Головна Головна -> Підручники -> Підручник Господарське право України (Саніахметова) скачати онлайн-> 10. Види норм підприємницького права

10. Види норм підприємницького права



Класифікація правових норм підприємницького права може бути здійснена за різними підставами.
За функціональною роллю в механізмі правового регулювання розрізняють первинні правові норми і норми-правила поведінки.
До первинних (відправних) правових норм можна віднести норми підприємницького права, що мають найбільш узагальнений характер, відрізняються найбільш високою формою абстрагування, у яких визначаються мета, задачі, принципи, межі, напрямки правового регулювання, закріплюються правові категорії і поняття.
Система законодавства про підприємництво побудована таким чином, що найзагальніші положення і приписи, які є відправними у здійсненні правового регулювання, викладені в Господарському кодексі України. Первинні норми, що містяться в ньому, закріплюють поняття підприємництва, свободу і принципи підприємницької діяльності, визначають її суб’єктів, взаємовідносини підприємця і держави, гарантії прав підприємців. Зокрема, первинні норми містяться в спеціальних законах, що визначають поняття, задачі, мету й засоби регулювання в окремих сферах підприємництва.
Первинні правові норми, що містяться в законодавстві про підприємництво, неоднорідні за своїм характером. Серед них можна виділити норми-принципи і норми-дефініції. До норм-принципів підприємницького права слід віднести принципи підприємницької діяльності, які закріплені в ст. 44 Господарського кодексу України.
До найважливіших первинних норм у підприємницькому праві належать і норми-дефініції, що містять визначення правових категорій і понять. Так, у Господарському кодексі України дається визначення поняття “підприємництво”, у Законі України “Про господарські товариства” — поняття “господарське товариство”, у Законі України “Про цінні папери і фондову біржу” — поняття “цінний папір”.
Переважна більшість норм підприємницького права — норми-правила поведінки, тобто норми безпосереднього врегулювання відносин у сфері підприємництва, що визначають права й обов’язки суб’єктів, умови і міру їх реалізації, види санкцій, застосовуваних до правопорушників, тощо. У таких нормах знаходять свій розвиток, деталізацію і конкретизацію первинні правові норми.
Як і первинні правові норми, норми-правила поведінки неоднорідні й, у свою чергу, за їх функціональним спрямуванням поділяються на регулятивні й охоронні. Охоронні норми розміщені у спеціальних законах, що регулюють підприємницьку діяльність. У деяких спеціальних законах виділяються розділи, що містять охоронні норми. Наприклад, у Законі України “Про захист економічної конкуренції” виділений спеціальний розділ VIII “Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції”. У Законі України “Про захист від недобросовісної конкуренції” відповідальність за недобросовісну конкуренцію також виділена в спеціальну главу.
За ступенем узагальнення норми підприємницького права поділяються на загальні (ті, що притаманні, в основному, загальній частині галузі і застосовуються до всіх або більшості його інститутів) і спеціальні (що застосовуються до окремих інститутів галузі). Як випливає з Господарського кодексу, до загальних положень підприємницького права належать норми, що регламентують поняття підприємництва, свободу підприємницької діяльності, принципи й умови її здійснення, організаційні форми підприємництва, гарантії прав підприємців тощо. Загальні норми мають застосовуватися до окремих інститутів підприємницького права за відсутності посилань на них у спеціальних нормативно-правових актах, що регламентують той або інший правовий інститут.
На відміну від загальних норм, спеціальні норми — це приписи стосовно окремих інститутів підприємницького права, які регулюють не всі, а тільки окремі види суспільних відносин у сфері підприємництва. Це, наприклад, норми, що містяться в законах України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про режим іноземного інвестування”, “Про цінні папери і фондову біржу”.
Серед норм підприємницького права можна також розрізняти матеріальні і процесуальні (процедурні) норми. Реалізація права на підприємницьку діяльність здійснюється в процедурно-правовому порядку.
Деякі процесуальні норми підприємницького права містяться в законодавчих нормативно-правових актах. Наприклад, процедура банкрутства визначена в Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, процедура патентування підприємницької діяльності — у Законі України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”. Однак, в основному, процесуальні норми зосереджені в підзаконних нормативно-правових актах. Це, наприклад, норми, що регулюють процедуру державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.
За методом правового регулювання можна виділити в підприємницькому праві імперативні, диспозитивні і заохочувальні норми.
Багато норм підприємницького права є імперативними. Це виправдано у тих сферах підприємницького права, де переважає адміністративно-правовий спосіб регулювання. Так, у сфері підприємництва необхідне використання імперативних норм на стадіях легітимації суб’єктів підприємницької діяльності (державної реєстрації, ліцензування окремих видів діяльності), здебільшого, для регламентації діяльності державних органів, уповноважених здійснювати відповідні функції. Диспозитивні норми переважають у регулюванні відносин між суб’єктами підприємництва.
За формою висловленого в них припису (характеру регулятивного впливу) норми підприємницького права класифікуються на уповноважуючі, зобов’язувальні і заборонні.
Багато норм у підприємницькому праві мають уповноважуючий (правоустановчий) характер і надають суб’єктам право на впровадження передбачених у них позитивних дій. Найбільш значущою з них є закріплена в ч.І ст.43 Господарського кодексу України норма: “Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонену законом”.
Чимало норм підприємницького права мають зобов’язувальний характер. Прикладом може служити норма, закріплена в ч.б ст. 128 Господарського кодексу України, що передбачає низку обов’язків громадянина-підприємця.
Є в підприємницькому праві і норми, що встановлюють вимогу утриматися від певної поведінки, будь-яких дій (наприклад, норма, що міститься в ст. 10 Закону “Про рекламу”: недобросовісна реклама забороняється).
За сферою дії норми підприємницького права поділяються на норми загальної дії, норми обмеженої дії і локальні норми. Норми загальної дії — це приписи, що не передбачають будь-яких спеціальних умов або обмежень їх дії. До них можна віднести норми Господарського кодексу (за винятком окремих норм, що регулюють діяльність іноземних суб’єктів господарювання або спеціальні режими господарювання). Норми обмеженої дії — це норми, обмежені в реалізації різноманітними факторами — об’єктними, суб’єктними, просторовими, тимчасовими, ситуаційними. Серед цих норм особливо виділяються норми, що адресуються спеціальним суб’єктам. Наприклад, суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності адресовано норми Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність”, іноземним суб’єктам підприємницької діяльності — норми Закону “Про режим іноземного інвестування”.
Локальні норми, як і норми обмеженої дії, мають обмежену сферу дії, однак, на відміну від останніх, діють у межах однієї організації або її структурних підрозділів і пов’язані з метою та специфікою юридичної особи. Найпоширенішими локальними нормами є корпоративні норми.
Таким чином, норми підприємницького права, залежно від обраного критерію, поділяються на:
– первинні правові норми (норми-принципи і норми-дефініції) та норми-правила поведінки;
– регулятивні та охоронні;
– загальні та спеціальні;
– матеріальні і процесуальні (процедурні);
– імперативні, диспозитивні і заохочувальні;
– уповноважуючі, зобов’язувальні й заборонні;
– норми загальної дії, обмеженої дії і локальні норми.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Господарське право України (Саніахметова)