ПЕРЕДМОВА



Др. Теодор Мацьків, емиритований професор Державного університету в Акроні, Огайо, а від 1984 професор-гість української історії на університеті в Гайдельберзі, уже довгі рови досліджує діяльність гетьмана Мазепи й його добу в західньоевропейських джерелах. Свої досліди він опублікував у численних статтях та слідуючих книжках: Mazepa im Lichte der Zeitgenössischen deutschen Quellen (1963), Prince Mazepa: Hetman of Ukraine in Contemporary English Pttblications (1967) i English Reports on Mazepa, 1687—1709 (1983). Його найновіша праця Гетьман Мазепа в тогочасних західньоевропейських джерелах, 1687—1709, є надзвичайно цінним і ваговитим вкладом в українську і загальну історіографію. Ця праця, у значній мірі, є своєрідним завершенням цього циклу наукових дослідів автора, який у своїх дослідах найбільше уваги присвятив двом центральним періодам Козацько-гетьманської держави: Хмельниччині й добі Мазепи. Без перебільшення можна сказати, що автор дуже добре вив’язався із свого завдання і мазепознавча література збагатилася вийнятково важливим дослідженням.

Студія проф. Мацькова складається з 12 джерельних розділів, заключення, бібліографії та джерел. Численні ілюстрації додатково збагачують це видання. Автор критично аналізує реляції про Мазепу в німецькій, англійській, французькій, шведській, голляндській, австрійській і швайцарській мемуаристиці, дипломатичних реляціях і тогочасній пресі. Окремі розділи студії присвячені “Битві під Полтавою”, “Мазепа — автор українсько-шведського договору” і “Леґенда і правда про Мазепу”. Тут треба також відзначити, що автор вже довгі роки досліджує австрійські й англійські державні архіви (Відень і Лондон) в яких не лише перевірив і оцінив поданий матеріял, але також віднайшов нові та важливі європейські архівні документи, які відносяться до діяльности українського гетьмана.

Звичайно, можна тут підкреслити, що тогочасна європейська преса не належить до історичних першоджерел у методологічному розумінні, у порівнянню до диппоматичних реляцій дипломатів, спогадів сучасників подій, офіційного листування, тощо. Проте тогочасну європейську пресу належить уважати як політичний “барометер” тодішної публичної опінії Заходу про Мазепу як гетьмана, тобто голову Української Держави. Саме тому критичне обговорення европейської преси, в якій знаходимо згадки про Мазепу й Україну, є важливе у дослідженні європейської політичної думки про Мазепу та його діяльність.

У своїй передмові автор пише, що безпосередньою заохотою до написання цієї праці була рецензія проф. Олександра Оглоблина на його німецькомовну монографію Мазепа у світлі німецьких джерел (Записки НТШ, том 174, 1963, рецензія видрукувана в Українському Історику, чч. 7—8, 1965). Отже рецензія появилася тому 21 років і протягом наступних років автор систематично опрацьовує західньоевропейські джерела і літературу про українського гетьмана. У висліді цієї наполегливої й систематичної праці даємо сьогодні до рук читача цю чергову, цінну студію проф. Мацькова.

Тут треба підкреслити, що у своїй праці автор не обмежується лише до аналізи джерел і літератури — на основі цеї критичної літератури він робить численні висновки, справляє невірні гіпотези і викриває фальшування діяльности і біографії Мазепи європейськими, а головно російськими авторами. Автор джерельно доводить, що тогочасна німецька преса була під сильним впливом московської пропаганди. Натомість у французьких та англійських матеріялах Мазепу представлено в позитивному світлі. Це насвітлення іде в розріз із представленням Мазепи в російській (царській) і совєтській історіографіях в яких Мазепу осуджено, як “зрадника” і “запроданця українського народу”. Автор джерельно опрокидує ці тенденційні твердження російських істориків про політичну ідеологію та діяльність гетьмана.

Автор покликуючись на проф. О. Оглоблина, підчеркує, що Мазепа принципово не був ні русофілом ні русофобом, хоч добре знав трагічну історію українсько-російських взаємин. Він уважав за можливе співжиття з Москвою на засадах Переяславської угоди Богдана Хмельницького, бо така була реальна дійсність, що її він отримав у спадщину від своїх попередників, і, здавалося, це була єдина можливість у союзі і за допомогою Москви здійснити головні національні цілі — супроти Польщі і супроти Туреччини і Криму. Проф. Мацьків наводить між іншим твердження російського історика Александра Брюкнера, який твердив, що союз Мазепи зі шведським королем “не може бути більше неморальний як союз, що його два роки пізніше заключив Кантимір, молдавський господар, з Петром Великим проти султана” і тому “політику гетьмана належить уважати як ein Meisterstück, а спробу визволення України з під панування тодішньої малокультурної імперії як героїчний акт.” * [*Вrücknеr, A., Peter der Große, Onckens Allgemeine Geschichte, Berlin 1879, Bd. VI, S. 405.]

Було б побажаним, щоб ця цінна праця проф. Мацькова, появилася також в англійській, німецькій й інших європейських мовах, в яких були матеріяли про гетьмана Івана Мвзепу.

24 вересня 1986

Любомир Винар

Кент, Огайо








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Гетьман Іван Мазепа в західньоевропейських джерелах 1687-1709 (Теодор Мацьків)