Головна Головна -> Підручники -> Підручник Господарське право України (Саніахметова) скачати онлайн-> 81. Поняття комерційної таємниці суб’єкта господарювання

81. Поняття комерційної таємниці суб’єкта господарювання



Згідно з ч. 1 ст.36 ГК України відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею.
Легальне визначення комерційної таємниці міститься у ст.505 Цивільного кодексу України: інформація, що є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
Поняття комерційної таємниці слід розглядати і визначати у зв’язку з більш загальною категорією інформації і менш загальною, похідною від неї категорією конфіденційної інформації.
За критерієм правового режиму комерційну таємницю слід віднести до конфіденційної інформації, яка, у свою чергу, за критерієм режиму доступу є видом інформації з обмеженим доступом. Таким чином, комерційна таємниця — це вид конфіденційної інформації і різновид інформації з обмеженим доступом.
Комерційній таємниці повністю властиві всі ознаки інформації як самостійного виду об’єктів прав суб’єктів господарювання, і разом з тим — специфічні ознаки, що відрізняють її від інших видів і різновидів інформації.
Виходячи з легального визначення комерційної таємниці в ст.505 ЦК України, відповідно до українського законодавства (як і законодавством багатьох країн), комерційній таємниці властиві такі ознаки.
По-перше, інформація має дійсну або потенційну комерційну цінність унаслідок її невідомості третім особам.
По-друге, до інформації, що складає комерційну таємницю, немає вільного доступу на законній підставі.
Згідно зі ст.505 ГК України абсолютна таємність інформації не потрібна. Інформацію слід вважати секретною, поки вона не стає загальновідомою або легкодоступною особам, які належать до тих колів, які звичайно пов’язані з подібною інформацією.
По-третє, прийняття власником інформації заходів щодо охорони її секретності. До них можуть бути віднесені різноманітні заходи технічного, організаційного та юридичного характеру, спрямовані на те, щоб захистити інформацію від несанкціонованого доступу третіх осіб.
При визначенні того, чи були прийняті належні, адекватні заходи для збереження комерційної таємниці, слід враховувати ті зусилля і грошові кошти, що були витрачені її законним володільцем для розробки секретної інформації, цінність цієї інформації для нього та його конкурентів, сферу дії тих заходів, що були прийняті законним володільцем для збереження цієї інформації в таємниці, а також простоту або складність одержання цієї інформації законним чином іншими особами.
Комерційна таємниця і банківська таємниця розрізняються за двома основними критеріями: за рівнем визначення відомостей, що складають таємницю, та правовим оформленням такого визначення.
Склад відомостей, що складають комерційну таємницю, визначається самостійно суб’єктом господарювання (за винятком тих, які відповідно до законодавства не можуть складати комерційну таємницю), у той час як коло відомостей, що складають банківську таємницю, визначений Законом. Відповідно обсяг і коло відомостей, що складають комерційну таємницю, різний у різних суб’єктів господарювання, на відміну від відомостей, що складають банківську таємницю, який є однаковим для всіх банків. Для оформлення правового режиму комерційної таємниці необхідне закріплення його на рівні локальних актів, у той час як банківська таємниця не вимагає спеціального оформлення на локальному рівні. Суб’єкт господарювання самостійно визначає коло осіб, які мають право доступу до комерційної таємниці. Що ж стосується банківської таємниці, то коло осіб, які мають право її одержувати, встановлюється законом і не може бути розширений або звужений банком.
Разом з тим, банківська таємниця не виключає існування комерційної таємниці самого банку як самостійного суб’єкта господарських відносин, що, однак, не може бути включена до банківської таємниці.
Категорія “комерційна таємниця” є одним з важливих понять господарського права, тому що її володільцями є суб’єкти господарювання і вона необхідна для здійснення господарської діяльності.
Комерційна таємниця суб’єктів господарювання знаходиться в господарському обігу та є об’єктом відносин, що підлягають правовому регулюванню. Комерційна таємниця як юридично значимий вид інформації є об’єктом суспільних відносин щодо її використання і захисту, що через врегулювання правом набувають характер правовідносин.
Виділення комерційної таємниці як самостійного об’єкта прав суб’єктів господарювання обумовлено як її комерційною значимістю, цінністю та участю в обігу, так і необхідністю її захисту.
З урахуванням специфічних ознак комерційної таємниці, можна дати наступне її визначення: комерційна таємниця — це будь-яка комерційно цінна конфіденційна інформація, що охороняється суб’єктом господарювання і доступ до якої обмежений з метою захисту прав та законних інтересів її володаря від неправомірного доступу до неї, розголошення або використання.
Оскільки комерційна таємниця, що охороняється законом, не може існувати поза суб’єктами господарювання, а відносини, що складаються між суб’єктами у зв’язку з комерційною таємницею, нерозривно пов’язані зі сферою господарювання (підприємництва), сукупність правових норм, що регулюють ці відносини, слід вважати інститутом господарського права.
Інститут комерційної таємниці суб’єктів господарювання — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у процесі реалізації права суб’єкта господарювання на комерційну таємницю, у тому числі віднесення інформації до комерційної таємниці, визначення режиму її конфіденційності, порядку одержання, зберігання, використання комерційної таємниці іншими особами.
Регулювання комерційної таємниці має відбуватися на підставі сполучення нормативно-правового регулювання, здійснюваного державою, і локального (недержавного) регулювання, здійснюваного самими суб’єктами господарювання. Практично відносини щодо регулювання та охорони комерційної таємниці як один з видів відносин суб’єкта господарювання регулюються загальними нормативно-правовими актами та локальними актами суб’єкта господарювання.
Законодавче закріплення усіх видів інформації, що входить до складу комерційної таємниці суб’єкта господарювання, є неможливим через різноманіття відомостей, здатних бути цінними для суб’єкта.
Правова кваліфікація інформації в якості комерційної таємниці не є незмінною та абсолютною, вона може змінюватися залежно від часу, зміни виду діяльності та інших обставин.
Одним з перспективних шляхів удосконалення регулювання і захисту комерційної таємниці суб’єктів господарювання є активізація впровадження в сферу господарювання етичних кодексів (кодексів поведінки), прийнятих суб’єктами господарювання та їх об’єднаннями, що передбачають, зокрема, зобов’язання працівників щодо збереження комерційної таємниці.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Господарське право України (Саніахметова)