Головна Головна -> Підручники -> Підручник Господарське право України (Саніахметова) скачати онлайн-> 85. Майново-господарські та організаційно-господарські зобов’язання

85. Майново-господарські та організаційно-господарські зобов’язання



Легальне визначення майново-господарського зобов’язання, яке міститься у ст. 175 Господарського кодексу, установлює, що в силу цього зобов’язання зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Майново-господарське зобов’язання є цивільно-правовим зобов’язанням, що виникає між учасниками господарських відносин при здійсненні ними господарської діяльності. З точки зору його економічного змісту зобов’язання опосередковує переміщення майна (включаючи майнові права), та інших результатів діяльності (робіт, послуг) і тим самим виражає єдність господарського обігу і динаміку господарських відносин. Як і у всяких відносних правовідносинах в майново-господарському зобов’язанні зобов’язана особа повинна здійснити на користь управненої особи активні позитивні дії: виконати роботу, передати майно, платити гроші тощо. Передбачений законом обов’язок утриматися від здійснення конкретних дій у зобов’язаннях є супутнім, додатковим (наприклад, орендодавець повинен утримуватися від створення перешкод орендареві в користуванні майном). Задоволення інтересів управненої сторони в зобов’язанні забезпечується наданим їй правом вимагати від зобов’язаної особи здійснення певних дій. Саме тому суб’єктивне право в зобов’язанні іменується правом вимоги, а обов’язок — боргом, управнений суб’єкт — кредитором, а зобов’язаний — боржником.
Суб’єктами майново-господарських зобов’язань можуть бути суб’єкти господарювання: господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність і зареєстровані у встановленому законом порядку; громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, інші відособлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), створені ними для здійснення господарської діяльності. При цьому суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, що здійснюють господарську діяльність, реалізують господарську компетенцію (сукупність господарських прав і обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми обов’язками в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб’єктами майново-господарських зобов’язань можуть бути суб’єкти господарювання, зазначені в ст. 55 ГК України. Суб’єктами цих зобов’язань можуть бути також і негосподарюючі суб’єкти — юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.
Майнові зобов’язання, що виникають між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами — громадянами, не є господарськими зобов’язаннями, і регулюються іншими актами законодавства, зокрема Цивільним кодексом України. У цьому випадку термін “громадяни” підлягає розширювальному тлумаченню, і припускає також осіб без громадянства та іноземних громадян.
Поняття організаційно-господарських зобов’язань визначене у ст. 176 Господарського кодексу. Це господарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов’язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Легальне визначення організаційно-господарських зобов’язань відповідає загальному визначенню зобов’язання. Однак специфіка організаційно-господарських зобов’язань полягає в тому, що вони виникають у процесі управління господарською діяльністю, отже, один із суб’єктів зобов’язання — суб’єкт організаційно-господарських повноважень, наділений певними владними повноваженнями.
Суб’єктами організаційно-господарських повноважень в організаційно-господарських зобов’язаннях виступають, як правило, органи господарського управління, що поділяються на органи загальної компетенції та органи спеціальної господарської компетенції. До органів загальної компетенції відносяться державні органи законодавчої і виконавчої влади, органи місцевого і регіонального самоврядування. Це: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада і Рада міністрів Автономної Республіки Крим; обласні і районні ради і державні адміністрації; органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі комітети. Здійснюючи покладені на них функції організації господарювання, органи загальної компетенції, як правило, у безпосередні господарські відносини із суб’єктами господарювання основної ланки не вступають, а діють через свої структурні підрозділи, що займаються управлінням економікою — органи спеціальної господарської компетенції. Разом з тим, суб’єктом організаційно-господарських повноважень може виступати також власник суб’єкта господарювання, що є засновником даного суб’єкта або будь-яка інша особа (група осіб), яка володіє певними повноваженнями щодо управління господарською діяльністю суб’єкта господарювання.
Таким чином, організаційно-господарські зобов’язання виникають між суб’єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб’єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб’єкта. Організаційно-господарські зобов’язання можуть виникати між суб’єктами господарювання, які разом організовують об’єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об’єднань чи товариств, між суб’єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством, а також в інших випадках, передбачених Господарським кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб’єкта господарювання.
Організаційно-господарські зобов’язання суб’єктів можуть виникати з договору. Так, згідно зі ст. 26 Закону України “Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами.
Організаційно-господарські зобов’язання можуть набувати форми договору. Так, суб’єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб’єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. При цьому види діяльності можуть бути найрізноманітніші, головне — щоб ці види діяльності не були заборонені чинним законодавством.
Учасники спільної діяльності укладають договір про спільну діяльність без створення юридичної особи, в якому передбачаються умови об’єднання майна і коштів для здійснення спільної діяльності, а також умови розподілу прибутку між учасниками спільної діяльності. Крім того, у договорі необхідно передбачити, що один з учасників повинен вести податковий та бухгалтерський облік спільної діяльності. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладений обов’язок ведення загальних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Господарське право України (Саніахметова)