Головна Головна -> Підручники -> Підручник Господарське право України (Саніахметова) скачати онлайн-> 105. Недійсність господарського зобов’язання

105. Недійсність господарського зобов’язання



Господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:
– виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов’язану сторону певних обов’язків;
– допускають односторонню відмову від зобов’язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;
– вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
У ст. 207 ГК України сформульована загальна норма, відповідно до якої недійсним є будь-яке зобов’язання, що не відповідає вимогам. Роль такої загальної норми виявляється у випадках, коли приняється угода, яка не має пороків окремих її утворюючих елементів але суперечна за змістом і своїй спрямованості вимогам закону.
Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені в § 2 глави 16 ЦК України.
Недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Це правило, встановлене ст.215 ЦК, застосовується у всіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, що встановлюють спеціальні підстави і наслідки недійсності угод, наприклад, абзацу другого п. 6 ст. 29 Закону України “Про приватизацію державного майна”, п. 2 ст. 20 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, п. З ст. 14 Закону України “Про оренду землі” і т.п.
Недійсним визнається господарське зобов’язання, яке вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Тлумачення такої категорії як протиріччя угоди інтересам держави і суспільства міститься в роз’ясненні Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.99 р. № 02-5/ 111. До угод, які підпадають під ознаки угоди, що суперечить інтересам держави і суспільства, відносяться, зокрема, угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об’єктами права власності Українського народу — землею як основним національним багатством, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14,15 Конституції України, розділ II Закону України “Про власність”), на придбання всупереч установленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежений, на ухилення підприємствами, установами, організаціями або громадянами, що придбали статус суб’єкта підприємницької діяльності, від оподатковування доходів, або використання майна, що знаходиться в їх власності (користуванні), на шкоду інтересам суспільства, правам, волі і достоїнству громадян.
Недійсним визнається також господарське зобов’язання, укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності). Це положення, закріплене у ч.І. ст. 207 ГК України, обмежує укладання “позастатутних угод”. Однак якщо в ст.227 ЦК України питання позастатутних угод зводиться до питання щодо наявності або відсутності в суб’єкта господарювання дозволу (ліцензії) на укладання відповідної угоди, то стаття, що коментується, виходить з того, що правосуб’єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону і/або установчих документів даної юридичної особи. Угода, укладена юридичною особою всупереч цілям її діяльності, є “позастатутною” і повинна визнаватися недійсною. При цьому варто враховувати, що під цілями юридичної особи потрібно розуміти не тільки її основні виробничо-господарські, соціальні та інші завдання, але також і не заборонені законом допоміжні операції, необхідні для досягнення основних цілей, що стоять перед юридичною особою. Коло угод, які вправі укладати суб’єкти господарювання, не визначається якимось вичерпним переліком і не обмежується лише тими угодами, що випливають з основного змісту їх діяльності. Отже, підприємства та організації можуть укладати й інші угоди, які є похідними, які супроводжують їхню основну діяльність і випливають з останньої. Тому недійсною на підставі ч.І ст. 207 ГК України повинні визнаватися лише такі угоди, які прямо суперечать цілям юридичної особи, зазначеним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах. Оскільки норми щодо спеціальної правоздатності юридичних осіб мають імперативний характер, сторона позбавлена можливості заперечувати визнання угоди недійсною, посилаючись на те, що вона не знала і не повинна була знати про обмеження правоздатності іншої сторони за угодою.
Право вимагати у судовому порядку визнання господарського зобов’язання недійсним, надано сторонам або відповідному органу державної влади. Наприклад, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.90 р. органам податкової служби надане право пред’явити в суд позов про визнання угоди недійсною і стягнення в доход держави коштів, отриманих по такій угоді.
Законодавцем передбачені спеціальні вимоги у відношенні визнання нікчемними окремих умов господарського зобов’язання. Нікчемними є такі умови, недійсність яких визначена безпосередньо в нормі права. Вони є недійсними з самого моменту їх укладання, незалежно від пред’явлення позову в суд і судового рішення. Недійсним може бути визнана нікчемна умова господарського зобов’язання, яка самостійно або в сполученні з іншими умовами зобов’язання порушує права і законні інтереси іншої сторони або третіх осіб — це загальне положення, що міститься і згодом конкретизується в статті, що коментується. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов’язану сторону певних обов’язків; допускають односторонню відмову від зобов’язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Ці умови є нікчемними для типових договорів і договорів приєднання, однак застосовні і до інших господарських договорів. Цей перелік не є вичерпним через наявність загальної умови нікчемності умов договору — порушення прав і законних інтересів іншої сторони або третіх осіб.
Угода може бути визнана судом недійсною повністю або в частині. Недійсність окремої частини угоди не спричиняє недійсності інших її частин і угоди в цілому, якщо можна припустити, що угода була б вчинена і без включення в неї недійсної частини.
Виключення з цього правила складають угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути все отримане за ними (наприклад, вже здійснене користування за договором найму, схов і т.п.). У такому випадку, визнаючи угоду недійсною, суд вказує в рішенні, що вона припиняється лише на майбутнє. Визнання угоди недійсною як з моменту її укладання, так і на майбутнє спричиняє, в залежності від підстав такого визнання, майнові наслідки, передбачені ст. 208 ГК України.
Існує кілька варіантів наслідків визнання недійсним господарського зобов’язання, яке вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Перший варіант застосовується за наявності наміру в обох сторін. Якщо зобов’язання виконано обома сторонами — в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а при виконанні зобов’язання тільки однією стороною з іншої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. Другий варіант передбачає наявність наміру лише у однієї із сторін господарського зобов’язання. В цьому випадку все отримане стороною, що мала намір здійснити протиправну угоду, повинно бути повернуто другій стороні, а отримане стороною, що таких протиправних намірів не мала, або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
У разі визнання недійсним зобов’язання за іншими підставами в якості загального правила передбачено застосування подвійної реституції. Кожна зі сторін зобов’язана повернути іншій стороні все отримане за зобов’язанням, а при неможливості повернути отримане в натурі — відшкодувати його вартість грішми, якщо інші наслідки недійсності зобов’язання не передбачені законом.
При вирішенні питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності господарських зобов’язань господарський суд виходить зі змісту позовних вимог. Якщо спір про це між сторонами відсутній, у господарського суду немає правових підстав зобов’язувати їх робити дії, прямо передбачені ч. 2 ст. 208 ГК України.
Наслідки недійсності угоди підлягають застосуванню лише у відношенні сторін даного господарського зобов’язання, тому на особу, що не є стороною угоди, не може бути покладений обов’язок щодо повернення майна за угодою, в якій вона не приймала участі. Чинне законодавство не передбачає відшкодування збитків, що можуть нести сторони або одна з них в результаті самого факту недійсності угоди. Однак між сторонами можуть виникати взаємні розрахунки, пов’язані з поверненням майна (зокрема, у зв’язку з погіршенням або поліпшенням його стану за час користування), які повинні бути у відповідних випадках здійснені. У випадку виникнення спору між сторонами він може бути вирішений господарським судом як під час провадження по справі про визнання угоди недійсною, так і окремо від нього, — залежно від змісту позовних вимог.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Господарське право України (Саніахметова)