;

5) не надіслана державою для виконання офіційних обов’язків.

Під вербуванням найманців слід розуміти безпосереднє запрошення і набір за наймом людей для вчинення зазначених у ст. 447 дій за матеріальну винагороду.

Фінансування найманців виражається у забезпеченні їх грошовими коштами. Під матеріальним забезпеченням слід розуміти забезпечення їх бойовою зброєю і боєприпасами, обмундируванням, засобами зв’язку та пересування, медикаментами, приміщеннями тощо.

Навчання найманців означає проведення з ними теоретичних або практичних занять з їх підготовки для вчинення зазначених у ст. 447 дій.

Використання найманців — це залучення до безпосередньої участі у збройному конфлікті іншої держави або в насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності іншої держави.

Цей злочин вважається закінченим, коли вчинена будь-яка із передбачених ст. 447 дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, а вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання найманців, крім того, метою їх використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності іншої держави.

Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа.

У частині 2 ст. 447 передбачена відповідальність за участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав з метою одержання матеріальної винагороди.

Суб’єктом цього злочину виступає найманець.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 447 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 2 ст. 447 — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Кримінальне право України. Особлива частина