Головна Головна -> Підручники -> Підручник Господарське право України (Саніахметова) скачати онлайн-> 37. Установчі документи суб’єктів підприємництва

37. Установчі документи суб’єктів підприємництва



Виникнення і діяльність юридичних осіб — суб’єктів підприємництва будь-якої організаційно-правової форми неможливі без установчих документів.
Установчі документи — статут та/або засновницький договір, необхідні для регулювання порядку, умов погодженої діяльності засновників, а також визначення правового статусу створюваного суб’єкта підприємництва — юридичної особи.
Згідно зі ст.57 ГК України установчими документами суб’єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб’єкта господарювання. В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження суб’єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ст.87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.
Ст.88 Цивільного кодексу України визначає вимоги до змісту установчих документів юридичних осіб у формі товариств. У статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреса, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.
У засновницькому договорі товариства визначаються зобов’язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом.
Спеціальні вимоги до установчих документів господарських товариств містяться в ст. 4 Закону України “Про господарські товариства”. Установчі документи господарських товариств повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядку розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядку внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.
Статут акціонерного товариства, крім вищевказаних відомостей, повинен містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов’язань по викупу акцій, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року (ст. 37 Закону “Про господарські товариства”).
Для одних юридичних осіб єдиним установчим документом є статут (наприклад, для приватного підприємства, акціонерного товариства, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю). Іншим — досить одного засновницького договору (наприклад, повним і командитним товариствам). Деяким юридичним особам необхідні як статут, так і засновницький договір (наприклад, господарським об’єднанням).
Засновницький договір — договір, що опосередковує діяльність двох і більше фізичних і/або юридичних осіб, спрямовану на спеціальну мету — створення нового суб’єкта підприємництва — юридичної особи.
Цей договір використовується тоді, коли діяльність двох і більше фізичних та/або юридичних осіб спрямована на спеціальну мету — створення нової юридичної особи, як правило, суб’єкта підприємницької діяльності.
Засновницький договір названий у якості необхідного установчого документа при створенні деяких господарських товариств Законом України “Про господарські товариства”. Він необхідний для визначення порядку й умов погодженої діяльності засновників.
Слід відрізняти засновницький договір від звичайних цивільно-правових договорів, безліч яких укладають суб’єкти підприємницької діяльності. Основна відмінність засновницького договору від цивільно-правових договорів, що укладаються у сфері підприємництва, полягає у тому, що засновницький договір укладається з метою об’єднання його сторін (засновників) у певну організаційно-правову форму суб’єкта підприємництва, у той час як цивільно-правові договори спрямовані на опосередкування не організації, а реалізації підприємницької діяльності.
Засновницький договір — це засіб організації суб’єктами своєї підприємницької діяльності за допомогою угоди про узгоджені взаємні дії в управлінській і майновій сферах. Особливість засновницького договору полягає в тому, що його регулятивні можливості виявляються як у процесі формування юридичної особи (до її державної реєстрації), так і після придбання нею статусу суб’єкта права в процесі її функціонування. Він служить як підставою виникнення, так і регулятором взаємопогоджуваної і координаційної діяльності суб’єктів.
Часові межі дії засновницького договору визначаються таким чином. Засновницький договір починає діяти до реєстрації створеної засновниками юридичної особи. Оскільки засновницький договір укладають його учасники, то він набуває чинності з моменту підписання засновниками. Тому учасники договору можуть бути пов’язані певними обов’язками ще до моменту реєстрації юридичної особи.
Засновницький договір не припиняється з державною реєстрацією юридичної особи, він зберігає свою дію на весь період діяльності створеної юридичної особи, оскільки є установчим документом і визначає правове становище суб’єкта права (підприємницької діяльності).
У законодавстві України не визначені особливості припинення дії засновницького договору і визнання його недійсним. Враховуючи те, що засновницький договір є одним з різновидів цивільно-правових договорів, до нього застосовані відповідні загальні правила Цивільного кодексу України, що регламентують розірвання договорів і визнання угод недійсними.
Правоохоронним засобом примусового характеру, що застосовується у разі протиріччя законодавству установчих документів, може бути визнання в судовому порядку недійсними установчих документів (повністю або в частині). Визнання недійсними установчих документів неминуче не тягне ліквідацію юридичної особи (наприклад, визнання доповнень до статуту юридичної особи недійсними або визнання недійсними установчих документів у частині). Так, визнання засновницького договору недійсним у частині, що не впливає на дійсність договору в цілому, не є підставою для ліквідації суб’єкта підприємницької діяльності.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Господарське право України (Саніахметова)